Висвітліть процес утворення Гілянської республіки.

Ще одним важливим центром національно-визвольного руху стала провінція Гілян. В роки першої світової війни тут виник партизанський рух дженгелійців на чолі з Кучек-ханом. Вони виступали за здобуття національної незалежності під лозунгами ісламу. Дженгелійців підтримували селяни, міська біднота, частина великих купців, поміщиків, мусульманського духівництва. Радянська Росія, більшовики Закавказзя намагалися впливати на ситуацію в Гіляні. В травні 1920 року Волзько-Каспійська флотилія розгромила залишки білогвардійських частин, які втекли на територію Ірану, в порту Ензелі на південному узбережжі Каспійського моря. Радянські представники зустрілися з Кучек-ханом і запропонували йому допомогу. Була досягнута домовленість про спільні дії, виник єдиний фронт, в який увійшли патріотично настроєні поміщики і купці, інтелігенція, середні міські верстви, сільськогосподарські робітники, іранські комуністи. Програма фронту включала такі пункти: ліквідація нерівноправних договорів, встановлення республіки, захист особи і майна громадян, рівноправність всіх національностей, захист ісламу. 5 червня 1920 року була проголошена Гілянська Рдянська республіка з столицею у Решті. Створювався революційний уряд і революційна військова рада на чолі з Кучек-ханом.

24. Третім центром визвольного руху був Хорасан. Влітку 1921 р. тут розпочалося повстання військових і жандармських частин, якими командував полковник М. Тагіхан Пасіян. Його підтримала національна і дрібна буржуазія, інтелігенція. Стихійно зародився селянський рух. Вимогами повсталих були: визволення Ірану з-під контролю Англії, скликання парламенту, забезпечення демократичних свобод. Уряд кинув на розгром повстання ханські загони курдських племен, в одній із сутичок з ними М. Тагі-хан загинув.

25.Поясніть процес приходу до влади в Аравії ваххабітів. У зв'язку з крахом Османської імперії прагнення створити під своєю владою об'єднану арабську державу продекларували правителі аравійських князівств - емір Хіджасу та шериф Мекки Хусейн аль-Хашимі і правитель Неджду Абд-аль-Азіз ібн-Абда-рахман ібн-Фейсал ібн-Сауд. Між ними розгорнулася запекла боротьба. В роки Першої світової війни кожному з них обіцяла сприяння Англія. Сини Хусейна еміри Фейсал, Абдаллах, Алі та Зейд воювали зі своїми збройними загонами проти турків спільно з британськими військами. Ібн-Сауд, який був не лише правите­лем Неджду, але й керівником секти ваххабітів, підписав з Ан­глією антитурецьку угоду, та від участі в боях ухилився, не ба­жаючи мати Хусейна аль-Хашимі своїм союзником. Представ­ник Хіджасу брав участь у роботі Паризької мирної конференції. Сини Хусейна Фейсал і Абдаллах стали королями англійських підмандатних територій Іраку та Трансйорданії..В 1919 р. Іби-Сауд розпочав бойові дії проти армії Хусейна і завдав йому поразки біля оази Тураба. Для стримування Саудівського наступу були задаяні англійські війська. В 1922 р. була проведена демаркація кордонів володінь Ібн-Сауда з Іра­ком і Трансйорданією, де створювалась нейтральна зона.

В 1924 р. Хусейн проголосив себе халіфом правовірних. Духовним лідером мусульман-сунітів його визнали лише Сирія, Палестина, Ірак і Трансйорданія. Ібн-Сауд назвав Хусейна само­званцем і використав цю 'обставину як привід для недждо-хіджаської війни, з якої вийшов переможцем. Емір Хусейн відрікся від престолу. Ваххабіти зайняли Мекку. Ібн-Сауд був проголошений королем Хіджасу, султаном Неджду і приєдна них областей. 20 травня 1927 р. Англія визнала незалежність володінь Саудидів. 18 вересня 1932 р. був виданий декрет «Про об'єднання частин арабського королівства», яке одержало назву Саудівська Аравія.

Вчення ваххабізму лягло в основу розбудови нової держа­ви. Традиційні племінні структури включались у систему вла­ди. Ібн-Сауд провів адміністративну, податкову, судову та інші реформи. Була створена Ліга захисту моралі і запобігання гріхам, яка діяла як релігійна поліція, що не допускала обману, неви­плати зякату, недотримання посту, порушення правил паломниц­тва, вживання алкоголю тощо. Богослови погодились, що ново­введення можуть допускатись лише в крайніх випадках, якщо вони не суперечать духу ісламу. Так, радіо було дозволене для того, щоб передавати сури Корану.

26.Висвітліть основні події першого та другого північних походів у Китаї. Головною подією революції 1925-1927 рр. є північний похід Національно-революційної армії (липень 1926 р. - березень 1927р.). "північний похід", розпочався 9 липня 1926 р. Сили створеної для цього походу (НРА) налічували близько 100 тис. солдатів та офіцерів. їм протистояло 350 тис. бійців Чжан Цзоліня, 250 тис. — У Пейфу та 200 тис. — Сунь Чуаньфаня. Однак в арміях дуцзюнів був надзвичайно низький бойовий дух солдат, процвітали корупція та зловживання офіцерів. Офіцерський корпус був за духом найманцями і не виявляв бажання битися до кінця. План походу розроблявся радянськими військовими спеціалістами. Його метою був розгром мілітаристів Північного Китаю і зміцнення влади національного уряду. Похід розгор­тався успішно. На кінець 1926 р. під контролем революційних сил було 7 провінцій. 5—7 вересня 1926 р., після боїв під Діншіцяо, де було розбито армію У Пейфу, НРА зайняла Ханькоу та Ханьянь. Учан захоплено 10 жовтня, причому під час штурму радянські льотчики бомбили міські укріплення. Після низки поразок на різних фронтах, у грудні 1926 р. залишки військ північних дуцзюнів об'єдналися в єдину армію "Аньго цзюнь" ("Армію умиротворення держави"), яку очолив Чжан Цзолінь. У грудні 1926 р. гоміньданівський уряд переїхав до Уханя. 11 квітня 1927 р. Англія/Франція, СІЛА, Японія та Італія пред'явили ультиматум властям в Ухані і Нанкіні з вимогою заплатити компенсацію за збитки держав у ході бойових дій і припинити антиімперіалістичні виступи. 12 квітня 1927 р. Чан Кайші здійснив контрреволюційний переворот у Шанхаї У лютому 1927 р. війська Чан Кайші продовжили наступ в напрямку на Шанхай—Нанкін. 22 березня було захоплено Шанхай, а наступного дня — Нанкін. Після вступу гоміньданівських сил до Нанкіна, в місті почалися грабунки та вбивства іноземців.. Дея­кий час революція продовжувалась у кількох центральних про­вінціях, але в грудні 1927 р. і там вона зазнала поразки. 11 квітня 1927 р. уряди США, Великобританії, Франції, Італії та Японії звернулися до гоміньданівської влади з ультиматумом, в якому зажадали покарати винних в нападах на іноземців в Нанкіні, заплатити компенсацію завданих під час заворушень збитків та надалі не допускати подібних подій. Після короткої боротьби з політичними опонентами всередині Гоміньдану, 18 квітня 1927 р. Чан Кайші сформував уряд в Нанкіні. Нанкінський уряд відмежувався від гомінь-данівського уряду Тань Янькая в Ухані, звинувативши його в надмірній лівизні та потуранні комуністам. Протистояння між Нанкіном та Уханем було вирішене після того, як Фен Юйсян оголосив про свою підтримку Чан Кайші. Під його тиском уханський уряд припинив співпрацю із комуністами. У ніч з 31 липня на 1 серпня 1927 р. 11-ий і 20-ий корпуси НРА, що були сформовані переважно з комуністів, здійснили спробу військового заколоту в Нань-чані. Керував повстанням майбутній лідер комуністичного Китаю Чжоу Еньлай (1898—1976). Після п'ятиденних боїв комуністи змушені були покинути місто. За наказом Чан Кайші в багатьох містах відбулися арешти комуністів. Лише в Гуанчжоу

27.Селянські повстання в Мадрасі в 20- х роках. Інший найбільший виступ селянства на початку 20-х років - в Малабарском окрузі Мадрас-ської провінції. У серпні 1921 р. там почалося повстання мопла (так називають мусульман, що належать до народності малаялі, що населяє Південно-Західну Індію - Кералу). У повстанні взяли участь мопла-селяни, а також частина сільського мусульманського духовенства; мопла-купці трималися від повстання в стороні. Виступ мопла було спровоковано нападом на мечеть у містечку Тірурангаді, організованим феодальними поміщиками з вищої брахманской касти намбудірі. Поступово повстання поширилося на значну частину округу Малабар і набуло характеру боротьби орендарів-мопла проти поміщиків-індусів. У багатьох місцях пліч-о-пліч з мопла виступали орендарі-індуси. Незважаючи на релігійну форму боротьби, повстання мопла носило антифеодальний, а також антиколоніальний характер. Мопла повстання, антифеодальне і антіїмперіалісгичеськоє повстання мопла — мусульманській частині населення округу Малабар Мадрасськой провінції Британської Індії в 1921. Велику частину мопла складали орендарі і з.-х.(сільськогосподарський) робітники. М. ст — один з найбільших селянських виступів в ході революційного підйому 1918—22. Повстання почалося після нападу 20 серпня військ англ.(англійський) колонізаторів на мечеть в містечку Тірурангаді, де зібралося багато віруючих. Повсталі захопили залізниці, перерізували телеграфний зв'язок, паралізували діяльність англійської адміністрації. На чолі повстання стояв візник В. Хаджі Кунахмед — учасник халіфатського рухи. Повсталі оволоділи округами Ернад і Валлуванад і проголосили там «халіфатськоє царство». М. ст було направлено і проти місцевих поміщиків-індусів, що бігли з маєтків, — разом з мопла виступили орендарі-індуси. Не дивлячись на погане озброєння, мопла деякий час вели успішну партизанську війну з англ.(англійський) військами. Проте в кінці 1921 мопла були вимушені здатися. Придушення повстання супроводилося звірствами колоніальних властей. У горах озброєна боротьба мопла продовжувалася до кінця лютого 1922.

28. Більш високого рівня боротьба селян Сполучених провінцій досягла в області Ауд, де в 1921-1922 рр.. діяли збройні загони селян - орендарів, що носили назву «Ека» («Єдність»). Повстанці захоплювали землі і майно поміщиків - талукдаров і довгий час чинили запеклий опір посланим проти них каральним загонам. Найбільш відомими керівниками повстанських загонів були Паси Мадара і Сахреб, обидва вихідці з нижчих каст.Селянські виступи в Сполучених провінціях, незважаючи на їх стихійний і локальний характер, слабку координацію дій між радощами повстанців, відсутність «будь-якої програми і т. д., проте мали певну антифеодальну (і антіростовщіческую) спрямованість.У ході селянської боротьби в окремих місцях виникли зачатки селянської організації у формі перших селянських спілок (Кисан сабха). В їх створенні взяли участь прийшли в село конгрессісти, в тому числі і молодий Джавахарлал Неру, який за свою участь в селянському русі піддався першого арешту.Хоча вплив Конгресу та халіфатістов в ті роки практично не поширювалося на село, проте почали встановлюватися зв'язки між організованим національним і стихійним селянським рухом. Відомі випадки, коли бунтували селяни в Сполучених провінціях направляли петиції на ім'я Ганді, в окремих місцях вони діяли разом із загонами волонтерів Конгресу.

29. Якщо селянський рух в Сполучених провінціях носило досить чітко виражений класовий характер і віщувало настання нової історичної епохи, то на інших найбільших виступах селян (в Пенджабі і Малабарі) ще лежала печать минає часу: боротьба селянства тут, як і раніше, була одягнена в релігійну форму.
У Пенджабі в 1921 -1922 рр.. відбулося кілька виступів сикхского селянства проти феодальної верхівки сикхской релігійної громади, яка захопила керування храмовим майном і доходи від належали храму земель. За своїм змістом це була боротьба селян - дрібних земельних власників і орендарів з великими землевласниками - феодалами, за формою - рух за відродження демократичних традицій в житті сикхской громади. Усередині громади виникла секта акали (безсмертних), які мирним шляхом займали приміщення сикхских храмів та інших святинь.

30. У березні 1921 р. на спеціальній багатосторонній конференції в Каїрі вирішено перетворити Ірак у спадкове королівство на чолі з королем Фейсалом. Тимчасовий уряд Іраку погодився на цю пропозицію, і в серпні 1921 р. син шерифа Мекки Фейсал став королем Іраку (1921—1933). 10 жовтня 1922 р. Ірак підписав із Великобританією угоду, яка визначала характер політичних відносин обох країн. Багдад отримував автономію у внутрішньополітичних питаннях, а Лондон брав на себе зобов'язання захищати Ірак від зовнішньої агресії.За сприяння Лондона 3 жовтня 1932 р. Ірак вступив до Ліги націй, після чого його було визнано незалежною державою. Не зважаючи на це, британські радники продовжували відігравати провідну роль у прийнятті іракським урядом політичних рішень. Після смерті у вересні 1933 р. короля Фейсала наступним монархом Іраку став його 21-річний син Газі (1912—1939). Газі продовжував батькову політику орієнтації на Великобританію. До влади повернулися уряди проанглійської орієнтації. 8 липня 1937 р. Ірак вступив до Саадабадського пакту — воєнної угоди Ірану, Афганістану та Туреччини про ненапад і співпрацю під патронатом Лондона. Великобританія продовжувала залишатися головним торговим партнером Іраку. Разом з тим, у кінці 30-х рр. у Іраку активізувалися німецькі впливи. Особливо сильними пронімецькі настрої були в середовищі військових.