Інтенсифікація сільського господарства та її основні фактори сприяють збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, проте нерідко негативно діють на агросистему, навколишнє природне середовище і здоров’я населення. Усунути негативний вплив на природні ресурси сільського господарства можна переведенням його на екологобезпечний напрям розвитку з використанням природозберігаючих техніки, технології і організації виробничих процесів.
В умовах подальшої інтенсифікації сільського господарства необхідно впроваджувати екологічно чисте виробництво сільськогосподарської продукції, суть якого полягає в забезпеченні відтворення природних ресурсів (ґрунту, води тощо) у стан, даний природою або такий, що не перевищує гранично допустимих рівнів забруднення. Можна виділити такі основні напрями екологізації сільськогосподарського виробництва країни:
· зменшення порушення структури і ущільненості ґрунту,
· забезпечення відновлення його водного і повітряного режимів,
· скорочення втрат гумусу і поживних речовин у ґрунті,
· зменшення хімічного навантаження на біоценоз за рахунок внесення оптимальних доз мінеральних і максимального використання органічних добрив;
· науково обґрунтоване застосування меліорації земель, особливо зрошення і осушення;
· впровадження екологобезпечних технологій виробництва продукції рослинництва і тваринництва.
Використання в рослинництві енергонасиченої техніки і відповідного набору сільськогосподарських машин дає змогу значно підвищити продуктивність праці. Проте внаслідок їх великої маси і багаторазових проходів по полю в процесі виконання сільськогосподарських робіт грунт сильно ущільнюється і руйнується його структура. Деградація ґрунту спричинює зниження врожайності пшениці до 40%, кукурудзи – до 33, картоплі – до 27%. Внаслідок цього близько 40% мінеральних добрив і 18% пального витрачається непродуктивно, підвищується собівартість сільськогосподарської продукції.
При впровадженні інтенсивних технологій першочерговим завданням є розв’язання екологічних проблем хімізації сільськогосподарського виробництва, що значною мірою залежить від удосконалення виробничо-економічних зв’язків між окремими галузями агропромислового комплексу. Передумовою і основою екологізації використання хімічних засобів у сільському господарстві є врахування біологічних особливостей живих організмів і граничних можливостей їх життєдіяльності.
Раціональне природокористування, охорона навколишнього природного середовища вимагають певних витрат виробництва. Це пов’язано з додатковими вкладеннями і впровадженням нових засобів виробництва, що забезпечують ефективне використання природних ресурсів, сприяють збереженню і підвищенню родючості ґрунту. Впровадження природоохоронних технологій повинно забезпечувати високу ефективність витрат, відтворення і збереження природних ресурсів.
Рівень екологізації родючості ґрунту визначається з відношення вмісту гумусу, прямих поживних речовин (азоту, фосфору, калію), його засоленості і кислотності в кінці виробничого циклу (в даному періоді) до стану цих показників на початку виробничого процесу (в базисному періоді). Цей показник відображує поліпшення якісного стану і підвищення родючості ґрунту в результаті здійснення природоохоронних заходів і впровадження природоохоронних технологій.
Наприклад, якщо в процесі сільськогосподарського виробництва протягом виробничого циклу чи відповідного періоду вміст гумусу в ґрунті не зменшуватиметься або навіть зростатиме, то це свідчить про відповідний екологічний ефект таких заходів і технологій. Коефіцієнт, що характеризує рівень і зміни якісного стану родючості ґрунту за динамікою вмісту гумусу, дорівнюватиме одиниці або буде більшим за одиницю при зростанні його вмісту. При зменшенні вмісту гумусу в ґрунті в процесі сільськогосподарського виробництва коефіцієнт, що характеризує рівень екологізації родючості ґрунту, буде меншим за одиницю. Це свідчить про те, що існуючі технології порушують рівновагу в екологічній системі і призводять до зниження родючості ґрунту або про відсутність екологічного ефекту здійснюваних заходів. Природоохоронні заходи мають забезпечити компенсацію дефіциту гумусу і підвищення родючості ґрунту.
Рівень ерозійної захищеності ґрунту визначається з відношення площі ерозійно захищених земель до розміру ерозійно небезпечної земельної площі. Якщо в процесі сільськогосподарського виробництва вдається повністю запобігти ерозії ґрунту, коефіцієнт ерозійної захищеності ґрунту в господарстві дорівнюватиме одиниці.
Рівень екологічної безпечності сільськогосподарського виробництва визначається з відношення рівня фактичного забруднення природних ресурсів (ґрунту, води, повітря) і сільськогосподарської продукції до граничнодопустимої концентрації (ГДК) шкідливих речовин. Коефіцієнт екологічної безпечності сільськогосподарського виробництва визначається окремо по кожній хімічній речовині (нітратах, фтору, важких металах, радіоактивних речовинах, пестицидах, гербіцидах та ін.), і його підвищення свідчить про забруднення навколишнього природного середовища і погіршення стану природних ресурсів. Щодо продуктів харчування коефіцієнт екологічної безпечності повинен бути не більше одиниці, при перевищенні цього рівня споживання продукції загрожує здоров’ю людей.
Перехід до екологічно чистого виробництва сільськогосподарської продукції в умовах його інтенсифікації здійснюється на основі впровадження екологічно чистих технологій в усіх галузях сільського господарства. Це вимагає значних додаткових витрат природоохоронного характеру, які в більшості випадків не пов’язані з одержанням певної продукції.
