Ядра деяких природних важких елементів (урану, торію, радію та ін.) здатні до мимовільного перетворення (розпаду), що призводить до зміни їх атомного номера і масового числа та супроводжується іонізуючими випромінюваннями. Таке явище називається радіоактивністю, а ядра атомів, які мають властивості радіоактивності, називаються радіонуклідами.
Кількість розпадів в одиницю часу називається активністю радіонукліда (А):
У системі міжнародних одиниць (СІ) активність вимірюється в бекерелях (Бк): 1 Бк = 1 розп/с. Широко використовується позасистемна одиниця активності - кюрі (Ки): 1 Ки = 3,7*10 у 10 ступені Бк. 1 Ки - це активність 1 г радію.
Кожен радіонуклід характеризується своїм періодом напіврозпаду Т(1/2), тобто часом, протягом якого кількість ядер радіонукліда внаслідок розпаду зменшується вдвічі.
Радіоактивний розпад не може бути зупинений чи прискорений яким-небудь способом. Крім природних радіонуклідів, на цей час відомо понад 1700 штучних.
Основною фізичною величиною, що визначає ступінь радіаційного впливу, є поглинена доза - 2). Це відношення середньої енергії dW, переданої іонізуючим випромінюванням речовині в елементарному об'ємі, до маси dm речовини в цьому об'ємі:
Одиниця поглиненої дози И в СІ- грей (Гр); 1 Гр - 1 Дж/кг. Але використовується і позасистемна одиниця - рад: 1 рад = 0,01 Гр,
Іонізуюча здатність поля фотонного випромінювання визначається відносною густиною створених ним іонів і характеризується експозиційною дозою X, що є відношенням сумарного заряду аХ) усіх іонів одного знака, створених в елементарному об'ємі повітря, до маси цього повітря dmn:
Одиниця експозиційної дози X в СІ - це кулон на кілограм (Кл/кг). На практиці використовується позасистемна одиниця - рентген: 1 Р = 2,58*10 у 4 ступені Кл/кг.
Значенню 1 Р експозиційної дози відповідає поглинена біотканиною доза 0,95 рад, тому з похибкою до 5% ці величини для біотканини можна вважати збіжними.
Біологічний ефект ІВ при однаковій поглиненій дозі залежить від виду випромінювання та його енергетичного спектра. Для врахування ступеня радіаційної небезпеки різних видів ІВ уводиться коефіцієнт якості випромінювання К та еквівалентна доза - Н, яка визначається як множення поглиненої дози & та середнього коефіцієнта якості випромінювання К в цьому об'ємі біотканини:
Одиниця еквівалентної дози Н в СІ - зіверт (Зв). Зіверт - одиниця еквівалентної дози будь-якого виду випромінювання, що створює такий же біологічний ефект, як і поглинена доза в один рентген зразкового рентгенівського випромінювання. Використовується також позасистемна одиниця бер (біологічний еквівалентт рада): 1 бер = 0,01 Зв. При невідомому енергетичному спектрі рекомендується брати такі значення К:1 для рентгенівського та ß-випромінювань, 10 - для нейтронів і протонів, 20 - для а-часток.
Інтенсивність ІВ вимірюється одиницями потужності дози Р. УСІ одиниця потужності поглиненої дози Р — грей за секунду (Гр/с); потужності еквівалентної дози Рекв - зіверт за секунду (Зв/с); потужності експозиційної дози Р - ампер на кілограм (А/кг), Частіше використовуються позасистемні одиниці Р: рад за секунду, рад за годину, бер за секунду, бер за годину, рентген за секунду, рентген за годину і дольні з приставками мілі-, мікро-.
Потужність дози ІВ характеризує рівень радіоактивного зараження (забруднення) місцевості, різних поверхонь та об'ємів.
Ступінь радіоактивного забруднення місцевості та поверхні оцінюється також значенням поверхневої активності А8 (Бк/м2, Ки/км2 тощо). В оцінкових розрахунках 1 Ки/км2 відповідає потужності експозиційної дози приблизно 10 мкР/год, вимірюваній на висоті 1 м від поверхні. Ступінь радіоактивного забруднення води, продовольства, повітря вимірюється питомою активністю Ат (Бк/кг, Ки/кг і т.д.) чи об'ємною активністю Аv (Бк/м3, Бк/л, Ки/м3,Ки/л). Ступінь радіоактивного забруднення характеризується також густиною потоку. часток, випромінюваних забрудненою поверхнею,
Біологічна дія іонізуючих випромінювань. Відносно невеликі дози енергії ІВ впливають на живі організми. Доза в 10 Гр (10 Дж/кг) смертельна для більшості ссавців. Якби така енергія передавалася у формі тепла, температура тіла підвищилася б лише на 0,001°С, тобто для людини менше ніж від склянки гарячого чаю. Таким чином, ефект біологічного впливу ІВ зумовлений не стільки кількістю поглиненої енергії, скільки специфічною формою її передачі.
Енергія ІВ викликає в біотканині, як і в будь-якій речовині, утворення іонів і збуджених молекул. Але це лише перший "акт драми", що розігрується в живій клітині. За ним з'являються етапи хімічного і біологічного ураження клітини. При певній кількості уражених клітин порушується життєдіяльність окремих органів або систем організму в цілому.
У живих клітинах найбільш уразливими є структури клітинного ядра і насамперед молекули ДНК (дезоксирибонуклеїнової кислоти), у яких закодована спадкоємна інформація (генетичний код). Ці молекули містяться в клітині в єдиному екземплярі. Ступінь ушкодження ДНК і відносна кількість уражених клітин залежать від дози ІВ. При невеликих дозах репаративні системи клітин усувають ушкодження. Зі збільшенням дози ці системи не справляються з ушкодженнями, уражені клітини гинуть або, зберігаючи життєздатність, передають "дочірнім" клітинам змінену спадкоємну інформацію, виникають мутації (від лат. mutatio - зміна).
Клітина з порушеною структурою ДНК змінює свої властивості, що сприяє появі нових життєвих форм - мутагенних організмів. Змінені ознаки організму можуть бути для нього корисними чи шкідливими. Подальшу долю мутагенних організмів визначає комплекс умов життя. Природний відбір - найважливіший фактор еволюції кожного виду або життя в цілому - визначає напрямок розвитку, усуває маси менш пристосованих носіїв шкідливих мутацій і закріплює корисні мутації, сприяє розмноженню більш пристосованих мутантів.
Є підстави припускати, що вражаюча уяву розмаїтість життєвих форм на Землі - це прямий результат мільярднорічної еволюції, однією з рушійних сил якої був і залишається природний радіаційний фон. Однак що вища і складніша організація живих істот, то більшою є ймовірність шкідливих мутацій і меншою корисних. Для людини більшість мутацій виявляється шкідливими і стає причиною спадкоємних хвороб і каліцтв, що можуть виявлятися в потомстві через багато поколінь.
Діапазон стійкості до ІВ у живій природі досить широкий. Найстійкішими є мікроорганізми. Для них напівлетальна доза Д50 (доза, при якій гине половина організмів цього виду) становить сотні тисяч грей, для безхребетних - майже на порядок нижче, для хребетних - десятки грей. Найбільш чутливі до ІВ - ссавці, для яких напівлетальна доза складає 2,5...10 Гр, для людини - 4...4,5 Гр. Радіочутливість залежить також від віку, статі, навіть в одному організмі радіочутливість органів і тканин є різною.
При одноразовому рівномірному опроміненні тіла людини дозою 1...10 Зв розвивається гостра променева хвороба (ГПХ). Розрізняють 4 ступені ГПХ: легка - при дозі 1...2 Зв; середня - 2...4 Зв; важка - 4...6 Зв; граничною вважається - 6... 10 Зв. У протіканні ГПХ виділяють період формування і відновлення та період наслідків.
Перший період, у свою чергу, складається з чотирьох фаз: первинна загальна реакція; прихований перебіг хвороби; виражені клінічні прояви; безпосереднє відновлення.
Хронічна променева хвороба може бути наслідком неповного видужання після ГПХ, тривалого загального опромінення дозою невеликої потужності (0,1...0,5 бер на добу) чи тривалого опромінення окремих органів. При цьому характерні хвилеподібні зміни показників систем крові, послаблення імунітету, порушення серцево-судинної й ендокринної системи, що може призвести до виснаження резервних сил організму. При місцевому опроміненні окремих органів і тканин небезпека для організму зменшується зі зменшенням обсягу і значущості уражених органів. Для оцінки ступеня ризику місцевого чи нерівномірного опромінення вводиться поняття ефективної еквівалентної дози. Відповідно до рекомендацій МКРЗ прийняті наступні Гі значення: гонади - 0,25; молочна залоза - 0,15; червоний кістковий мозок і легені - по 0,12; щитовидна залоза і кісткові поверхні - по 0,03; 0,3 припадає на інші органи і тканини.
Одна з характерних рис променевої хвороби полягає в тому, що через тривалий час після, здавалося б, повного видужання (у гризунів - через місяць, у людей через - 10-20 і більше років) в організмі можуть виникати хворобливі явища - віддалені наслідки опромінення. До них належать лейкози, злоякісні пухлини, катаракти кришталика, неврози, зниження тривалості життя.
Будь-який вид ІВ викликає біологічні зміни в організмі як при зовнішньому (джерело поза організмом), так і при внутрішньому опроміненні (коли радіаційні речовини (РР) проникають усередину організму). Біологічний ефект залежить від сумарної дози тривалості впливу випромінювання та інших факторів.
При внутрішньому опроміненні найбільш небезпечними є -випромінювання, що мають велику іонізуючу здатність, а при зовнішньому - фотонне і нейтронне, яким властива висока проникність.
До основних джерел радіоактивних забруднень належать:
• ядерні вибухи;
• ядерні реактори різних типів;
• радіонукліди, використовувані на підприємствах;
• підприємства ядерно-паливного циклу;
• місця переробки і поховання радіоактивних відходів.
Найбільшою потенційною небезпекою для навколишнього середовища і загрозою існуванню людської цивілізації є ядерна зброя.
Другим за ступенем небезпеки джерелом радіоактивних забруднень є ядерні реактори. У результаті викиду за межі АЕС тільки 3,5% радіонуклідів із реактора РБМК1500 четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС більше ніж 31 тис. км2 території виявилися в зоні радіоактивного зараження з поверхневою активністю по цезію-137 понад 5 Ки/км2.
Радіонукліди, використовувані як закриті джерела ІВ у промисловості (наприклад, у дефектоскопії, при автоматизації виробничих процесів тощо), у медицині, сільському господарстві, здатні створювати небезпеку навколишньому середовищу в результаті їх халатного зберігання і накопичення, коли вони можуть з'явитися в зовнішньому середовищі. Найбільше забруднення навколишнього середовища створює мережа радіаційних лабораторій, де використовують радіонукліди.
При нормальній роботі АЕС та інших підприємств ядерного паливного циклу відбуваються невеликі, але регулярні газоаерозольні викиди радіаційних речовин в атмосферу і скидання рідких радіоактивних відходів.
Загальні принципи нормування і захисту навколишнього середовища від радіоактивного забруднення
У зв'язку з неухильним підвищенням радіоактивного фону в глобальному масштабі, що зумовлене антропогенними факторами, виявом синергізму при комбінованому впливі на організми інших шкідливих агентів, стає актуальною розробка екологічного принципу нормування ІВ. Його основне завдання — охорона біологічних ресурсів планети, збереження генофонду живих організмів у біосфері Землі, забезпечення нормального середовища існування людини.
При нормальній практичній експлуатації антропогенних джерел Ш живі організми зазнають впливу малих доз. Проведені дослідження показали стимулюючу дію на рослини і тварин малих доз ІВ. Так, виводимість курчат із яєць, опромінених дозою 0,14-2,9 бер, збільшилася на 3-6%, підвищилася їхня життєстійкість. Доза 5-25 бер підвищує імунітет тварин. Регулярне опромінення пацюків дозами 0,8 бер на добу збільшила тривалість їхнього життя на 31%. Передпосівне опромінення насіння сільськогосподарських культур прискорює їх проростання на 1—2 тижні, скорочує вегетаційний період і підвищує врожайність на 10-20%.
І тільки починаючи з деякого граничного значення дози відзначається поява небажаних ефектів впливу ІВ. У той же час існує експериментально не доведена, але не спростована остаточно "безпорогова" концепція, відповідно до якої ризик Я появи небажаних віддалених наслідків опромінення лінійно зростає з дозою, починаючи з нульового рівня. Це так звані стохастичні канцерогенні та генетичні ефекти, що можуть бути виявлені при тривалому спостереженні за великими групами населення.
Для оцінки можливої шкоди населенню регіону, яке зазнало радіоактивного забруднення, й імовірності виникнення стохастичних ефектів опромінення використовується величина колективної еквівалентної дози:
де N(H)dH - кількість людей, що одержали дозу від Н до Н+dН; f(Н) - статистична щільність розподілу еквівалентної дози серед осіб, що опромінюються; N0 - повна кількість осіб, що опромінюються.
Одиницями вимірювання колективної еквівалентної дози є людино-зиверт (люд.-Зв) у СІ та позасистемна - людино-бер (люд.-бер).
В основі сучасних концепцій нормування ІВ лежить принцип обмеження дози на людину, й оскільки радіочутливість людського організму - одна з найвищих у природі, вважається, що заходи радіаційної безпеки, які застосовуються для захисту персоналу, працівника з джерелами ІВ, та населення, яке зазнає впливу ІВ, достатні, щоб одночасно захистити усі інші види живих організмів. Інакше кажучи, захист людини від опромінення гарантує захист для окремих біоценозів і біосфери в цілому. Такий принцип нормування радіаційного впливу називається радіаційно-гігієнічним.
Використовувана останнім часом гіпотеза про безпорогову дію ІВ припускає, що будь-яка доза може бути шкідливою для людини. Тому джерела ІВ слід застосовувати лише в тих сферах людської діяльності, де це економічно і соціально виправдано.
Регламентація допустимих меж опромінення ґрунтується на концепції прийнятного ризику. МКРЗ рекомендує при нормуванні ІВ визначати прийнятний ризик шляхом порівняння з ризиком від інших видів виробничої діяльності. Рекомендована МКРЗ і прийнята у нашій країні дозова межа - 5 бер на рік для персоналу — встановлена на основі гіпотези лінійної безпорогової дії малих доз випромінювання й зумовлює нижчий середній рівень ризику смертельного наслідку від професійного захворювання, викликаного впливом ІВ, ніж від впливу шкідливих виробничих факторів у найбільш безпечних сферах людської діяльності.
Будь-яка діяльність людини в умовах впливу шкідливих виробничих факторів повинна мати правове обґрунтування у вигляді законодавчих документів, що регламентують таку організацію технологічних процесів, яка забезпечує безпечні умови праці персоналу і життєдіяльності населення. Основними нормативними документами, що визначають умови праці у сфері впливу ІВ, є "Норми радіаційної безпеки України НРБУ-97" та "Основні санітарні правила роботи з РВ й іншими джерелами ІВ ОСП-72/87" (ОСП). їх дотримання є обов'язковим для всіх підприємств, установ та організацій відповідно до чинного законодавства. На підставі цих документів і в строгій відповідності з ними розробляються відомчі і галузеві правила, де враховується специфіка використання джерел ІВ у цій галузі: на підприємствах і в установах розробляються "Положення із забезпечення радіаційної безпеки", де конкретизуються заходи і засоби з організації безпечних умов праці, а також методи контролю за дотриманням нормативних рівнів.
В основу "Норм радіаційної безпеки України" (НРБУ) закладено три принципи:
• неперевищення встановленої дозової межі;
• виключення будь-якого необґрунтованого опромінення;
• зниження дози опромінення до якомога нижчого рівня;
Нормами встановлено три категорії осіб, що опромінюються:
— категорія А - персонал, який постійно чи тимчасово працює безпосередньо з джерелами ІВ;
— категорія Б - обмежена частина населення, що безпосередньо з джерелами ІВ не працює, але за умовами проживання чи розміщення робочих місць може зазнавати дії ІВ;
— категорія В - інше населення.
Оскільки радіочутливість окремих органів і тканин людини різна, вводиться поняття критичного органа. Критичним органом називається орган, тканина, частина тіла чи все тіло, опромінення якого в таких умовах нерівномірного опромінення організму завдає найбільшої шкоди здоров'ю певної особи чи її потомству.
Для категорії А встановлені річні гранично допустимі дози (ГДД), для категорії Б - річні граничні дози (ГД) (табл. 3.8).
Таблиця 8.8. Дозові межі
| Критичні органи | ГДД*, мЗв/рік, (бер/рік) (категорія А) | ГД, мЗв/рік, (бер/рік) (категорія Б) |
| 1. Усе тіло, гонади, червоний кістковий мозок | 50 (5) | 5(0,5) |
| 2. Органи і тканини, які не ввійшли до пп. 1 ІЗ | 150(15) | 15 (1,5) |
| 3. Шкіра, кісткова тканина, кисті, передпліччя, гомілки, стопи | 300 (30) | 30 (3) |
Примітка: ГДД - найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, що при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров'я персоналу (категорії А) несприятливих змін, які виявляються сучасними методами.
Для виключення небажаних генетичних ефектів впливу ІВ для молоді та жінок до безпосередньої роботи з джерелами ІВ допускаються особи не молодше 18 років. До 30-літнього віку накопичена доза не має перевищувати 12 ГДД, а для жінок до 40 років доза опромінення на зону таза не має перевищувати 1 бер за будь-які два місяць
На основі прийнятих значень ГДД і ГД розраховані допустимі рівні:
• річного проникнення радіонуклідів через органи дихання і травлення;
• потужності дози випромінювання;
• об'ємної активності (концентрації) радіонуклідів у повітрі та воді;
• забруднення продуктів харчування, одягу і поверхонь;
• густини потоку часток тощо.
Способи захисту від іонізуючого випромінювання
Існують наступні основні способи захисту від ІВ:
• захист часом;
• захист відстанню;
• захист кількістю;
• технічний захист;
• психологічний захист;
• хімічний захист.
Захист часом. Доза зовнішнього опромінення визначається рівнянням: #
де tn - час початку опромінення; tk — час закінчення опромінення; Рt - потужність дози ІВ у момент t.
За відомими початковими даними визначається допустима тривалість чи час початку опромінення, розраховується режим роботи, що забезпечує безпечні дози.
Захист відстанню (R). Для точкового ізотропного джерела ІВ густина потоку випромінювання і потужність дози зменшується пропорційно квадрату відстані, а також послаблюється за рахунок взаємодії з елементарними частками середовища.
Захист кількістю полягає в тому, щоб кількість джерел ІВ та їх потужність забезпечували не перевищений вплив, ніж установлена лозова межа.
Технічний захист включає: герметизацію ІВ; екранування ІВ і робочих місць; застосування роботів, маніпуляторів, ДУ; засобів колективного й індивідуального захисту; дезактивацію устаткування, приміщень, робочих місць, одягу, взуття, території; знищення і поховання радіоактивних відходів.
При проектуванні захисту від зовнішнього радіаційного випромінювання (РВ) необхідно забезпечити такі значення потужності еквівалентної дози, при яких не будуть перевищені значення половини ГДД і ГД для категорії А і Б відповідно. Оскільки енергія РВ послаблюється в процесі взаємодії з речовиною, необхідний склад, кількість захисних шарів, їх товщина і форма захисту визначаються залежно від виду випромінювання,.його енергетичного спектра і необхідного коефіцієнта послаблення.
Психологічний захист передбачає фарбування робочих приміщень у відповідний певний колір, встановлення попереджувальних знаків радіаційної небезпеки, влаштування високого порога перед кімнатою (приміщенням), у якій стоїть активний випромінювач.
Хімічний захист - це введення в організм людини перед опроміненням деяких хімічних сполук (радіопротекторів), які послабляють біологічну дію РВ і сприяють прискоренню виведення РР, що проникають усередину організму.
Усі роботи з радіоактивними речовинами (РР) та іншими джерелами РВ мають бути організовані таким чином, щоб забезпечувалася радіаційна безпека персоналу і населення, а також охорона навколишнього середовища від радіоактивного забруднення. Вимоги, що забезпечують радіаційну безпеку таких робіт, викладені в "Основних санітарних правилах роботи з радіоактивними речовинами й іншими джерелами РВ ОСП-72/87". Це вимоги до розміщення установок; організації робіт і робочих місць; одержання, обліку, зберігання і перевезення джерел РВ; вентиляції, пилогазоочищення, опалення, водопостачання і каналізації; зберігання, видалення і знешкодження радіоактивних відходів. В ОСП сформульовані положення щодо вмісту РР і дезактивації робочих приміщень та устаткування; про заходи індивідуального захисту й особистої гігієни; з організації радіаційного дозиметричного контролю; з попередження радіаційних аварій і ліквідації їх наслідків.
Виробництво, обробка, застосування, зберігання, транспортування джерел РВ, переробка і знешкодження радіоактивних відходів здійснюється з дозволу і під контролем органів та установ Держсаннагляду, яким надається вся інформація, необхідна для оцінки можливої радіаційної небезпеки відповідної установи.
Вимоги до розміщення
Місця для розміщення установ, призначених для роботи з джерелами РВ, мають відповідати вимогам "Санітарних норм проектування промислових підприємств СН245-71*" та ОСП.
Забороняється розміщення таких установ у житлових будинках, громадських і дитячих закладах. Місця для будівництва установ, призначених для роботи з відкритими джерелами, слід вибирати з підвітряної сторони щодо житлових будинків, дитячих, громадських закладів, зон відпочинку.
Навколо установ із джерелами РВ у разі потреби встановлюється санітарно-захисна зона (СЗЗ) і зона спостереження (ЗС). У СЗЗ при нормальній роботі установи рівень опромінення людей може перевищити ГД, тому тут забороняється будівництво житлових будинків, а також будинків і споруд, що не стосуються роботи цієї установи. У зоні спостереження опромінення може досягати ГД, але у ній проводиться радіаційний контроль.
Розміри зон визначаються на основі розрахунку дози зовнішнього опромінення, поширення радіоактивних викидів у атмосферу і скидів у водоймища й у кожному конкретному випадку встановлюються за узгодженням із органами Держсаннагляду. Розміри ЗС звичайно в кілька разів більші, ніж СЗЗ. Наприклад, СЗЗ АБС має радіус 3-5 км, а ЗС може простягатися на відстань 20-30 км від АЕС.
Устаткування, контейнери, упаковка, транспортні засоби, приміщення, призначені для робіт із джерелами РВ, повинні мати попереджувальний знак радіаційної небезпеки.
Організація робіт
Установи, приміщення й установки для роботи з джерелами РВ до початку їх експлуатації мають бути прийняті компетентною комісією на підставі акта приймання. Місцеві органи Держсаннагляду оформляють на термін до трьох років санітарний паспорт установи, що дає право зберігання і проведення робіт із джерелами РВ. Адміністрація установи:
• визначає перелік осіб для роботи з джерелами РВ;
• розробляє правила внутрішнього розпорядку, інструкцію з радіаційної безпеки, інструкцію з попередження і ліквідації аварій;
• навчає й інструктує працівників;
• періодично перевіряє знання правил ведення робіт і чинних інструкцій;
• призначає відповідальних за радіаційний контроль і безпеку;
• організовує обов'язковий медичний контроль при прийнятті на роботу і періодичні медогляди.
В інструкції з радіаційної безпеки викладаються порядок проведення робіт; облік зберігання і видачі джерел РВ; скидання і видалення радіоактивних відходів; стан приміщень; заходи особистої профілактики; організація проведення радіаційного контролю.
Найбільш складний комплекс захисних заходів передбачається при роботі з РР у відкритому вигляді, оскільки необхідно забезпечити захист людей не тільки від зовнішнього, а й від внутрішнього опромінення і запобігти забрудненню навколишнього середовища. Така небезпека існує при роботі ядерних реакторів, у радіохімічному виробництві, особливо при проведенні ремонтів.
До основних захисних заходів належать: вибір устаткування, технологічних режимів, планування й обробка приміщень; раціональне планування робочих місць, режиму вентиляції, захисту від зовнішнього і внутрішнього опромінення, збирання й утилізації радіоактивних відходів; дотримання заходів особистої гігієни і використання засобів індивідуального захисту.
За ступенем радіаційної небезпеки РР поділяються на чотири групи в міру зменшення небезпеки: А, Б, В, Г. Залежно від групи РР і фактичної активності їх на робочому місці встановлюється три класи робіт (табл. 3.10).
Приміщення для робіт класів І і II ізолюють від інших та обладнують санпропускником, душовою і пунктом радіаційного контролю. Приміщення для робіт класу І розділяються на три зони:
перша зона — приміщення, що не обслуговуються, де розміщуються основні джерела ІВ і радіоактивного забруднення;
друга зона - завантаження, що обслуговується періодично під час ремонту і вивантаження РР, тимчасового зберігання і видалення радіоактивних відходів;
третя зона - приміщення постійного перебування персоналу* Для виключення можливості винесення забруднень між приміщеннями другої і третьої зони обладнується спеціальний шлюз. Стіни, підлоги, стелі, устаткування і робочі меблі в приміщеннях для робіт класів II і І мають мати гладку поверхню і слабко сорбуючі покриття, що полегшують видалення радіоактивних забруднень. Краї покриття підлоги повинні бути закріплені й забиті врівень зі стінами. Вентиляційні й повітроочисні пристрої мають забезпечити захист від забруднення повітря всередині приміщень та зовнішнього повітря.
Таблиця 3.9. Групи радіаційної небезпеки радіоактивних речовин
| Група РНРР | Найменування радіонуклідів |
| група А | уран-232; торій-228, 230; радій-226, 228; кюрій-242, 248; свинець-210. |
| група Б | уран-230, 233, 236; торій-227; плутоній-241, 243; ра-дій-223, 224; йод-125,126,129,131 та ін. У 10 разів вище, ніж для групи А. |
| група В | йод-132, 135; фосфор-32; натрій-23, 24; марганець-52, 54, 56; кобальт-56, 58, 60 та ін. У 10 разів вище, ніж для групи Б. |
| група Г | йод-123; торій-232, 234; фосфор-33; вуглець-14; крем-ній-31; тритій-3 та ін. У 10 разів вище, ніж для групи В. |
На етапах одержання, транспортування і зберігання джерел РВ передбачається виконання комплексу організаційних, технічних та інших заходів, що запобігають їх уособлюванню і потраплянню в навколишнє середовище. Тут важливі дисциплінованість і відповідальне ставлення до виконання посадових обов'язків. Негативні приклади, що характеризують можливість радіоактивного забруднення НС і навіть безконтрольного поширення компонентів ядерної зброї, неодноразово наводилися в засобах масової інформації.
