Героям Небесної Сотні присвячується

Доживите за нас,
Долюбите за нас,
Доскажите за нас,
Дорастите за нас!

Їх назвали Небесною сотнею — українців, які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути Українцем і за свою Батьківщину. Героїчна сотня, зробивши перший крок, журавлиним ключем полинула у вирій вічності, ставши нашими Ангелами-Охоронцями на небі.

Описати, а тим більше, відчути глибину трагедії і болю, які впали невимовним тягарем на Україну, нині не під силу нікому. Гіркі події сьогодення не могли залишити байдужими і студентів Київського національного лінгвістичного університету: 28 березня відбувся віче-реквієм, присвячений пам’яті героїв Небесної сотні.

Гасне світло. І зі сцени лунають чуттєві рядки студентки Іванни Дячук «Героям Небесної Сотні»:

Не плачте, мамо, я іще живий,
Хоча й лежу із кулею у грудях…
А наді мною, юним, молодим
Схилилися в скорботі люди…

Я не помру, ніколи не помру,
Мені в віках залишене безсмертя,
Хоча і вас тепер не обійму
Та я живу у всенароднім серці…

Після цих слів залу оповила тиша. Тиша, в якій відчувався біль, смуток і скорбота. Тиша, що стала символічною хвилиною мовчання за подвиг героїв Небесної сотні.

Українські Ангели загинули за правду, свободу, незалежність своєї держави, і ціною жертовності показали, що наш український дух є незламним, а народ – нескореним. Безумовно, жодного з нас події, що відбувалися впродовж останніх місяців, не залишили байдужими. Тяжкий шлях вже позаду, але емоції і спогади завжди житимуть у наших серцях. Ці декілька місяців назавжди переписали сторінки історії України.

Ми на порозі нових змін, нового майбутнього. Але якою ціною? Своїми спогадами та емоціями зі сцени поділилися студенти Київського національного лінгвістичного університету, які стали очевидцями подій Євромайдану.

Безчастна Анастасія: «История о том, как начинался Майдан, для меня, в первую очередь, связана с историей о том, как из пророссийски настроенной девочки с Донбасса, я превратилась в патриота Украины.

Накануне объявления о Всеукраинском студенческом страйке, я как раз вернулась из Донецка. О том, что люди выходят на Майдан за евроинтеграцию, я слышала и раньше, поддерживала, верила в «покращення», которые еще недавно обещало, теперь уже бывшее, правительство, но свою поддержку я выражала по-тихому, перед компьютером, как обычно делают мои этнические братья. А потом мой одногруппник внезапно написал: «Біля першого корпусу завтра о 12 збираються студенти. Підемо на Майдан. Ніхто не хоче?»

С трудом верилось в то, что придет хотя бы 10 человек. Но пришло больше. Я не могу вспомнить даже приблизительное количество людей. Те эмоции, которые несли эти люди, затмили все. Вы знаете, в Донецке, единственным моментом, когда я ощущала себя частью общества, было возложение цветов на могилы солдатам ВОВ. А тут, в один миг я почувствовала себя частью не школы или города, я была частью страны, нации, я стала каплей в океане. Мы поздоровались: «Слава Україні!». И нам ответили: «Героям Слава!» И вот мы, такой маленькой волной проплыли по Большой Васильковской. Мы доплыли до парка имени Шевченко, и влились в желто-голубое море студентов. Эмоции переполняли. Кличко пытался воодушевить море, которое и так бушевало. Мы ждали, чтобы подул ветер. Ветер перемен. Мы понеслись по центру Киева, волнами ударяясь в скалы города, скалы истории. Все, что мы несли в наших сердцах – это любовь к Украине и веру в светлое будущее. Тогда никто не знал, к чему приведет студенческий страйк и Евромайдан. Мы и сейчас не знаем, чем это все закончится. Но для меня останется невозможным забыть, как для нас закончился тот день, 27 ноября.

Наше студенческое море превратилось на Майдане в океан желто-голубых сердец».

Іванка Каленюк: «В ту ніч, ту жахливу осінню ніч, коли о третій годині ночі починали «зачищати» територію, що займали мітингувальники в урядовому кварталі, панувала лише атмосфера єдності, коли пліч-о-пліч стоїш зі своїм народом. Ти там, де маєш бути. Людей не меншало. Всі, як один, впевнено крокували туди, де був основний розвиток подій. Тоді я повірила в те, що ми переможемо. Нас не можна було залякати. Ми були впевні в підтримці один одного. Ніхто не боявся, що їх можуть поранити. Нікому не були потрібні підбадьорюючі слова – кожен визначив для себе мети. Всі співали гімн, стоячи обличчям до тих, хто прийшов «зачистити» Майдан. Я – патріот своєї Батьківщини, але ніколи ще так глибоко не відчувала гордість за свій народ. Я завжди буду пишатись нашою, українською нацією, частинкою якої я була, є і буду. В мене є одні батьки, послані мені Богом з небес, і одна Батьківщина!»

Калімончук Олександр: «Те, що сталося в цей день просто перевертає все твоє життя. Ніколи, ніколи я не міг собі уявити, що стану свідком саме тих подій 20 лютого. Дня, коли люди з щитами чи без них були розстріляні бравими молодиками-буркутівцями без найменшого докору совісті. Скажу чесно, спочатку хотілося тікати, бігти якнайдалі, щоб не бачити крові, яка в шпиталі при готелі «Україна» лилася рікою. Щоб не бачити, як безпорадні люди падають, немов скошені косою. Це страшно. Страшно уявити, що твоя матір може залишитись без сина. Всюди крики людей і постріли, що лунають нізвідки. Дивишся навколо – і бачиш, як незнайомі один одному люди із Сходу і Заходу гуртуються, намагаються врятувати і захистити поранених, що корчаться на землі від болю. Але нас об’єднувала віра і любов до Батьківщини. Саме тому, зараз, в цей день, ми бачимо Київ без стрільби, нових жертв і моря крові».

Почуття єдності і національного українського духу, про які казали наші студенти-майданівці зі сцени, об’єднало студентів та викладачів під час виконання Іваном Кульчицьким патріотичної пісні «Вставай». Зала перетворилась у живе зоряне небо, що сяяло посмішками надій крізь щирі сльози скорботи.

«Мирні солдати Майдану», наші «Ангели сьогодення» навіки зайняли свої пости захисту українського народу на Майдані. Небесна сотня на варті. Вони поруч. Поруч з нами. З усім українським народом. Залишилось тільки назвати та вшанувати імена Українських Ангелів.

Світлою молитвою за Україну та патріотичними закликами завершився віче-реквієм, присвячений пам’яті героїв Небесної сотні: «Герої не вмирають! Слава Україні! Слава Нації! Україна – понад усе!»

Емоції переповнювали кожного. Студентка факультету романської філології групи 10-12 Гречко Яна поділилася враженнями: «Я дуже часто змінювала свою думку щодо Майдану, політичної ситуації загалом. Але ніколи не підтримувала дії нашої влади. Я, на жаль, не була учасником подій, не змогла надати хоча б маленьку допомогу людям. Ні допомогти у лікарні, ні на Майдані. Я просто сиділа і читала новини. Але емоції… Ці емоції. Сьогоднішній віче-реквієм повернув мені почуття, що неодноразово з’являлися в мене за останній час. Почуття скорботи, але і гордості за Мою Країну. Цей захід надав можливість всім побачити, що і як відбувалося на Майдані. Без чуток, з перших вуст. Дякую!»

Активний учасник подій на Майдані Кошеваров Руслан додає від себе: «Небесна сотня – дійсно герої України. Вони завжди були в меншості, без такої зброї, як в «Беркуту», і без будь-якої підтримки влади. Але вони не здавались. І боролись. Боролись до останнього подиху. Вони боролись за надію. Надію на краще майбутнє, за щастя їх близьких. А сьогодні ми вшанували пам’ять наших героїв. І, я вважаю, кожен свідомий громадянин України має пам’ятати шляхетний вчинок Небесної сотні. Адже вони віддали свої життя за нас. А зараз ми будемо захищати майбутнє нашої України».

На заході був присутній ректор КНЛУ, доктор філологічних наук, професор Васько Роман Володимирович: «Небесна сотня внесла свій вклад в історію нашої держави. Ці «Небесні Ангели», як їх зараз можна назвати, захистили нашу країну від того, куди країна йшла при тій колишній владі. Я сподіваюсь, що саме завдяки їм країна зміниться на краще. І від себе особисто, від студентів університету, ми складаємо щиру подяку Героям. Світла пам’ять тим, хто зробив нашу країну іншою. Їх вчинки не будуть забуті ніколи. Країна змінилася. Настала нова історична віха. Це віха, що направляє Україну в цивілізаційне русло. У нову історію».

Віче-реквієм так би і не відбувся, якщо б не студент факультету германської філології 4 курсу групи 404 Фролов Максим. Він – учасник подій Євромайдану «від початку до сьогодні», ініціатор заходів, присвячених Майдану та загиблим Героям – каже: «Сьогодні ми провели захід, присвячений пам’яті Небесної сотні. Була повна зала людей. Багато студентів та викладачів підходили до мене і дякували за цей захід. Мені дуже приємно бачити багато небайдужих людей. Та я не міг спокійно дивитись на сцену. В котрий раз згадуючи події на Майдані, я відчуваю щось неймовірне всередині. Це дуже важко передати словами. Адже я бачив все це на власні очі. Мабуть, саме тому я і не зміг піднятися на сцену і розповісти свою маленьку історію. Це дуже важко. Ми, студенти КНЛУ, вже не вперше виражаємо своєрідну «подяку» Героям Небесної сотні. Ми збирали кошти сім’ям загиблих, проводили ходу, присвячену Небесній сотні. Нас було достатньо багато. Ми пройшли вулицями від університету до Майдану з квітами, лампадками. Також на екрані, в холі основного корпуса, завжди показували відеоролики з подіями на Майдані, висіли плакати, на яких студенти могли написати щось від себе в пам’ять героїв. Головною метою організації заходів було вшанування пам’яті загиблих героїв. Ми ними пишаємося. Ми їх пам’ятаємо. І завжди будемо пам’ятати!»

Мільйони українців віддали свої життя за власну націю і державу. Захисники нашої Вітчизни поклали душу і тіло на вівтар свободи своєї країни і ми про це повинні завжди пам’ятати. Нас убивали, нищили голодоморами, вивозили до Сибіру, саджали по тюрмах. Але українська нація – нескорена і вільна! Зараз розпочинається відлік новітньої історії України. Небесна сотня виконали свою земну місію. Тепер наша черга. Слава Україні! Слава Героям!