Порівняльна характеристика політичних партій і громадських організацій

Критерій порівняння	Політична партія	Громадська організація
Мета діяльності	Захист інтересів громадян, прагнення до влади	Захист інтересів громадян, не мають на меті завоювання влади
Правова основа діяльності	Юридична особа	Юридична особа, але можливе й існування тимчасових незареєстрованих організацій
Статус	У межах країни	Можуть мати міжнародний статус
Сфера функціонування	Політична система суспільства	Можуть існувати у всіх сферах життєдіяльності суспільства
Нормативна регуляція	Статут партії	Статут громадської організації
Джерела фінансування	Кошти членів партії, додаткові кошти від зацікавлених груп підприємців тощо	Кошти членів організації, допомога меценатів
Умова об’єднання в угруповання	Спільна мета	Спільна мета
Співпраця з іншими аналогічними угрупованнями	Можуть об’єднуватись у блоки, на основі формування спільної програми дій	Об’єднуються у спілки організацій
Можливість представництва в органах влади	Законодавчо врегульовано	Майже не врегульовано
Доступ до виборчої компанії	Відкритий	Обмежений
Комерційна діяльність	Заборонено (не мають права створювати підприємства (крім ЗМІ))	Дозволено (з правом утворення підприємств для забезпечення потреб організації, але без мети отримання прибутку)
Процедура ліквідації	Саморозпуск та за рішенням суду	Саморозпуск та за рішенням суду

 

Як правило, громадські організації є масовими, мають статут, характеризуються чіткою структурою, а також зареєстровані в органах влади згідно чинного законодавства. Громадські організації діють на принципах добровільності, доступності, гласності, незалежності і відкритості. Більш успішно діють ті організації, які мають чіткі організаційні структури, конкретні цілі, завдання та механізм їх виконання і в своїй діяльності спираються на активність населення.

Право на громадські об’єднання як невід’ємне право людини й громадянина проголошено в Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (стаття 20); Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. (стаття 22); Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 р. (стаття 8); Конвенції Міжнародної Організації Праці (МОП) № 87 “Про свободу асоціацій і захист права на організацію” від 9 липня 1948 р. (статті 2, 3), а також Конституцією і законами України. Наприклад, загальні положення правового статусу громадської організації визначено в Законі України «Про об’єднання громадян» 1992 р, який визначає засади діяльності та особливості статусу громадських організацій залежно від сфери поширення їх діяльності, порядок створення та припинення діяльності, закріплює права громадських організацій та особливості їх відповідальності. Положення цього Закону знайшли свою деталізацію в інших нормативно-правових актах, які закріпили право громадян на свободу об’єднання та створення окремих видів громадських організацій.

Громадська організація діє на основі певних принципів, серед яких законодавчо виокремлено:

- принцип добровільності (ніхто не може бути примушений до вступу в будь–яке об’єднання громадян);

- принцип рівноправності їх членів;

- принцип самоврядування;

- принцип законності;

- принцип гласності;

- принцип вільного вибору напрямів діяльності.

Конституції демократичних держав, у тому числі і Конституція України, гарантують свободу створення громадських об’єднань, діяльність яких має ґрунтуватися на демократичних засадах, відповідати вимогам відкритості й гласності. У більшості країн світу громадські об’єднання для здійснення своїх цілей і завдань, передбачених статутами, користуються правами:

- брати участь у формуванні органів державної влади й управління;

- реалізовувати законодавчу ініціативу;

- брати участь у виробленні рішень органів державної влади та управління;

- представляти й захищати інтереси своїх членів у державних і громадських органах.

Держава створює рівні можливості для діяльності всіх громадських об’єднань. Не підлягають легалізації тільки ті з них, цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення. Громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Найбільш поширеними різновидами громадських організацій є: профспілки робітників і службовців, селянські кооперативи, об’єднання підприємців, жіночі та молодіжні.

Широке розмаїття цілей і завдань громадських організацій і рухів визначає багатоваріантність їх функціональної спрямованості.

Усі функції, які вони виконують у суспільстві, можна поділити на дві основні групи:

1) щодо забезпечення захисту інтересів своїх членів;

2) щодо контролю системи влади в державі та розвитку суспільства в цілому.

Громадські організації захищають своїх членів від свавілля державних органів, що важливо для посттоталітарних держав, де законотворчий демократичний процес перебуває у стадії формування, і де існує негативна тенденція невиконання законів та неповаги до особистості з боку державних органів і їх посадових осіб. Захисна функція виявляється у наданні членам громадських організацій через власні структури можливості вирішувати їхні особисті проблеми. Однією з найпоширеніших традиційних організацій, що забезпечує виконання цієї функції у будь-якому демократичному суспільстві, є профспілки.

Щодо другої групи функцій, то вона розуміється як певна перешкода щодо надмірної державної централізації та є важливим чинником створення системи соціального управління із зустрічним рухом “зверху — донизу”, “знизу — догори”. Отже, якщо держава дбатиме, аби діяльність громадських організацій здійснювалась у межах правових норм, і водночас турбуватиметься про те, щоб заручитися їхньою підтримкою або нейтралітетом щодо політичних проблем, громадські об’єднання сприятимуть державотворчому процесу.

Слід зазначити, що такий поділ функцій є досить умовним. Адже лише деяка частина громадських організацій стоїть на позиціях “групового егоїзму”, ігнорує законні інтереси інших соціальних груп і суспільства в цілому й іноді навіть призводить до створення безвихідних політичних ситуацій, до деградації і навіть розвалу політичної системи та найважливіших її компонентів. Решта громадських об’єднань щодо політичної системи суспільства об’єднуються для тиску на офіційні інституції влади. Не претендуючи на політичну владу, вони, так чи інакше намагаються впливати на неї, зокрема на прийняття політичних рішень.

У теорії політичної думки традиційно зазначають, що громадські об’єднання виконують низку функцій:

Опозиційна функція. Її роль полягає в запобіганні надмірній централізації державної влади, сприянні прогресивному розвитку громадянського суспільства. Для досягнення цього громадські організації вдаються до різних заходів: висування альтернативних програм, апеляції до громадської думки, контролю тощо.

Захисна функція. Вона спрямована на захист інтересів і потреб членів організації через вимоги, заяви до державних органів. Методами тиску на різноманітні державні органи є страйки, маніфестації, мітинги, ультиматуми, пікетування тощо.

Виховна функція. Направлена на формування в громадян моральної, політичної, управлінської, правової культури, творчого підходу, професіоналізму.

Кадрова функція. Полягає в підготовці кваліфікованих кадрів для державних і громадських органів, установ, організацій.

Політична функція полягає не в боротьбі за владу, а у здійсненні тиску на неї з метою реалізації інтересів своїх членів.

Крім того серед інших функцій громадських організацій називають:

- політична соціалізація й мобілізація;

- агрегування й артикуляція політичних інтересів;

- соціальна інтеграція;

- представництво соціальних інтересів і зв’язок з іншими громадськими організаціями та громадськістю в цілому;

- створення нових форм і методів участі громадських організацій в суспільному житті;