Символіка імен персонажів повісті “Ловець у житі” Джерома Девіда Селінджера
Повість Селінджера зі складною тематикою, з багатоманітною символікою, тонкими ледь помітними мотивами, де ліризм оповіді поєднується з гумором, від сумного стилю він різко переходить до радісного і навпаки, де складна й багатогранна система образів, тонкий психологізм у зображенні внутрішнього світу головного героя та його відношень до інших персонажів, все це ставить повість “Ловець у житі” на рівень світових шедеврів ХХ століття. Ця повість увібрала найкращі здобутки Селінджера у ранніх оповіданнях, деякі з них майже повністю увійшли до неї (“Легкий бунт на Медісон-Авеню”), він використав прийоми, якими користувався раніше, твір виявився дуже концентрованим і насиченим різними художніми засобами, з дуже багатогранним змістом. У ранніх оповіданнях можна знайти основні мотиви, що вийдуть на перший план у повісті, прототипи характерів, дрібні деталі, що несуть в собі глибоке значення і символіку. У даній розвідці основна увага звертається на імена головних персонажів, їх тісний зв’язок з їх характером та їх роллю у творі [8, с.289]. Імена більшості героїв значущі, дані не просто так, вони несуть у собі прихований зміст, що дозволяє краще зрозуміти персонажа, тому не слід залишати їх поза увагою, вивчаючи чи просто читаючи цей твір.
Герой роману постає у двох іпостасях: 16-річний учень і пацієнт психлікарні. Така організація художнього твору дає змогу глибше проникнути в психологію героя: перший голос передає живі враження від подій, другий – коригує, заперечує або підтримує попередні оцінки. Автор використовує прийоми ретардації, тобто уповільнення дії роману, використовуючи ретроспекцію (наприклад, спогад про Алі, дружбу з Джейн), численні роздуми.
У творі наявні певні символи: наприклад, червона мисливська шапка уособлює виклик підлітка усьому світу: ровесникам, дорослим, обставинам життя. Неспроможний змінити своє життя Голден дарує шапку Фібі; природничий музей – острівок дитинства; прірва – символ прощання з дитинством. Присутні натуралістичні мазки (зовнішність Еклі, сцена самогубства).
Поетична спадщина Бродського. Ідейно тематичний аналіз збірок
Творчість Йосипа Бродського інколи поділяють на два періоди. Вірші раннього етапу, який завершується в середині 60-х років, прост;,иі за формою, мелодійні, світлі і просвітлюючі. Яскравими прикладами раннього Бродського є такі поезії, як “Пілігріми”, “Різдвяний романс”, “Станси”, “Пісня”. У пізнього Бродського переважають мотиви самотності, пустоти, кінця, абсурдності, посилюється філософське і релігійне звучання, ускладнюється синтаксис. Підтвердженням цього є його поезії “Стрітення”, “На смерть другові”, “Келомяккі”, “Розвиваючи Платона”, цикли “Частини мови” і “Кентаври
У всіх поетичних творах Бродський віртуозно володіє мовними засобами, в його віршах стикаються архаїка і арго, політична і технічна лексика, “високий штиль” і вуличні просторіччя. Для його поезії характерні парадокси, контрасти, поєднання традиційного і експериментального. За словами Бродського, він скористався порадою свого друга - поета Євгенія Рейна: звести до мінімуму використання прикметників, роблячи наголос на іменниках. У віршах Бродський орієнтувався як на російську, так і на анпомовну традиції. Показово, що у своїй Нобелівській лекції поет назвав своїми вчителями Мандельштама, Цвєтаєву і Ахма-тову, а також Роберта Фроста і Вістана Одена.
У творчості Бродського є провідні наскрізні мотиви, настрої, прийоми. Так, починаючи з вірша “Пілігріми” (1959), він зображує рух у просторі серед хаосу предметів. У цьому ж творі він застосував прийом переліку предметів, що проходять перед поглядом спостерігача:
