Класифікація операційних витрат.

За способами віднесення на вартість розрізняють витрати прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням пев­ного виду продукції та можуть бути обчислені на одиницю цієї про­дукції прямо.

Непрямі витрати – це такі витрати, пов’язані одночасно з виробництвом декількох видів продукції, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного виду продукції економічно доцільним шляхом і включаються до його собівартості за допомогою спеціальних методів (заробітна платня обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, загальновиробничі витрати).

В залежності від ступеня впливу обсягу виробництва на рівень витрат операційні витрати поділяють на змінні та постійні.

Змінні – витрати, загальна сума яких за поточний період залежить від обсягу виробленої продукції.

Постійні – витрати, загальна величина яких за поточний період не змінюється, або майже не змінюється при зміні обсягу виробництва та структури виробництва.

 

Поділ витрат на постійні і змінні дозволяє розрахувати «точку беззбитковості» роботи підприємства” – це обсяг продукції, виробництво і реалізація якого дозволяє відшкодувати поточні витрати підприємства, але не забезпечує отримання прибутку (за умов, коли рівень реалізації продукції відповідає значенню точки беззбитковості, дохід від її реалізації дорівнює поточним операційним витратам за певний період).

Це є точка «нульового» прибутку. Реалізація продукції в обсязі більшому за величину точки беззбитковості, забезпечує підприємству отримання певної суми прибутку. У разі, коли обсяг реалізованої продукції менший за величину точки беззбитковості, підприємство зазнає збитків. За умов перевищення обсягу реалізації продукції над рівнем значення точки беззбитковості підприємство отримує прибуток.

Значення точки беззбитковості можна обчислити з наступного рівняння:

Виручка від реалізації продукції = Змінні витрати + Постійні витрати

Ліва частина рівняння відображає величину доходу підприємства за звітній період, яка відшкодовує поточні витрати періоду, але не забезпечує отримання підприємством прибутку.

Права частина рівняння відображає загальну величину поточних витрат підприємства звітного періоду, які пов’язані з отриманням доходу цього періоду:

Ц х Q = a x Q + B,

Q = В/ (Ц - а),

де Q - точка беззбитковості (в натуральних одиницях),

Ц – ціна продукції (без ПДВ і акцизу),

а – питомі змінні витрати (в розрахунку на одиницю продукції),

В – сума постійних витрат за період;

(Ц – а) – маржинальний прибуток на одиницю продукції – величина, яка забезпечує покриття постійних витрат і отримання прибутку. Співвідношення маржинального прибутку і величини доходу називають коефіцієнтом маржинального прибутку і використовують для прогнозування змін прибутку підприємства за умов зростання величини доходу.

 

Валовий дохід від реалізації (ВР)

Постійні витрати (Bп)

Змінні витрати (Bзм)

Валові витрати (B)

Точка самоокупності

К

Зона прибутків

Зони збитків

Поточні витрати

 

 

Рис. 2. Точка беззбитковості

 

Обсяг виробництва

Рис. 1. Залежність початкових витрат і прибутку підприємства від обсягу виробництва

 

 

Лінія 1 на відображає постійні витрати підприємства (B_п), які не залежать від обсягу виробництва (Q).

Лінія 2 характеризує зміну змінних витрат (B_n), які пропорційні обсягу виробництва. Зростання валових (сукупних) витрат при збільшенні обсягу виробництва характеризується лінією 3, а збільшення виручки від реалізації (BP) – лінією 4.

При визначенні обсягу виробництва (Q) виручка від реалізації продукції відшкодовує товаровиробнику витрати на її виробництво (точка К), тобто немає ні прибутків, ні збитків. Таким чином, обсяг виробництва (Q_х) є мінімально необхідним обсягом збуту, при якому виручка дорівнюється витратам. Збільшення обсягу виробництва (/і_д) забезпечує прибуток (BP-B)>0, а зменшення - збиток (BP-B)<0. Крапка Q_х характеризує критичний обсяг збуту та вимірюється в натуральних показни­ках (т., шт., м, м²,...). Точка К називається точкою беззбитковості і вимірюється в грошовому виразі. Якщо обсяг збуту буде менший, ніж підприємство матиме збитки, а якщо більше - прибутки., Цей графік відповідає деякій ціні при визначених витратах на вироб­ництво і обсягах збуту. Збільшення ціни обумовлює більший кут нахилу лінії 4 і зміщення точки беззбитковості на графіку ліворуч. Аналогічно при зниженні ціни - точка зміститься праворуч.

Важливим припущенням при визначені точки беззбитковості є те, що ціни і витрати відомі і незмінні. Але це трапляється рідко. Тому менеджерам у процесі прийняття рішень слід усвідомити невизначену природу майбутніх цін, витрат та обсягів продажу й оцінювати такий показник як запас міцності.

«Зона безпеки» («Запас міцності») – це різниця між плановим обсягом реалізації продукції і значенням точки беззбитковості, це кількість одиниць продукції, які очікується продати понад беззбитковий обсяг. Це грубий показник ризику виробництва певного продукту. Якщо запас міцності підприємства за очікуваного обсягу продажу на поточний рік великий, то його ризик постраждати від збитків у разі падіння продажу буде меншим, ніж у випадку невеликого запасу міцності.

Величину запасу міцності можна визначити у відсотках від планового обсягу продукції і назвати коефіцієнтом безпеки виробництва:

Кб = Очікуваний обсяг продукції – точка беззбитковості в натуральних одиницях / Очікуваний обсяг продукції * 100

 

Поточні витрати, які пов’язані з операційною діяльністю підприємства, групують за економічними елементами, серед яких виділяють:

1. Матеріальні витрати (сировина, матеріали, покупні напівфабрикати, паливо й енергія, запасні частини, тара, допоміжні матеріали).

2. Витрати на оплату праці (основна, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні й компенсаційні виплати).

3. Амортизаційні відрахування (основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних активів).

4. Відрахування на соціальні заходи (на підприємстві: відрахування – ЄСВ – 3,6%, ПДФО – 15% чи 17%, військовий збір – 1,5 (тимчасовий податок – з 03.08.2014 по 31.12.2015 р.) та нарахування – 37% (% умовний і залежить від класу ризику підприємства), за цивільно-правовим договором: відрахування (утримання) – ЄСВ – 2,6%, ПДФО – 15 чи 17%, військовий збір – 1,5%, та нарахування на ЗП – 34,7 % (для договорів цивільно-правового характеру, для бюджетних організацій – 36,3% нарахування ЄСВ). Підстава – ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07. 2010 року, ЗУ «Про оплату праці».

5. Інші операційні витрати.

Єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності:

Від 1 по 67 клас

------------------------------------------------------------------

|Клас професійного ризику виробництва| Розмір єдиного внеску |

|------------------------------------+---------------------------|

| 1 | 36,76 |

|------------------------------------+---------------------------|

|------------------------------------+---------------------------|

| 67 | 49,7 |

------------------------------------------------------------------

Договори з громадянами на використання їх праці можуть укладатися за трудовим або цивільно-правовим договором. Основною відмінністю договорів цивільно-правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України, а інші - Кодексом законів про працю України.

Стаття 626 Цивільного кодексу України визначає загальне поняття цивільно-правового договору. Відповідно, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Існує тенденція угоди цивільно-правового характеру (договір підряду, договір про надання послуг) називати трудовою угодою, але пам'ятайте, що стосунки, які виникають внаслідок їх укладання регулюється нормами цивільного, а не трудового законодавства. Суттю цивільно-правових відносин як підряду є те, що одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другою сторони (замовника), а останній повинен прийняти й оплатити виконану роботу. Отже, з юридичного розуміння, трудові стосунки між сторонами при укладанні договору не виникають. Сторонами таких угод будуть замовник і виконавець, а не працівник і власник (роботодавець).

Таким чином, за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.

Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.

Такі угоди застосовуються, як правило, для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення цієї мети вважаються виконаним і дія їх припиняється.

Зауважую, що під час укладання і виконання роботи за договорами цивільно-правового характеру трудова книжка не подається та записи про періоди праці не заносяться.

Водночас, відповідно до п."а" ч.3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до страхового стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.

Трудове законодавство забезпечує особі, яка працевлаштовується на роботу за трудовим договором, низку істотних гарантій.

Натомість на виконавця цивільно-правової угоди соціально-трудові пільги і гарантії (відпустка, вихідні дні, тривалість робочого часу, оплата праці при відхиленні від нормальних умов праці, виплата допомоги з тимчасової втрати працездатності тощо), передбачені трудовим законодавством для працівників не поширюються.

Працівники, які прийняті на роботу за трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні, внески на яких сплачує підприємство, що забезпечує в подальшому виплату допомоги в разі тимчасової непрацездатності, по вагітності, пологах і догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомоги у зв'язку з народженням дитини та на поховання.

Особи ж, які виконують роботи за цивільно-правовою угодою, беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах.

Окрім цього, на виконавця (підрядника) покладається ризик негативних наслідків роботи, а при укладенні трудового договору такий ризик покладається на власника.

На відміну від працівника, виконавець несе повну матеріальну відповідальність за завдану замовникові шкоду та недоотримані ним доходи або упущену вигоду, якщо не доведе відсутності в цьому своєї вини, або якщо інше не встановлено договором.

Працівник може бути притягнутий до обмеженої матеріальної відповідальності, і лише у випадках, безпосередньо передбачених законом,- до повної.. При цьому, обов'язок доведення вини працівника покладається на власника.

Варто пам'ятати, що оплата за трудовим договором є гарантованою. Заробітна плата виплачується не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, який не перевищує 16 календарних днів (ст.115 КЗпП), а затримка виплати зарплати може спричинити застосування до керівника санкцій, визначених законодавством. Держава гарантує працівникові, що розмір заробітної плати не може бути меншим від мінімального розміру заробітної плати, встановленого законами України, так само як і оплата роботи в нічний час, у вихідні, святкові та неробочі дні, надурочні роботи і т.ін. здійснюється за законодавчо визначеними нормами.

За цивільно-правовою угодою виконавець робіт (послуг) отримує за виконану роботу винагороду, розмір і порядок виплати якої визначається сторонами у договорі за взаємною згодою. Законодавчі гарантії щодо оплати праці на виплату винагороди не поширюються.

Такий самий принцип сплати страхових внесків до Пенсійного фонду та на випадок безробіття.