На території заповідника спостерігається унікальне сполучення болотних, озерних і лісових природних комплексів Західного Полісся. Найбільшою цінністю цього заповідника вважається присутність у ньому боліт всіх типів Українського Полісся. Незначні площі займають лишайникові й зеленомошні сосники на сухих грядах і островах серед болотних масивів. Унікальні фрагменти природних ялинових лісів, комплексні угруповання верхівкових боліт. На території заповідника розташований єдиний в Україні залишок системи Пінських боліт - унікальне місце перебування рідких і зникаючих видів тварин.
Водна рослинність представлена незначно, оскільки на її ділянках практично відсутні ріки й озера. Виключення - Біле озеро, прибережна зона якого не вважається заповідної і є улюбленим місцем відпочинку місцевого населення.
Серед лісів основні площі займають соснові ліси, значно поширена береза, рідше зустрічаються березово-соснові ліси. На території заповідника можна зустріти граб, іноді дуби.
Фауна краю представлена 663 видами тварин, з них 387 безхребетних і 276 хребетних, з яких 210 видів перебувають під охороною. Характерними представниками цього краю є такі види як черепаха болотна, лелека чорний, сірий журавель, річкова видра, лось, бобер, дика свиня. Характерна наявність тайгових видів: тетерева, рябчика, зрідка - глухаря.
Усього ж на землях заповідника живуть 36 видів тварин і 28 видів рослин, занесених у Червону книгу України. Зустрічаються також види, занесені в міжнародні списки рідких і зникаючих тварин миру.
Болота відбуваються шляхом заростання озер, або частині річок, або шляхом заболочування, появи рослин, що збирають воду, на суходолах. На березі готової водойми, у місцях більш-менш захищених від руйнівної дії хвилювання, з'являються рослини з надзвичайно довгими (іноді в трохи саджений) кореневищами, які, переплітаючись, утворять на поверхні води міцну, але коливну при хвилюванні кірку. Такі, наприклад, як Menyanthes (болотний трилисник), Comarum (шабельник), Cicuta (віх), Carices (осоки), Iris (касатик). Щорічно, що відмирають частини, цих рослин падають на дно, служачи матеріалом для заповнення басейну й перетворення його в торф. Кора, що утворилася на поверхні води, поступово заселяється новими рослинами, усе більше міцніє, захоплюючи разом з тим все більшу й більшу площу, так що від колишнього озера залишається іноді незначне по своїх розмірах (2 … 3 м2 і менше), але сягаючої значної глибини (до 4 м2) окнище, що зрештою також зникає (що спочиває на воді кірка, звичайно досить хитка, відрізняється іноді значною міцністю).
Із числа рослин, що з'являються на поверхні боліт, особливої уваги заслуговують мохи, а серед них насамперед білі мохи, Sphagnum, зовсім своєрідний по своїй анатомічній будові (див. сл. Sphagnum) і до того жадібно вбираючий у себе рідина, що, наприклад, для мешканців сибірській тундрі він виконує роль світильника. Цей-тип мохів покриває найпоширеніші в нас мохові болота, клюквенники, мшави, мшари або "мохи", що відрізняються, між іншим, і своєю опуклістю (див. нижче). Звичайним супутником Sphagnum є журавлина (Oxycoccus palustris) і низькоросла корява сосна, а в більше північних місцевостях, крім того, морошка (Rubus Chamaemorus), лохина (Vaccinium uliginosum), пухівка (Eriophornm), карликова береза (Betula nana) та інш. Мохові болота надзвичайно характерні для вододілу рік нашої півночі, займають іноді площі в кілька десятків тисяч десятин, досягаючи глибини в 3 … 4 м2. Як Sphagnum, так Hypnum постійно наростають верхівкою, тоді як нижні частини стебла відгнивають і поступово переходять у торф. Втім, мохи можуть і не з'являтися на болотах; воно живе тоді й розростається лише завдяки діяльності вищих рослин, що поступово накопичують органічну речовину й затримуючу воду.
Лісова зона відрізняється найбільш оптимальними умовами для утворення боліт. Тут зосереджена основна маса боліт і близько 80 % всіх запасів торфу. Цьому сприяє не тільки тривале надлишкове поверхневе зволоження, але й. відносно тепле літо, яке сприяє торфоутворенню. Потужність торф'яного покладу досягає тут 4 … 6 м, а місцями - 10 м і більше. Для зони типовим є широкий розвиток боліт як у знижених частинах рельєфу, так і на плоских вододілах і межирічних просторах. Найбільше поширення в лісовій зоні мають верхівкові або мохові (олиготрофні), болота, що утворяться на плоских вододілах або межиріччях у результаті вповільненого або скрутного стоку поверхневих вод. Харчування їх відбувається майже винятково за рахунок атмосферних опадів, бідних живильними речовинами. У цих умовах на верхівкових болотах розвиваються лише різного виду сфагнові мохи. На купинах і грядах ростуть напівчагарники: кассандра, подбел, багно та інш. Деревна рослинність представлена низькорослою пригнобленою сосною. Центральна частина болота звичайно буває безлісної.
Внаслідок нерівномірного росту сфагнових мохів (більше інтенсивного в центрі й уповільненого на периферії) верхівкові болота звичайно мають опуклу форму. У ряді випадків центральна частина піднімається над периферією на 4 … 6 м, а іноді до 10 м.
У лісовій зоні зустрічаються й інші типи боліт - низинні й перехідні, однак вони відіграють підлеглу роль. Так, наприклад, у Ленінградській області верхівкові болота становлять більше 80 % всієї площі, зайнятий болотами. Низинні, або трав'яні (інакше евтрофні), болота зустрічаються в зниженнях рельєфу, у заплавах рік і по берегах озер; харчування їх відбувається переважно за рахунок ґрунтових вод, відносно багатих живильними речовинами.
Для лісостепової зони, що є перехідний від лісової зони на півночі до степів на півдні, характерно різке зменшення ступеня заболоченості, складовій у середньому не більше 3 … 5 %, що зв'язано у свою чергу з різким збільшенням втрат на випар. Разом зі зменшенням ступеня заболоченості міняється й характер боліт. У лісостеповій зоні переважають уже низинні (евтрофні) болота, розвинені в заплавах рік, і рідко зустрічаються, верхівкові болота на вододілах і межирічних просторах.
Південніше, у степовій зоні, кількість боліт і ступінь заболоченості ще більше зменшуються; болота взагалі не є характерним елементом степового ландшафту. На вододілах і межирічних просторах болота тут зовсім не виникають у силу несприятливих кліматичних умов; вони зустрічаються лише в заплавах рік і харчуються за рахунок вод від розливів рік і ґрунтових вод. У степах Керченського півострова характерні своєрідні озерно-болотні утворення - коли, що виникають на місці усихання тимчасових водойм.
У гирлових ділянках більших рік Чорноморсько --Азовського узбережжя - Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Дніпра, Дону - виникають специфічні утворення, що носять назву плавні; вони являють собою заболочені широкі річкові заплави, розсічені численними рукавами, періодично затоплювані під час весняних повідь. Поверхня плавнів покрита густими заростями очерету й очерету, що досягають висоти 5 … 8 м.
Нарешті, ще південніше, у напівпустельній і пустельній зонах, боліт у звичайному змісті зовсім немає. У силу сухості клімату й різкої переваги випару над атмосферними опадами, що випадають, болота тут не можуть утворюватися. Зустрічаються своєрідні мінеральні заболочені землі без торфу, що характеризуються тимчасовим надлишковим зволоженням у період весняного сніготанення або зливових дощів (солоні бруди - хакки).
Велике поширення мають засолені землі, так звані солонці й солончаки. Поняття "болото" і "пустеля" взагалі здаються несумісними. Проте й у пустелі зустрічаються болота, але утворяться вони в умовах місцевого надлишку вологи; такі умови надлишкового зволоження створюються, наприклад, у гирлових ділянках більших рік - Сирдар'ї, Амудар'ї. Або при частих і тривалих затопленнях і високому стоянні рівня ґрунтових вод у дельтах названих рік утворяться своєрідні болота, покриті очеретом і очеретом; заросли місцями досягають висоти 4 … 6 м. У передгір'ях Середньої Азії, у зоні передгірних шлейфів, з їхніми рясними виходами ґрунтових вод, утворяться своєрідні трав'яні болота, що носять місцеву назву "сази".
Болото - ділянка суши (або ландшафту), що характеризується надлишковим зволоженням, стічними або проточними водами, але без постійного шару води на поверхні. Для болота характерне відкладення на поверхні ґрунту органічної речовини, що неповно розклалося, преобертового надалі в торф. Шар торфу в болотах не менш 30 см, якщо менше, те це заболочені землі.
Значна заболоченість характерна для вологих субтропіків. Так, наприклад, Колхідська низовина на 40 % була зайнята болотами; у цей час більша частина їх осушена. Поряд з осоковими болотами тут часто зустрічаються болота, що розвилися на мулувато - торф'яному ґрунті, із чагарниками, переплетеними ліанами. Зустрічаються також мохові болота. У Ташликській низовині болота займають не менш 50 %.
Болота частіше зустрічаються в Північній півкулі, частіше в лісах. У Росії поширені на півночі Європейської частини, у Західному Сибірі, на Камчатці.
Дослідження природи боліт почав ще Ломоносов М. В., великий внесок вніс радянський ботанік Доктуровський В. С., творець посібника з болотоведенню.
Васюганські болота - одні із самих більших боліт у світі, розташовані в межиріччя Обі й Іртиша, на території Васюганській рівнини, що перебуває в межах Томської, Новосибірської й Омської областей.
Площа боліт 53 тис. км2 (для порівняння: площа Швейцарії — 41 тис. км2), довжина із заходу на схід — 573 км, з півночі на південь — 320 км, координати — від 55°40' до 58°60' півн. ш. і від 75°30' до 83°30' схід. довг.
Васюганські болота виникли близько 10 тисяч років тому й з тих пор постійно збільшуються – 75 % їхньої сучасної площі було заболочено менш 500 років тому. Болота є основним джерелом прісної води в регіоні (запаси води - 400 кв. км), тут розташовані близько 800 тисяч невеликих озер, безліч рік беруть початок з боліт, зокрема: Ава, Бакчар, Великий Юган, Васюган, Дем’янка, Ікса, Кенга, Нюролька, Малий Тартас, Малий Юган, Омь, Парабель, Парбиг, Тара, Туй, Уй, Сподіваючись, Чертала, Чижапка, Чузик, Шегарка, Дуля.
Болота містять величезні запаси торфу й протидіють парниковому ефекту, зв'язуючи вуглець. Розвідані запаси торфу становлять більше 1 млрд. тонн, середня глибина залягання - 2,4 м, максимальна - 10 м.
Васюганські болота - будинок для численної місцевої фауни, у тому числі рідкої. З рідких видів тварин на болотах живуть, зокрема, північний олень, беркут, орлан – білохвіст, скопа, сірий сорокопуд, сапсан. У значних кількостях є білки, лосі, соболі, глухарі, білі куріпки, рябчики, тетерева, у менших кількостях норка, видра, росомаха. Флора також містить у собі рідкі й зникаючі види рослин і рослинні співтовариства. З дикоросов широко поширена журавлина, лохина, морошка.
Зараз тваринний і рослинний мир боліт перебуває під загрозою у зв'язку з освоєнням території при розвідці й експлуатації нафтових і газових родовищ. Екологічну небезпеку також представляють падаючі другі щаблі ракет-носіїв, що стартують із (космодром) космодрому «Байконур», які забруднюють територію залишками гептилу.
10 березня 2006 року був утворений ландшафтний Васюганській заказник площею 5,1 тис. км2, крім того, існують плани додати заказнику статус об'єкта Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО.
7. Походження й значення вивчення боліт
Одним із водних об'єктів суші є болота. Болотом називається природне утворення, яке постійно перебуває в стані застійного або слабопроточного зволоження і в якому відбувається накопичення органічної речовини у вигляді торфу. До цієї ж категорії природних утворень відносяться іі заболочені землі.
7. 1 Шляхи виникнення боліт
Походження боліт пов'язане з заростання водойм (озер, водосховищ ставків) або і з заболочуванням суші (головний вид утворення боліт).
Виникнення боліт шляхом заболочування суші обумовлене співвідношенням на її території складових водного балансу (опади, випаровування, стік) та сприятливій геоморфологічній будові місцевості (западини, низини). які створюють умови для застійного або слабопроточного водного режиму й акумуляції на поверхні суші надмірної вологи (рис. 7. 1). Заболочування ділянок суші відбувається під впливом певних гідрологічних факторів (наприклад, наявність водонепроникних порід і виілювання підземних вод).
Виділяють два основних види заболочування суші: затоплення і підтоплення території. Затоплення пов'язане з переважанням атмосферних опадів над випаровуванням за відсутності дренажу, або з незначним поверхневим стоком в умовах зниженого рельєфу місцевості. Підтоплення території пов'язане з підвищенням рівня ґрунтових вод (після спорудження, наприклад, гребель на річках, або внаслідок надмірного зрошення значних територій).
Рис. 7. 1. Заболочування суші
Утворення боліт супроводжується накопиченням органічного матеріалу на поверхні ґрунту. Надлишок вологи в ґрунті спричинює погіршення кисневого і мінерального живлення рослин, внаслідок чого порушуються процеси розкладання відмерлих органічних решток рослин, відбувається виділення гумінових кислот і консервація органічного матеріалу. Останній ущільнюється, деформується і поступово перетворюється в органічну породу — торф, який характеризується значною водопроникністю і вмістом води (88 … 97 % за об'ємом).
Болото можна ототожнити з торфовищем, котре мас шар торфу не менше 30 см і вкрите специфічною рослинністю. Надмірно зволожені ділянки земної поверхні з шаром торфу. завтовшки менше 30 см називають заболоченими земляної.
Процеси утворення боліт характерні для умов холодного та теплого клімату на рівнинах і гірських схилах, але інтенсивність їх у різних кліматичних й орографічних умовах залежить від двох основних чинників: зволоженості території та кількості тепла.
7. 2 Причини та умови утворення боліт і болотних масивів
Болотами називають надлишкове зволоження ділянки земної поверхні, які зайняті вологолюбною, яка пристосована до недостачі кисню в ґрунті рослинністю. На цих ділянках відбувається накопичення торфу; товщина торфу така, що коренева система основної частини рослин не досягає підситилаючого мінерального ґрунту. Ділянки, на яких товщина торфу незначна і коренева система розташовується в мінеральному ґрунті, належить до заболочених земель.
Болота утворюються при заболоченні суходільної частини ґрунту або заростанні природних водоймищ.
Болотна ділянка земної поверхні, що характеризується надмірним застійним або слабопроточним зволоженням горизонтів ґрунту на протязі більшої частини року, наявністю процесів торфоутворення та специфічної вологолюної рослинності. При наявності незначного шару торфу, коли корені основної маси рослин досягають підстелюючого мінерального ґрунту, перезволожені ділянки суші трав’яній рослинності, шар торфу не перевищує 30 см.
Болота можуть виникати або шляхом зростання водойм, або внаслідок торфоутворення на поверхні суші, що призводить до заболочування вододільних просторів.
В першому випадку безперервний процес виносу в озеро мінеральних і органічних частинок ґрунту, змитих з його водозбору, а також відкладанню відмираючих просторів.
В другому випадку безперервний процес виносу в озеро мінеральних і органічних частинок ґрунту, змитих з його водозбору, а також відкладання відмираючих рослин, зумовлює поступове зменшення глибин в озері. Одночасно починає розвиватися мілководна рослинність.
Таким чином, на місце озера може утворюватися болото, яке в процесі свого розвитку переходить із низинного в перехідне, а потім в верхове.
Процес утворення боліт, на мінеральних ґрунтах, залежить від умов обводнення території та її рельєфу. Найбільш інтенсивно цей процес протікає в зоні надмірного зволоження, де норма річних опадів значно перевищує норму випарування з поверхні суші і зумовлює більш - менш постійне зволоження верхніх шарів в ґрунту. Надмірна волога в цій зоні повинна відводитись з поверхні суші шляхом поверхневого та ґрунтового стікання. Але при рівнинному рельєфу, з малими похилами цей процес триває досить довго. В результаті утворюються значні площі за відносно рідкою річковою мережею. Болота та заболоченні землі займають не тільки пониження місцевості, але й значні масиви з позитивними елементами рельєфу, включаючи і річкові вододіли.
Зона нестійкого зволоження характеризується значно меншим поширенням боліт. Тут болотні масиви мають місце лише на ділянках з від’ємними елементами рельєфу.
Надлишкове зволоження верхніх горизонтів в цій зоні може утворюватися лише за рахунок притоку поверхневих стічних вод та завдяки виходу на поверхню водоносних горизонтів або близькості рівнів ґрунтових вод в понижених місцях рельєфу. Основною причиною заболочення тут являється рівнинний рельєф і наявність на поверхні або близько неї водонепроникного шару ґрунту, в більшості випадків глини, що веде до постійного перезволоження верхнього горизонту. Часто процес заболочування розпочинається на місцях лісних виробок, лісових пожеж.
Місяцями заболочення можуть бути і ділянки біля схилу річкових долини, де виклинюються ґрунтові води, а також мілких впадини, що утворюються, як правило, в місцях виносу ґрунтовими водами розчинених солей та мілко зернистих пісків. Заболочення прирічкових рівнинних ділянок має також місце в результаті підняття рівня води в річці внаслідок побудови греблі.
Площа боліт і перезволожених земель в Україні становить більше 4190 тис. га (приблизно 1,7 % територій країни). Із них власне боліт – 613 тис. га, заболочених земель – 745 тис га і перезволожених земель 2834 тис га.
По ступні заболоченості і характерну боліт в Украйні виділяють п’ять характерних регіонів: Полісся. Мале Полісся Лісостеп, Степ, Карпати з Прикарпаттям
8. Умови виникнення й найбільш розповсюджені типи боліт
Болота виникають двома основними шляхами: через заболочування ґрунту або ж через заростання водойм.
Неодмінною умовою утворення боліт є постійна надлишкова вологість. Одна із причин надлишкової зволоженості й утворення болота складається в особливостях рельєфу - наявність низин, куди стікаються води опадів і ґрунтові води; на рівнинних територіях відсутність стоку теж веде до застою води й утворенню болота; крім того до утворення болота приводить заростання водойми.
Причиною застою води біля поверхні можуть бути властивості самого ґрунту і її порід, що підстилають: щільні, непроникні для води субстрати (глини), водотривкі шари вапняків і таке інш. Нарешті, більшу роль в утворенні боліт грає клімат: у країнах де випадає велика кількість опадів, повітря вологе, а випар іде повільно, заболоченість розвинена сильніше.
Постійне надлишкове зволоження спричиняється багато особливостей середовища, у якій ростуть рослини. Це недостатність кисню, більше низька, чим на навколишній території температура, знижена активність мікроорганізмів - всі ці умови приводять до утворення торфу.
Болото утворяться в результаті заболочування ґрунту або заростання водойм. У помірному кліматі заболочування відбувається при близькому рівні ґрунтових вод; нагромадженню вологи сприяє живий рослинний покрив (особливо мохи - кукушкін льон та інш.) і ще більше - мертва, вологоємна рослинна повсть; у ґрунті створюються анаеробні умови й починається заболочування. Заболочування водойм іде різними шляхами (рис. 8. 1). Заростання. На дні водойми спочатку відкладає глина або пісок і осідають залишки головним чином мікроскопічних водних (планктони) і донних (бентос) тварин і рослин. Ці залишки утворять сапропель. Водойма міліє, у ньому поселяються рослини, спочатку занурені (вузько листвяні рдести, кушири та інш.), потім латаття із плаваючими листами або рослини, стебла яких видаються над водою (очерет, очерет). У донних відкладеннях починають переважати залишки рослин (сапропелевий торф). Від колишнього озера залишаються лише «вікна» води, і водойма перетворюється в болото. Наростання. Поверхня водойми затягається хитким килимом (зибун, сплавина), утвореним кореневищами трав (осоки, вахта й ін.) або мохами. Цей килим наростає з берегів і покриває все озеро. Механічне заповнення. В озерах з торф'яними берегами пухкий торф розмивається, осідає на дно. Водойма міліє й заростає рослинністю.
Рис. 8. 1. Стадії заболочування водойми: А - відкритий водний простір; Б - прибережно-водна рослинність; В, Г - осокове низинне болото; Д - сосновий ліс на сфагновому болоті.
Болота утворюються звичайно в районах надмірного зволоження, тобто в районах, де кількість атмосферних опадів значно перевищує величину випаровування з поверхні суші і похили місцевості малі. Останні мають дуже велике значення, тому що при плоскому рельєфі створюються умови для надмірного зволоження застійними водами.
У зоні недостатнього зволоження боліт мало, і вони утворюються лише в заплавах річок, глибоких долинах та улоговинах, де надмірне зволоження виникає внаслідок припливу поверхневих або підземних вод.
Болота утворюються також і внаслідок заростання водойм. Ці болота розміщені звичайно в низинах, а тому і називаються низинними, або трав'яними (рослинність на них трав'яниста). Це так звані евтрофні болота. Потім, в міру підвищення їхньої поверхні за рахунок торф'яної товщі, весняна вода в них вже не збирається, і болото заростає кущовою та лісовою рослинністю. Трав'янисте болото таким чином перетворюється на лісове, або перехідне (мезотрофне). В міру відкладання торфу за рахунок мохів-сфагнумів утворюється опукла поверхня (горб), і болото перетворюється на верхове, або сфагнове (оліготрофне). З часом площа такого болота збільшується, між горбами утворюються улоговини, які в зоні надмірного зволоження заповнюються водою, і утворюється озеро з торф'янистими берегами та дном. Потім воно заростає рослинністю, і процес повторюється, тобто озеро перетворюється спочатку на низинне, а потім на верхове болото (рис. 8. 2).
Рисунок 8. 2 Схема заболочування суші
Болота можуть утворюватись і на мінеральних ґрунтах. Такий процес утворення спостерігається при рівнинному рельєфі та наявності неглибокого залягання відносного водоупору (звичайно глиняного прошарку). В таких випадках починає рости мох, а кущова та лісова рослинність гине. Болота утворюються на схилах після вирубування лісу в зоні надмірного зволоження. При цьому тут спочатку починають рости злаки, які утворюють щільну деревину, акумулюючи вологу, потім — лох, і утворюється мохове болото. Аналогічно утворюються болота і на місці лісових пожеж.
Низинні болота можуть формуватись і при наявності перешкод стокові весняних вод із заплав річкових долин в русла річок. Заболочення низинних ділянок може спостерігатись і в разі підтоплення територій внаслідок створення водосховищ. Заболочені ділянки можуть утворитись і біля підошов схилів навіть у горах, у місцях надмірного виходу підземних вод.
У тундрі заболочування виникає за рахунок малого випаровування та неглибокого залягання шару багаторічної мерзлоти, яка є добрим водоупором, що перешкоджає інфільтрації води в глибину.
За геоморфологічною ознакою К. Є.Іванов поділяє болота на такі типи:
1. Болота вододільних міжрічкових просторів. Це болота плосковадодільного, вододільно - схилового й улоговинного залягань. Сама назва вказує на розміщення їх.
2. Болота річкових долин — це заплавні, терасові та болота стариць.
Окремі болотні ділянки називають болотним мікроланшафтом, а якщо таких ділянок багато, утворюється цілий масив їх, який називається болотним мезоландшафтом. Сукупність кількох мезоландшафтів утворює болотний макроландшафт (наприклад макроландшафт Прип'яті, Барабінської низовини та ін.).
Болотна гідрографічна мережа. Болотною гідрографічною мережею називають сукупність розміщених на болотному масиві струмків, річок, водойм та драговин.
Болотні водойми — це болотні озера різних розмірів з неоднаковим ступенем проточності. Площа їх може досягати кількох квадратних кілометрів, а глибина 10 м і більше. Береги, а інколи і дно їх складені торфом. Це колишні озера.
Внутрішньоболотні водотоки — це колишні (до утворення болота) річки та струмки. Драговинами називають сильно перезволожені ділянки болотних масивів, які характеризують дуже зволоженими торф'яними покладами, високим стоянням рівня води в них і неміцною дерниною. Вода в них може бути проточною або застійною.
Розподіл боліт за ландшафтними зонами. На земній кулі болота займають близько 350 млн. га; найбільша кількість їх в Азії, Європі та Північній Америці. На території Росії площа боліт становить понад 210 млн. га; в європейській частині болота займають приблизно 60 млн. га, а в азіатській — понад 150 млн. га.
Найбільша заболоченість у зоні тундри (місцями 50 %). Болота тут з малою товщиною торфу, переважають заболочені землі. Горбисті болота особливо характерні для підзони лісотундри. Заболоченість російської тундри зменшується із заходу на схід у зв'язку з посиленням континентальності клімату та переходом до гірського рельєфу на північному сході Сибіру.
У зоні тайги зосереджено понад 80 % усіх торфових боліт Росії. В європейській її частині найбільша заболоченість характерна для Карелії, Вологодської та Ленінградської областей, де вона досягає приблизно 40 %; в азіатській — найбільша заболоченість на Західно - Сибірській низовині (понад 1 млн. км2); місцями тут заболоченість досягає 70 %, до північного сходу вона зменшується у зв'язку з переходом до гірського рельєфу.
У зоні мішаних лісів болота розміщені нерівномірно. Вони в основному зосереджені в районі басейнів річок Прип'яті, Нижньої Десни та Верхнього Дніпра (район Полісся). Тут болота низинні (трав'яні). В зоні широколистих лісів Далекого Сходу, особливо в районі Нижнього Амуру, болота досить поширені; тут вони розміщені переважно на міжрічкових просторах та у водопонижених долинах — падях.
У зоні лісостепу болота майже виключно низинного типу в річкових долинах та озерних улоговинах. В зоні степів, пустель та напівпустель болота трапляються дуже рідко і зосереджені в заплавах та дельтах великих річок. В горах великих болотних масивів немає. Невеликі болота тут є лише в місцях значного виходу підземних вод.
9. Поширення боліт на земній кулі
Болота поширені на земній кулі в різних кліматичних зонах на більшості континентів.
У зоні надмірного зволоження, де кількість атмосферних опадів перевищує випаровування, болота можуть виникати на будь-яких елементах та формах рельєфу: вододілах, схилах і терасах річкових долин, у заплавах річок. Утворення боліт на підвищеннях та западинах у зоні надмірного зволоження є їхньою зональною ознакою. Найбільш поширені такі болота в Західному Сибіру (РФ) та Поліссі.
За типами рослинного покриву, особливостями болотних утворень і товщиною торфу в зоні надмірного зволоження виділяються гри основні болотні зони: арктичних мінеральних осокових боліт, горбистих боліт, опуклих оліготрофних боліт.
Перехідна зона нестійкого зволоження (зона Лісостепу) відповідає болотній зоні евтрофних і оліготрофних боліт. Найбільша кількість боліт тут приурочена до від'ємних форм рельєфу ярів, балок, западин.
У зоні недостатнього зволоження (зона Степу) розташована зона евтрофних гіпново - осоковиста осокових боліт і зона засолених очеретяних боліт. Зустрічаються вони в заплавах річок і на заростаючих водоймах. У місцях, де виходять на поверхню підземні води, болота можна зустріти в будь-якій географічній зоні, а також у горах і на гірських схилах.
Болото може з'явитись у найрізноманітніших умовах. Часто воно утворюється в ялинковому лісі, де внаслідок вішуговування ґрунтів з'являється мохова рослинність, яка спричиняє відмирання лісу і розвиток типової болотної рослинності. Заболочування території може відбуватися на лісових вирубках і лісових згарищах. На цих площах рослинний покрив утворює щільну дернину, яка погіршує умови інфільтрації. Виникає надлишок вологи, яка сприяє появі вологолюбної рослинності. Болото може також утворитися на місці луків. Унаслідок збільшення вологості ґрунту лучна рослинність замінюється осоками і мохом; починається процес торфоутворення і як наслідок виникає трав'яне болото.
Таким чином, орографічні особливості місцевості впливають на процеси болотоутворення як через кліматичні відмінності, так і безпосередньо через форми рельєфу, що, в свою чергу, створює різні джерела водного живлення боліт.
Болота поширені на земній кулі повсюдно. Загальна площа торфових боліт становить приблизно 2,7 млн. км2, або біля 2 % площі суші, в них зосереджено біля 11,5 тис. км5 води, або 0,03 % прісних вод гідросфери. Площа ж боліт усіх типів на земній кулі біля 3,5 млн. км2. Найбільше боліт на території Росії, де болота різних типів займають приблизно 9 % її площі. Найбільш заболочені північно-західна частина Росії, де болота займають в середньому 40 % площі, та північна частина Західного Сибіру, де на них припадає до 50 … 70 %.
