Працю справедливо вважають основним фактором виробництва, видом діяльності людини.
Праця - це діяльність, яка спрямована на виробництво суспільно корисних продуктів (суспільство споживає): матеріальних або духовних.
У процесі праці людина (або група людей), як суб'єкт праці взаємодіє з предметами і засобами праці, а також із навколишнім середовищем для досягнення мети його трудової діяльності. (рис. 3.1.)
На людину впливає велика кількість факторів, які визначають рівень його працездатності та стан здоров'я. Сукупність таких факторів називають умовами праці.
Умови праці - сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на працездатність, здоров'я робітника, його відношення до праці.
Розрізняють 2 групи умов праці:
Ø соціально-економічні: умови, що впливають на рівень підготовки робітника до участі в процесі праці, на відтворення робочої сили (рівень освіти, можливість для повноцінного відпочинку, побутові умови…);
Ø виробничі: елементи виробничого середовища, які впливають на діяльність робітника у процесі праці (безпека, шум, ресурсозабезпеченість…).
Основні форми прояву праці:
1. Психофізіологічна - витрати людської енергії - енергії мускулів, мозку, нервів, органів почуттів. Це витрата життєвої енергії людини для перетворення предметів праці, що потребує періодичного відновлення, із чого випливає чергування праці і відпочинку, обмеження часу роботи.
2. Організаційно-технічна - взаємодія робітника з засобами виробництва: предметами і засобамипраці (технічна оснащеність, механізація, автоматизація, організація робочого місця тощо).
3. Організаційно-економічна - діяльність по зміні (перетворенню) предметів праці для задоволення потреб (одержання конкретних результатів).
4. Соціальна - взаємодія робітників у процесі трудової діяльності (адаптація, поділ, кооперація, керівництво, соціально-психологічний клімат тощо).
З економічної точки зору праця - це процес свідомої і цілеспрямованої діяльності людей, за допомогою якої вони перетворюють природну речовину (корисні копалини) та пристосовують її для задоволення своїх потреб.
23. Завдання соціології праці
• Вивчення та оптимізація соціальної структури суспільства, трудової організації (колективу).
• Аналіз ринку праці як регулятора оптимальної та раціональної мобільності трудових ресурсів.
• Пошук шляхів оптимальної реалізації трудового потенціалу сучасного працівника.
• Пошук шляхів оптимального поєднання моральних і матеріальних стимулів та вдосконалення ставлення до праці в умовах ринку.
• Вивчення причин і вироблення системи заходів щодо попередження та вирішення трудових спорів, конфліктів.
• Визначення ефективної системи соціальних гарантій, що захищають працівників.
По-іншому можна сказати, що завдання соціології праці зводяться до вироблення методів і прийомів використання соціальних чинників на користь рішення перш за все найважливіших соціально-економічних проблем суспільства й особистості.
• У цілому соціологія праці покликана:
o з одного боку, розширювати знання про реально існуючої діяльності;
o з іншого боку - сприяти затвердженню нових зв`язків і процесів, що протікають в сфері праці.
Трудова діяльність завжди вплетена в конкретні соціально-економічні умови, пов`язана з певними соціально-професійними групами, локалізована в часі і просторі. Тому соціологія вивчає соціальні форму і умови праці, її соціальну організацію (колективний, індивідуальний, сімейний, примусовий, добровільний). Гранично важливо знати механізми включення людини в трудову діяльність, тобто ціннісні орієнтації, мотиви, задоволеність працею і багато іншого.
До теперішнього часу соціологія праці - найрозвиненіша частина вітчизняної соціологічної науки. Це позначилося і на формуванні певних економічних спеціальностей. Наприклад, в 1987 р. у вузах спеціальність "економіка праці" була перетворена в "економіку і соціологію праці", що свідчило про визнання того факту, що без соціального знання, без соціології вже немислимий ефективний процес управління у трудовому колективі.
Соціологія праці вивчає багато різних проблем, передусім співвідношення
соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних
відмінностей у трудових колективах (тобто, чому є підприємці, управлінці
і робітники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона
вивчає специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для
організації ефективного розвитку колективів, попередження чи вирішення
конфліктів у них. Соціологія праці вивчає методологічні та методичні
аспекти вирішення таких проблем, як вироблення, прийняття і реалізація
управлінських рішень; використання різноманітної інформації в процесі
управління; певних методів та стилів керівництва; ефективність
самоврядування і виробничої демократії та ін.
24. Стилі та методи керівництва в трудовому колективі Трудовий колектив — усі громадяни, які своєю працею беруть участь у діяльності підприємства (установи, організації) на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Суттєвою ознакою трудового колективу є його структурна оформленість. Найважливішими вважаються такі типи структур:• функціональна — це зв´язки між людьми, групами щодо обміну діяльністю, зумовлені технологією виробництва, системою робочих місць, посадовими інструкціями працівників;• професійно-кваліфікаційна структура — сукупність зв´язків між групами працівників, які розрізняються за ознаками професії і кваліфікації. Кожна професія має свій діапазон кваліфікаційних груп: некваліфікована, малокваліфікована, кваліфікована і висококваліфікована праця;• соціальна структура — сукупність зв´язків між робітниками, інженерно-технічною інтелігенцією, службовцями і молодшим обслуговуючим персоналом. Відмінності між цими групами пов´язані зі змістом праці і роллю в організації та здійсненні процесу виробництва;• соціально-демографічна — сукупність зв´язків, що ґрунтуються на статевовікових ознаках, родинному стані, рівні освіти;• соціально-психологічна — структура міжособистісних відносин, цінностей, установок, мотивів трудової діяльності й позавиробничої поведінки. Важливо зазначити, що кожна зі структур впливає на життєдіяльність колективу; це проявляється в сукупності реалізованих у трудовому колективі функцій. До основних функцій трудового колективу належать:• виробничо-економічна, яка полягає у створенні матеріальних і духовних благ, виробництві товарів, послуг та інших суспільно корисних цінностей;• виховна функція полягає у формуванні в працівників високої відповідальності до праці, почуття колективізму і свідомого ставлення до підприємства, готовності виконувати норми трудової моралі;• організаційно-управлінська функція припускає залученнятрудящих до системи громадського самоврядування, прищеплювання навичок, досвіду та інтересу до організаторської роботи;• функція соціального контролю реалізується шляхом оцінки поведінки членів колективу, виходячи із соціальних норм, заохочення нормативної поведінки та покарання за проти нормативну;• функція задоволення потреб працівників як у виробничій, так і в позавиробничій сфері;• функція створення умов для самореалізації і розвитку особистості працівників;• функція здійснення і відтворення колективістського, демократичного способу життя. Трудові колективи функціонують у всіх сферах суспільства, що накладає певну специфіку на їхню діяльність і враховується при класифікації.
25. Цільовий.
має повноваження вищої ланки керівництва
• розробляє і впроваджує нові форми організації праці, нові технології та проекти
• пов'язує разом окремі функції
• групове прийняття рішень
• включає керівників, представниківпрофспілки і т. д.
• приймає рішення з оперативних питань
Автономний
• зазвичай має статус центру прибутку
• виробляє продукцію від початку до кінця, іноді виконує три завдання: забезпечення основної діяльності ресурсами, виробництвотовару (послуги), обслуговування конкретного споживача
• учасники освоюють всі види робіт і можуть періодично змінюватися робочими місцями (ротація)
• виконуються всі управлінські функції
• група має високий рівень самостійності, працівники в ній - також
• до 15 працівників
Бізнес-колектив
невелика, автономна підприємницька осередок
• наділяється адміністративними функціями
• сфокусована на певний ринок
• має статус центру прибутку
• слабко структурована
• без посадовій ієрархії і формальних інструкцій
• максимальне делегування прав і відповідальності безпосередньо роблять бізнес
• в групі всі відповідальні за все, мають стільки прав, скільки необхідно
• кадри високої кваліфікації та широкого профілю, періодична ротація
• зменшуються узгодження рішень
• керівництво фірми (при мінімальному апараті) має мінімум управлінських функцій, головним чином визначення політики та загальних правил, вимірювання результатів
Традиційний
• функціональні або виробничі підрозділи, що виконують обмежене коло функцій
• структура переважно ієрархічна
• функціональний підрозділ об'єднує керівника та фахівців, якіреалізують спільнуфункцію управління і мають близькі цілі та інтереси
• виробничий підрозділ об'єднує керівника і робітників, зайнятих виготовленням певних деталей та різних за видами виконуваних робіт та кваліфікації
Програмно-цільовий.
• до 10-12 чоловік
• на тимчасовій основі
• використовуються в невеликих і середніхорганізаціях
• учасники повністю включаються до складу групи або працюють в ній за сумісництвом
• створюються у зв'язку з необхідністю підготовки рішень з широкого спектру виникли перед організацією проблем
26. Стиль керівництва – це звична манера поведінки керівника щодо підлеглих.
Основними стилями керівництва є автократичний, демократичний, ліберальний.
Автократичний стиль – це поведінка керівника, який має достатній обсяг влади для нав’язування своєї волі підлеглим.
Демократичний стиль – це поведінка керівника, який намагається не нав’язувати свою волю підлеглим, а створює клімат у колективі, де працівники мотивують себе самі до праці через потреби вищого рівня.
Ліберальний стиль – це поведінка керівника, який надає своїм підлеглим майже повну волю у виборі завдань та контролю за ними.
Методи Розрізняють адміністративні, економічні та соціально-психологічні методи.
Адміністративні методи зорієнтовані на такі мотиви поведінки, як усвідомлена необхідність дисципліни праці, почуття відповідальності, прагнення людини працювати в певній організації, культура трудової діяльності.
Економічні методи управління – це елементи економічного механізму, за допомогою якого забезпечується прогресивний розвиток організації.
Соціально-психологічні методи – це способи здійснення управлінського впливу на персонал, який базується на використанні закономірностей соціології та психології. Об’єктом впливу цих методів є групи людей і окремі особи
