Для самостійного вивчення Основні фактори суспільного виробництва. Виробнича функція

Основним призначенням будь-якої економічної системи є максимальна реалізація закладених в неї інституціональних можливостей для вирішення основних проблем економіки: що, як і для кого виробляти. Це передбачає забезпечення ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів, факторів виробництва.

Ресурси за походженням і змістом поділяють на три основні групи: земля, природні ресурси; капітал; праця, підприємницькі здібності. За сучасних умов переходу до постіндустріального, інформаційного, суспільства як самостійний фактор виокремилися інформаційні ресурси, які починають відігравати визначальну роль серед інших чинників економічного зростання розвинутих країн.

Економічні ресурси (фактори виробництва) — природні, людські і створені працею людини блага, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

У господарській діяльності людей одним з найважливіших економічних ресурсів є земля з її первісною якістю — родючістю ґрунту, а також природні ресурси — даровані природою блага, які застосовують у процесі виробництва: сировинні, водні ресурси, корисні копалини, ліси, орна земля, земельні ділянки несільськогосподарського призначення тощо. Процес пристосування природних ресурсів для задоволення людських потреб становить сутність господарської діяльності у будь-якому суспільстві. Більшість видів таких ресурсів є невідтворюваними і обмеженими. Природні межі виробничого застосування можна розширити шляхом ефективного й раціонального природокористування, забезпечення екологічної безпеки.

Капітал, капітальні ресурси охоплюють знаряддя, засоби виробництва, включаючи усі види інструментів, машин, устаткування, виробничих споруд і будівель, транспорт, збутову мережу, які використовують у виробництві товарів і послуг, їх постачанні до кінцевого споживача. Процес виробництва і придбання капітальних ресурсів, як правило, ототожнюють з процесом інвестування. Корисність і цінність капіталу як виробничого фактору полягає в його економічній сутності: капітал — це новостворена вартість, яка у процесі виробництва приносить ще більшу вартість.

За структурою капітал поділяють на основний та обіговий. До основного капіталу належить та частина капіталу, яка бере участь у багатьох виробничих Циклах і поступово переносить свою вартість на готовий продукт (устаткування, будівлі та ін.). Обіговий капітал повністю переходить у новий продукт протягом одного виробничого циклу (сировина, допоміжні матеріали тощо). Розрізняють три основні і послідовні форми функціонування капіталу — продуктивну, товарну,грошову. Однак грошовий капітал у вигляді грошових коштів, витрачених на закупівлю засобів виробництва, безпосередньо нічого не виробляє, тому його не розглядають як виробничий ресурс. Фактором виробництва є реальний (фізичний) капітал у вигляді машин, нерухомості, устаткування, інструментарію тощо.

Капітал і земля належать до матеріальних ресурсів, або уречевлених факторів виробництва. На відміну від них праця — особистісний фактор виробництва, пов’язаний з цілеспрямованою діяльністю людини, поєднанням її фізичних і розумових здібностей у процесі виробництва товарів і послуг (за винятком підприємницьких талантів, які внаслідок їх специфічної ролі у ринковій економіці розглядають окремо). Найважливішими характеристиками цього виробничого фактору є кількість (абсолютна чисельність населення, в т. ч. економічно активного) і якість праці (освітній і професійний рівень, суспільний і технологічний поділ праці, ступінь свободи, законодавчого забезпечення, психологічно- фізіологічні умови). Усі чинники, що впливають на кількість і якість праці, виражаються у поняттях продуктивності (кількість продукції, виробленої за одиницю часу або на одного працюючого) та інтенсивності праці (витрати робочої енергії за одиницю часу).

Особистісним фактором вважають підприємницькі здібності, підприємливість як риси людського ресурсу, що охоплюють ініціативність, уміння приймати основні економічні рішення, здатність до новаторства, готовність ризикувати і брати на себе відповідальність. Підприємницькі здібності полягають у здатності ефективно поєднувати і застосовувати інші фактори виробництва. За статистикою, лише 5—7% дорослого населення мають здатність до підприємницької діяльності, тому підприємець — основна фігура ринкової економіки капіталістичного типу.

Виокремлення інформації у самостійний виробничий ресурс зумовлене сучасною науково-технічною революцією. Вона значно розширила технологічні можливості оволодіння знаннями стосовно економічної кон’юнктури, динаміки цін та інших показників, на основі аналізу яких прогнозують і визначають оптимальну стратегію поведінки на конкурентних ринках, відбувається процес пристосування до швидкозмінюваних умов господарювання. У широкому контексті інформаційний ресурс охоплює всі галузі знань, здобування, оброблення та передавання яких потребує витрат інших ресурсів, а застосування забезпечує приріст корисності і доходу.

Цінність кожного із основних видів ресурсів виробництва полягає в їх корисності, визначеній насамперед продуктивністю, здатністю приносити своєму власнику певний вид доходу. Так, дохід від використання землі отримують у вигляді ренти, від застосування робочої сили, праці — у вигляді заробітної плати, вкладений у виробництво капітал приносить певний відсоток, а підприємець в результаті своєї діяльності отримує прибуток. Інформація сприяє максимізації доходу шляхом скорочення трансакційних витрат, пов’язаних із реалізацією ринкових угод, господарських операцій, договорів обміну, проведенням переговорів та прийняттям економічних рішень, контролем та юридичним захистом виконання контракту. У такому контексті фактори виробництва стають рушійними, продуктивними силами суспільства (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Структура факторів виробництва продуктивних сил суспільства

Продуктивні сили характеризують систему відносин «людина — природа». За функціональним призначенням їх поділяють на робочу силу, засоби виробництва, інформацію як уособлення нагромаджених знань. Під робочою силою розуміють здатність людини до праці, продуктивної діяльності в різних сферах суспільного життя з метою задоволення своїх потреб. Як особистісний фактор виробництва робоча сила втілюється у трудових ресурсах

До засобів виробництва належать предмети і засоби праці. Предметами праці є елементи природи, вперше отримані з неї або вже піддані обробці і призначені для подальшого виробничого споживання як сировини. Отже, предметом праці речовина природного походження стає у процесі виробництва, коли на неї діє робоча сила, людська праця, озброєна відповідними засобами праці — речами або комплексами речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці, перетворюючи його у готовий продукт праці. Засоби праці, за висловом К. Маркса, поділяють на «кісткову і мускульну системи виробництва», які охоплюють знаряддя праці (робочі машини, механізми, техніку і технологію), і «судинну систему виробництва», під якою розуміють виробничу інфраструктуру (шляхи, трубопроводи, транспорт, комунікації, склади тощо), матеріальні умови виробництва, необхідні для здійснення процесу праці. Найактивнішою складовою засобів праці вважають знаряддя праці, яким належить вирішальна роль у виробництві.

 

Специфічною у структурі засобів виробництва є роль землі, що, з одного боку, виступає як загальна умова праці, просторова основа алокації (розміщення) виробничих ресурсів, підприємств, виробничої і соціальної інфраструктур, виявляючись як засіб праці, з іншого — у видобувних галузях виробництва, сільському господарстві землю використовують як предмет праці, що утворює субстанцію продукту як сировини і підлягає подальшому технологічному обробленню.

Особливими і найдинамічнішими елементами продуктивних сил у сучасних умовах є наука, форми і методи управління, організація виробництва, інформація, вплив яких на економічний розвиток суспільства неухильно зростає. Наукові знання як продукт специфічної діяльності людини уособлюються в інформації про закони розвитку природи і суспільства, способи їх практичного застосування. Розвиток виробництва дедалі біль-ше здійснюється за рахунок матеріалізації наукових знань та інформації в інноваціях і менше за рахунок традиційних ресурсів. При цьому наука не відокремлена від інших продуктивних сил, а справляє на них інтегративний вплив, піднімаючи на якісно вищий ступінь розвитку й ефективного використання робочої сили, засобів і предметів праці. Наука, інформаційний ресурс стають визначальними джерелами техніко-технологіч- ного прогресу, на основі якого відбувається постійне оновлення факторів виробництва, подолання обмеженості людських і матеріальних ресурсів суспільства.

Поєднання виробничих ресурсів, усіх факторів та елементів продуктивних сил відбувається безпосередньо у процесі виробництва, створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Організаційною формою, зовнішньою оболонкою, в якій з метою виробництва життєвих благ у певний спосіб поєднуються усі наявні фактори, стає підприємство. Розмаїття видів і форм господарської діяльності зумовлює і різну питому вагу виробничих факторів на окремих ділянках господарства. Відповідно, розрізняють трудоємні, капіталоємні, наукоємні галузі економіки, сфери матеріального виробництва і послуг. Трудоємними і капіталоємними виробництвами вважають важку індустрію, видобувну промисловість; наукоємними — точне машинобудування, електронну промисловість, виробництво засобів зв’язку, ракето- і літакобудування та ін. У сільськогосподарському виробництві традиційно визначальну роль відіграє земля, її родючість.

Земля, праця, капітал, є не лише взаємодоповнювальними, а й частково взаємозамінними ресурсами. Ця властивість відображається у виробничій функції, що ґрунтується на класичній теорії трьох факторів виробництва.

Зростання обсягів виробництва за обмеженості ресурсів досягають за рахунок активнішого використання тих чи інших взаємозамінних факторів. Відповідно воно може бути переважно трудоємним, капіталоємним або наукоємним.

Значення і співвідношення різних виробничих ресурсів постійно змінювалися. Періодизація розвитку людської цивілізації значною мірою зумовлюється саме переважанням певного фактору виробництва на різних етапах еволюції господарського життя суспільства (рис. 2.4).

Володіння основним лімітуючим фактором виробництва у визначальній сфері економіки може забезпечити певній соціальній групі не лише економічну, а й реальну політичну владу, домінування в державному управлінні, переваги у розподілі і перерозподілі основних доходів.

До найбільш важливих основних об’єктивних критеріїв типологізації сучасних економічних систем відносять:

- переважання форми власності на основні засоби виробництва;

- ступінь втручання в економіку і методи регулювання соціально-економічних відносин;

- ступінь відкритості економіки (забезпечення економічної свободи, конкуренції, гарантії для зовнішніх інвестицій, активна участь у міжнародній торгівлі);

- ступінь екологічної безпеки;

- ступінь соціалізації нації в межах глобального світу;

- ознаки теоретичної парадигми соціально-економічного прогресу, як-то ступінь соціальної відповідальності та ступінь інтелектуалізації.

Серед додаткових об’єктивних критеріїв типологізації економічних систем, які дають можливість більш повно охарактеризувати їх типи і моделі, виділяють:

співвідношення міського і сільського населення; співвідношення джерел ВВП (переважно сировинного направлення, переважно аграрного направлення, переважно промислового направлення тощо); питома вага військових витрат у ВВП (ступінь мілітаризації економічної системи); ступінь самодостатності в економічному розвитку (питома вага власного капіталу у структурі джерел фінансування); структура суспільного виробництва, зокрема, співвідношення галузей і секторів народного господарства.

Однак, не тільки економічні фактори впливають на економічну систему, але й зовнішні. Так, соціальні і культурні фактори відображають особливості, пов’язані з релігією, ідеологією, зайнятістю, рівнем доходу, рівнем охорони здоров’я, традиціями, національними цінностями.

Що стосується навколишнього середовища, в якому функціонує і розвивається економічна система, то вона характеризується такими важливими показниками, як: величина (площа і населення); місце розташування (топографія, клімат, вихід до моря); природно-ресурсне забезпечення економіки. Всі ці надбудовні фактори активно впливають на становлення, функціонування і розвиток економічних систем, а їх зміни ведуть до змін самої системи.