У третьому тисячолітті інформація в розвинутих країнах стає одним із найбільш важливих національних ресурсів. Залежність від наявності інформації і рівня розвитку ефективності використання засобів її передачі та обробки призвела до виникнення такого принципово нового поняття, як інформаційні ресурси.
Інформаційні ресурси - це сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо).
Інформаційний ресурс є інтелектуальним ресурсом, результатом колективної творчості, й головна складність у розумінні його походження і функ-
-66-
цій полягає у розкритті механізму переходу "знань у силу", способів його впливу на фактори розвитку людства.
Національні інформаційні ресурси - вся належна Україні інформація, включаючи окремі документи і масиви документів, незалежно від змісту, форми, часу і місця їх створення, форми власності, а також кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, зафіксовані на будь-яких носіях інформації, доступні для використання особою, суспільством і державою через засоби масової інформації та телекомунікації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо.
Чинне законодавство України не встановлює повного юридичного трактування складових інформаційних ресурсів. Не визначені і критерії віднесення інформаційних ресурсів до категорій державних та недержавних. Таке становище створило і надалі створюватиме труднощі щодо формування системи національних інформаційних ресурсів (CHIP), управління цією системою, а також у правовому оформленні функцій, пов'язаних з володінням, використанням і розпорядженням інформаційними ресурсами.
Система національних інформаційних ресурсів - розподілене за галузевими, регіональними та іншими ознаками інтегроване інформаційне середовище, що об'єднує існуючі й ті, що створюються інформаційні ресурси в єдиний інформаційний простір, призначений для забезпечення комплексної і об'єктивної оцінки ситуації у всіх сферах громадського життя, у тому числі в сфері державного управління, прогнозування ситуації і прийняття на цій основі управлінських рішень.
В Україні значна частина інформаційних ресурсів створюється за рахунок вторинного розподілу бюджетних коштів через різні позабюджетні фонди, що створюються за рахунок платників податків.
Система національних інформаційних ресурсів має відомчі та міжвідомчі ознаки та охоплює інформаційні ресурси:
• державної статистики;
-67-
• 
матеріального виробництва, соціальної та фінансової сфер та державного майна і нерухомості;
• науково-технічної інформації;
• архівного фонду;
• бібліотечного фонду;
• музейного фонду;
• податкової служби України;
• правоохоронних і силових структур.
Важливе місце в загальній системі національних інформаційних ресурсів належить інформаційним ресурсам органів державної влади і управління, місцевого і регіонального самоврядування.
Інформаційні ресурси органів державної влади і управління, місцевого і регіонального самоврядування складаються з інформаційних ресурсів:
• для задоволення потреб органів державної влади і управління для прийняття управлінських рішень на всіх рівнях ієрархічної структури;
• про діяльність законодавчої, виконавчої, судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування.
До окремого виду інформаційних ресурсів чинне законодавство відносить "інформацію про особу", яка вміщує персональні дані. Це сфера суспільних інформаційних відносин залишається найбільш неврегульованою, як у правовому так і в організаційному планах, тому необхідно розробити правові норми про недоторканість приватного життя, конфіденційність інформації про особу та її кореспонденції.
Ще у 1998 році передбачалося створити:
1) бази даних населення України, нормативно - правових актів, стандартів, науково - технічної інформації тощо;
2) електронні кадастри (земельний, міст України);
3) електронний інформаційний ресурс, систему створення й розповсюдження електронної преси, реєстр державних інформаційних ресур-
-68-
сів, банк персональної комп'ютерної інформації.
Формування CHIP доцільно здійснювати шляхом удосконалення організаційних форм і видів інформаційних ресурсів, що вже функціонують як на традиційних, так і на електронних носіях. До категорій інформаційних ресурсів для зовнішніх користувачів доцільно віднести увесь масив правових і нормативно-правових документів, інформацію про діяльність державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, бази і банки даних, статистичних, бібліотечних, архівних фондів, економічної, політичної, соціальної, науково-технічної та іншої інформації. Ці інформаційні ресурси повинні мати режим відкритого доступу для загального користування, зокрема і в інформаційно-телекомунікаційних системах, а також з використанням глобальної мережі Інтернет.
Формування CHIP (виготовлення, реєстрація, накопичення і зберігання, поширення та використання інформації з обмеженим доступом) обов'язково має передбачити заходи щодо забезпечення режиму таємності інформації, що підлягає охороні, відповідно до порядку і правил, установлених чинним законодавством України.
Під управлінням державними інформаційними ресурсами розуміється комплекс взаємопов'язаних заходів органів державної влади, установ та організацій щодо забезпечення формування, використання і захисту інформаційних ресурсів державного сектора та їх використання в інтересах держави і суспільства в цілому.
До основних завдань управління інформаційними ресурсами відносяться:
• створення інформаційних ресурсів, необхідних для виконання завдань державного управління і реалізації конституційних прав громадян на інформацію;
• забезпечення ефективного використання державних інформаційних ресурсів у діяльності органів державної влади і державних установ;
• забезпечення вільного доступу громадян і організацій до інформаційних ресурсів у відповідності до норм Конституції і чинного законодавства України;
-69-
• 
створення необхідної нормативно-правової бази;
• координація галузевих і регіональних державних структур, а також організацій недержавного сектора з формування і використання недержавних інформаційних ресурсів, визначення порядку і умов їх використання;
• реєстрація і облік державних інформаційних ресурсів, формування і забезпечення доступності інформації про склад, розміщення і умови використання інформаційних ресурсів;
• установлення повноважень і обов'язків органів державної влади, підприємств і організацій, підрозділів і окремих фахівців щодо формування, захисту і використання державних інформаційних ресурсів;
• визначення складу державних інформаційних ресурсів, необхідних на кожному рівні державного управління;
• організація моніторингу стану інформаційних ресурсів;
• організація захисту державних інформаційних ресурсів, контроль їхнього стану, цілісності та використання.
Інформаційна інфраструктура - сукупність взаємодіючих систем виробництва, накопичення, зберігання та доставляння інформаційних продуктів, виробництва і розвитку інформаційних технологій, сервісного обслуговування елементів інфраструктури і системи підготовки кадрів, що забезпечують формування та використання інформаційних ресурсів.
Інфраструктура системи національних інформаційних ресурсів має забезпечувати можливість кооперації між конкурентами, що будуть діяти в її середовищі, передбачати створення компонентів та послуг. Вона складається з наступних компонентів:
• організаційні структури, що забезпечують поточну підтримку і розвиток функцій збору, опрацювання, збереження, поширення, обміну, пошуку і передачі інформації;
• організаційні структури, що забезпечують інформаційну взаємодію виробників і споживачів інформаційних ресурсів з опорою на сучасні інформа-
-70-
ційні технології, програмно-технічні комплекси, засоби телекомунікацій, лінгвістичні засоби і правові норми регулювання інформаційних відносин.
Ядро інфраструктури системи національних інформаційних ресурсів повинні утворювати існуючі та ті, що будуть створюватися, організаційні структури:
• інформаційно-аналітичні центри та інші інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
• інформаційні служби соціальної, індивідуально-побутової і правової сфери (наука, освіта, культура, засоби масової інформації, охорона здоров'я, соціальне забезпечення і т. ін.);
• служби, що забезпечують управління і координацію створення і функціонування CHIP в цілому та окремих складових.
Діяльність зазначених центрів і служб на загальнодержавному рівні повинна координуватися уповноваженим Кабінетом Міністрів органом, на який покладається відповідальність за реалізацію державної політики у сфері національних інформаційних ресурсів і функції генерального замовника CHIP.
Інформаційна безпека у CHIP є невід'ємною частиною політичної, економічної, оборонної та інших складових національної безпеки України. Об'єктами інформаційної безпеки є інформаційні ресурси, канали інформаційного обміну та телекомунікацій, механізми функціонування телекомунікаційних систем та мереж та інші елементи інформаційної інфраструктури. Системою захисту інформаційних ресурсів доцільно вважати організовану сукупність центральних державних органів, органів регіонального і місцевого самоврядування, їхніх спеціальних підрозділів, служб, посадових осіб, підприємств, установ, інших суб'єктів господарювання, громадських організацій та окремих громадян, об'єднаних цілями і завданнями щодо формування, зберігання, поширення інформаційних ресурсів, задоволення інформаційних потреб людини, суспільства й держави, упровадження спеціальних заходів і засобів захисту інформаційних ресурсів та прав суб'єктів інформаційної діяльності в рамках чинного законодавства України.
Безпека інформації - захищеність інформації від несанкціонованих дій (випадкових чи навмисних), що призводять до модифікації, розкриття чи зруйнування даних.
Основними загрозами інформаційній безпеці України є:
• обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;
• руйнування системи суспільних цінностей, негативні зміни їх цільових настанов, шкідливий вплив інформації на духовне і фізичне здоров'я особи;
• маніпулювання громадською думкою;
• порушення штатного режиму функціонування (руйнування) критично важливих інформаційних мереж, систем управління;
• несанкціонований витік таємної, конфіденційної та іншої інформації з обмеженим доступом;
• спотворення (знищення) інформаційних ресурсів, програмного забезпечення;
• низький рівень інтегрованості України у світовий інформаційний простір;
• діяльність іноземних політичних, економічних, військових, розвідувальних та інших структур, спрямована проти інтересів України в інформаційній сфері;
• прагнення деяких країн і транснаціональних об'єднань до домінування у світовому інформаційному просторі, що призводить до обмеження національних інтересів України, витіснення її із зовнішнього та внутрішнього інформаційного ринку;
• збільшення технологічного відриву ряду держав світу і нарощування їх можливостей у протидії створенню конкурентоспроможних вітчизняних інформаційних технологій;
• невідповідність нормативно-правової бази, що регулює відносини в інформаційній сфері, вимогам часу;
-72-
• активне просування на внутрішній ринок програмно-апаратних засобів захисту інформації зарубіжного виробництва, включаючи і засоби криптографічного захисту, які не забезпечують відповідного рівня захисту;
• відставання України від провідних держав світу за рівнем інформатизації органів державної влади і органів місцевого самоврядування, кредитно-фінансової сфери, промисловості, сільського господарства, освіти, охорони здоров'я, сфери обслуговування.
Державна політика у сфері забезпечення інформаційної безпеки України полягає у:
• забезпеченні реалізації конституційних прав людини на вільний доступ до інформації, використанні інформації для провадження не забороненої законодавством діяльності, фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, а також у захисті інформації, яка стосується особистої безпеки громадянина;
• створенні умов для розвитку інформаційної інфраструктури з метою реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина у сфері інформаційних відносин та використання інформації з метою забезпечення непорушності конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності України, політичної, економічної та соціальної стабільності, безумовного забезпечення законності та правопорядку, розвитку взаємовигідного міжнародного співробітництва.
-73-
