Господарське та водогосподарське значення 3 страница

В Україні болота найбільш поширені в Поліссі, в заплавах Дніпра і Прип'яті.

По окремих географічних зонах болота розподілені таким чином: у зонах тундри й лісотундри вони займають близько 70 %, у зоні лісів — до 30 %, у зоні мішаних лісів — 10 %, у лісостеповій — 4 %, а в степовій — лише 2 % території.

Отже, в окремих місцевостях болота відіграють значну роль у формуванні ландшафтів з певною формою поверхні, складом рослинності, внутрішньоболотною гідрографічною сіткою.

10. Гідрологічний режим, особливості боліт та їх вплив на річковий стік

Болото характеризується рядом особливостей і характерних ознак та особовостей в порівняні з озерами, тічкою або сушею. В торф’яних болотах міститься від 89 до 94 % води і всього 11 … 16 % сухої речовини, котре утримує у болоті великі об’ємі води. Зв'язок води в болоті сухою речовиною торфу виключає можливість її використання для додаткового живлення річок. Осушення боліт знижує вміст води в торфі незначно, до 85 %. Подальше зменшення вологи в торф’яних болотах відбувається тільки під дією випаровування. Таким чином, болото за своєю фізичною сутністю є акумулятором вологи.

Гідрологічний режим боліт й болотних масивів такими факторами, як: джерела живлення, структура і властивості торфу, водне живлення боліт, рух води в торф’яних ґрунтах, коливання рівнів ґрунтових вод, закресаня та відтавання боліт, випаровування, стік з боліт тощо.

10. 1 Джерела живлення боліт

Умови живлення боліт і болотних масивів різних типів неоднакова і залежить від висотного положення болотних масивів. Болота розташовані в низині і перехідні болота живляться головним чином ґрунтовими водами й поверхневими водотоками в період їх розливання, болота у верхів’ях – головним чином атмосферними осадами.

10. 2 Структура й водні властивості торфу

Органічна частина торф’яної маси являє собою використання частинок різних розмірів: від їх розмірів, які можливо розгледіти неозброєним оком до колоїдних частинок. Тому, по мірі їх збільшення ступень розкладання торфу збільшує ступень зв’язку води твердою фазою.

Вода, яка входить до складу до торфу болотних масивів поділяється на вільну, яка відділяється від торфу під дією сили своєї ваги (сили ваги), і пов’язану з торф’яною масою, яка не відділяються під дією сили ваги (сили ваги).

Найбільша кількість води, яка утримується ґрунтом, в порах при наявності вільного стоку, має назву повною вологоємністю. Повна вологоємність торфу в декілька разів більше, ніж в мінеральних ґрунтах; в сфагнових торфах вона досягає 92 … 94 %, в низинних трав’яних торф’яних – 89 … 91 %.

Шари ґрунту, розташовані вище рівня ґрунтових вод, зволожені до повної вологоємності за мінусом втрат на випаровування, котре збільшується внаслідок наближення до поверхні.

До водних властивостей торфу належать його водонепроникність, яка характеризується коефіцієнтом фільтрації. Коефіцієнт фільтрації торфу залежить від типу боліт і ступеню розкладання торфу. Найбільший коефіцієнт фільтрації мають найбільш верхні, найбільш ущільнені шари торфу. З глибиною, по мірі збільшення ступеню розкладання торфу водо проникливість його знижується. Коефіцієнт фільтрації нижче розташованих шарів, які дуже сильно розклалися і ущільнені дорівнює нульовому значенню.

10. 3 Рух води в торф’яних ґрунтах

Фільтрація води в торф’яній залежи відбувається головним чином у верхньому слабощільному шарі гранту. Цей шар – від поверхні болота до середнього положення найнижчого рівня ґрунтової води на болотах – має назву діяльного, або активного, шару болота; нижче розташований лише інертний шар.

Діяльний, або активний шар болотного масиву характеризується зміною рівня води, високим коефіцієнтом фільтрації і перемінним значенням вологи. для болотних масивів його товщина в середньому дорівнює 0,3 м, для низинних – 1,5 м.

Інертний шар відрізняється постійним вмістом води і дуже низьким значенням воло непроникливості торфу; практично вся волога в інертному шарі знаходиться у зв’язаному стані. Тому з торф’яною залежу до річки маже надходити тільки вільна вода, яка акумулюється в активному шарі.

Рух води в торфовій товщі боліт. Рух води в торфовій товщі здійснюється шляхом фільтрації по вертикалі та в бік похилу над водонепроникними прошарками торфу, а також у вигляді водяних ШМ і навіть потоків у середині торфових відкладів. За умовами фільтрації товща торфу дуже неоднорідна: у верхніх — найменш щільних прошарках — вона найбільша, а в нижніх — сильно розкладених та щільних — значно менша, близька до нуля.

10. 4 Коливання рівня ґрунтових вод

Коливання рівня підґрунтових вод на болотних масивах. Положення рівня підґрунтових вод у болоті залежить від рельєфу болота, характеру рослинності, кліматичних умов і наявності осушувальних канав та дрен. Перші три фактори діють безперервно, досить довго та ізотропно і визначають основний фон рівня підґрунтових вод, на який впливають сезонні та випадкові коливання під дією річного ходу елементів клімату.

Рівень підґрунтових вод на болотах не утворює горизонтальної поверхні, а повторює дещо пом'якшений рельєф місцевості. Мережа осушувальних канав та дрен понижує їх рівень, а під впливом змін метеорологічних факторів рівень підґрунтових вод змінюється по сезонах. Весняна повінь та зниження температури повітря восени при наявності атмосферних опадів підвищують рівень підґрунтових вод, що утворює весняний та осінній максимуми. Влітку, п зв'язку з підвищенням температури повітря і збільшенням випаровування, і взимку, в зв'язку з відсутністю водного живлення з поверхні, спостерігається відповідно літній та зимовий мінімуми.

На його положення впливають рельєф болота, характер рослинності, кліматичні умови, канали для осушення і таке інш. Рівень грантових вод на болоті не утворює горизонтальної поверхні, а лише відбувається зміна рельєфу місцевості. Мережа каналів для осушення понижує цей рівень.

Під впливом кліматичних умов на болотах відбувається сезонні коливання рівнів ґрунтових вод. При весняному паводку вода підіймається має місце весняний максимум. Мінімальний рівень має місце влітку (літній максимум) при підвищенні температури повітря і підвищення рівня випаровування. Пониження температури повітря восени при наявності атмосферних опадів викликає підіймання рівня ґрунтових вод (осінній максимум).

Повільне стікання води з болотних масивів при відсутності поверхневого живлення призводить до поступового зниження ґрунтових вод протягом зимового періоду (зимовий максимум).

10. 5 Випаровування з боліт

В ипаровування з боліт залежить від кількості теплоти, що надходить на випаровуючу поверхню, і кількості вологи, що надходить до випаровуючої поверхні з товщі болотного масиву й випадає у вигляді атмосферних опадів.

Залежно від рівня підґрунтових вод у болоті виділяють три стадії процесу випаровування. Перша стадія відбувається в умовах повного насичення болотного ґрунту водою, коли випаровування цілком визначається метеорологічними факторами; друга — при зниженні рівня підґрунтової води, коли до випаровуючої поверхні надходить вода тільки по дрібних порах ґрунту; третя — при рівні, нижчому від зони капілярного підняття, коли капілярного припливу вологи до випаровуючої поверхні немає і болотний грунт починає просихати на деяку глибину.

В залежності від розташування рівня ґрунтових вод розрізняють три стадії при випаровування. Перша стадія характеризується умовами повного насичення болотного ґрунту водою. Рівень ґрунтових вод находиться на поверхні торфу або нижче, але в межах зони капілярного підняття в найбільш крупних породах. В цьому випадку випаровування цілком відзначається метеорологічними факторами. У разі подальшого пониження цього рівня, коли уже не все, а лише більш дрібні пори можуть подавати воду на поверхню, при цьому наступає друга стадія випаровування.

Коливання випаровування протягом місяця з року в рік відбувається вимірювання рівня ґрунтових вод. В ті місяці, коли спостерігаються різкі коливання рівня ґрунтових вод., випаровування також дуже сильно змінюється і, навпаки, при незначних коливаннях рівня ґрунтових вод, випаровування з року в рік змінюється незначно. Випаровування з верхових боліт в червні – серпні нижче, ніж з водної поверхні. Це пояснюється пониженням рівня ґрунтових вод в ті місяці, погіршення водопостачання сфагнового моху і зниженням транспірації.

В зонах Степу і Лісостепу рослини, які полюбляють вологу низинних боліт може випаровуватися більше, ніж сусідні територій незаболочені.

10. 6 Стік з боліт

Завдяки великій вологоємності болото здатне акумулювати значні об’єми води. Однак, внаслідок малої віддачі торфу, а також постійному зв’язку з низьким розташуванням боліт накопичена в торфі вода не використовується на живлення річок, а витрачається на випаровування, особливо в теплу та жарку пори року.

Протягом тривалого часу проведення осушувальних заходів пов'язувалось а питанням про вплив боліт на річковий стік і клімат. Тепер уже з'ясовано, що небезпеки відносно можливого погіршення водного режиму річок і клімату територій, на яких провадиться осушення боліт, не виникає. Однак залишаються ще не з'ясованими питання про вплив боліт на весняні і літні паводки та на величину літнього стоку і таке інш.

Дослідження К. Є. Іванова показали, що середній багаторічний стік з малих заболочених водозборів у північно-західних і західних районах лісової зони СНД не відрізняється від стоку інших водозборів цих районів. Однак у Московській області середній багаторічний стік на 15 … 17 % менший від середніх районних величин, а середні значення найменшого літнього стоку сильно заболочених водозборів у зоні поширення верхових боліт у 2 … 3 рази менші за середній мінімум стоку з незаболочених територій.

Вплив боліт на максимальні витрати весняної повені залежить від типу їх, розміщення на водозборі та ступеня заболоченості басейну. Так, при заболоченості до 35 % модулі максимального стоку повені зменшуються головним чином тому, що піки повені заболочених та суходільних частин водозбору не збігаються. Це відбувається внаслідок нерівномірного танення снігу на різних угіддях: спочатку сніг тане в полі, потім у лісі і на болоті. При заболоченості водозборів більш як на 35 % максимальний модуль стоку збільшується у зв'язку з тим, що при заболоченості сніготанення, а звідси і стік здійснюються майже одночасного з усього басейну.

Дощовий стік з боліт залежить від шару опадів і глибини залягання підґрунтових вод. Якщо рівень їх лежить глибоко від поверхні болота, то невеликі за шаром дощі можуть викликати тільки підвищення підґрунтових вод. Повністю акумулюючись, вони не впливають на стік. Якщо ж рівень залягання підґрунтових вод близько від поверхні болота (в межах діяльного шару), то навіть невеликі за шаром опади спричинюють різкі підвищення витрат річок, які витікають з боліт.

10. 7 Замерзання та відтавання боліт

Своєрідність температурного режиму боліт визначається насамперед тим, що теплопровідність торфу менша, ніж інших ґрунтів. Тому просохле восени болото промерзає на меншу глибину, ніж мінеральні ґрунти; з цієї самої причини відтавання замерзлого болота відбувається повільніше, ніж мінеральних грантів. Теплопровідність торфу збільшується при насиченні його водою.

Глибина промерзання торфу значною мірою залежить від режиму від'ємних температур та часу випадання і товщини снігового покриву. Якщо морози настають до випадання снігу, болото промерзає на більшу глибину, а коли сніг випадає на ще незамерзлий грунт, то промерзання його іде повільно або зовсім відсутнє.

10. 8. Водні властивості торфу

Найбільшу кількість води, яка утримуєтеся у порах торфу при наявності вільного стоку, називають МГО повною вологоємністю. Вологоємність торфу у кілька разів більша, ніж мінеральних ґрунтів: у сфагнових торфах вона становить 92 … 94 %, а в низинних трав'яних торфах – 89 … 91 % миси торфу, тобто води в них відповідно 92 … 94 і 89 …. 91 %, а сухої речовини лише 6 … 11 %.

Гідрологічні властивості боліт дуже своєрідні. Це визначається тим, що в торфових болотах міститься від 89 до 94 % води по вазі і всього лише від 11 до 6 % сухої речовини. А в зв’язку з тим, що вода в болоті зв’язана сухою речовиною торфу, накопичені в болоті запаси води не можуть бути використанні як значне додаткове живлення річок.

Воду, що міститься в торф’яному болоті, можна розподілити на дві групи, які відрізняються характером зв’язку води з торфом:

1) вільну, що відділяється від торфу під дією сили тяжіння і стікає по уклону в канави та річки;

2) зв’язану з торф’яною масою, що не відокремлюється від неї під дією сили тяжіння.

Найбільша кількість води, що може утримуватися торфом називається повною вологоємкість торфу. Вологоємкість торфу складає від 750 до 900 кг / м³. Повна вологоємкість являється своєрідною межею: вся волога понад повної вологоємкості може бути порівняно легко відведена із болота по каналах і природних руслах; вологопристанне зволоження нижче повної вологоємкості, яка відводиться з великими труднощами і частково витрачається лише на випарування.

Про гідрологічну роль боліт довгий час існували різні думки. Із накопиченням данник спостережень більшість дослідників прийшло до висновку, що в умовах надмірного зволоження болота при наймі не зменшують величин середнього стоку. В умовах недостатнього зволоження болота, як і озера, можуть де що знизить величину стоку за рахунок більшого випарування з поверхні боліт в порівнянні з випаруванням з поверхні суші. А в загалі можна сказати про відсутність значного регулюючого впливу заболоченості території на річний стік.

Що до експериментальних значень, то болота зменшують як максимальний стік паводків та повеней за рахунок акумуляції значної частини води торфом, так і мінімальний стік за рахунок зменшення коефіцієнту стоку.

Осушення боліт не веде до різких змін річкового стоку. За даними спостережень, ці зміни в більшості випадків не перевищують точності розрахунків. Меженний і мінімальний стік під впливом осушення боліт і перезволожених земель де що підвищується, а розподіл стоку в середині року стає більш рівномірним.

10. 9 Вода в живлення боліт

Умови водного живлення боліт різних і шин неоднакові і залежать від висотного положення їх. Низинні та перехідні болота живляться здебільшого підґрунтовими водами ти поверхневими водотоками в період їх розливу, а верхові болота — переважно за рахунок атмосферних опадів.

Рух води в торфовій товщі боліт. Рух води в торфовій товщі здійснюється шляхом фільтрації по вертикалі та в бік похилу над водопроникними прошарками торфу, а також у вигляді водяних шпар і навіть потоків у середині торфових відкладів. За умовами фільтрації товща торфу дуже неоднорідна: у верхніх — найменш водних шарах — вона найбільша, а в нижніх — сильно розкладених та щільних — значно менша, близька до нуля.

10. 10 Болотні води - води, що втримуються в болотах

Болотні води збагачені природними органічними речовинами. Болотний масив - частина земної поверхні, зайнята болотом, границі якої представляють замкнутий контур і проведені по лінії нульової глибини торф'яного покладу. Болотний мікроландшафт - частина болотного масиву, однорідна по характері рослинного покриву, мікрорельєфу поверхні й водно-фізичних властивостей діяльного обрію й представлена однією рослинною асоціацією, групою близьких по флористичному складі й структурі рослинних асоціацій або комплексом різних рослинних асоціацій, що закономірно чергуються в просторі.

10. 11 Коливання рівня підґрунтових вод на болотних масиву

Положення рівня підґрунтових вод у болоті залежить від рельєфу болота, характеру рослинності, кліматичних умов і наявності осушувальних канав та дрен. Перші три фактори діють безперервно, досить довго та ізотропно і визначають основний фон рівня підґрунтових вод, на який впливають сезонні та випадкові коливання під дією річного ходу елементів клімату.

Рівень підґрунтових вод на болотах не утворює горизонтальної поверхні, а повторює дещо пом'якшений рельєф місцевості. Мережа осушувальних канав та дрен понижує їх рівень, а під впливом змін метеорологічних факторів рівень підґрунтових вод змінюється по сезонах. Весняна повінь та зниження температури повітря восени при наявності атмосферних опадів підвищують рівень підґрунтових вод, що утворює весняний та осінній максимуми. Влітку, п зв'язку з підвищенням температури повітря і збільшенням випаровування, і взимку, в зв'язку з відсутністю водного живлення з поверхні, спостерігається відповідно літній та зимовий мінімуми.

11. Стадії формування верхівкового болота

Болота по своїх гідрологічних властивостях відрізняються й від водойм, і від суходолів, однак різанням границі між болотом і суходолом, а також між болотом і озером провести не можна, як не можна провести різкої границі між людиною середнього віку й старим - перехід здійснюється поступово. Гідрологічно болото характеризується подвійно: це або озеро, але зі зв'язаною водою, або суша, але утримуюча більше 90 % води й менш 10 % сухої речовини. Ця двоїста природа боліт викликає інтерес до них фахівців багатьох наукових дисциплін (болотоведів, геоботаніків, ґрунтознавців, геологів, гідрологів, гідрогеологів, географів, екологів, меліораторів та інш.). Цим же в основному й пояснюється велика кількість визначень поняття «болото». Найбільш ємне з них і відображає сутність болототворного процесу, що випливає: «... болото є зростаюче торфовище».

Його характеристики: 1) рясне застійне або слабопроточне зволоження верхніх обріїв почвоґрунтів; 2) специфічна болотна рослинність із пануванням видів, пристосованих до умов рясного зволоження й недоліку кисню в ґрунтовому субстраті; 3) процес нагромадження торфу й товщина торфу, що відклався, така, що живих корінь основної маси рослин не досягають мінерального ґрунту, що підстилає».

Болото розглядається як своєрідний живий організм, що, поки відбувається процес торфонакопичення, росте й розвивається, збільшуючись у розмірах. Припиняється процес торфонакопичення, і болото «умирає», перетворюється в торфовище (родовище торфу).

Процеси водообміну й фізичні закономірності руху води на болотах вивчає гідрологія боліт. Досліджуються стік і випари з боліт, водний баланс болотних масивів, їхній водно-тепловий режим. По характері рослинності, місцю розташування й режиму харчування розрізняють болота низинні (евтрофні), верхівкові (олиготрофні) і перехідні (мезотрофні). Низинні болота звичайно розташовуються по долинах рік, берегам озер; до них близько підходять ґрунтові води, богатые мінеральними солями; рослинність на них, як правило, багата (різні види осок, рогоз широколистий, очерет звичайний, білокрильник болотний, зелені мохи, вільха сірий та інший види).

Рис. 11. 1 Стадії формування верхівкового болота

Верхівкові болота на території нашої країни по площі й запасам торфу переважають над всіма іншими типами боліт (40 % всіх торф'яних боліт миру). На верхівкових болотах рослинність відділена від ґрунту вже, що нагромадився шаром, торфу; убоге мінеральне харчування вона одержує тільки з атмосферними опадами, причому опади переважають над випаром; вода втримується й накопичується сфагновими мохами; ґрунтові води розташовуються близько до поверхні. Потужність торф'яного шару на верхівковому болоті може досягати 3 … 4 м і навіть більше. Звичайно в міру нагромадження торфу низинне болото поступово перетворюється у верхівкове. При цьому торф'яний поклад росте повільно - у середньому на 1 мм у рік.

Торф'яний поклад боліт розділяється на верхній (діяльний) і нижній (інертний) обрії, що розрізняються по водно-фізичних властивостях. Висока водопровідність діяльного шару спричиняється його особливу роль у всіх гідрологічних процесах. Частка стоку з верхівкових боліт через діяльний обрій становить до 99 % від загального стоку. Саме в цьому обрії найбільше активно протікають процеси волого- і теплообміну з навколишнім середовищем, і в першу чергу з атмосферою. Тому так важливе вивчення водно-фізичних властивостей саме цього обрію. Розроблено класифікацію однорідних по будові й генезису ділянок боліт. Ці болотні мікроландшафти однорідні по характері рослинного покриву, мікрорельєфу поверхні, фізичним властивостям верхніх обріїв торф'яного покладу й водному режиму. По характері рослинного покриву, що відбиває умови середовища перебування рослин, можна судити про їхнє водно-мінеральне харчування, рівень води щодо поверхні болота й проточності, про тепловий режим, що одночасно є характеристикою гідрологічного режиму даного болотного мікроландшафту.

Водний і тепловий режими болотних мікроландшафтів добре корелюють із метеорологічним режимом навіть на прилягаючим до них суходолах. Тому по отриманим на суходільних метеостанціях даним можна розрахувати рівень болотних вод, температуру торф'яного покладу, теплопотік, промерзання, випар і стік з болота. У системі Гідрометеослужби на болотних станціях і постах, розташованих у різних болотних зонах на природних і осушених масивах, ведуться стаціонарні спостереження за:

- рівнями води на внутріболотних озерах;

- стоком води струмків і рік, що впадають у болото й випливають із нього;

- випаром з основних болотних мікроландшафтів і внутріболотних озер;

- температурним режимом торф'яного покладу;

- промерзанням і відтаванням торф'яного покладу в різних болотних мікроландшафтах;

- опадами й сніжним покривом;

- метеорологічним режимом болота й прилягаючого до нього суходолу;

- складових радіаційних, теплових і водних балансів болота;

- хімічним складом болотних вод;

- зміною болотних мікроландшафтів під впливом природних процесів і антропогенного впливу;

- коливанням поверхні болота.

Рисунок 11. 2. Схема динаміки рівня ґрунтових вод, в залежності від наростання шару торфу в різних умовах зволоження вихідного субстрату: 1 - мінеральний горизонт; 2 – поверхня торф’яника; 3 – рівень ґрунтових вод; А – суходільне заболочення, ґрунтові води у поверхні; Б – заболочування водоймищ; В - суходільне заболочування, ґрунтові води в товщі мінерального горизонту

На всіх масивах, які досліджуються водно - фізичні властивості діяльного шару торф'яного покладу (коефіцієнти фільтрації, водовіддачі й підйому рівня, капілярні властивості, густина сухої речовини). На осушені для сільськогосподарського використання болотах ведуться також агрометеорологічні спостереження й мікрокліматичні зйомки. Результати, отримані при дослідженнях великих заболочених територій на основі ландшафтно-гідрологічного підходу, поширюються на аналогічні мікроландшафти недосліджених болотних масивів, у першу чергу в слабко заселених і важкодоступних регіонах, таких як Західна Сибір. Матеріали досліджень будови й режиму заболочених територій послужили надійною основою для гідрологічного обґрунтування проектів облаштованості нафтових і газових родовищ Західного Сибіру.

12. Водний баланс боліт

Дослідження водного балансу боліт необхідні для вирішення багатьох водогосподарських завдань, наприклад встановлення взаємозв'язку водного режиму боліт а водним режимом річкових басейнів, на яких вони розміщені, та інш. Вивчення водного балансу боліт має свою специфіку, яка залежить від кліматичних умов, типу боліт, їх живлення та характеру поверхні (опукла або ввігнута).

Водний баланс боліт — це співвідношення надходження і витрати вологи; його рівняння можна записати в такому вигляді

X - У, - У, + У₃ + У₄ + У₅ - Е + (±U + n_i) = 0, (12. 1)

де X — атмосферні опади; У_І — стік водотоків, що витікають з болота; У₂ — горизонтальний стік по діяльному шару болота, який надходить на суходіл розосередженим потоком; У_з — приплив води до болота з боку суходолів, тобто по річках і струмках; У₄ — приплив до болота поверхневих вод зі схилів, що оточують болото, а також підґрунтових вод по водоносних горизонтах, які вклинюються в торфові поклади на межі болота; У₅— вертикальний водообмін між торфовими покладами і підстилаючими їх мінеральними ґрунтами; Е — загальне випаровування; ±U — зміна вологозапасів у діяльному шарі болота; n_i — нев'язка складова балансу, яка виникає внаслідок неврахованих елементів рівняння та похибок визначення всіх його елементів.

Такі складові рівняння водного балансу, як атмосферне та загальне випаровування, стік з болота і приплив води в болотних річках та струмках вимірюються безпосередньо. Зміна болотних вод визначається за даними спостережень за кількістю рівня болотних вод і коефіцієнта віддачі діяльного шару; болотний стік по діяльному шару встановлюється за даними рівні болотних вод та експериментально визначеними гідрологічними характеристиками діяльного шару торф'яних поклад.

Складові У, та У. обчислюються сумарно.

Рівняння (12. 1) може бути використане для розрахунку сезонних, місячних та декадних водних балансів болотного за окремі роки. Залежно від умов живлення болота воно мґ¹'

13. Типи боліт, їх будова, морфологія та гідрографія

Болота прийнято ділити на дві великі групи — заболочені землі (із незначним шаром торфу) і торфові болота. До заболочених земель відносяться такі типи боліт: торфові болота арктичної тундри, очеретяні та осокові болота лісостепу, засолені болота напівпустелі та пустелі (солончаки), заболочені тропічні ліси тощо.

За характером водно-мінерального живлення, формою поверхні і складом рослинності торфові болота поділяються, у свою чергу, на три типи: низинні, перехідні й верхові (рис. 13. 1).

Низинні болота розповсюджені у знижених формах рельєфу, на місцях колишніх озер або в заплавах річок. Поверхня цих боліт ввігнута або плоска, що обумовлює застійний характер водного режиму. Живляться болота за рахунок атмосферних опадів, стоку поверхневих вод з оточуючої території, річкових вод під час водопілля і паводків, ґрунтових вод. Важливою гідрологічною особливістю низинних боліт є надходження в них зі стоком поверхневих і ґрунтових вод мінеральних біогенних речовин, завдяки чому створюються сприятливі умови для розвитку євтрофної рослинності (чорна вільха, береза, гіпсовий зелений мох, осока, очерет, хвощ тощо). Торф низинних боліт багатий на мінеральні солі (його зольність — 6 … 7 %), що дає можливість використовувати його як добриво. В Україні низинні болота знаходяться в Поліссі, в заплавах і дельтах великих річок. Останнім часом низинні болота почали утворюватися в зонах підтоплення водосховищ.

Рис. 13. 1. Схема верхового (а) та низинного (б) торф’яного болота мікроландшафти: 1 — осокові; осоково-очеретяні, осоково - гіпсові; 2 — сфагново- осокові; 3 — сфагново - пухівкові; 4 — вільшаники; 5 — сосново-сфагнові; 6 — поклади сфагнового торфу; 7 — поклади очеретяного та осокового торфу; 8 — мінеральний грунт

Верхові болота зустрічаються лише у вологому кліматі і розташовуються на плоских вододілах. їхня поверхня опукла або плоска, тому живляться такі болота лише за рахунок атмосферних опадів. Верхові болота бідні на мінеральні біогенні речовини, тому до них приурочена невибаглива До умов життя олітотрофна рослинність (сфагновий білий* мох, пухівка журавлина тощо). Торф накопичується в центральній частіші болота швидше, ніж на краях, тому болота мають переважно опуклу форму. Торф верхових боліт бідний на мінеральні солі (його зольність менше 4 %), використовується він як паливо та в хімічній промисловості.

Перехідні болота за характером рослинності і ступенем мінералізації вод, які їх живлять, є проміжними між низинними і верховими. Поверхня їх слабовипукла або плоска, мінеральне живлення помірне, яке відповідає вимогам мезотрофних рослин (береза, осоки, сфагнові білі мохи).

Для кожного з трьох типів боліт характерне певне сполучення видів рослинності (біоценозів), з геоморфологічними особливостями окремих частин боліт, відповідно до чого створюються специфічні болотні мікроландшафти.

Стадії розвитку боліт найкраще простежити на прикладі водойми, яка після заростання перетворюється на болото (рис. 13. 2).

Рис. 13. 2. Схема розвитку болотного масиву (за К.Є. Івановим): а) в глибоких западинах; б) в пологих депресіях

Спочатку утворюється низинне болото, багате на мінеральні солі, що сприяє розвитку рослинності. В міру відмирання рослин поверхня болота підвищується, доступ вод, багатих на мінеральні солі, скорочується, і попередня рослинність замінюється на менш вибагливу до умов живлення. З'являється сфагновий мох. характерний для верхового болота, який живиться атмосферними опадами, бідними на мінеральні солі.