Інформатизація: сутність та розвиток в Україні і світі

Комп'ютеризація та інформатизація змінюють суспільство. Уже можна говорити про перехід до нової інформаційної цивілізації, у рамках якої на наших очах відбуваються величезні революційні зміни у формах і організації керування в економіці, політиці, соціальній та інших сферах, докорінно змі­нюються завдання і функції працівників, характер і результати їхньої праці. Інформаційні ресурси перетворюються в основну цінність суспільства. Інфо­рматизація – це об'єктивний етап соціального прогресу у всіх галузях, це процес насичення інформацією виробництва та всіх сфер діяльності людини, створення інформаційного суспільства для якого характерні:

- зростання ролі інформації і знань у діяльності суспільства;

- збільшення частки інформаційних комунікацій, продуктів, послуг у валовому внутрішньому продукті (ВВП);

- створення глобального інформаційного простору основними складо­вими якого є інформаційні ресурси, засоби інформаційної взаємодії та необхідні організаційні структури.

Формування єдиного інформаційного простору для держави є таким же необхідним як і збереження її цілісності.

Прогнозованими стають обрії інформаційної економіки, яка заснована на знаннях, коли у цій сфері працюють більше половини зайнятих і більша частина ВВП забезпечена діяльністю по виробництву, обробці, зберіганню і розповсюдженню інформації та знань.

Соціальні наслідки інформатизації включають як значне розширення можливостей когнітивних та комунікаційних можливостей людини (збіль­шення людського капіталу) так і спрощення, прискорення створення розподі­лених соціальних груп з використанням неієрархічних (горизонтальних) ко-

-52-

мунікацій (зростання соціального капіталу)

За характером та змістом суспільна праця в інформаційній економіці творилась у інформаційну діяльність, яка має як специфічно індивідуальну, так і глобально - масову сторони.

Інформатизацію слід розуміти як створення і розвиток інформаційної сфери: комплексу чинників, які забезпечують найкращі умови функціонування інформаційних ресурсів з урахуванням автоматизованих засобів їх переробки та використання з метою соціального прогресу. Обчислювальна та комунікаційна техніка, телекомунікаційні мережі, бази і банки даних та знань, інформаційні технології (IT), система інформаційно-аналітичних центрів різного рівня, виробництво технічних засобів інформатизації, системи науково-дослідних установ та підготовки висококваліфікованих фахівців є складовими інформаційної інфраструктури і основними чинниками, що забезпечують економічне піднесення.

Як показує досвід інших країн, інформатизація сприяє забезпеченню на­чальних інтересів, поліпшенню керованості економікою, розвитку наукомістких виробництв та високих технологій, зростанню продуктивності праці, вдосконаленню соціально-економічних відносин, збагаченню духовного життя та подальшій демократизації суспільства.

Інформаційна сфера - сукупність інформаційних ресурсів, інформаційної інфраструктури, суб'єктів інформаційних відносин, які забезпечують збирання, зберігання, використання та поширення інформації, а також системи правового регулювання суспільних відносин у цій сфері.

Інформаційна інфраструктура - сукупність взаємодіючих систем виробництва, накопичення, зберігання та постачання інформаційної продукції, виробництва і розвитку інформаційних технологій, сервісного обслуговування елементів інфраструктури і системи підготовки кадрів, що забезпечують формування та використання інформаційних ресурсів.

Інформатизація - сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів,

-53-

спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб грома­дян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, побудованих на основі за­стосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.

Засоби інформатизації - електронні обчислювальні машини, програм­не, математичне, лінгвістичне та інше забезпечення, інформаційні системи або їх окремі елементи, інформаційні мережі і мережі зв'язку, що використо­вуються для реалізації інформаційних технологій [21, 33, 48, 53, 55, 56].

Основні напрямки інформатизації:

1. Розробка політики та організаційно-правове забезпечення інформатизації.

2. Розробка пакета нормативно-правових актів з питань організації та право­вого регулювання відносин у галузі інформатизації;

3. Національна інфраструктура інформатизації:

3.1.Міжнародні та міжміські телекомунікаційні та комп'ютерні мережі;

3.2.Система інформаційно-аналітичних центрів різного рівня;

3.3.Інформаційні ресурси;

3.4.Інформаційні технології;

3.5.Система науково-дослідницьких установ з проблем інформатизації;

3.6.Виробництво та обслуговування технічних засобів інформатизації;

3.7.Система підготовки висококваліфікованих спеціалістів у сфері інфо­рматизації.

4. Інформатизація стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони.

5. Інформатизація процесів соціально-економічного розвитку.

6. Інформатизація пріоритетних галузей економіки.

7. Інформатизація фінансової та грошової системи, державного фінансово-економічного контролю.

8. Інформатизація соціальної сфери.

9. Інформатизація в галузі екології та використання природних ресурсів.

10.Інформатизація науки, освіти і культури.

-54-

11. Міжнародне співробітництво

Україна має високий розумовий потенціал, але залишається країною з низькотехнологічною промисловістю і слаборозвиненою інфраструктурою.

Загальна криза та технологічне відставання поставили у скрутне становище галузі, які займаються створенням і використанням засобів інформатизації та відповідної елементної бази.

Ще у 1952 р. в Україні змогла був створений третій у світі комп'ютер (після США та Великобританії). А сьогодні з виробника сучасних машин на­ша країна перетворилася на споживача застарілих іноземних моделей засобів обчислювальної техніки (ЗОТ), що спричинило падіння вітчизняного науково-технічного потенціалу і неспроможність виробляти конкурентні зразки ЗОТ і елементної бази.

Комп'ютеризація, що відкриває величезні можливості для удосконален­ня технологічних процесів, автоматизації виробництва в багатьох галузях на­родного господарства, інших сферах життя сучасного суспільства нерідко зводиться до використання комп'ютерів, головним чином застарілих моделей західного виробництва, у фінансово-кредитних і банківських установах, бухгалтерських службах для обліку і контролю за витратою товарно-матеріальних цінностей, підготовки зростаючого потоку звітності в контро­люючі і податкові органи, поточної переписки з вищестоящими організація­ми, створення малоцінних інформаційних масивів. Часто цю техніку викори­стовують для розважальних комп'ютерних ігор управлінського персоналу, а то і як престижні атрибути інтер'єрів офісів нових українців.

Дуже важливими елементами інформатизації держави є прийнята Мініс­терством освіти і науки програма інформатизації середньої школи, розробка Верховною Радою України проектів законів "Про діяльність в галузі інфор­мації", "Про концепції національної інформаційної політики", "Про електро­нний цифровий підпис", "Про внесення змін та доповнень в діючий закон "Про інформацію" та ін., усього 32 проекти законів. Але, не зважаючи на прийняті важливі рішення, технічний рівень та масштаби використання інфо-

-55-

рмаційних технологій в Україні залишаються більш низькими в порівнянні з європейськими показниками. Обсяги (у жовтні 2004 року) використання фіксованих телефонних ліній зв'язку в Україні (до чисельності населення) складають 30%, в Європі - більше 40; мобільні телефони використовує 21% громадян, в Європі - більше 50; Інтернетом в Україні користуються 8% населення, в Європі - більше 36%.

За темпами річного приросту усіх інформаційних ресурсів Україна значно випереджає країни Європи у зв'язку з малою кількістю цих технологій на вітчизняному ринку.

Початок XXI ст. характеризується тенденцією інформаційного розриву між країнами світу. Неправильно обрана стратегія інформатизації, чи її недостатній динамізм і мобільність можуть привести до істотних, а часом драматичних змін у всіх сферах життя країни. Першими почали інформатизацію США. Інші промислово розвинуті країни світу, зрозумівши перспективність і неминучість цього напрямку, досить швидко зорієнтувалися і сталі нарощувати темпи впровадження комп'ютерів і засобів телекомунікацій.

Основними показниками інформатизації є: кількість телефонів та число підключень до Internet. За даними американської компанії Nua.com, 10% населения світу, або 580,78 млн. чоловік, мають доступ до мережі Internet. За рівнем проникнення у всесвітню павутину у травні 2002 р. перше місце посіла Ісландія, 69,8 % населення котрої мало доступ до Internet. Друге місце належить Швеції (64,68 % населення), третє - Данії (60,38%), далі Гонконг – (59,58 %), та США (59,1%). У 1998 р. у всьому світі налічувалось 851 млн. телефонів, з котрих 545 млн. апаратів (65 %) припадає на США та Західну Європу. Розрив по кількості користувачів Internet у різних країнах продовжує рости. Тільки за три роки кількість користувачів Internet виросла у Північній Америці у 3,6, у Європі у 3 рази, тоді як в інших регіонах вона залишається на початковому рівні.

У більшості розвинутих країн розуміють, що без надзвичайних зусиль відставання в області інформаційних і комунікаційних технологій може стати

-56-

безповоротним для їхнього розвитку в цілому. Керівники деяких країн "третього світу" з наростаючою тривогою спостерігають за великим відставанням від промислово розвинутих країн, що здійснюють інформатизацію. Це може призвести до того, що країна буде сприйматися як сировинний прида­ток співтовариства інформаційно і промислово розвинутих країн.

Деякі країни світу мають свої національні програми інформатизації. Однак при створенні і впровадженні таких програм вони враховують досвід пе­редових країн, їхні успіхи і невдачі, відображають в них існуючі і перспективні тенденції інформатизації.

Для успішної реалізації програми інформатизації бажано керуватися за­гальними для усього світового співтовариства принципами:

■ відмова від прагнення в першу чергу забезпечити економічний роз­виток країни;

■ необхідність заміни економічної структури, заснованої на важкій промисловості, структурою, що базується на наукомістких галузях;

■ визнання пріоритетного характеру інформаційного сектору. Основою успішного економічного розвитку стає створення нової інфраструктури і сектора послуг, здатних підтримати національну економіку;

■ широке використання досягнень світової науки і техніки;

■ вкладення значних фінансових засобів в інформатизацію, як держав­ну, так і приватну;

■ оголошення підвищення добробуту країни і її громадян за рахунок полегшення умов комунікації й обробки інформації, головної мети інформатизації.

Результатом процесу інформатизації є створення інформаційного суспільства, де маніпулюють не матеріальними об'єктами, а символами, ідеями, образами, інтелектом, знаннями. Якщо розглянути людство в цілому, то воно в цей період, переходить від індустріального суспільства до інформаційного.

-57-

3.2. Інформатизація та інформаційний ринок

У багатьох країнах світу сьогодні значна частина інформаційної діяль­ності утягнена у ринкові відносини і є одним з найважливіших елементів ринкової інфраструктури щодо обслуговування, реалізації і розвитку ринкових відносин, а також самостійним спеціалізованим сектором ринку, на якому пропонуються особливі продукти і послуги.

Інформація як товар підкоряється законам ринку. Сутність управлінні інформаційними ресурсами і продукцією в ринкових умовах полягає в такій організації ринкових відносин, коли на будь-який попит інформаційна сфера відповідає практично миттєвим збільшенням відповідної продукції (послуг).

Інформація впливає на всі галузі виробництва й інфраструктуру і у діях ринкового механізму інформаційного суспільства також з'являються нові ри­си, що відрізняють його від ринку індустріальної епохи.

Інформаційний ринок - це сфера товарного обміну, де виникають і реалі­зуються відносини, пов'язані з процесом купівлі-продажу, і має місце конкретна діяльність з організації руху інформаційних продуктів від виробників до спожива­чів. Інформаційний ринок за оборотом і темпами зростання в більшості розвинутих країн значно випереджає ринок матеріальних продуктів та послуг.

Сучасна інформаційна революція стала можливою лише завдяки збігу декількох чинників: появі цифрових засобів обробки інформації; бурхливому розвитку електроніки, оволодінню людиною космосом і створенню супутникових технологій зв'язку, розробці інформаційних мережних технологій і створенню Інтернету.

Це дає можливість накопичувати і передавати будь-куди у світі величез­ні об'єми інформації з колосальними, непомітними для людини швидкостями і дуже низькими витратами. Наприклад, зараз передача 45 Гбіт інформації за секунду з розрахунку на кілометр оптоволоконної лінії зв'язку коштує лише 0,01 центів, а ще 15 років тому це коштувало в 10 тисяч раз дорожче. За да­ними саміту ЮНІДО по технологічному передбаченню в 2003 році щорічний

-58-

приріст світового ринку інформаційно-телекомунікаційних технологій (ІКТ) протягом останніх десяти років становив у середньому 6-8%, а в таких країнах світу, як В'єтнам, Китай, Польща, він досягав 25-27%. Ринок ІКТ у 2003 році склав 2,16 трлн. євро. Розподіл цього ринку між різними регіонами світу досить нерівномірний, що відповідає загальному рівню їх економічного розвитку.Так, на США припадає (в %) 32 світового ринку, на Західну Європу, Японію - 12 і на решту країн світу - 26.

Структура інформаційного ринку безпосередньо пов'язана з інформаційнимипотребами і відображає можливості інформаційних технологій різних років. Якщо у 60-ті роки XX століття головними постачальниками і одночасно споживачами були інформаційні служби наукових, професійних і державних установ, які працювали на некомерційній основі, а головними інформаційними продуктами на ринку були реферативні видання, інформаційні бюлетені, бібліотечні каталоги, які розповсюджувалися за передплатою, то у 80-тіроки з'явилися нові споживачі – представники ділового світу, які мали високу купівельну спроможність і підвищені вимоги до аналітичної інформації, яку вже не треба було обробляти.

У наш час до 80 % продажу інформаційних товарів припадає на бізнесовий світ – маркетингові служби промислових фірм і фінансових установ. Загалом споживачами виступають усі групи спеціалістів. У країнах Західної Європи системи масового обслуговування охоплюють понад мільйон користувачів, серед яких біля 75 % - пересічні громадяни із середнім прибутком, на їх частку припадає до 5 % платних інформаційних послуг.

Продуктовий аналіз інформаційного ринку дає змогу поділити його на наступні складові:

• внутрішній роздрібний інформаційний ринок - стосується побутової сфери (платні комп'ютерні послуги: електронна пошта, електронні га­зети та журнали; телеконференції, референдуми; послуги міських дові­дкових бюро з обміну житла, послуги фонду зайнятості, розклад руху

-59-

транспорту, повідомлення про комунальний сервіс тощо);

• ринок програмних засобів;

• ринок проектних і науково-дослідних робіт;

• ринок реалізації обчислювальних ресурсів і послуг інформаційних структур;

• ринок інформаційних апаратних засобів;

• ринок інформаційних технологій;

• ринок інформаційних ресурсів та послуг,

• ринок маркетингових і консалтингових послуг;

• ринок навчальних послуг;

• ринок Internet послуг;

• ринок праці в інформаційній галузі.

Формування інформаційного ринку відбувається водночас із розвитком інформатизації.

Інституційний аналіз ринку включає всебічне вивчення поведінки поку­пців, споживачів, їх мотивів, ефективності організації збуту, коливань попи­ту, реклами, діяльності конкурентів. Систематичне і комплексне вивчення ринку дає основу для стабільної реалізації продукції.

Вивчення розмірів ринку дає змогу керівництву фірми встановити, яку частину ринку завоювала фірма для кожного зі своїх інформаційних продук­тів, послуг (ІПП) і що являють собою тенденції ринку.

Не знаючи розмірів ринку, фірма не повинна орієнтуватися на простий при­ріст свого продажу. Якщо на графіку крива продажу іде до низу, це може стурбу­вати, хоча в дійсності спад у галузі в цілому може відбуватися швидкими темпами, забезпечуючи таким чином збільшення частки ринку, зайнятої фірмою.

Дослідження ринку завершується розробкою прогнозу його розвитку. Підприємець повинен знати перспективи розвитку ринку і галузі, щоб відпо­відно орієнтувати діяльність своїх виробничих підприємств, збутової мережі, підприємств технічного, наукового і консультаційного обслуговування. Ви-

-60-

користовується декілька засобів дослідження ринку, зокрема пошук вторинних джерел даних. Це дані про загальні характеристики, розміри, розташування ринку збуту (наприклад, кількість учених, інженерів, юристів, бібліотекарів, інформаційних брокерів та ін.), відомості про прогнози зростання ринку, про кількість БД тощо.

Вертикальний ринок -інформаційні продукти (послуги) фірми можуть бути продані представникам однієї або декількох галузей, а кількість фірм цих галузей відносно мала.

Для виробників ІПП промислового призначення з вертикальним ринком визначення розмірів ринку зводиться до збирання даних про одну галузь промисловості, яку він обстежує та обслуговує. При цьому враховується, що в результаті змін у техніці і технології цієї галузі, які відбуваються під впливом створюваних для них ІПП, ці самі ІПП після доопрацювання, переробки, коригування можуть використовуватися в тій самій галузі або будь-якій іншій.

Горизонтальний ринок – інформаційні продукти (послуги) фірми продаються покупцям багатьох галузей промисловості, тобто кількість покупців достатньо велика.

Виробнику ІПП з горизонтальним ринком важливо знати характеристики всіх ринків галузевих секторів, що його складають. Якщо фірма-виробник не володієцією інформацією, вона може помилково зосередити діяльність щодо реалізації ІПП і стимулювання збуту в секторах незначної потенційної місткості на галузі, де збільшення обсягів продажу виявляється важким і дорого коштує.

Сучасний інформаційний ринок закономірно складається з чотирьох взаємодіючих областей:

• інформація;

• електронні угоди;

• програмне забезпечення;

• електронні комунікації.

В області електронних угод ринок інформації виступає безпосереднім елеме-

-61-

нтом ринкової інфраструктури, область електронної комунікації лежить на стику з галуззю зв'язку, а інформація, відноситься до нематеріального виробництва.

На світовому ринку інформації розрізняють наступні основні сектори, котрітакож характерні і для сучасної України:

• сектор інформації для фахівців;

• сектор масової споживчої інформації;

• сектор ділової інформації.

Сектор ділової інформації включає:

1. Біржову і фінансову інформацію - інформацію про котирування цінних паперів, валютних курсах, дисконтних ставках, ринку товарів і капіталів, інвестиціях, цінах, що надана біржами, спеціальними службами біржової і фінансової інформації.

2. Економічну і статистичну інформацію — числову економічну, демо­графічну, соціальну, інформацію у вигляді рядів динаміки, прогнозних моде­лей, оцінок і т.д.

3. Комерційну інформацію - інформацію про підприємства, фірми, їхню продукцію, ціни, керівників і т.п.

4. Інформацію комерційних пропозицій - інформацію про купівлю та продаж визначених товарних груп.

5.Ділові новини в області економіки і бізнесу.

Підприємцю потрібна інформація з усіх 3-х секторів, але успіх його діяльності визначається насамперед своєчасним використанням ділової інформації. А інформацію цілком закономірно й об'єктивно він може брати на інформаційному ринку, і не тільки в рекламних цілях. Логічно використовувати і зворотну інформацію, що на даному етапі є могутньою підмогою для будь-якого бізнесу.

Ринок електронних угод складається з:

• системи банківських і міжбанківських операцій;

• системи електронних торгів;

-62-

• системи резервування квитків і місць у готелях, замовлення товарів, послуг та ін.

Ринок програмного забезпечення включає усі види програмної продукції.

Ринок електронних (мережних) комунікацій складається з:

• системи електронної пошти;

• системи телеконференцій;

• електронні мережні дошки оголошень, інші системи, що поєднують користувачів ПЕОМ.

Виникнення і функціонування повнофункціонального і широкомасштабного інформаційного ринку має цілком об'єктивний характер. Передумов цих процесів чимало, до них відносяться:

• злиття телефонних і комп'ютерних систем, телекомунікацій і оброб­ки інформації в одну модель;

• заміна паперу електронними засобами, включаючи електронні бан­ківські послуги замість використання чеків, електронну пошту, пере­дачу газетної і журнальної інформації факсимільними засобами і ди­станційне копіювання документів;

• розширення телевізійної служби через кабельні системи з безліччю каналів і спеціалізованих послуг, що дає можливість здійснювати прямий зв'язок з домашніми терміналами споживачів (хоча цей про­цес не одержав поки масової підтримки);

• реорганізація збереження інформації і систем її запиту на базі комп'ютерів у інтерактивну інформаційну мережу, доступну для до­слідницьких груп;

• пряме одержання інформації з БД через бібліотечні і домашні термінали;

• поступове розширення системи утворення на базі комп'ютерного на­вчання і т.ін.

Однією з найважливіших складових інформаційного ринку на сьогоднішній день виступає Інтернет (Мережа, Всесвітня Павутина і т.ін.). Феномен

-63-

Інтернету проявився в 90-і роки, коли він одержав практично світове визнан­ня, кількість його учасників почала зростати з кожним днем, а в його ефекти­вності в будь-якій сфері громадського життя, нинішньої чи перспективної, вже практично ніхто не сумнівається. Інтернет одночасно виступає і як так зване "цивільне суспільство", і як достатньо повноцінний ринок інформацій­них товарів і послуг.

Незважаючи на свій бурхливий розвиток в усьому світі, інформаційний ринок, проте, має ще безліч недоліків.

На сьогоднішній день відношення до Internet далеко неоднозначне. Як­що сучасні бізнесмени як більш динамічна частина населення, здебільшого розглядають його позитивно, то пересічні громадяни майже не визнають зна­чні зрушення в суспільній свідомості з цього приводу вже є: на Інтернет уже посилаються як на повноцінне джерело інформації; майже всі засоби масової інформації мають свої електронні варіанти; розширюється використання Ін­тернет у банківській сфері і т.ін. Однак відмінності вітчизняного інформацій­ного ринку від світового, чи ринку розвинутих країн дуже помітні, особливо у технічному оснащенні.

Останнім часом інформаційний ринок у нашій країні розвивається шви­дкими темпами. Він прагне досягти рівня науково-технічного прогресу. І на сьогоднішній день головна мета національної економіки встигнути за цим процесом. Україна, як і будь-яка інша держава, повинна встигати за інформа­ційним розвитком світової спільноти. І на інформаційному ринку вона має посідати гідне місце.

Використання знань і інформації як визначальної сили на користь пере­важно розвинутих країн і найбільших транснаціональних компаній призво­дить до того, що в усьому світі, як і в окремих країнах, збільшується нерів­ність прибутків.

Сьогодні половина мешканців планети живе менш ніж на 2 долари в день. Доходи більшості населення України також не перевищують цього рівня.

-64-

Розрив між цими двома групами за рівнем життя протягом останніх двадцяти років зріс майже в десять разів. Тенденція дуже тривожна з погляду збільшення кількості конфліктів у світі, росту корупції, тероризму, злочинності, погіршення екології і медичного забезпечення людей. Такі диспропорції створюють величезні проблеми для розвитку економіки.

На початку XXI ст. 80% людей у світі жодного разу не користувалися телефоном і 93% не використовували комп'ютер. Збільшується розрив у сферірозвитку і використання інформаційних технологій між розвинутими країнами й іншим світом, між різними шарами населення у середині країн - між багатими і бідними, молодими і людьми похилого віку, здоровими й інвалідами і т.ін. Це явище відоме як цифрова нерівність.

У глобальному масштабі співпадання розподілу Інтернет - вузлів у регіонах. світу, порівняно з розподілом чисельності населення, дуже незначні, що перешкоджає для подальшому розвитку міжнародного співробітництва, торгівлі і взагалі економічному і політичному розвитку планети.

Ще один вимір цифрової нерівності полягає в тому, що 80% обсягу інформаційного і програмного продукту у світі сьогодні створюється англійськоюмовою, але 75% населення Землі його не знає. Це викликає гостру потребу у формулюванні в більшості країн і регіонів світу власних інформаційнихсередовищ. Останнім часом, усупереч загальним глобалізаційним тенденціям, дуже активізувався процес формування великих груп людей, що спілкуються в Інтернеті однією мовою, незважаючи на їхню приналежність до тієї чи іншої національності.

Інформаційна нерівність існує й усередині окремих країн, визначаючи їх наступний вимір - технологічний. Це призводить до того, що деякі групи населення, котрі і так були позбавлені сучасних можливостей цивілізації, відокремлюються від елітної частини людей ще більше, а частка перших у більшості країн світу постійно зростає. До цієї групи людей насамперед відносяться родини з невеликим добробутом, селяни, люди похилого віку, інваліди, а в деяких країнах, ще і представники етнічних меншостей і жінки.

-65-

Інформаційна нерівність існує й в Україні. Наша країна належить до групи п'ятдесятьох найбільших країн за кількістю населення і за площею, але за індексом телекомунікаційної підготовленості (Network Readiness Index) вона посідає лише 70-те місце серед 80 країн. Інформаційні ресурси і їхні споживачі розподілені дуже нерівномірно. У 2002 р. рівень охоплення насе­лення фіксованим телефонним зв'язком досягає 30 ліній на 100 мешканців. У Києві він перевищує 46%, у найбільших обласних центрах України колива­ється від 35 до 45%. Але в сільській місцевості, особливо в Західній Україні, телефонізацією забезпечені 2-3% населення. Понад 3 млн. українців стоять у черзі на підключення до телефонного зв'язку. Інтернетом у Києві охоплено 55 % українських споживачів. Майже третина (29%) користувачів знаходить­ся в містах Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Львові, Запорожжі. Нажаль, цієї можливості практично позбавлені мешканці сільської місцево­сті, малозабезпечені родини, інваліди, люди похилого віку і навіть частина збіднілої інтелігенції України. Це є одна з причин глибокої соціально-економічної кризи суспільства, оскільки переважна більшість людей відділе­на від актуальних світових знань і інформації і їхнього генерування. Корис­тувачами Інтернету й інших інформаційних технологій переважно є молодь, котра і повинна стати провідником майбутніх перетворень.