Соціологія культури як наука: предмет, обєкт, основні напрямки досліджень.

Тема 7. Соціологія культури

1. Соціологія культури як наука: предмет, обєкт, основні напрямки досліджень.

2. Поняття і функції культури як соціального явища.

3. Характерні риси елементів, форм та видів культури.

4. Сутність і зміст культурної динаміки.

Основні категорії та поняття: соціологія культури, культура, матеріальна культура, духовна культура, культура динаміка, соціокультурна динаміка.

Соціологія культури як наука: предмет, обєкт, основні напрямки досліджень.

Соціологія культури — це галузь соціологічного знання, що вивчає закономірності функціонування та розвитку культури як суспільного явища, а також форми виявлення цих закономірностей у людській діяль­ності, пов'язаної із створенням, засвоєнням, збереженням і розповсюд­женням ідей, уявлень, культурних норм, цінностей і зразків поведінки, які регулюють взаємовідносини у суспільстві, а також між суспільст­вом і природою [23, с.5ОЗ].

Зазначимо, що феномен культури настільки складний і багатогран­ний, що кожна наука — філософія, історія, мистецтвознавство, етно­графія, культурологія й соціологія — знаходить свою специфічну пред­метну нішу при дослідженні цього суспільного явища. Соціологію ці­кавить насамперед роль культури у функціонуванні і розвитку суспі­льства. Культура як суспільний феномен чутливо реагує на всі зміни, що відбуваються у соціумі. Вона також здійснює певний вплив на ньо­го, формуючи і визначаючи переважну більшість соціальних проце­сів, включаючи й такі процеси, як групоутворення, соціальна мобіль­ність

Уперше поняття "соціологія культури" було введено у соціологічну науку М. Адлером, який під предметом цієї галузевої соціологічної теорії розумів вивчення соціальних факторів становлення і функціонування куль­турних цінностей і норм, вплив на суспільство і соціальну поведінку людини. Однак таке тлумачення соціології культури не отримало досить широкого поширення в західноєвропейській соціології. Воно одразу ж стало об'єктом гострої критики. Генетична основа цієї критики переваж­но полягала в тому, що у західноєвропейській суспільно-політичній та філософській науковій думці поняття "суспільство" і "культура" вико­ристовувалися зазвичай як синоніми. Наприклад, критикуючи позицію М. Адлера, Л. Уайт вважав, що соціологія не спроможна відокремити культурне від соціального. Соціологія, на його думку, розглядає культу­ру лише у форматі соціальних взаємозв'язків, тоді як суспільство є функ­цією культури. Саме завдяки цьому соціологія, на його думку, не може зробити культуру предметом соціологічних досліджень як особливого класу соціальних явищ. Основний аргумент критиків позиції М. Адлера таким чином зводився до того, що соціологія культури "соціологія".

Більш звужена точка зору щодо предмета соціології культури була за­пропонована представниками структурно-функціонального підходу. Зокре­ма, найактивніший послідовник цього підходу — американський соціо­лог Т. Парсонс, який стояв на позиціях культурного детермінізму. Він вва­жав, що культура є основною передумовою розвитку і функціонування всіх сфер життєдіяльності суспільства.

Таким чином, як показує аналіз, в західноєвропейській соціологічній літературі соціологія культури є загальним поняттям. Тому до соціології культури, виходячи із західноєвропейської соціологічної традиції, нале­жать соціологія кіно, соціологія мистецтва, соціологія музики, театру тощо.

Неоднозначність трактування поняття "культура" обумовлює й різно­манітні підходи до її соціологічного вивчення з боку логічної науки. У широкому сенсі соціологія культури являє собою не просто галузь соціологічної науки, вона своєю предметною сферою охоп­лює майже всю проблематику суспільного життя, але під специфічним кутом зору. Адже культурний зміст можна виділити у будь-якій сфері ціле­спрямованої соціальної діяльності людей: праці, побуті, політиці, охоро­ні здоров'я, освіті тощо, тобто у соціальній діяльності, спрямованій на максимальний розвиток закладених у людини здібностей, на реалізацію її соціальних цілей.

У вузькому сенсі соціологія культури розглядається як відносно самостійна соціальна система, що локалізується у духовній сфері суспільного життя. При соціологічному вивченні культури вітчизняні дослідники особливу увагу приділяють аксіологічному аспекту, тобто визначенню ціннісної компоненти, яка дає змогу об'єднати елементи культури у систему,
що забезпечує взаємозв'язок на різних ієрархічних рівнях суспільної організації: суспільства загалом, соціальних груп і особистостей. Людина у цьому контексті розглядається одночасно як суб'єкт і об'єкт культурного розвитку, а як міра гуманізації і гармонізації суспільства
і людини. При цьому найважливішим завданням соціології культури є соціологічне вивчення інтересів, переваг і орієнтацій людей як ступенів формування цінностей, що дає широку можливість для переходу від кількісного аналізу до якісного, а також для удосконалення методів виміру соціально-культурних явищ у суспільстві.

Загалом у соціології культури ще недостатньо всебічно і повно вирі­шені питання предметної сфери цієї галузевої соціологічної теорії. Біль­шість учених схиляються до думки, що предметом соціологічного дослід­ження культури може виступати, по-перше, уся система культури як єди­не ціле чи будь-який із її видів, взятий у взаємодії з іншими соціальними системами; по-друге, кожний з елементів соціодинаміки культури, куль­турної комунікації, взятий у співвідношенні з іншими системами сус­пільства. Інакше кажучи, предметом соціології культури є соціальні аспекти функціонування культури у суспільстві.

Об єктом соціології культури, як правило, є діяльність людей (суспіль­ства загалом, різноманітних соціальних груп і особистостей), що пов'я­зана з виробництвом, поширенням і споживанням культурних цінностей як матеріальних, так і духовних.

Загалом вважається, що соціологія культури аналізує цілі творчої діяль­ності в галузі культури; економічні (матеріальні), соціальні і політичні фактори, що впливають на творчий процес; ситуацію на "ринку" худож­ньо-культурної продукції. Вона також досліджує соціально-демографічні та інші характеристики людей як споживачів культури, інтереси, упо­добання, нахили, мотиви залучення до культури, а також орієнтації на ті чи інші культурні форми. У принципі соціологія культури може вивчати будь-які суспільні явища та події, що служать віддзеркаленням певних форм та видів культурного життя людей: пам'ятники, заповідні місця, колекційні й музейні експонати, народні промисли й ремесла, які відби­вають характерні риси нації, народу, певної соціальної групи або тради­ції міста, села чи країни загалом.

У поле зору соціології культури, таким чином, входять суспільна дум­ка та художня критика, що відображають відношення громадськості до подій культурного життя, їх культурного розвитку. Дослідження, що про­водяться в межах соціології культури, дають змогу насамперед виявляти характерні ознаки і тенденції культурного розвитку суспільства, вплив на нього різноманітних соціально-економічних факторів. На практиці соці­ологія культури допомагає вирішенню завдань суспільного виробництва, освіти і виховання, культурного і побутового обслуговування, організації дозвілля, налагодженню культурно-просвітницької діяльності, а також надає цінну інформацію щодо ефективності роботи закладів культури, удосконалення діяльності, планування випуску художньо-культурної продукції тощо. Удосконалення теорії і методології культури має велике значення для підвищення рівня суспільного життя, ролі людського фактора в усіх сферах суспільного виробництва, а також для інтенсифікації куль­турної діяльності людей та її збагачення.