Актуальність упровадження технології мнемотехніки

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ

Мнемотехніка (від грец. пам'ять і мистецтво) - це спосіб покращення засвоєння нової інформації шляхом свідомого утворення асоціативних зв'язків за допомогою спеціальних методів та прийомів.

Мнемотехнічні прийоми передусім застосовують для поліпшення засвоєння складної інформації, що не має встанов­лених логічних зв'язків між її елементами з погляду людини, яка її запам'ятовує, і потребує тривалого зберігання та подальшого відтворення, наприклад: послідовність цифр, телефонні номери, історичні дати, хронологічні таблиці, нормативи, показники, фор­мули та ін. Можливе запам'ятовування за допомогою мнемотехніки також різноманітної текстової інформації: плану-конспекту уроку чи виступу, іноземних слів, термінів, географічних назв, граматич­них правил, імен та прізвищ тощо. У такому разі створені за до­помогою мнемотехнічних прийомів штучні асоціації засвоюються легше і швидше. Застосування мнемотехніки поліпшує показники обсягу та точності запам'ятовування і розвитку інших пізнавальних процесів, підвищує тривалість зберігання та якість відтворення засвоєної інформації.

Мистецтво запам'ятовування було особливо важливим для людства у дописемний період історії. Так, жерці, шамани, оповідачі, музиканти, торгівці, ремісники та багато інших людей різних сфер діяльності повинні були запам'ятовувати значний об­сяг інформації. Навіть після появи писемності важливість ефектив­ного запам'ятовування не втратила своєї актуальності. Дуже мала кількість книг, дорожнеча матеріалів для письма, надто громіздкі книги, відсутність навичок письма та читання - все це спонука­ло вчитися запам'ятовувати. У цей період немає чітких доказів існування мнемотехнічних прийомів, проте логічно припустити, що вони існували.

Перші згадки про мнемотехніку, або мнемоніку, як і сам термін, з'явились у Стародавній Греції. Греки настільки обожнювали пам'ять, що у їхній міфології з'явилася богиня пам'яті Мнемозіна, яка була матір'ю дев'яти муз, покровителькою всіх наук і мистецтв.

Вважається, що термін "мнемотехніка" придумав Піфагор Самоський (570-490 рр. до н. є.) - давньогрецький філософ і матема­тик, засновник релігійно-філософської школи піфагорійців. Про­те в античній літературі існує культовий персонаж, якому чимало науковців приписують авторство у винаході мнемонічних прийо­мів - Симонід Кеоський (556-468 рр. до н. є.). Певні мнемотехнічні прийоми описав давньогрецький історик Геродот Галікарнаський (484-425 рр. до н. є.) та філософ і вчитель Гіппій Елідський (близько 400 р. до н. є.). Відомий філософ і вчений Аристотель (384-322 рр. до н. є.) також був обізнаний із мистецтвом запам'ятовування. Він розглянув питання пам'яті в одному зі своїх трактатів "Про пам'ять та запам'ятовування" і, за деякими даними, написав книгу з мнемотехніки, яка не збереглася до на­шого часу. Учень Аристотеля - видатний полководець і творець світової держави Александр Македонський (356-323 рр. до н. є.) - застосовував мнемотехнічні прийоми і славився феноменальними здібностями до запам'ятовування. Грецький філософ, історик та вчитель риторики Метродор Скепсійський (145-70 рр. до н. є.) роз­крив питання мнемоніки у своїх працях з риторики в розділі про пам'ять.

Вагомий внесок у становлення мнемотехніки зробили римські філософи, оратори, спеціалісти з поліпшення пам'яті. Так, одна з найдавніших робіт "Риторика", що збереглася та містить дані про мнемонічні прийоми й особливості їх застосування, датується приблизно 86-82 рр. до н. є. і належить Марку Тулієві Цицерону (106-43 до н. є.) - давньоримському політикові і філософу, блиску­чому ораторові. На той час мнемотехніка була важливою складо­вою риторики і її широко застосовували в ораторському мистецтві. Одним з відомих прихильників мнемотехніки вважають давньо­римського державного і політичного діяча, диктатора, полководця, письменника Гая Юлія Цезаря (102-44 рр. до н. є.). Пізніше про важ­ливу роль мнемотехнічних прийомів та про принципи їх викори­стання писав у своєму підручнику "Настанови ораторові" Марк Фабій Квінтіліан (35-96 рр. н. є.) - римський учитель красномовства. Праці Цицерона і Квінтіліана вперше сформували мнемотехніку як окреслену систему знань. Хоча варто зауважити, що на той час існувала велика кількість шкіл риторики, які також застосовували мнемотехнічні прийоми.

У V ст. н. є. Західна Римська імперія розпалася. У цей час пись­менник з Карфагена Марціан Капелла написав у прозі та у віршах енциклопедію "Про шлюб Філології та Меркурія", присвячену оглядові "семи вільних ми­стецтв", які представлені в алегоричних образах юних нарече­них. Цей твір зберіг для Середньовіччя давню систему освіти, що ґрунтувалася на семи основних мистецтвах (граматиці, риториці, діалектиці, арифметиці, геометрії, музиці й астрономії). У своєму переліку частин риторики Марціан у розділі, де йдеться про пам'ять, наводить опис мнемонічних прийомів.

У добу Середньовіччя, коли наука занепала, освіта знайшла прихисток у монастирях, і мистецтво пам'яті застосовували пере­важно для вивчення релігійної літератури та обрядів. У цей період мнемотехніка була відома лише священикам, які зберігали її як таємницю від публічного поширення. Лише у XIII ст. учений-монах Роджер Бекон (1214-1292) написав трактат про мнемотехніку, рукопис якого й досі зберігається в Оксфорді. Варто також відзначити праці таких філософів і теологів, як Альберт Вели­кий (1193-1280) та Тома Аквінський (1225-1274). Проте їхні робо­ти мали релігійне та духовне спрямування, ґрунтувалися лише на невеликій частині трактатів Цицерона й Аристотеля та розгляда­ли мнемотехніку як частину чесноти, розсудливості, а не як ми­стецтво запам'ятовування. У цей самий період працював відомий поет, філософ і місіонер Раймонд Луллій (1235-1315), який напи­сав книги філософської та релігійної тематики - "Мистецтва". У своїх роботах він приділив належну увагу мистецтву пам'яті, способам її поліпшення і зміцнення. Крім того, Луллій читав лекції про "механічну логіку", де описував і демонстрував мнемотехнічні прийоми. У цей період мнемотехніку викладали лише заможним людям і її прийоми зберігали у таємниці.

Поступово з розвитком науки та культури розвивалась і мнемотехніка. Вона здобувала все нових і нових прихильників, відтворювалися давні мнемонічні прийоми, з'являлися нові, роз­ширилася сфера їх використання і доступність. Так, П'єр Раме

(1515-1572) - відомий французький учений, філософ і логік, викла­даючи риторику, значну увагу приділяв мнемонічним прийомам, описаним ще Цицероном і Квінтіліаном, також мав власні напрацювання. Вагомий внесок у розвиток тогочасної мнемотехніки зро­били вчений Конрад Келт, мнемоніст Ламберт Шенкель, свяще­ник Попен та багато інших. Мнемотехніці присвятив свою роботу "Агсаnum" ("Таємниця") відомий німецький філософ, логік, матема­тик, історик, дипломат, засновник і перший президент Берлінської академії наук Ґотфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716).

Однак однією з найвпливовіших постатей серед мнемоністів доби Відродження, безумовно, був Джордано Бруно (1548-1600) - італійський чернець-домініканець, філософ і поет. Одним із напрямів його діяльності було мистецтво пам'яті, якому присвячені твори "Про тіні ідей" та "Гімн Цирцеї".

Станіслав Мінк фон Весншайн, у деякій літературі відомий як Вінкельман, у 1648 р. запропонував новий прийом запам'ятовування цифрової інформації через кодування цифр у букви та створення з них відповідних слів - так звана "цифрова азбука". У XVIII ст. цю методику вдосконалив англієць Річард Ґрей. З різними авторами було створено значну кількість різних модифікацій такої системи запам'ятовування, яку і тепер широко використовують мнемоністи під різними назвами: "цифровий код", "числовий код", "буквено-цифровий код". Однак найчастішою і такою, що відповідає визна­ченню суті прийому, є назва "цифро-буквене кодування".

У XVII ст. в Кембриджі Генрі Ґердсон створив мнемонічну си­стему, яка спиралася на візуальні образи об'єктів, що за формою нагадують різні цифри. Вдосконалений варіант цієї системи, що поєднується з методом уявного розташування предметів, засто­совував мнемоніст кінця XVIII ст. Ґрегор фон Фейнаґль, який ви­кладав мнемотехніку спочатку в Страсбурзі, а потім у багатьох європейських містах.

У ХУШ-ХІХ ст., коли у Європі набуло поширення вчення про асоціативність людської пам'яті, мнемотехніка отримала новий, науково обґрунтований, поштовх у своєму розвитку. Крім того, в цей період розвитку мнемотехніки вона перестала бути таємною наукою і стала доступнішою для загалу. Мнемотехніку активно

поширювали француз Еме Парі, німець Ґерман Коте, польський генерал Йосип Беєм, данець Карл Отто (під псевдонімом Ревент­лов) та багато інших.

Вагомий внесок у наукове пояснення ефективності мнемо­техніки зробив Ревентлов, який багато експериментував, доводив корисність та ефективність використання мнемотехніки педагога­ми і видав кілька видань «Посібник мнемотехніки».

В Україні перше видання, присвячене мнемотехніці, вийшло друком у 1859 році. Його здійснив директор Київської 1-ї гімназії професор Олександр Деллен, який написав твір "Стисла історія і сьогоднішня позиція мнемоніки". У 1893 році в Одесі Н. Слоущ ви­дав книгу "Мнемотехніка", яка мала кілька видань.

Значний прорив у розвитку мнемотехніки відбувся наприкінці XX - на початку XXI ст., коли була видана певна кількість книг, які стали доступні для всіх зацікавлених. Перелік цих видань поданий у списку використаної літератури в кінці навчально-методичного посібника. Ці та інші автори зробили вагомий внесок у розвиток мистецтва запам'ятовування і популяризацію в суспільстві такого цікавого та корисного напряму, як мнемотехніка.

З 2003 року в рамках проекту "Педагогічний експеримент" у Вінницькому обласному інституті післядипломної освіти пе­дагогічних працівників працює творча науково-методична лабораторія "Розвиток пам'яті, уяви, творчого мислення" (керів­ник лабораторії Л. Клименко), яка поставила за мету своєї ді­яльності адаптацію методів мнемотехніки до чинних навчаль­них програм. Результати роботи лабораторії не залишили­ся поза увагою, ними зацікавилися і за кордоном. 18-20 травня 2004 року в місті Вінниця була проведена І Міжнародна науко­во-практична конференція "Ейдетика у психолого-педагогічній діяльності". За підсумками діяльності конференцій була створена громадська організація - асоціація "ВАРТО", метою якої є сприяння розбудові сучасної національної освіти для вирішення головного завдан­ня - формування людини освіченої, фізично та морально здорової, інтелектуально розвиненої, спроможної творчо, гнучко розв'язувати будь-які складні проблеми.

Мета досягається через систематизацію наявних інноваційних технологій у єдину систему прийомів і методів формування та повноцінного розвитку компонентів пізнавальних здібностей особистості, поліпшення структури їхньої пізнавальної діяльності з метою забезпечення якості ефективної освіти для всебічного роз­витку людини нового суспільства.

АКТУАЛЬНІСТЬ УПРОВАДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ МНЕМОТЕХНІКИ

В СУЧАСНУ ОСВІТУ

У проекті Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки одними зі стратегічних напрямів розвитку освіти є такі:

• створення й забезпечення можливостей для реалізації різноманітних освітніх моделей, форм і засобів здобуття освіти;

• забезпечення доступності та неперервності освіти впродовж життя;

• розвиток наукової та інноваційної діяльності в освіті,
підвищення якості освіти на інноваційній основі.

На наш погляд, зазначені процеси неможливі без уміння ефектив­ного засвоєння інформації.

Засвоєння нової інформації - це важливий аспект інтелектуальних можливостей учнів, що визначає результати їхнього вміння навчати­ся. Як відомо, на початковому етапі процесу навчання основним за­вданням є динамічний розвиток та формування навичок обробки інформації. А коригування процесу навчання в напрямку інтеграції з мнемотехнічними методами та прийомами приводить до підвищення ролі розвивального аспекту навчання, що сприяє успішному засвоєнню учнями знань, умінь та навичок. Саме тому вміння ефективно засвоюва­ти інформацію є одним з найважливіших моментів навчального проце­су, а невміння - може викликати певні психологічні проблеми, які про­являються у невпевненості в собі та у своїх можливостях, у зниженні мотивації до навчання та погіршенні навчання.

На нашу думку, існують типові проблеми під час обробки інформації, а саме:

• труднощі під час логічної обробки нелогічної інформації (послідовність цифр, телефонні номери, історичні дати, хронологічні таблиці, нормативи, показники, формули, іноземні слова, терміни, географічні назви, граматичні пра­вила, імена та прізвища тощо);

• інтерференція (витіснення попередньої інформації потоком нової інформації);

• відсутність раціонального повторення та закріплення;

• слабка мотивація;

• механічне запам'ятовування (зубріння);

• низька концентрація уваги;

• відсутність відповідних навичок для полегшення засвоєння нової інформації.

Мнемотехніка ефективно допомагає розв'язати зазначені пробле­ми завдяки формуванню відповідних навичок, творчому підходу та створенню ситуації успіху, що є найдоцільнішою мотивацією процесів ефективного навчання.

Аналіз останніх досліджень з проблеми формування здоров'язбережувального освітнього середовища через реалізацію здоров'язбережувальних освітніх технологій у навчально-виховному процесі свідчить про спроби вчених переглянути загальні підходи до його формування, з'ясувати новий зміст, форми та методи реалізації означеної проблеми в умовах сучасної освіти. Ю. Науменко вважає, що здоров'язбережувальна технологія - це система, яка створює максимально можливі умови для збереження, зміцнення і розвит­ку духовного, емоційного, інтелектуального, особистого й фізичного здоров'я всіх суб'єктів освіти (учнів, педагогів тощо).

Отже, науковці вважають, що поняття "здоров'язбережувальна і здоров'яформувальна" можна віднести до будь-якої педагогічної технології, яка у процесі реалізації створює необхідні умови для збереження здоров'я головних суб'єктів освітнього процесу - учнів та вчителів. Обробка інформації відбувається завдяки використан­ню ними своїх природних можливостей (образне мислення, твор­чий потенціал), що допомагає сформувати навички самонавчан­ня, підвищує впевненість у своїх можливостях та, на наш погляд, дає змогу залічувати мнемотехніку до здоров'язбережувальних технологій.

Одним з аспектів підвищення рівня розвитку пізнавальних здібностей та пізнавальної активності є інтеграція різних видів діяльності у навчально-виховний процес. Розвивальна роль будь-якої діяльності полягає в тому, що вона є певною формою практики, тобто має практично-продуктивний характер (Г. Люблинська, Т. Постоян). Пізнавальні та творчі здібності формуються в діяльності у процесі пошуків та знахідок, що здійснюються у повсякденній практиці (Н. Вєтлугіна, Н. Лейтес, І. Лернер, З. Новлянська). Розвиткові пізнавальних здібностей також сприяє участь дітей у діяльнісному груповому проекті. Мнемотехніка дає змогу як індивідуального, так і групового підходу до вирішення різних видів завдань та цілей. По­шук аналогій і логічних закономірностей, створення асоціативних зв'язків тощо розвиває комунікативні та пізнавальні здібності особистості.

Використовуючи у своїй діяльності методики мнемотехніки, які побудовані на розвивальних іграх, креативному мисленні, груповій роботі, організовуючи художню, художньо-мовленнєву та мовленнєво-побутову діяльність, різноманітні форми пізнавальної діяльності, мовленнєвотворчу діяльність, різноманітні інтелек­туальні конкурси й турніри, конструктивну діяльність, технологія мнемотехніки в такий спосіб сприяє розвиткові пізнавальних здібностей особистості.

Таким чином, упровадження технологій мнемотехніки в сучасну освіту є актуальним, тому що:

• методики мнемотехніки належать до здоров'язбережувальних технологій;

• вони сприяють поліпшенню ефективності засвоєння нової інформації;

• розвивають комунікативні та пізнавальні здібності особистості;

• розвивають творче, логічне й образне мислення;

• формують навички самонавчання;

• підвищують упевненість у власних можливостях.