Селянське (фермерське) господарство слід розглядати як організаційно-правову форму ведення сільськогосподарського виробництва громадянами, суб'єктами аграрних правовідносин.
Селянське (фермерське) господарство з прийняттям 22 червня 1993 року Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» в новій редакції (з подальшими змінами та доповненнями) стало визначатись як форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробкою та реалізацією (ст. 2).
Селянське (фермерське) господарство має такі ознаки:
· це форма аграрного підприємництва, яка здійснюється за самостійною ініціативою, на власний ризик і систематично;
· ця форма ведення сільськогосподарського виробництва виникає виключно на добровільних засадах, за суб'єктивним особистим волевиявленням громадян;
· ця діяльність здійснюється тільки громадянами України;
· це, в основному, сімейно-трудове об'єднання, до складу якого входять подружжя, батьки, діти, що досягли 16-річного віку, пов'язане з особистою працею, внаслідок якої виробляється певна товарна маса продуктів харчування, сировини для промисловості, що дає можливість одержувати доходи;
· трудові відносини в селянських (фермерських) господарствах виникають на основі членства в них, а також на засадах трудового Договору (контракту);
· для членів селянського (фермерського) господарства їх індивідуальна праця повинна бути головною для них суспільно корисною формою праці;
· діяльність членів цих господарств за своїм головним змістом є процесом використання земель як основного засобу виробництва;
· майно селянського (фермерського) господарства належить його членам за правом спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між членами господарства;
· селянське (фермерське) господарство має статус юридичної особи.
Все це дозволяє селянське (фермерське) господарство розглядати як добровільно створений, самостійний суб'єкт господарювання з правами юридичної особи, представлений окремим громадянином, сім'єю або групою осіб, які використовують землі сільськогосподарського призначення на приватній основі для вирощування, переробки й реалізації аграрної продукції, що є спільною сумісною власністю осіб, які ведуть це господарство.
При створенні селянського (фермерського) господарства його члени мають на меті брати активну участь у формуванні продовольчого фонду держави шляхом реалізації продукції споживачам, забезпечення добробуту сім'ї фермера на основі їх трудової участі у виробничій і підприємницькій діяльності. Будучи економічно самостійним, селянське (фермерське) господарство визначає напрямки своєї діяльності, спеціалізацію, обсяг виробництва, організовує виробництво сільськогосподарської продукції та її реалізацію.
До основних завдань селянського (фермерського) господарства треба віднести:
· забезпечення більш повної зайнятості сільського населення суспільно необхідною діяльністю, використання трудових ресурсів;
· виробництво, переробку і збут сільськогосподарської продукції;
· участь у розвитку інфраструктури місцевості, де розташоване фермерське господарство;
· раціональне використання переданої йому земельної ділянки у власність або наданої в користування.
Оскільки селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, кооперативними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами, то виробничо-економічні відносини цього господарства з зазначеними організаціями, окремими громадянами будуються на основі договорів.
Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерського) господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного постачання на період його трирічного становлення.
Втручання в господарську або іншу діяльність фермерського господарства з боку державних, інших органів, посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні такому господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом, господарським судом, третейським судом, а в деяких випадках судом загальної юрисдикції. Але це не виключає права державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю селянських (фермерських) господарств.
