Зона Лісостепу простягається суцільною смугою від Карпат на заході до кордонів з Росією на сході. Довжина цієї зони 1300 км, а ширина (з півночі на південь) — від 250 до 350 км. За площею вона становить 33,6% території України, сільськогосподарські угіддя займають 35% загальної площі України.
Велика протяжність лісостепової зони визначає і різноманітність її природних умов. Клімат характеризується теплим літом і помірно холодною зимою. Континентапьність клімату наростає з заходу на схід. Середньорічна кількість опадів на заході близько 700 мм, на сході зменшується до 430 мм. Різко зменшується також тривалість безморозного періоду — до 250 діб на заході і до 180 діб на сході.
Рельєф зони Лісостепу України досить різноманітний. Здебільшого це водно-ерозійний хвилястий рельєф: поверхня дуже розчленована глибокими ярами, балками, річковими долинами. Такий тип рельєфу добре виражений у районах Волино-Поділь-ської, Придніпровської та на відрогах Середньоросійської височини. На просторах Лівобережної Придніпровської низовини і на широких вододілах, а також в інших районах зони добре виражений мікрорельєф у вигляді западин (блюдець) діаметром від 5 до 50-70 м.
Найпоширенішими ґрунтотворними породами у зоні Лісостепу є леси та лесовидні суглинки, їх характерна особливість — карбонатність, яка істотно впливає на ґрунтотворний процес. Гранулометричний склад цих порід змінюється від легких до важких у південному і південно-східному напрямах.
В історичному минулому природна рослинність лісостепової зони характеризувалась чергуванням лісових масивів з лучними степами. Значні площі Правобережної України в минулому були покриті широколистяними лісами з переважанням граба і дуба. Лучно-степова рослинність займала низовинні території і ті райони широких вододілів, де відносно близько до поверхні знаходились підґрунтові води. Цей район України є колискою трипільської землеробської культури (VII - III ст. до н.е.).
Сучасний ґрунтовий покрив Лісостепу чітко відображує вплив природної рослинності на процес ґрунтоутворення: в районах, де були і нині є широколистяні ліси, сформувались сірі лісові ґрунти; там, де була поширена лучно-степова рослинність, сформувались чорноземи типові і вилуговані і, нарешті, на тих ділянках, де тривалий час відбувалася зміна лісової рослинності на лучно-степову або навпаки, сформувались темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені.
Під покривом широколистяних лісів сірі лісові ґрунти формувалися при поєднанні двох процесів ґрунтоутворення: опідзолення («м'яка» форма підзолистого процесу) і дернового. Якщо переважав перший процес, то утворювались ясно-сірі і сірі лісові ґрунти, а якщо другий, — то темно-сірі опідзолені ґрунти.
Ясно-сірі і сірі лісові ґрунти не мають ознак ґрунтотворення, характерних для чорноземів. Будова їх профілю більше подібна до будови профілю дерново-підзолистих ґрунтів. У них добре виражений процес опідзолення, а тому у профілі чітко спостерігається елювіально-ілювіальний тип розподілу речовин. Вміст гумусу в ясно-сірих і сірих лісових ґрунтах вищий, ніж у дерново-підзолистих. Кількість його залежить від характеру рослинності і надходження в ґрунт органічних решток, а також від гранулометричного складу.
Ясно-сірі лісові ґрунти (рис. 4) більше подібні до ґрунтів підзолистого типу ґрунтоутворення, їх профіль чітко поділяється на генетичні горизонти.
Но(Ао) – лісова підстилка (0-2 см), в орних ґрунтах її немає;
НЕ(А1) — гумусово-елювіальний горизонт (3-15 см), грудкувато-плитчас-тий; на орних ґрунтах — 0-26-30 см, світло-сірий (білястий), пилувато-груд-кувато-плитчастий, має присипку 3і02, слабкоущіль-нений; перехід ясний;
Еh(А2) — елювіальний горизонт (16-31-45 см), слабко забарвлений гумусом, білястий, має велику кількість присипки 5І02, неміцну грудкувато-горі-хувату структуру; перехід різкий;
Еі(h) — елювіально-ілювіальний горизонт (45-65 см), білясто-бурий, нерівномірно забарвлений, призматично-горіхуватнй, ущільнений, має багато присипки 5І02; перехід помітний;
І(В) — ілювіальний горизонт (65-110 см), бурий, інколи червонувато-бурий, горіхувато-призматич-ний, агрегати гостроребристі, на гранях червоно-буре колоїдне «лакування», іноді слабка присипка 8І02, ущільнений; перехід помітний;
Рі — слабкоілювійована ґрунтотворна порода (111-140 см) потужністю 2-30 см, буро-палевий, з слабо вираженими натіками колоїдів; перехід різкий, добре помітний за забарвленням і закипанням карбонатів;
Рк(Ск) — ґрунтотворна порода — лес (141-150 см) палевого кольору, карбонати у вигляді прожилок або псевдоміцелію.
Рис. 4. Будова профілю ясно-сірого лісового ґрунту
Залягають ясно-сірі лісові ґрунти, як правило, на найбільш підвищених елементах рельєфу. Вони мають переважно супіщаний та легкосуглинковнй гранулометричний склад. Структурні агрегати неміцні, а тому під дією атмосферних опадів поверхня ґрунтів запливає, що утруднює їх обробіток. Запас вологи в метровому шарі ґрунту за сприятливих умов досягає 150-190 мм.
Ясно-сірі лісові ґрунти не насичені основами (Са і Мg), мають значну кислотність, бідні на поживні речовини. Особливо мало в них азоту. Завдяки кислій реакції ґрунтового розчину фосфор більш рухомий порівняно з карбонатними ґрунтами. Забезпеченість калієм низька або середня. Проте, незважаючи на деякі незадовільні властивості ясно-сірих лісових ґрунтів, вони при регулярному вапнуванні та систематичному внесенні науково обґрунтованих доз мінеральних та органічних добрив, правильному веденні сівозмін дають достатньо високі та стійкі врожаї сільськогосподарських культур.
Сірі лісові ґрунти (рис. 5) займають проміжне положення між ясно-сірими лісовими та темно-сірими опідзоленими ґрунтами. Порівняно із світло-сірими ґрунтами у них більш послаблений підзолистий процес, але розвиток дернового процесу ще такий, що не сприяє значному нагромадженню гумусу.
Н0(А0) — лісова підстилка (0-2 см), в орних ґрунтах її немає;
НЕ(A2) — гумусово-елювіальний горизонт (З-25-35 см), на цілинних землях темнувато-сірий, неміцноїзернисто-дрібногрудкуватої структури; на орних землях — сірий, порохувато-грудкуватий, збагачений присипкою 5І02, слабкоущільнений; перехід різкий;
Іhе(В1) — ілювіальний горизонт (36-60 см), брудно-бурий, плямистий, нерівномірно гумусований, білясті плями і натьоки 5І02, структура горіхувата, добре виражена, на гранях слабке червонувате-буре «лакування», ущільнений; перехід помітний;
І(В2) — ілювіальний горизонт (61-130 см), бурий, грубогоріхуватої структури (до низу переходить у призматичну), ущільнений; перехід поступовий;
Рі — слабкоілювійована ґрунтотворна порода (116-135 см) за потужністю і діагностичними ознаками аналогічна ясно-сірим ґрунтам;
Рк(Ск) — ґрунтотворна порода — лес (136-150 см) палевого кольору, карбонати у вигляді прожилок.
Рис. 5. Будова профілю сірого лісового ґрунту
Значні площі сірих лісових ґрунтів розорані, тому в них виділяється горизонт НЕа. Порівняно з цілинними ґрунтами цей горизонт дещо ущільнений і має грудкувато-пилувату структуру. Гранулометричний склад сірих ґрунтів — від супіщаного до суг-) линкового, вміст продуктивної вологи — від 165 до 200 мм. Вміст гумусу в орному шарі коливається від 1,5 до 3%, а в цілинних — 4-6%.
Загальний рівень родючості сірих лісових ґрунтів вищий, ніж ясно-сірих, однак рівень забезпеченості ґрунту поживними речовинами середній або нижче середнього. Це пов'язано з тим, що сірі лісові ґрунти мають кислотність і ступінь насичення ґрунту основа-' ми від 75 до 90%. Тому вони потребують проведення тих самих заходів для підвищення родючості, що й ясно-сірі лісові ґрунти.
Ясно-сірі та сірі лісові ґрунти займають у Лісостепу 1635,6 тис. га, або 12,4% площі орних земель. Зустрічаються вони також на лесових островах Полісся. Загальна кількість балів бонітету ясно-сірих лісових ґрунтів становить 30-36, а сірих лісових ґрунтів – 34-48.
Темно-сірі опідзолені ґрунти (рис. 6) поширені в Лісостепу нерівномірно, найбільші їх масиви знаходяться південніше областей поширення ясно-сірих і сірих лісових ґрунтів. Загальна їх площа 1192 тис. га.
Вчені вважають, що в своєму розвитку темно-сірі опідзолені ґрунти пройшли дві фази: спочатку степову (дерновий процес ґрунтоутворення), потім лісову (процес опідзолення). Ознаки опідзолення виражені слабко, а процеси нагромадження гумусу наближаються до чорноземів.
За гранулометричним складом темно-сірі опідзолені ґрунти переважно середні та важкі суглинки. Вони більше оструктурені порівняно із ясно-сірими та сірими лісовими ґрунтами. Кількість продуктивної вологи в метровому шарі становить 150-175 мм. Вміст гумусу в орних ґрунтах досягає 2-4,9, а в цілинних — 6-10%. Для темно-сірих опідзолених ґрунтів характерна досить висока кислотність (рНсол = 4,5...5,0), а ступінь насичення ґрунту основами — нижче 80%. Ступінь забезпечення темно-сірих опідзолених ґрунтів на рухомі форми азоту, фосфору і калію — середній або високий.
Нd(А) — гумусовий дернинний горизонт (0-2-4 см), в орних ґрунтах його немає;
Не(А1) — гумусовий елювійований горизонт (5-7-37 см), темно-сірий, з «сивиною» від присипки SiO2, структура порохувато-грудкувата, перехід помітний;
НІ(А2В) — гумусово-ілюаіальний горизонт (28-38-65 см), темнувато-сірувато-бурий, є окремі плями присипки SiO2, грудкувато-грубогоріхува-тий, ущільнений, окремі червориїни та порожнини від корінців; перехід помітний;
Іh(В) — ілювіальний слабогумусований горизонт (66-100 см), червонувато-бурий з натьоками гумусу та слабким червонувато-бурим лакуванням на поверхні призматичних структурних агрегатів; перехід помітний;
І — ілювіальний горизонт (101-120 см), червонувато-бурий, призматичний, натьоки колоїдів, перехід помітний;
Рі — слабко-ілювійована ґрунтотворна порода (121-135), буро-палева;
Рк(Ск) — ґрунтотворна порода — лес (136-150 см) палевий у вигляді прожилок.
Рис. 6. Будова профілю темно-сірого опідзоленого ґрунту
Для підвищення родючості темно-сірих опідзолених ґрунтів потрібно проводити вапнування, особливо в районах західного Лісостепу, та вносити органічні й мінеральні добрива. Практика використання цих ґрунтів свідчить, що при внесенні лише мінеральних добрив темно-сірі опідзолені ґрунти втрачають обмінний кальцій, внаслідок чого підкислюється ґрунтовий розчин. Сумісне внесення гною у нормі 9-12 т/га разом з помірними нормами NРК забезпечує сталий урожай сільськогосподарських культур без погіршення властивостей темно-сірих опідзолених ґрунтів.
Чорноземи опідзолені будуть розглянуті нижче.
Контрольні запитання
1. Де знаходиться зона Лісостепу України?
2. Які природні умови утворення сірих лісових ґрунтів?
3. Яка будова профілю сірих лісових і темно-сірих опідзолених ґрунтів?
4. Як використовуються сірі лісові і темно-сірі опідзолені ґрунти?
5. Прийоми підвищення родючості сірих лісових і темно-сірих опід золених ґрунтів.
