Заповідники і НПП степової зони

Ландшафти степової зони України зазнали суттєвої трансформації господарською діяльністю людини. Сьогодні природна рослинність степової зони, включаючи й штучні ліси, займає не більше 6% її площі (Розбудова екомережі..,. 1999). Степова рослинність збереглася переважно на схилах балок і долин. Плакорні ділянки із степовою в минулому рослинністю майже повністю освоєні. Вони збереглися значною мірою завдяки створенню на них заповідників.

Біосферний заповідник "Асканія-Нова" ім. Ф.Е.Фальц-Фейна знаходиться у межах Присивасько-Приазовської області Причорноморсько-Приазовської сухостепової фізико-географічної про­вінції[27]. Площа заповідника - 33307,6 га. Тут переважають ландшафти слабо дренованих лесових рівнин з темно-каштановими солонцюватими ґрунтами, поширені також западини та поди із лучним та степовими солонцями. Така ландшафтна структура є типовою для сухостепової підзони степу. Природна рослинність знаходиться в основному в межах заповідної зони, яка має площу 11054га. Цей заповідник серед природно-заповідних територій України має найбільшу площу степової рослинності. Домінують ковили волосиста, українська, Лессінга, типчак, на подових луках - пирій подовий. Внаслідок екотопічної одноманітності природна флора небагата, тут виявлено 478 видів вищих судинних рослин. Серед них південнопонтичні ендеміки тюльпан скіфський, цибуля скіфська та ін. Серед великих ссавців найбільш чисельними є олень благородний та козуля європейська, суто степові види наявні лише у вольєрах. Заповідник є важливим місцем зупинки птахів під час міграцій, зокрема, тут щорічно зупиняється біля 10 тис. сірих журавлів. До складу біосферного заповідника входять дендропарк і зоопарк. Тварини зоопарку утримуються у вольєрах, які займають всю ділянку Чапельський під площею 2359 га.

Чорноморський біосферний заповідник також знаходиться у межах Причорноморсько-Приазовської сухостепової провінції, але в іншій фізико-географічній області – Нижньодніпровській терасово-дельтовій сухостеповій[28]. Площа заповідника 89129 га, в тому числі 14148 га суші. Для заповідника характерними є терасові, давньо-дельтові, заплавні ландшафти. Територія заповідника включає кілька материкових ділянок, острови і мілководну частину Чорного моря (Тендрівська і Ягорлицька затоки). Рослинність досить різноманітна - піщані степи, піщані луки, галофітні степи, болота та водна рослинність, ліси. У флорі є вузькоендемічні південнопридніпровські види - береза дніпровська, волошка короткоголова, гоніолімон злаколистий, роговик Шмальгаузена. Є також вузькі ендеміки серед ссавців - сліпак піщаний, придніпровський підвид ємуранчика звичайного. Дуже багатою є фауна птахів. Чорноморський заповідник є основним місцем гніздування мартина чорноголового у Європі. Тут гніздяться такі рідкісні види, як кулик-сорока, ходуличник, реготун чорноголовий та ін.

Дунайський біосферний заповідник розташований у Причорноморській середньостеповій провінції. Його площа 46402,9 га, в тому числі 6,9 тис. га морської акваторії. До заповідника входить частина сучасної морської дельти Дунаю, острів Єрмаків, Стенцівсько-Жебриянівські плавні і Жебриянівська піщана гряда[29]. Зональні степові ландшафти на території біосферного заповідника відсутні. Переважають водна та болотна рослинність, трапляється лучна рослинність і невеликі ділянки заплавних лісів. Особливо різноманітною є водна рослинність. Жебриянівська гряда зайнята переважно культурами сосни, подекуди на ній збереглися залишки піщаних степів, які займали велику площу до створення лісових культур. Дуже багатою є фауна птахів біосферного заповідника - тут відмічено 43 види птахів із Червоної книги України, деякі рідкісні види тут мають високу чисельність. Особливо важливою є територія заповідника для зимівлі казарок червоноволих і гусей великих білолобих. Влітку спостерігаються великі скупчення пелікана рожевого (загальною чисельністю до 5000 особин), але на території заповідника цей вид не гніздиться. Іхтіофауна включає ряд ендемічних дунайських видів.

Природний заповідник "Єланецький степ", площею 1675,7 га - це єдиний об'єкт серед заповідників і НПП України, в якому представлена зональна степова рослинність правобережної частини України[30]. Розташований заповідник у межах Дністровсько-Дніпровської північностепової провінції. Територія заповідника включає нижню частину кількох великих балок та плакорні ділянки між ними. Природна рослинність представлена в основному степами з домінуванням ковили Лессінга, ковили волосистої, типчака. Досить поширені петрофітно-степові угруповання на відслоненнях вапняків, днища балок зайняті переважно рослинністю справжніх та остепнених лук. Степова рослинність збереглася майже виключно на схилах балок. Міжбалкові вирівняні території зайняті перелогами, де в перспективі має відновитися степова рослинність. Вони займають майже половину загальної площі заповідника. У флорі наявні західнопонтичні ендеміки: еремогоне головчаста, зіновать гранітна, смілка бузька, тюльпан бузький та ін. У заповіднику є вольєр площею 70 га, в якому утримується кілька видів копитних тварин.

Український степовий природний заповідник загальною площею 2768 га складається з чотирьох відділень, три з яких (“Кам’яні могили”, “Хомутовський степ” і “Крейдяна флора”) розташовані у межах степової зони України[31].

Відділення "Хомутовський степ" площею 1028 га знаходиться на південному сході Донецької області, в межах Лівобережно-Придніпровсько-Приазовської північностепової провінції. Більша частина території являє собою хвилясту лесову рівнину, яку перетинає декілька балок. Переважає степова рослинність, основними домінантами якої є тонконіг вузьколистий, стоколос безостий, пирій повзучий, ковили волосиста і Лессінга, типчак. Частина території є абсолютно заповідною, ніякі регуляційні заходи тут не проводяться. Інша частина викошується з метою стримування резерватних сукцесій. В Хомутовському степу росте 14 видів роду ковила (максимальна для України кількість). У відділенні представлений ряд степових видів ссавців, в тому числі рідкісних: їжак вухатий, тхір степовий, перегузня, байбак, сліпак звичайний, великий тушканчик.

Відділення "Кам'яні Могили" площею 404 га знаходиться на межі Донецької і Запорізької областей. За фізико-географічним районуванням України територія належить, як і Хомутовський степ, до Лівобережно-Придніпровсько-Приазовської північностепової провінції. Особливістю території є наявність великих відслонень кристалічних порід. Переважає степова рослинність з домінуванням кореневищних злаків та скельна рослинність. Регуляційні заходи не здійснюються. У флорі є кілька вузьких ендеміків, що зростають на відслоненнях - волошка несправжньоблідолускова, деревій голий, тюльпан гранітний.

Відділення "Крейдяна флора" площею 1134 га знаходиться в межах Донецької північностепової фізико-географічної провінції. Територія являє собою кам'янисті схили бравого берега р. Сіверський Донець з великою кількістю відслонень крейди. Найбільшу площу тут займають агломеративні угруповання крейдових відслонень, степова рослинність, ліси з переважанням сосни крейдяної і байрачні дубові ліси. Флора характеризується наявністю багатьох ендеміків, які еколого-ценотично пов'язані з відслоненнями крейди.

Відділення "Михайлівська цілина" знаходиться в лісостеповій зоні і було охарактеризоване раніше.

Луганський природний заповідник також кластерного типу й складається з трьох відділень: “Провальський степ”, “Стрільцівський степ” і “Станично-Луганське”[32]. Усі вони розташовані в північностеповій підзоні, але в різних провінціях лівобережного степу України. Всі відділення знаходяться в Луганській адміністративній області. Загальна площа заповідника 1575,5 га.

Відділення “Провальський степ” площею 587,5 га знаходиться на північно-східному схилі головного вододілу Донецького кряжу в межах Донецької північностепової провінції (південна частина Луганської області). Складається з двох близькорозташованих ділянок. Його рельєф глибоко­розчленований, пасмово-улоговинний, з розвиненою яружно-балковою мережею, численними відслоненнями піскови­ків і глинястих сланців. Переважає степова рослинність з домінуванням типчака, кількох видів ковили, кореневищних злаків, є байрачні діброви. У флорі є ряд рідкісних ендемічних видів рослин: громовик гранітний, ранник донецький та ін. В межах України лише в Провальському степу відома ковила відмінна.

Станично-Луганське відділення площею 494 га знаходиться в межах заплави і першої надзаплавної тераси р. Сіверський Донець. Територія знаходиться на південному краю Донецько-Донської північно-степової провінції. Більше половини території зайнято лісами (дубовими, вербовими, чорновільховими, культурами сосни). Велику площу займають луки і піщані степи, різноманітною є водна рослинність. Флора судинних рослин має ендемічні види, приурочені до пісків: зірочки борові, юринея донська, козельці донські, житняк донський. Одним із завдань створення цієї заповідної ділянки була охорона рідкісного виду ссавців - хохулі звичайної. Останнім часом цей вид у заповіднику не відмічається.

Відділення "Стрільцівський степ" площею 494 га - найпівнічніше із трьох відділень заповідника. Вона належить до Донецько-Донської північно-степової провінції. Це вирівняна плакорна територія, лише по її периферії є неглибокі балки. Переважає степова рослинність, домінують найчастіше кореневищні злаки - стоколоси безостий і прибережний, пирії повзучий і середній, тонконіг вузьколистий, менші площі займають дерниннозлакові угруповання з домінуванням типчака та декількох видів ковили. Характерним для ділянки є значне поширення чагарникових степів з домінуванням карагани кущової. Важливим об'єктом охорони у відділені є байбак.

Дніпровсько-Орільський природний заповідник площею 3766,2 га розташований в межах заплави і першої надзаплавної тераси Дніпра[33] поблизу м. Дніпропетровська. Територія належить до Лівобережно-Придніпровсько-Приазовської провінції. Майже половина території зайнята лісами - осокоревими, вербовими, сосновими. Відкриті піщані ділянки на надзаплавній терасі зайняті переважно піщаними степами з домінуванням костриці Беккера. Значні площі займають у заповіднику луки, очеретяні та евтрофні осокові болота, водна рослинність. Різноманіття екотопів обумовлює існування досить багатої фауни хребетних.

Національний природний парк "Святі Гори" площею 40439 га розташований в середній течії р. Сіверський Донець й знаходиться у двох фізико-географічних областях – Донецької височини та Старобільської області відрогів Середньоруської височини[34]. Територія національного парку відзначається високим ландшафтним різноманіттям. До складу парку входять заплава Сіверського Донця, перша надзаплавна тераса (на лівому березі) та плакорні ділянки на правому березі, Найбільшу площу займають культури сосни звичайної, якими зайнята більша частина надзаплавної тераси. На плакорних правобережних ділянках поширені широколистяні ліси з переважанням дуба звичайного, є заплавні дубові та заболочені чорновільхові ліси. Особливо цінними є ліси сосни крейдяної. Степова рослинність займає незначну площу. Дуже своєрідною є рослинність крейдових відслонень, де зростає багато ендемічних видів рослин. Луки та трав’яні болота трапляються здебільшого у заплавах. Є в парку і цінні пам'ятки культури, зокрема, крейдяна печерна церква XI-XII ст. і архітектурний комплекс Святогірського Успенського монастиря XVII-XIX ст.

Азово-Сиваський національний природний парк площею 52154 га (в т.ч. 8469 га суші) включає широку островоподібну косу Бірючий острів, острови на Сиваші та акваторію Азовського моря, в тому числі затоки Сиваш[35]. На Бірючому острові переважають піщані степи, а у зниженнях – луки, галофітна та водна рослиннісь. На островах Сиваша збереглися справжні степові ценози, в тому числі ковилові, та різноманітна галофітна рослинність. У флорі багато ендемічних видів - житняки кімерійський і пухнастоквітковий, мак азовський, чебреці дніпровський і узбережний, покісниця сиваська та ін. Фауна характеризується великою кількістю рідкісних видів, наявністю великих сезонних скупчень птахів. Центральний Сиваш, велика частина якого входить до НПП, є водно-болотним угіддям міжнародного значення (Рамсарська конвенція). На Бірючому острові висока чисельність акліматизованих до створення парку копитних – благородних оленів, ланей, муфлонів, куланів.

Кримська степова провінція представлена двома природними заповідниками й філією Кримського заповідника “Лебедині острови”. Перші два заповідні об’єкти розташовані на сході Криму (на Керченському півострові), а Лебедині острови – в його західній частині. Цінність усіх цих трьох об’єктів визначається не стільки типовістю та репрезентативністю для рівнинного Криму їх природних комплексів, скільки унікальністю їх природи.

Філіал Кримського природного заповідника “Лебедині острови” має площу 9612 га, піщано-черепашкові острови займають біля 52 га (площа, обриси і кількість островів міняються), решта - акваторія Чорного моря. Дуже багатою є орнітофауна Лебединих островів. Домінуючим гніздовим видом є мартин сріблястий (кілька тисяч гнізд), у великій кількості гніздяться занесені до Червоної книги реготун чорноголовий, чеграва, коровайка. Для линьки тут зупиняється по кілька тисяч особин лебедя-шипуна, крижня та лиски. Чисельність водоплавних птахів у максимумі прольоту і на зимівлі вимірюється десятками тисяч.

Казантипський природний заповідник площею 450,1 га знаходиться на північному узбережжі Керченського півострова в межах Керченської фізико-географічної області[36]. Він знаходиться на невеликому півострові Казантип. Периферійна частина мису має вигляд кам'янистого підвищення, складеного вапняками, берегова лінія дуже складна. Мис Казантип являє собою кільцеподібний риф, що утворився як острів при повільному піднятті морського дна. Переважає степова та петрофітна рослинність. У флорі багато ендемічних видів - смілка Сирейщикова, катран мітридатський, чебреці несправжньогранітний і прибережний, ковила поетична та ін. До заповідника входить 56 га акваторії Азовського моря. Серед інших видів риб тут поширені занесені до Червоної книги України морський коник чорноморський та морський півень.

Опукський природний заповідник також знаходиться на Керченському півострові, але в його південній частині, на узбережжі Чорного моря[37]. Його площа разом із акваторією Чорного моря становить 1592,3 га. До складу заповідника входять г. Опук і оз. Кояшське з прилеглими територіями і акваторією моря. Гора Опук (185 м н.р.м.) складена меотичними рифовими вапняками. Це плосковершинне підняття, схили якого розбиті на тераси, ускладнені уступами, крутими урвищами, кам’янистими осипищами. Рослинність заповідника різноманітна. Тут є степова, петрофітна, галофітна, літоральна рослинність, є чагарникові угруповання. Поширені в заповіднику саваноїди - угруповання ефемерів, характерні для Середземномор'я. У флорі багато ендеміків, зокрема маренка волосиста - вузьколокальний ендемік г. Опук.

Заповідники і національні природні парки включають території, що належать до 12 із 22 фізико-географічних областей степової зони і всіх семи фізико-географічних провінцій. Перспективними для створення національних природних парків у степовій зоні є території Сиваша, північного узбережжя Азовського моря (насамперед морських кос), Дністровського лиману, долини Сіверського Донця у Харківській області. Серед територій з переважанням степової рослинності до заповідників або НПП необхідно включити значної площі збережені степи в Криму - на Керченському півострові та півострові Тарханкут. Заплановано також розширення Українського степового заповідника на 1,5 тис. га за рахунок приєднання ділянки з переважанням петрофітного степу.