Правочин - є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Дво чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правочини, які можуть вчинятися усно
1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
3. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Тлумачення змісту правочину
Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).
На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Умовні правочини
Від строкових необхідно відрізняти умовні правочини, у яких виникнення, зміна або припинення цивільних прав і обов'язків пов'язується з настанням певної обставини. Для того, щоб правочин був визнаним умовним, ця обставина мусить мати місце в майбутньому, і до того ж невідомо, настане вона чи ні.
Отже, умовні правочини відрізняються від строкових тим, що строк настає завжди, а от умова може настати, а може і не настати (ст.212 ЦК).
Залежно від того, чи пов'язують сторони з нею виникнення, зміну, чи припинення правовідносин, умова може бути відкладальною або скасувальною.
Якщо настання умови спричиняє виникнення, зміну або інші видозміни цивільних прав і обов'язків, то це умова відкладальна. Наприклад, якщо здачу квартири в оренду пов'язують з вступом сина до вищого навчального закладу, то має місце відкладальна умова.
Якщо настання умови спричиняє припинення цивільних прав і обов'язків, то це умова скасувальна. Наприклад, якщо квартира здана в оренду до вступу сина до вищого навчального закладу, то має місце скасувальна умова.
Частинами 3, 4 ст.212 ЦК передбачені засоби запобігання недобросовісному сприянню настання умови або створенню перешкод для настання умови з боку учасників правочину. Так, якщо настанню обставини, що є умовою набрання чинності або припинення правочину недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Навпаки, якщо сторона, якій це вигідно, недобросовісно сприяла настанню обставини, з якою сторони пов'язують виникнення, припинення або видозміни правовідносин, то припускається, що ця обставина не настала. Таким чином, і в одному, і в другому випадку умова ніби захищається від стороннього впливу і їй повертаються властивості факту об'єктивної дійсності.
36. Форма правочинів. Правові наслідки недодержання форми правочинів.
Правочин — це дія суб'єктів цивільного права, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому вона може бути водночас підставою припинення одного правовідношення та виникнення іншого правовідношення. (ст.. 202)
Форма правочину — це спосіб вираження волі сторін, що беруть у ньому участь. Особа, вчиняючи правочин, повинна чітко і зрозуміло висловити свою волю на встановлення, зміну або припинення цивільного правовідношення. Чинне законодавство передбачає декілька способів виразу волі в правочинах, доведення його до зацікавлених осіб у значенні волевиявлення. Воно може бути як в усній, так і в письмовій формі (простій чи нотаріальній).
У простій письмовій формі правочин можна вчинити як шляхом укладення певного документа (договору, довіреності, заповіту), підписаного відповідно одним або декількома особами, які беруть участь у правочині, так і шляхом обміну листами, телеграмами, підписаними особами, які їх надсилають.
Правочин вважається вчиненим у нотаріальній письмовій формі, коли укладений документ завірений державним або приватним нотаріусом, а також іншою посадовою особою, уповноваженою законом здійснювати нотаріальні послуги (ст. 40 Закону України "Про нотаріат").
Частина 3 ст. 206 закріплює можливість виразу волі в правочині шляхом мовчання. Мовчання матиме правове значення тільки у випадку, якщо законом або угодою сторін йому притаманна така якість. Так, якщо орендатор продовжує користуватися майном після спливу строку договору при відсутності заперечень з боку орендодавця, договір вважається поновленим на тих самих умовах на невизначений строк. Даний приклад цікавий тим, що воля орендодавця на подовження орендних відносин має вираз мовчання, а воля орендаря на це здійснюється шляхом конклюдентних дій (продовження користування арендованим майном).
Усна форма правочинів може мати місце у випадку переговорів сторін при їх особистій зустрічі, переговорів по телефону, радіо тощо, що не супроводжуються складанням письмового документа. Так само правочини, що виконуються при самому їх укладенні, можуть здійснюватися усно, якщо інше не встановлене законодавством. Характерною рисою таких правочинів є збіг у часі двох стадій їх розвитку — виникнення і припинення шляхом виконання. Звичайно мова йде про правочини, які укладаються на невелику суму, або з приводу яких рідко виникають спори. Це правочини громадян між собою на суму, що не перевищує двадцятикратний розмір неоподаткованого мінімуму від доходу громадян, правочини з будь-яким суб'єктним складом і незалежно від суми, що виконуються безпосередньо під час їх укладення, як, наприклад, договір купівлі-продажу за готівковий розрахунок. У цьому випадку будь-якій фізичній або юридичній особі, яка оплатила товари або послуги на підставі усного правочину з іншими юридичними або фізичними особами, за її бажанням має бути виданий документ, що підтверджує підстави і суму отриманих грошей.
У письмовій формі належить вчиняти:
1) правочини між юридичними особами;
2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 ЦК;
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 ЦК;
4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Для правочинів, які виходять за межі звичайних і впливають на істотні майнові інтереси громадян, законодавець передбачає обов'язкове нотаріальне посвідчення. Нотаріальне посвідчення правочину полегшує зацікавленій стороні доведення своєї правоти, оскільки зміст правочину, час та місце його вчинення, наміри суб'єктів правочинів та інші важливі обставини, офіційно зафіксовані нотаріусом, вважаються очевидними та достовірними.
Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється відповідно до Закону України "Про нотаріат". При відсутності в населенному пункті нотаріуса необхідні дії вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчої влади.
Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. Проте із цього загального правила існує виняток. Якщо такий правочин укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. Наприклад, домовленість щодо сплати неустойки на випадок невиконання договору була досягнута у вигляді додаткового правочину до основного договору і письмового оформлення не набула. Після порушення умов основного договору порушник сплатив штраф, але потім зажадав його повернення, посилаючись, що усна угода про неустойку є недійсною. Одна його позиція не є коректною, а тому суд згідно з ч. 2 ст. 218 ЦК може визнати угоду про встановлення неустойки дійсною.
