Мета заняття: Знати роль компонентів згортальної, антизгортальної та фібринолітичної систем в підтриманні агрегатного стану крові та їх роль у патохімії виникнення атеросклерозу, гіпертонічної хвороби. Давати характеристику біохімічним компонентам імунної системи, знати біохімічні механізми виникнення імунодефіцитних станів
Актуальність теми: Згортання крові є складним фізіолого-біохімічним процесом, що є захисною реакцією нашого організму на крововтрату. Знання біохімічної характеристики згортальної, антизгортальної та фібринолітичної систем крові є необхідними для розуміння механізмів підтримання агрегатного стану крові за умов норми та при численних захворюваннях, а також для їх своєчасної корекції фармпрепаратами.
Конкретні завдання:
Ø Трактувати біохімічні механізми функціонування згортальної, антизгортальної та фібринолітичної систем крові.
Ø Оволодіти методами дослідження системи згортання крові та фібринолізу, вміти трактувати отримані результати.
Ø Знати роль компонентів згортальної, антизгортальної та фібринолітичної систем крові в патохімії синдрому дисемінованого внутрішньосудинного зсідання крові, атеросклерозу та гіпертонічної хвороби.
Ø Характеризувати клітинні та біохімічні компоненти імунної системи.
Ø Пояснювати механізми виникнення імунодефіцитних станів.
Теоретичні питання
1. Функціональна та біохімічна характеристики системи гемостазу в організмі людини; коагуляційний та судинно-тромбоцитарний гемостаз.
2. Згортальна система крові; характеристика окремих компонентів (факторів) згортання. Механізми активації та функціонування каскадної системи згортання крові; внутрішній та зовнішній шляхи коагуляції. Роль вітаміну К в реакціях коагуляції (карбоксилювання глутамінової кислоти в g-карбоксиглутамінову кислоту, роль в зв’язуванні кальцію). Лікарські засоби – агоністи та антагоністи вітаміну К.
3. Спадкові порушення процесу згортання крові.
4. Антизгортальна система крові, функціональна характеристика її компонентів: антикоагулянтів – гепарину, антитромбіну ІІІ, лимонної кислоти, простацикліну. Роль ендотелію судин. Зміни біохімічних показників крові при тривалому введенні гепарину.
5. Фібринолітична система крові: етапи та компоненти фібринолізу. Лікарські засоби, що впливають на процеси фібринолізу. Активатори плазміногену та інгібітори плазміну.
6. Синдром дисемінованого внутрішньосудинного зсідання крові. Зсідання крові, тромбоутворення і фібриноліз при атеросклерозі та гіпертонічній хворобі.
7. Загальна характеристика імунної системи; клітинні та біохімічні компоненти.
8. Імуноглобуліни: структура, біологічні функції, механізми регуляції синтезу імуноглобулінів. Біохімічні характеристики окремих класів імуноглобулінів людини.
9. Медіатори та гормони імунної системи; цитокіни (інтерлейкіни, інтерферони, білково-пептидні фактори регуляції росту та проліферації клітин).
10. Біохімічні компоненти системи комплементу людини; класичний та альтернативний (пропердиновий) механізми активації.
11. Біохімічні механізми імунодефіцитних станів: первинні (спадкові) та вторинні імунодефіцити; синдром набутого імунодефіциту людини.
Практична робота
Дослід 1. Визначення вмісту фібриногену в плазмі крові спектрофотометричним методом (за В.А.Беліцером)
Принцип методу. При додаванні тромбіну в плазму крові утворюється згусток, який підсушують на фільтрувальному папері, а потім розчиняють в ацетатній кислоті. Вміст фібриногену визначають спектрофотометрично.
Матеріальне забезпечення: плазма, фосфатний буфер (0,06 М) з рН 7, 0,15 М розчин натрію хлориду, 0,04 М розчин монойодацетатної кислоти та 1,5 % розчин ацетатної кислоти, тромбін, центрифуга, водяна баня, спектрофотометр.
Хід роботи: У пробірку діаметром 9 – 10 мм заввишки 85 – 90 мм вміщують 0,2 мл плазми крові, додають 1,6 мл 0,06 М фосфатного буфера. Суміш поміщають у водяний термостат при температурі 37 °С на кілька хвилин, після чого додають 0,1 мл 0,04 М розчину монойодацетатної кислоти, а через 3 хв додають 0,1 мл тромбіну (якщо препарат тромбіну не містить кальцію, то у пробу перед додаванням тромбіну додають 0,1 мл 0,02 М розчину кальцію хлориду). Після додавання кожного компонента вміст пробірки ретельно перемішують скляною паличкою з шорсткою поверхнею. Паличку залишають у пробірці. Розчин зливають і видаляють згусток, притискаючи паличку до стінок пробірки, повільно помішуючи. Згусток промивають двічі в 0,15 М розчині натрію хлориду, опускаючи паличку кілька разів у кожну з двох склянок з розчином (приблизно по 50 мл). Потім 1 раз промивають в охолодженій дистильованій воді. Рідину для промивання з поверхні згустку видаляють дотиком фільтрувального паперу. Отриманий згусток розчиняють, помішуючи в 5 мл 1,5 % розчину ацетатної кислоти. Розчинення закінчується через 5 хв. Вміст білка в розчині визначають спектрофотометрично, вимірюючи екстинкцію за довжини хвилі 280 і 320 нм. Вміст фібриногену (Х) у досліді розраховують за формулою:
де А (280 – 320) – різниця між значеннями екстинкції за довжини хвилі 280 та 320 нм; 255 – коефіцієнт для вираження в грамах на літр кількості фібриногену під час аналізу 0,2 мл плазми крові; 15,067 – коефіцієнт екстинкції (А1, 1 см) для фібрину в ацетатній кислоті за довжини хвилі 280 нм.
Приклад розрахунку. Оптична густина, отримана для проби з 0,2 мл плазми крові за довжини хвилі 280 нм, становить 0,216, а за довжини хвилі 320 нм – 0,019. Отже, вміст фібриногену становить:
Зробити висновок, пояснити отримані результати.
Клініко-діагностичне значення. Фібриноген належить до глікопротеїнів, синтезується в печінці та бере участь у процесах згортання крові. В нормі його вміст у плазмі крові коливається в межах 2 – 4 г/л. Підвищення концентрації фібриногену в плазмі крові (фібриногенемію) спостерігають при різноманітних запальних процесах (перитоніті, сепсисі, гепатиті, нефриті, пневмонії тощо). Слід пам’ятати про те, що гіперфібриногенемія не завжди свідчить про гіперкоагуляцію чи схильність до тромбозів. У міру старіння організму вміст фібриногену в крові зростає, що є причиною появи коагуляції.
Гіпофібриногенемія (зниження концентрації фібриногену в плазмі крові) може бути природженою, або виникати внаслідок набутих порушень синтезу фібриногену при хронічному гепатиті, цирозі печінки, травматичному та пост травматичному шоку, тромбогеморагічному синдромі тощо. Зменшення концентрації фібриногену до 1 г/л і нижче може стати фактором ризику виникнення кровотеч із судин внутрішніх органів.
