(уривки)
Рено бігла до дерева, під яким Клава закопала скриньку, і показала їй свою здобич.
¾ Бачиш, з голоду ми не помремо! – вигукнула вона, з усього розмаху падаючи на пісок поруч із подругою. – І прісна вода є! ось обійдемо острів, а потім сядемо у свій човен і попливемо назад. І все буде добре.
¾ 
А якщо нам доведеться їсти не щодня, і так кілька місяців? – із сумнівом сказала Клава, розглядаючи дивні коричневі яйця. – А якщо ми ніколи звідси не виберемося? Як той, як його … Франсуа Андре? А якщо тут водяться дикі звірі та змій? А якщо ми захворіємо на якусь невідому хворобу, адже тут можуть бути різні віруси та мікроби! А якщо хтось із нас злама руку чи ногу? А якщо…
¾ Досить! – увірвала її Рено. – Якщо все буде так, то … то ми все одно залишимося друзями!
***
¾ Пробачте, сер, - відповідав хлопець. – А якщо ось так?
¾ Майстерно! – підбадьорила Рено, відбиваючи доволі складний «кручений» випад. – Але … невлучно, сер! – і нападала знову.
¾ Чудово, сер! – парирував хлопець. – дякую. Але теж – невлучно!
¾ А так? – Рено зробила різкий поворот і… палиця заплуталася в широкому рукаві Альбертової сорочки. Скориставшись паузою, хлопець пішов у наступ. Рено ледве встигла виплутатись й перекинути палицю з однієї руки в іншу. Це був заборонений прийом, якому її потайки навчив тренер і якого не передбачали чесні спортивні змагання.
Хлопець не розгубився й зробив так само. Рено була в захваті!
¾ Сер, ви геній! – похвалила вона, важко дихаючи.
***
Кок Беніґс, який скучив за своїми котлами, щось весело наспівував на нижній палубі.
Нарешті настала та мить, коли човен досяг протоки Зустрічних течій, і капітан наказав кинути якір.
¾ Ви не передумали? – звернувся він до дівчат. – Не боїтеся загинути?
¾ Ні! – сміливо відповіли Клава та Рено. – Ми маємо повернутися додому!
¾ Що ж, - зітхнук капітан, тоді приготуйтеся сісти у свій човник…
Клава та Рено по черзі обійшли моряків. Попрощалися.
Особливо сумними були Альберт та Джон-Пострибайчик.
Альберт довго тис руку Рено.
¾ Ти добре фехтуєш… - нарешті тихо мовив він.
¾ Ти також, - відповіла Рено.
¾ Невже ми ніколи більше не побачимося? – зітхнув Альберт.
¾ Певно, що так, - сумно сказала Рено. – Але якщо ти станеш уславленим героєм, я прочитаю про тебе в підручниках із історії?
¾ Я обов’язково ним стану! – гордо сказав Альберт. – Щоб ти змогла про це прочитати!
І вони всміхнулися одне одному.
А Джон-Пострибайчик схилився в поклоні перед Клавою.
Моряки зробили дві великі петлі з канатів, установили в них човен.
¾ Можете сідати, - сказав він.
Дівчата спершу поклали в човен свої наплічники, а тоді сіли самі.
Моряки почали спускати човен просто в один із стрімких потоків. Він загрозливо нуртував і пінився.
Рено і Клава востаннє помахали всім руками, лягли на дно човника і ухопилися руками за борт.
Ще мить – і човен торкнувся води. Моряки послабили канати, і човен одразу ж стрімко понесло вдалечінь…
У Рено та Клави дух перехопило.
Вони не вимовили ані слова. Але кожна з дівчат думала про те, чи слушно вони вчинили, чи вийде в них повернутися до ґроту? Невже доведеться загинути тут, у минулому часі?
¾ Принаймні, - прошепотіла Рено, - ми тепер знаємо, що в морі є НАШ острів…
Іван Михайлович Андрусяк (народився 28 грудня 1968 р. на Івано-Франківщині) — поет, дитячий письменник, прозаїк, літературний критик, перекладач. Увійшов у літературу на початку 1990-х як учасник літературного угруповання «Нова дегенерація».
Увійшов у літературу на початку 1990-х як учасник літературного угруповання «Нова дегенерація. Мешкає в містечку Березань на Київщині.
З 2005 року Іван Андрусяк звертається до дитячої літератури — в часописах, альманахах і антологіях друкуються вірші, які згодом увійшли до книжки «М’яке і пухнасте» (2010); а 2007 року виходить друком повість-казка для дошкільнят і молодших школярів «Стефа і її Чакалка». У ній автор використовує фольклорний образ Ча́калки — казкової істоти, якою на Слобожанщині й Полтавщині в давнину батьки лякали своїх неслухняних дітей. Дітям молодшого і середнього шкільного віку адресовані веселі пригодницькі повісті «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому» (2009) і «Кабан дикий - хвіст великий».
Сам письменник «головним» своїм дитячим твором вважає невеличку повість «Дядько Барбатко сміється», що побачила світ у 2008 році в книжці «Три дні казки».
Іван Андрусяк
