Види уніфікованих норм й види уніфікацій

За предметом правового регулювання норми поділяють на 3 види:

• уніфіковані матеріальні норми (Мадридська угодапро міжнародну реєстрацію знаків 1891 р)
• уніфіковані процесуальні норми – уніфікація з деяких процесуальних питань (Нью-Йоркська конвенція 1958 р. про визнання і примусове виконання іноземних арбітражних рішень);
• уніфіковані колізійні норми – створення єдиної форми відсилання (Віденська конвенція про міжнародну купівлю-продаж товарів 1980 р.)

за характером дії:

• імперативні (“peremptory norms”) – містять обовязкові правила поведінки, наприклад, транспортні конвенції;
• диспозитивні (“dispositional norms”) – вибір правила поведінки (Конвенція про купівлю-продаж товарів).

за територіальною дією:

• універсальні;
• регіональні;
• двосторонні.

Уніфіковані норми можуть отримувати форму:

1. міжнародних договорів, в яких міститься уніфікована норма;

2. типових законів (Женевська конвенція про типовий закон про простий і перевідний вексель 1931 р., Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж 1985 р.)

3. міжнародних звичаїв, які в окремих сферах є загальновизнаними (Інкотермс; Уніфіковані правила і звичаї МТП для документарних акредитивів)

4. типові документи (контракти, договори чартеру), розроблені, як правило спеціалізованими біржами, ТНК.

1. Міжнародні організації, що займаються уніфікацією норм МПП, та їх діяльність у цій галузі права.

1) Гаазька Конференція з МЧП…..

2) Міжнародна торгова палата (Париж) -……

3) Світова організація торгівлі…..

4) Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ)…..

5) Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД)…..

6) Міжнародний центр з регулювання інвестиційних спорів…..

7) Всесвітня організація з прав інтелектуальної власності….

8) УНІДРУА…..

1. Загальна характеристика принципів міжнародного приватного права.

Принципи права – нормативне відображення об*єктивного порядку речей …..

Принципи МЧП – керівні правила поведінки суб єктів…..

Принципи МЧП – загальні та спеціальні..

Загальні – 10 принципів права (перечислить)

o право власності іноземців;

o деліктні зобов'язання;

o зовнішньоекономічні угоди;

o міжнародні перевезення вантажів і пасажирів;

o міжнародні кредитно-розрахункові відносини;

o патентне право;

o авторське право;

o трудові відносини;

o сімейне право;

o спадкове право;

o міжнародний цивільний процес;

o міжнародний комерційний арбітраж.

Спеціальні:

6) Автономія волі …..

7) Режим найбільшого сприяння…

8) Національний режим…..

9) Взаємності….

10) Реторсія…..

1. Загальна характеристика джерел міжнародного приватного права.

Джерела права – формальні (форми існування права) та матеріальні. Лише формальні джерела є юридичними категоріями і саме вони вивчаються як предмет юридичної науки.

Джерела МЧП – міжнародні та національні.

Джерело МПрП – форми в яких знаходять вираження правова норма. Існує декілька форм юридичного офіційного буття норм в МПрП:

1) внутрішнє законодавство - мається на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти.

2) міжнародні угоди - норми міжнародних угод у біль­шості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного пра­ва. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально ство­рюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.

3) міжнародні й торговельні звичаї - Міжнародні звичаї засновані на послідовному й тривалому застосуванні певних правил. Обумовлені суверенітетом і рів­ністю держав, міжнародні звичаї стають обов'язковими для них. Торгівельні - є обов'язковими для застосуван­ня, якщо: 1) норми законодавства безпосередньо відсилають до них; 2) сторони під час укладення контракту дійшли згоди регулювати свої відносини певним звичаєм.

4) судова та арбітражна практика - це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові преце­денти). Вони мають вирішальне значення для вирішення су­дами аналогічних питань у майбутньому.

1. Міжнародні звичаї та судова і арбітражна практика як джерела міжнародного приватного права.(див.пит.7)

Міжнародні звичаї мають неписану форму, їх нормативний зміст формується у практиці держав…….

Судова практика (арбітражна) – рішення суддів на певне правове питання, що має керівне значення у прийняті суддями рішення…..

Судова та арбітражна практика — це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові преце­денти). Вони мають вирішальне значення для вирішення су­дами аналогічних питань у майбутньому. Судова та арбітраж­на практика є джерелом права у державах "сім’ї загального права". Розгорнута система судових прецедентів склалася у Великобританії. Менше застосовується це джерело права у США.

1. Особливості міжнародних джерел міжнародного приватного права. Поняття міжнародного звичаю та міжнародного договору та їх характеристика.

Практика регулювання правовідносин у договірній формі важлива для держав, оскільки норми міжнародних угод у біль­шості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного пра­ва. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально ство­рюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.

м/н звичай – досвід загальної практики, що визнана в якості правової норми. Це довготривале, повторюване пр-ло поведінки. Специфіка звичую як джерела- Звичай не являє собою офіц. док-т. проте може фіксуватися напр. в дипломат. переписці, урядових заявах.

1. Загальна характеристика національних джерел МПП.

Характеристика значення нац законодавства у у сфері приватно-правових відносин.

Поняття судової практики (прециденту) та національних звичаїв, роль нац. Звичаю у МЧП.

Національне законодавство є основним джерелом міжнародного приватного права. Національне законодавство виділяє чотири системи правових норм:

· Цивільні Кодекси держави (там, де вони є);

· Положення, які перетворюють у життя норми Цивільних Кодексів;

· Спеціальні закони про міжнародне приватне право (їх є більше 30. Японський Закон " Про міжнародне приватне право ” 1893 року, найкращим є Закон Угорщини);

· Окремі закони, де є положення приватного права;

· Положення Конституції або аналогічних документів (стаття 26 Конституції – іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами й свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Судова практика - це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові преце­денти). Вони мають вирішальне значення для вирішення су­дами аналогічних питань у майбутньому.

 

1. Особливості застосування міжнародних договорів як джерел МПП. Міжнародні договори України у системі джерел МПП.

ЗУ «Про міжн договори Укр» є базовим законом, відповідно до якого Укр укладає міжн договори. Основні положення ЗУ «Про МД Укр»

Відповідно до ст. 9 Конституції Укр….

Держави – учасники міжнародних угод можуть виконувати свої міжн зобов язання шляхом прямої інкорпорації міжн договорів, або шляхом прийняття окремого внутрішньодержавного акту на основі міжн договорів.

1. Колізійні норми, загальна характеристика та класифікація.

Колізійно-правовий метод регулювання спирається на колізійну норму і за допомогою нього визначається правом якої держ мають регулюв відносини ускладнені іноз елементом.

Колізійна норма — це норма, яка визначає, право якої країни необхідно застосовувати при вирішенні питання прав і обов’язків сторін у правовідносинах, ускладнених іноземним елементом.

Структура колізійної норми:

1) Об’ єм або обсяг колізійної норми — це визначення комплексу відносин, до яких дана колізійна норма застосовується;

2)Прив язка - вказівка на той правопорядок, що має бути застосований до відповідного комплексу відносин.

Характерні ознаки колізійної норми: (их пять)

Класифікація колізійних норм:

1) Односторонні - прямо вказує право країни, яке належить застосувати (містяться у внутрішньому законодавстві) …. (пример желательно)

Двосторонні - не називає право конкретної країни, а містить загальні правила за якими суд має визначити країну право якої буде застосовуватись (даних норм більшість).

2) В залежності від зобов язальності норми: імперативні та диспозитивні…..

 імперативні. Носять незаперечний характер, відхід від них карається відповідальністю.

 диспозитивні. Надають учасникам правовідносин можливість самостійно врегулювати свої відносини, в разі відсутності подібного врегулювання, визначають певні обов’язкові для виконання правила поведінки.

В залежності від структури прив язки: прості та складні…..

Колізійні норми можна розділити на:

 імперативні. Носять незаперечний характер, відхід від них карається відповідальністю.

 диспозитивні. Надають учасникам правовідносин можливість самостійно врегулювати свої відносини, в разі відсутності подібного врегулювання, визначають певні обов’язкові для виконання правила поведінки.

 альтернативні. Визначають декілька варіантів вирішення колізії, сторони можуть обрати один з них.

 комулятивні. Відсилають до декількох правопорядків за раз.

1. Основні формули прикріплення та особливості їх застосування.

Це основні колізійні прив язки. У меня их 15.

Основні типи колізійних привязок склалися історично і мають універсальний характер. Найпоширенішими є особистий закон фізичної особи, особистий закон юридичної особи, закон місця знаходження речі, автономія волі сторін, закон найбільш тісного звязку, закон держави продавця, закон місця реєстрації актів громадянського стану, закон місця роботи, закон місця спричинення шкоди, закон прапору, закон суду.

1) особистий закон фізичної особи (“lex personalis”) - визначає дієздатність фізичної особи, має два види: Закон громадянства (“lex patria”) – застосовується у більшості держав континентальної Європи; Закон постійного місця проживання (“lex domicilii”) – у державах загального права, у Швейцарії, Норвегії, Данії, Німеччині, при чому саме поняття доміцілю має власний зміст укожній державі. В Англії виділяють доміциль за походженням (набувається за народженням), за вибором (особа набуває його самостійно у випадку постійного проживання), за залежністю (мають залежні особи, наприклад, діти до16 років).

2) Особистий закон юридичної особи (“Lex sociatatis”) дозволяє вирішити питання, які мають відношення до Статуту цієї особи й до її правосуб’єктності, зокрема: 1) чи є певне утворення юридичною особою2) як виникає й у який засіб припиняє свою діяльність юридична особа; 3) яка її організаційно-правова форма; 4) який обсяг правоздатності; 5) яким чином будуються внутрішні відносини між засновниками і учасниками; 6) яким чином здійснюється ліквідація та реорганізація юридичної особи; 7) вирішення долі ліквідаційного залишку; 8) правове положення філій й представництв. Особистий закон юридичної особи визначається: 1) За місцем реєстрації (критерій інкорпорації) Стаття 25. ЗУ про МПрП: Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. 2) За місцем знаходження центрального органу управління (критерій осідлості); відповідно до ч. 3 ст. 25 ЗУ про МПрП, За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи. 3) За місцем здійснення діяльності (критерій експлуатації);даний критерій оптимально підходить до визначення національної приналежності офшорних компаній. 4) За особистим законом власника (критерій контролю). Вперше використано у 1916 році у справі Даймлера в Англії. Оптимальна для визначення статусу ТНК.

3) Закон місця знаходження речі (“Lex rei sitae”) – одна з найстаріших колізійних привязок. Закон місцезнаходження речі розуміється як реальна, фізична категорія, тобто як право тієї держави, на території якої річ знаходиться. Відповідає на питання: яке майно може бути об’єктом речового права, класифікація речей, визначає обсяг дозволених речових прав, порядок їх виникнення й припинення, обсяг речових прав іноземців.

4) Закон автономії волі учасників правовідносин (“Lex voluntatis”, автономія волі) Стаття 5. ЗУ про МПрП1. У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. 2. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. 3. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини. 4. Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим. 5. Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину, мають зворот

1. Трансформація норм міжнародних договорів у норми національного законодавства України.

Трансформація – це…… Трансформація пов’язана зазвичай з цілковитою переробкою тексту міжнародно-правового акта чи окремих його статей із прийняттям на цій основі норм внутрішнього права.

Види трансформації (прямо, опосередкована….)

За прямої трансформації правила договору породжують тотожні правила в національному праві відповідно до акту ратифікації або іншого виду прийняття договору. Такий вид трансформації іноді називають інкорпорацією або включенням.

За опосередкованої трансформації на основі міжнародного договору видають національний нормативний акт, який більш-менш сповна відтворює зміст договору

Трансформація надзвичайно поширена, й держави охоче до неї вдаються.Наприклад, саме шляхом трансформації найчастіше вносять зміни до кодексів України

1. Історія розвитку науки міжнародного приватного права.

В 1834 році американський суддя Джозеф Старрі увів термін " International Private Law ” ("Public” встановлює межі розповсюдження "private”). Приклад, громадянин однієї держави позичає гроші у громадянина іншої держави. Але в певний час гроші не повертає (тоді застосовується сфера регулювання "public”). "Public” виникає тоді, коли виникають певні правовідносини. При позичці грошей правовідносини не виникають і, тоді – це сфера регулювання "private”.

В 1970 роцы з явився теермын МЧП – Джозеф Сторі у роботі «Коментар про колізії законів»

Перша спеціальна робота була працею І.П. Іванова 1765 р. «Основи приватної міжнародної юрисдикції»

Если этого нет в конспекте поищите в интернете.

1. Методи правового регулювання правовідносин у МПП.

Правовий метод регулювання — це сукупність узгоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. Для МПрП характерним є цивільно-правовий метод, що виражає правову природу цієї галузі. В МЧП три основны методи – матерыальноправовий, колізійноправовий та порівняльний

Колізійний метод є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права. Колізії можуть виникати й поза сферою МПрП. Їх вирішення хоч і залежить від застосування колізійних норм, проте вони не матимуть міжнародного приватно-правового ха­рактеру.

Отже, потреба в застосуванні колізійного методу може ви­никати як у випадку неідентичності законодавства різних пра­вових систем з одного і того ж питання, так і у випадку їх абсолютної схожості. Тобто, для винесення рішення на основі законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зро­бити вибір між законодавством цих держав, тобто звернутися до колізійної норми. Власне, існування правових систем, між нормами правових джерел яких необхідно зробити вибір, по­роджує потребу в застосуванні колізійного методу. Останній застосовується також за відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм із певного питання.

Матеріально-правовий:

Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної дер­жави, самостійно не врегульовує правовідносини з "іноземним елементом", її існування має сенс за умови використання й матеріально-правової норми, тобто такої, що по суті регулює правовідносини у міжнародному приватному праві. Наявність матеріально-правових норм свідчить про існування поряд із колізійним матеріально-правового методу регулювання вка­заних правовідносин.

Зміст цього методу полягає в тому, що правовідносини ре­гулюються безпосередньо юридичними нормами, без відси­лання до іноземної правової системи. В доктрині та практиці держав існують розходження у розумінні змісту матеріально-правового методу. Вони виникають через неоднозначність того, які саме матеріально-правові норми належать до сфери міжнародного приватного права. Так, вважається, що до скла­ду вказаної галузі права, крім колізійних норм, належать уні­фіковані матеріально-правові норми міжнародних договорів.

1. Порівняльний метод, особливості його застосування у МПП.

Порівняльний метод застосовується до певних об'єктів права. Ними можуть бути системи права, галузі, інститути, норми.

Порівняльний метод дає можливість, зробити висновок про те, як вирішуються схожі питання в типологічно різних чи однакових правових системах. Адже до їх вирішення можуть застосовуватися різні чи однакові юридико-технічні способи. Застосування порівняльного методу сприяє зближенню окремих правових систем. Проте повна, загальна уніфікація норм права неможлива.

 

 

1. Колізійно-правовий метод, особливості його застосування у міжнародному приватному праві.

Характеристика методу.

Правовий метод регулювання — це сукупність узгоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. Для МПрП характерним є цивільно-правовий метод, що виражає правову природу цієї галузі.

Колізійний метод є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права. Колізії можуть виникати й поза сферою МПрП. Їх вирішення хоч і залежить від застосування колізійних норм, проте вони не матимуть міжнародного приватно-правового ха­рактеру.

Отже, потреба в застосуванні колізійного методу може ви­никати як у випадку неідентичності законодавства різних пра­вових систем з одного і того ж питання, так і у випадку їх абсолютної схожості. Тобто, для винесення рішення на основі законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зро­бити вибір між законодавством цих держав, тобто звернутися до колізійної норми. Власне, існування правових систем, між нормами правових джерел яких необхідно зробити вибір, по­роджує потребу в застосуванні колізійного методу. Останній застосовується також за відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм із певного питання.

1. Національний режим та режим найбільшого сприяння у міжнародному приватному праві.

Характеристика режимів. Трохи більш розгорнута ніж у 6му питанні.

Національний режим - іноземним громадянам і юридичним особам надається такий самий режим, який надається вітчизняним громадянам і юридичним особам. Оскільки, на іноземних фізичних і юридичних осіб поширюються ті права й переваги, якими в даній країні користуються місцеві фізичні і юридичні особи, всі вони ставляться в рівне положення. Відмінність національного режиму від режиму найбільшого сприяння полягає в тому, що в силу останнього в рівне положення ставляться іноземні організації й іноземні громадяни між собою.

Режим найбільшого сприяння - один з основних принципів торговельних договорів, що укладають з іноземними державами. У силу даного принципу іноземці користуються максимумом тих прав, які надані особам іншої держави. Зазначений принцип полягає в тому, що іноземним юридичним і фізичним особам у торгівлі, мореплаванні або в інших галузях надається такий же режим, який надається або буде надаватися в майбутньому юридичним і фізичним особам третьої країни. Той режим в галузі торгівлі, мореплавання, правового положення становища іноземних організацій, застосовуваний до однієї іноземної держави, з якою укладений торговельний договір, буде застосовуватися й до будь-якої іншої держави, з якою також укладений торговельний договір на основі принципу найбільшого сприяння. Таким чином, у силу цього принципу створюються рівні умови для всіх іноземних держав і їхніх організацій і фірм відносно тих питань торгівлі, які передбачені торговельним договором.

1. Принцип “автономії волі” у міжнародному приватному праві та особливості його застосування.

Визначення автономії волі із ЗУ «Про МЧП», загальна характеристика принципу та приклад.

Закон lex voluntatis означає принцип автономії волі сторін. Сторони можуть самостійно визначати, який правопорядок вони будуть застосовувати до відносин між ними. Але воля сторін відносно фактичного застосування матеріального права вибраного правопорядку не може бути змінена пізніше при виникненні суперечки. Якщо воля сторін прямо не визначена, то суд повинен визначити ту волю, яку сторони мали на увазі, підписуючи даний договір.

Lex voluntatis також означає автономію волі сторін щодо вибору арбітражу на будь якій стадії судового процесу. Це так зване “арбітражне застереження”.

1. Принцип взаємності та реторсії у МПП.

Загальна характеристика. Подивіться ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»

Принцип взаємності

При наявності іноземного елемента й застосуванні колізійних норм насамперед постає питання про дію старого юридичного правила, відповідно до якого іноземець не повинен мати більші права, ніж громадянин у своїй країні. Такий підхід виникає з початку рівності громадян і юридичних осіб у процесі міжнародного спілкування й спрямований на практичну реалізацію цього початку.

Сама взаємність може бути матеріальною (припускає надання рівного або хоча б схожого обсягу об'єму прав) і формальною (надання іноземцям прав, передбачених для власних громадян і організацій). Через істотні розходження внутрішнього права окремих країн матеріальна взаємність практично недосяжна, і мова може йти тільки про надання формальної взаємності. У сфері колізійного права взаємність має ту особливість, що припускає застосування іноземного права у двох відповідних державах.

Значення початку взаємності зберігається в спеціально передбачених правом випадках, не виключається звертання до нього юрисдикційних органів у гострих ситуаціях для охорони прав власних громадян і юридичних осіб.

У зв'язку із взаємністю виникає питання про реторсію, тобто про застосування відповідних обмежень. Якщо одна держава вживає заходів, що наносять безпідставний у порядку дискримінації збиток інтересам іншої держави або його громадян, то ця остання держава може прийняти відповідні обмежувальні заходи. Метою таких заходів є звичайно досягнення скасування обмежень, установлених першою державою.

Відповідно до положень міжнародного права застосування обмежувальних заходів у відношенні певної визначеної іноземної держави (його органів, юридичних осіб і громадян) як реторсія (відповідної міри заходу) не може розглядатися як порушення принципу недискримінації.

 

1. Визначення та вибір права у міжнародному приватному праві.

Це процес застосування колізійної норми. На лекції ви малювали схему. Вона має бути у відповіді.

1. Види імунітету держави та їх характеристика. Європейська конвенція про імунітет держави 1972 року.

Імунітет держави – це….. У МПрП під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет грунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном.

У теорії та практиці держав розрізняють декілька видів іму­нітету:

1) судовий - непідсудність держави без її Згоди судам іншої. Причини притягнення до відповідальності значення не мають.

2) від попереднього забезпечення позову - не можна без згоди держави застосувати будь-які примусові заходи до її майна.

3) від примусового виконання рішення - без згоди держави не можна здійснити примусове виконан­ня судового рішення, винесеного проти неї судом іншої дер­жави.

4) майновий (власнос­ті) - питання може виникнути, наприклад, у зв'язку з розглядом певної справи в суді.

Основні полдоження Європейської конвенції.

1. Поняття особистого закону (статуту) і “національності” юридичної особи.

Особистий закон юридичної особи – це…..

Теорії національності юридичної особи: (їх три), про кожну декілька слів.

Особистий статут юридичної особи означає

· її правове становище, зокрема, чи є ця особа юридичною чи просто спілкою фізичних осіб;

· порядок її створення та припинення існування; структуру; управління нею;

· поширення певного виду правового режиму” визначення обсягу правоздатності;

· реалізацію ліквідаційного залишку після припинення її діяльності.

Для визначення статуту юридичної особи необхідно встановити її „ національність ”, тобто державну належність та її особистий закон. „Національність” особи визначається за різними принципами:

1. критерій місця створення (заснування) юридичної особи – означає поширення на неї закону держави, де створено цю особу і зареєстровано її статут (закон інкорпорації);

2. критерій місцезнаходження особи (місце осілості). Використовується також:

3. принцип місця основної діяльності юридичної особи;

4. принцип належності (громадянства) засновників (учасників) і складу правління до певної правової системи.

Загалом наявність різних критеріїв для визначення „національності” юридичної особи зумовлена тим, що створення, реєстрація установчих документів, знаходження органів правління, здійснення діяльності можуть бути в різних країнах. До того ж засновники об’єднання можуть мати різне громадянство чи доміцилій.

1. Юридичні особи як суб’єкти МПП.

Юридична особа – це державні організації, приватні фірми, підприємства, науково-дослідні й інші організації.

Види юридичних осіб: (приватноправова та публічноправова)

Підприємство – є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Філія – це….. філії - не є юридичними особами, діють на підставі положення, затвердженого для них материнським підприємством.

Представництво — це структурно відокремлена частина юридичної особи. Представництво діє за межами розміщення юридичної особи (засновника), що його створила, і від її імені.

Унітарне підприємство- підприємство, що створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

1. Особистий статут та національність юридичної особи у МПП.

Повторюється питання, див. питання №24

Особистий статут юридичної особи означає

· її правове становище, зокрема, чи є ця особа юридичною чи просто спілкою фізичних осіб;

· порядок її створення та припинення існування; структуру; управління нею;

· поширення певного виду правового режиму” визначення обсягу правоздатності;

· реалізацію ліквідаційного залишку після припинення її діяльності.

Для визначення статуту юридичної особи необхідно встановити її „ національність ”, тобто державну належність та її особистий закон. „Національність” особи визначається за різними принципами:

1. критерій місця створення (заснування) юридичної особи – означає поширення на неї закону держави, де створено цю особу і зареєстровано її статут (закон інкорпорації);

2. критерій місцезнаходження особи (місце осілості). Використовується також:

3. принцип місця основної діяльності юридичної особи;

4. принцип належності (громадянства) засновників (учасників) і складу правління до певної правової системи.

Загалом наявність різних критеріїв для визначення „національності” юридичної особи зумовлена тим, що створення, реєстрація установчих документів, знаходження органів правління, здійснення діяльності можуть бути в різних країнах. До того ж засновники об’єднання можуть мати різне громадянство чи доміцилій.

1. Тлумачення, кваліфікація та “конфлікт кваліфікації” у міжнародному приватному праві.

Тлумачення - …..

Кваліфікація - …..

Конфлікт кваліфікації - …..

Тлумаченням норми можна вважати з'ясування її змісту.

Під кваліфікацією розуміють проблеми віднесення до належної правової категорії питання, що постало з обставин справи, яку розглядає суд.
Конфлікт кваліфікації, це коли одні і ті самі поняття по різному трактуються або застосовуються.

Підходи до вирішення проблеми конфлікту кваліфікації:

1. Обґрунтовує кваліфікацію за законом суду.

2. Застосовується закон, якому підпорядкована сутність правовідносин.

3. Теорія автономної кваліфікації, яка передбачає, що необхідно використати загальні для двох національних правових систем поняття і використовуючи компаративістику дійти до висновку, що такі питання можна врегулювати.

1. Основні способи вирішення питання кваліфікації.

Як вирішується питання конфлікту кваліфікації……..

Перед судом або іншим органом, що повинен вирішити суперечку з "іноземним елементом", виникає проблема тлумачення юридичної норми, кваліфікації цієї норми або фактичних обставин справи, вирішення "конфлікту кваліфікацій". Тлумаченням норми можна вважати з'ясування її змісту. Кваліфікація є елементом норми й перебуває в її юридичній оцінці. Вона спрямована на пояснення цілі норми права.

Підходи до вирішення проблеми конфлікту кваліфікації:

1. Обґрунтовує кваліфікацію за законом суду.

2. Застосовується закон, якому підпорядкована сутність правовідносин.

3. Теорія автономної кваліфікації, яка передбачає, що необхідно використати загальні для двох національних правових систем поняття і використовуючи компаративістику дійти до висновку, що такі питання можна врегулювати.

1. Тлумачення, кваліфікація, конфлікт кваліфікації у міжнародному приватному праві.

Див питання №27

Тлумаченням норми можна вважати з'ясування її змісту.

Під кваліфікацією розуміють проблеми віднесення до належної правової категорії питання, що постало з обставин справи, яку розглядає суд.

Конфлікт кваліфікації, це коли одні і ті самі поняття по різному трактуються або застосовуються.

Підходи до вирішення проблеми конфлікту кваліфікації:

1. Обґрунтовує кваліфікацію за законом суду.

2. Застосовується закон, якому підпорядкована сутність правовідносин.

3. Теорія автономної кваліфікації, яка передбачає, що необхідно використати загальні для двох національних правових систем поняття і використовуючи компаративістику дійти до висновку, що такі питання можна врегулювати.

1. Застереження про публічний порядок:загальна характеристика та правове регулювання за законодавством України.

Дія колізійної норми може бути обмежена шляхом застосування застереження про публічний порядок.

Відповідно до застереження про публічний порядок іноземне право може не застосовуватись……

Ст. 12 ЗУ «Про МЧП»

Результати дії колізійної норми – застосування чи не застосування іноземного права пов”язаний із застереженням про публічний порядок, який міститься у джерелах права і дає змогу обмежувати відсилання до іноземного закону.

Означає:

1) іноз.закон, до якого відсилає кол.прив”язка може застосовуватись, якщо протирічить основам публічного порядку певної держави.

2) Іноз.закон може не використовуватись, якщо це суперечить основам застосування законодавства в цій державі.

Концепція „публічного порядку”:

- Позитивного застереження – у Франції (вперше): не дозволялося приватним угодам скасовувати дію законів, у яких був зацікавлений публічний порядок. Йшлося про дію норм, які витісняли іноземне право.

Існував і італ.варіант... Франко-Польська концепція позит. Застереження про публічний порядок, остання – сукупність вітчизняних матеріально-правових норм, які здатні усувати дію іноземного закону.

- Негативного застереження – відмінність: позитивна концепція не викликає питання, закон якої держави слід застосовувати. Це питання виникає в негат.конц. і може вирішуватись на користь закону суду чи закону іншої держави.

Норми про публічний порядок можуть бути закріплені як у матеріальному так і в процесуальному законодавстві. Часто в питаннях шлюбу та сім”ї. За сімейним кодексом України сімейне законодавство іноземних держав застосовується в країні, якщо воно не суперечить засадам регулювання сімейних відносин, встановлених в цьому кодексі.

 

1. Застереження про публічний порядок: поняття. Справа Форго.

Див. питання №30

Справа Форго:

Суть справи полягала в тому, що баварський підданий Форго, позашлюбно народжений, постійно проживав у Франції, після своєї смерті залишив у французьких банках грошові вклади. Заповіту складено не було. За законом на отримання спадку претендували баварські кровні родичі Форго по бічній лінії. Вони посилалися на баварське право, що допускало спадкування навіть після позашлюбних дітей. Французький прокурор наполягав на тому, що до спадкування повинен застосовуватися французький закон, відповідно до якого родичі позашлюбної дитини не спадкують. Тому майно як виморочне надходить у розпорядження Французької держави. Виникло питання: який закон щодо спадкування - французький чи баварський - повинен засто­сувати суд Франції?

За французьким колізійним правом питання про спадкування рухомого майна обговорюється за законом «доміцилію походження». Тобто спостерігається відсилання французького закону до баварського права. Останнє містило колізійне правило, за яким спадкування рухомого майна підпорядковано законові фактичного доміцилію. Отже, якщо відсилання французької колізійної норми слід розуміти як відсилання до баварського права в цілому, то необхідно керуватися й баварською колізійною нормою, яка відсилала до фрашіузького права. Французький касаційний суд прийняв зворотне відсилання.

1. Зворотне відсилання та відсилання до закону третьої держави.

Зворотнє відсилання: Суть зворотного відсилання полягає у відсиланні колізійної норми законодавства однієї держави до закону іншої, а закон останньої не вирішуючи питання по суті, своєю чергою, відсилає до закону попередньої держави. Якщо до вирішення спору залучається правова система третьої держави, то мова йде про відсилання до закону третьої держави.

Справа Форго:

Суть справи полягала в тому, що баварський підданий Форго, позашлюбно народжений, постійно проживав у Франції, після своєї смерті залишив у французьких банках грошові вклади. Заповіту складено не було. За законом на отримання спадку претендували баварські кровні родичі Форго по бічній лінії. Вони посилалися на баварське право, що допускало спадкування навіть після позашлюбних дітей. Французький прокурор наполягав на тому, що до спадкування повинен застосовуватися французький закон, відповідно до якого родичі позашлюбної дитини не спадкують. Тому майно як виморочне надходить у розпорядження Французької держави. Виникло питання: який закон щодо спадкування - французький чи баварський - повинен засто­сувати суд Франції?

За французьким колізійним правом питання про спадкування рухомого майна обговорюється за законом «доміцилію походження». Тобто спостерігається відсилання французького закону до баварського права. Останнє містило колізійне правило, за яким спадкування рухомого майна підпорядковано законові фактичного доміцилію. Отже, якщо відсилання французької колізійної норми слід розуміти як відсилання до баварського права в цілому, то необхідно керуватися й баварською колізійною нормою, яка відсилала до фрашіузького права. Французький касаційний суд прийняв зворотне відсилання.

1. Обхід закону у міжнародному приватному праві.

Обхід закону в МПрП означає усвідомлене створення хоча б однією стороною підстав для застосування закону тієї правової системи, яка лояльніше визначає певний правовий статус. Так, різні принципи визначення „національності” суб”єктів господарської діяльності, установ, організацій дозволяють підпорядковувати їхній правовий статус законодавству тієї держави, яка є поблажливішою в укладаннях й виконанні господарських договорів, податкової політики.

Обхід закону виникає найчастіше:

- у правових системах, де монополія держави обмежена;

- зі значною часткою приватної власності;

- з нечітким законодавчим визначенням застереження про публічний порядок.

ЗУ «Про МЧП»

ПРИКЛАД

1. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні.

ЗУ «Про іноземців та осіб без громадянства».

Іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Особа без грамадянства – це особа, яку жодна держава не вважає своїм громадянином.

Іноземних громадян можуть приймати зареєстровані в установленому порядку українські, спільні чи іноземні підприємства, установи й організації, а також фізичні особи, які постійно проживають в Україні або тимчасово тут перебувають у зв'язку з навчанням, стажуванням тощо.

Відповідно до Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці, які постійно проживають в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з її громадянами.

Правовий статус, на що мають право, на що не мають…..

Основні положення закону.

1. Законодавство України про біженців.

ЗУ «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту».

Біженець – це…..

Правовий статус, на що має право, на що не має…..

Проблема біженців є великою проблемою у міжнародному праві, оскільки у світі налічується більше 20 млн. Біженців, і їх число постійно зростає. У 1950 році почав функціонувати відділ Верховного комісара у справах біженців. У 1951 році прийнята Конвенція ООН про статус біженців. В 1968 році – спеціальний Протокол до цієї Конвенції. Україна стала їх учасником на підставі Закону від 10.01.2002
біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом унаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і, перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Біженець має право на судовий захист.
Біженець має два види особливих прав: - право на притулок - на соціальний захист: за Конвенцією у державі перебування біженцю має обов’язково надаватися місце роботи й якщо держава не в змозі забезпечити це, то вона повинна взяти цього біженця на утримання (сплачувати матеріальне відшкодування). Відповідно до ч.4 ст.16 ЗУ про МПрП Особистим законом біженця вважається право держави, у якійвін має місце перебування.

1. Колізійні питання правового статусу іноземців за законодавством України. Право та дієздатність іноземців.

Вот ссылка, там все найдете и выберете главное http://zaochka.net/catalog_p_14_p_6.html

1. Правовий статус біженців в Україні. Порядок отримання цього статусу.

ЗУ «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту».

Біженець – це ……

Проблема біженців є великою проблемою у міжнародному праві, оскільки у світі налічується більше 20 млн. Біженців, і їх число постійно зростає. У 1950 році почав функціонувати відділ Верховного комісара у справах біженців. У 1951 році прийнята Конвенція ООН про статус біженців. В 1968 році – спеціальний Протокол до цієї Конвенції. Україна стала їх учасником на підставі Закону від 10.01.2002
біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом унаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і, перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Біженець має право на судовий захист.
Біженець має два види особливих прав: - право на притулок - на соціальний захист: за Конвенцією у державі перебування біженцю має обов’язково надаватися місце роботи й якщо держава не в змозі забезпечити це, то вона повинна взяти цього біженця на утримання (сплачувати матеріальне відшкодування). Відповідно до ч.4 ст.16 ЗУ про МПрП Особистим законом біженця вважається право держави, у якійвін має місце перебування.

1. Особливості правового статусу апатридів та біпатридів.

Апатриди – це особи без громадянства взагалі..У місті свого перебування апатрид одержує документ,що засвідчує його особистість і правовий стан. В У. таким документом є посвідчення на проживання.

Біпатриди –. особа, яка має докази наявності у нього громадянства двох держав. Біпатридів також зазвичай називають і осіб, які мають більше одного громадянства.

Плюси та мінуси…..

Пр. статус в країнах, де від громадянин, де він не є громадянином, яка держ представляє інтереси……

1. Законодавство України про в’їзд та виїзд іноземців на територію держави.

1) ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадяества"

2)Постанова КМУ від 15 лютого 2012 року про затвердження порядку строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

3) Постанова КМУ від 29 грудня 1995 року про правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію. Але вона втратила чинність у зв'язку з постановою 2012 року.

4) Постанова КМУ від 1 червня 2011 року про Затвердження правил оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію.

5) ЗУ "Про імміграцію"

Основні положення цих документів.

 

 

1. Законодавство України про іммігрантів. Порядок отримання іноземцями дозволу на постійне місце проживання.

імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у
встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства
на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав
дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання,
або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл
на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; Відповідно до частин першої та третьої статті 3 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Умови і порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання й вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначаються Законом "Про імміграцію" (далі - закон). У цьому випадку іноземець (громадянин Вірменії) має право отримати дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції, оскільки відповідно до пункту 1 частини третьої статті 43 Закону "Про імміграцію", такий дозвіл надається одному з подружжя, якщо другий із подружжя, з яким він перебуває в шлюбі понад два роки, є громадянином України.
Положення щодо терміну шлюбу не є дискримінаційним, оскільки спрямоване на уникнення випадків зловживання правом через укладання фіктивних шлюбів. Отримання дозволу на імміграцію відбувається на підставі статті 9 закону. Для цього ваш чоловік має особисто подати до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання або до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їхнього постійного проживання (у разі постійного проживання іноземця за межами України) такі документи:
заяву про надання дозволу на імміграцію;
три фотокартки;
копію документа, що посвідчує особу;
документи про місце проживання особи;
відомості про склад сім'ї, копію свідоцтва про шлюб.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання. Іноземці та особи без громадянства, які отримали дозвіл на імміграцію, мають отримати посвідку на постійне проживання, що є документом, який підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Частинами першою, другою та четвертою статті 11 закону встановлено, що особі, яка постійно проживає поза межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють імміграційну візу, що є чинною упродовж року з дня її оформлення. Зазначена особа в'їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України.
Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися упродовж п'яти робочих днів до органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому імміграційною візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію.
Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви. До отримання зазначеної посвідки на постійне проживання особа має статус іноземця чи особи без громадянства, що тимчасово перебуває в Україні.
У випадках, передбачених статтями 12, 13 закону, дозвіл на імміграцію може бути скасований, а посвідка на постійне проживання вилучена, і в такому разі особа (щодо якої прийняте таке рішення) повинна виїхати з України упродовж місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу.

1. Підстави перебування іноземців на території України та нелегальні мігранти.

Законны пыдстави перебування ыноземцыв на територыъ Украъни, ЗУ «Про правовий статус ыноземцыв», «ЗУ про іміграцію».

Хто такі нелегальні мігранти та шляхи боротьби з нелегальною міграцією.

Іноземці, які законно прибули в Україну,мають право тимчасово перебувати на її території протягом наступних строків: (1) дії візив разі в'їзду з держав з візовим порядком, (2) не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду з держав з безвізовим порядком, (3) дії візи,але не більш як 90 днів протягом 180 днівз дати першого в'їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

Строк перебування іноземців на території України продовжується в наступних випадках: (1) за короткостроковою візою - за наявності обґрунтованих підстав(лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини тощо) та за умови подання підтверджувальних документів- на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в'їзду в Україну, (2) за транзитною візою - в разі вимушеної зупинки на території України у зв'язку з надзвичайними обставинами(стихійне лихо, хвороба, ремонт транспортного засобу тощо) за наявності документа, що підтверджує причину та тривалість вимушеної зупинки, - на період, необхідний для усунення таких обставин, (3) за довгостроковою візою, якщо протягом строку дії візи з поважних причин не оформлено посвідки на постійне чи тимчасове проживання, за умови подання підтверджувальних документів - на період не більш як один місяць.

Заяви про продовження строку перебування на території України подаються іноземцями і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до підрозділів ДМС за місцем проживання.

Варто звернути увагу на основні документи, які подаються для продовження строку перебування: (1) документ, що підтверджує наявність фінансового забезпечення; (2) документ про право власності або свідоцтво про державну реєстрацію права власності юридичної особи на житло, яке надається іноземцеві для перебування, та його копія, а у разі, коли житло не належить приймаючій стороні, - письмову згоду власника (співвласника) житла чи уповноваженої ним особи.

 

Нелегальна міграція - міграція з порушенням міграційного законодавства країни.

Під визначення нелегальних мігрантів потрапляють такі категорії:

• Іноземці, які в'їжджають в країну або знаходяться на її території без документів, що засвідчують особу, або ж з підробленими документами.
• Мігранти, незаконно пресекшіе кордон держави, а також ті, чиє право на в'їзд є сфабрикованою.
• Іноземні громадяни, які перебувають на території держави з простроченою візою, а також іноземні студенти, не покинули країну по закінченню терміну навчання та робітники з простроченими трудовими договорами.
• Іноземці, які проникли в країну незаконно, але зуміли легалізувати свій статус (наприклад, уклавши шлюб з громадянином держави).
• Мігранти, що мають вид на проживання (або дозвіл на тимчасове проживання) з правом чи без права на трудову діяльність, але працюють нелегально.
• Діти, народжені іноземними громадянами на території держави (залежить від законодавства країни: зокрема, в Росії дитина визнається громадянином, якщо, принаймні, один з батьків є росіянином або обоє батьків є іноземцями, але їх дитині відмовлено в громадянстві в країні, громадянами якої вони є).
• Іноземці, які підлягають вигнання або депортацію.

1. Правовий статус представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні.

Представництво — це структурно відокремлена частина юридичної особи. Представництво діє за межами розміщення юридичної особи (засновника), що його створила, і від її імені.

Угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.

Повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо).

Представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є.

Не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі.

Представництво не є юридичною особою…..

На що має право, на що не має права……

Далі по інструкції…..(колоквіум)

1. Держава як суб’єкт міжнародного приватного права.

Держава –це найвища форма організації суспільства, яка забезпечує захист та погодження індивідуальних, групових та загальносуспільних інтересів за допомогою права на певній території.

Інколи виступає суб єктом МЧП…..

У мчп під імунітетом держави розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном.