Екологія як наука і світогляд, її сучасний стан і місце серед фундаментальних та прикладних наук.

Екологія як наука виникла у 1866 році. Її засновником вважається німецький вчений Ернст Геккель. Слово «екологія» походить від грецького «oikos» — «дім», «житло» і «logos» — «слово», «вчення», «наука».

Існує багато визначень цієї науки. Найбільш поширеним є таке: екологія — це фундаментальна синтетична біологічна наука про взаємозв'язок між живими організмами й середовищем існування. Екологія досліджує фундаментальні властивості життя надорганізмового рівня організації.

Основний предмет екології — вивчення в сукупності живих організмів, які взаємодіють між собою і утворюють з навколишнім середовищем єдину систему, в межах якої відбуваються процеси трансформації енергії й органічної речовини.

Кожна наука вивчає певний рівень організації живої матерії: генетика — ген, цитологія — клітину, гістологія — тканини, анатомія — орган тощо.

Структура екології

Екологія вивчає такі рівні організації живої матерії:

· біосфера — біогеоценози;

· синекологія — екосистеми, біоценози;

· популяції — демекологія;

· особина — аутекологія.

Розділ екології, який вивчає вплив різних факторів навколишнього середовища на живі істоти, називається аутекологією. У стародавні та античні часи (Аристотель, Теофраст), в епоху Відродження (К.Лінней, Ж.Бюффон, Ж.-Б.Ламарк) учені вивчали саме аутекологію.

Але відомо, що особини самі по собі в природі не існують, вони утворюють угруповання. Особини одного виду утворюють популяції, які характеризуються певною структурою. Розділ екології, що вивчає популяційний рівень організації живого, називається демекологією.

Сукупність популяцій різних видів утворює біоценози (від лат. біос — життя, ценоз — сукупність). Біоценози й фактори неживої природи, що їх оточують, у сукупності утворюють біогеоценози або екосистеми. Розділ екології, що вивчає екосистеми, називається синекологією.

Синекологія вивчає структуру екосистем, механізми регуляції стабільності в екосистемах, кругообіг речовин, потік енергії та інформації, взаємодію між видами, зміну одних угруповань іншими.

Усі екосистеми Землі в сукупності утворюють глобальну, велику екосистему планети — біосферу.

На сучасному етапі розвитку суспільства екологія вирішує велике коло проблем і користується методами, матеріалами, принципами, які далеко виходять за межі суто біологічних наук. Існує декілька класифікацій її основних складових.

Найрозвиненішим і «найстарішим» за віком є блок біоекології. Структура цього блоку побудована з урахуванням ідей сучасних видатних біоекологів (Ю.Одум, Р.Дажо, М.Ф.Реймерс, І.Дедю та ін.). До біоекології входять такі розділи: аутекологія, демекологія, синекологія. До цих вже відомих підрозділів блоку біоекології останнім часом додають ще такі, як основи біоіндикації, експериментальну екологію, заповідну справу, біоекомоніторинг, екологію людини (Г.О.Білявський, М.М.Падун, Р.С.Фурдуй, 1993).

Блок геоекології включає такі напрямки: ландшафтна екологія, економіка природокористування та охорона довкілля, екологія геоекосистем (тундра, лісостеп, степ, ліси, озера, моря, океани, гори).

Основними структурними елементами блоку техноекології є екологія енергетики, промисловості, агроекологія, екологія транспорту, військової справи, екологічна експертиза.

Кожний з цих напрямків має свої підрозділи. Наприклад, екологія промисловості об'єднує такі напрямки: екологія хімічної, металургійної, паливної, електричної, лісогосподарської, машинобудівної промисловості та будматеріалів. Агроекологія поділяється на меліоративну агрохімічну екологію та екологію тваринництва.

Блок соціоекології включає такі основні напрямки: психоекологія, урбоекологія, екологія народонаселення, природоохоронне законодавство та міжнародне співробітництво в охороні біосфери, екологія й освіта, екологія й виховання.

Космічна екологія — наймолодший напрямок екологічних досліджень, який має такі підрозділи: екологія космічних апаратів, екологія Космосу, екологія планет Сонячної системи, екологія зовнішнього Космосу.

Наведена схема є умовною, в літературних джерелах зустрічаються й інші. Усі блоки загальної екології тісно пов'язані між собою.

Завдання екології як науки, як твердить американський еколог Р.Ріклефс (1979), полягає в тому, що людина повинна пізнавати закони й функції природи для того, щоб не підкорити її, а врегулювати взаємовідносини між природою й людиною.

Сучасний стан екології як науки характеризується значним розширенням її предмету в результаті диференціації і інтеграції науково-екологічного знання, зв"язку екології з іншими природничими і гуманітарними науками. Нові трактування предмету екології можна побачити як в роботах вчених - екологів (М.Голубець, І.Круть, Ю.Одум, М.Реймерс, Ю.Шеляг-Сосонко та ін.), так філософів і методологів екології (Т.Гардашук, Е.Гірусов, М. Кисельов, В.Крисаченко, М. Моісеев, Л.Сидоренко та ін.). Серед нових методологічних ознак екології визначають: включення відношення людини і природи в предмет екології, єдність гуманітарного і природничонаукового знання і підходів, її існування як загально-наукового підходу, переростання екології в різновид сучасної ідеології та сучасного світогляду - екологізм.

Західні алармісти (алармізм - позиція, відповідно до якої людству загрожує загибель через екологічну катастрофу), наприклад, О.Тоффлер, У.Дуглас, А.Печчеї обгрунтували розуміння сучасної екології як світогляду людства, що прагне не дійти до екологічної катастрофи. Продовженням цієї лінії є трактування екології як основи сучасної ідеології і сучасного світогляду - "екологізму", що не обмежується суто науковим дослідженням стану довкілля, а входить у всі сфери суспільно-політичної діяльності, економіки, культури, етики. Західні дослідники пропонують розрізняти "екологізм" (ekologism) та "инвайронменталізм" (environmentalism).

Розширення предмету екології призвело до виходу науково-екологічного пізнання за межі природничої науки в сферу гуманітарного знання і філософії. Філософські проблеми входять в предмет таких розділів екології, як соціальна екологія, інтелектуальна екологія, екологія культури, екологія духа.

Сучасний етап розвитку екології як науки можна визначити як постнекласичний. Вивчення екологічних систем, що є складно-динамічними, нерівноважними, розвиваючимися, людино-вимірними потребує нових методологій і включення морально-аксіологічних орієнтацій в сам процес дослідження і дій з ними.

В межах сучасної екології здійснюється синтез природничонаукових (біологічних, фізико-хімічних, геологічних, географічних), соціогуманітарних і філософсько-світоглядних знань і концептуальних підходів. Отже, сучасна екологія стала метанаукою. Її ціль - розробити стратегію виживання сучасного людства.