Чим більших висот у своєму розвитку досягає фахівець, тим меншою мірою його розуміють і приймають оточуючі, у тому числі колеги. В основі такого невизнання лежить звичайна людська заздрість, яка, на жаль, в науковому середовищі дуже поширена і яка, як відзначав ще Арістотель, сильніше за все виявляється щодо близьких людей (наприклад, щодо колег, з якими працюєш разом) і менш виражена щодо тих, з ким реально дана людина не взаємодіє.
І навпаки, чим менш значні успіхи працівника, тим він зрозуміліший і прийнятніший для оточуючих. Йому простіше вирішувати свої кар'єрні питання. Природно, бувають і щасливі виключення, коли значущість справи визнається колегами та іншими навколишніми людьми. Однак, у більшості випадків творчому, неординарному психологу як і фахівцю з інших сфер діяльності, доводиться орієнтуватися на деяке невизнання і на професійну самотність.
Цікаве і повчальне для психолога одкровення зробив в передмові до своєї книги уже згадуваний Р. Сельє,звертаючись до свого уявного друга – Джона: «Я люблю тепло сімейного затишку. Але найбільш характерні для мене відчуття задоволення і співучасті, які є наслідком певного резонансу із загальними законами природи. А вони дуже грандіозні, щоб викликати інше відчуття, окрім захоплення (якщо тільки не розділяти повністю їх розуміння з іншими людьми). Таке взаєморозуміння дається не завжди. Чим далі просуваєшся у глибінь незвіданого, тим менше попутників залишається поряд з тобою. Ти, Джон, для мене символ того, хто у цей момент буде поряд зі мною. Ось чому я шукаю тебе все життя. Як часто в науці починаєш розуміти, що абстракції бувають такою ж або навіть більшою мірою реальні, ніж відчутні конкретні факти. Ось я і створив тебе, Джон, своїм молодшим духовним братом і послідовником, з яким я можу про все поговорити. Бо хто брат мій? Людина моєї крові – навіть якщо у нас немає більше нічого спільного – або людина мого духу, з яким нас пов'язує теплота взаєморозуміння і спільність ідеалів. Я продовжую сподіватися, що де-небудь, коли-небудь ти матеріалізуєшся».
Інший цікавий вислів з приводу «самотності» приводить К. Юнг: «Тільки той повністю живе в теперішньому часі, хто повністю усвідомлює своє існування як людське. Це значить, що не кожна людина, що живе в даний момент, є сучасною.., а тільки той, хто усвідомлює сучасність найбільшою мірою... Той, хто досяг усвідомлення теперішнього часу, неодмінно самотній. Сучасна людина завжди самотня, тому що кожен крок до вищої і ширшої свідомості віддаляє її... від занурення в колективне несвідоме... вона тільки тоді стає повністю сучасною, коли досягає самого краю світу, за ним відкинуте і подолане, перед нею - Ніщо, з якого може виникнути Все».
Але найстрашніше, що може трапитися з початкуючим психологом (або тим більше із студентом-психологом), - це гра в невизнаного генія, яка взагалі може закінчитися психічним розладом. Відчуття самотності – це, перш за все, внутрішній стан, часто – внутрішня трагедія людини, і як тільки самотність виставляється напоказ, то трагедія перетворюється у фарс. У цьому випадку виникають навіть сумніви щодо того, чи є такий «гравець в самотність» справжньою особистістю.
Удаваність може бути уявною, тимчасовою, коли особистість не здатна до вчинку в соціокультурній ситуації, що змінилася. Справжня особистість приймає жорсткі буденні закони але, прагнучи поступати, бути, як всі, – звичайним чином, дотримуватися життєвих правил. Удаваність же, навпаки, прагне отримати результат відразу, стати винятковою (особливою) – не як всі, підкреслюючи «самоздійснення» індивідуальності як умову та мету розвитку суспільства. Вона, довідавшись, наприклад, про риси самоактуалізованої особистості (за А. Маслоу), побажає відтворити їх в собі, гордо заявляючи всім – «хочу бути чесною, доброю, хороброю, хочу любити». Але в неї ніщо не виходить: незграбно долаючи повсякденість, удаваність залишається посередньою, важко переживаючи і намагаючись приховати свою звичайність.
Психологу не слід хизуватися перед колегами та однокурсниками-психологами навіть тоді, коли Вам є про що сказати, коли Ви впевнені у своїй правоті. Але особливо не слід хизуватися, коли Ви були переконані у нікчемності і примітивності оточуючих Вас людей. Ви повинні розуміти, що найважливішою умовою психологічної роботи є терпеливе ставлення до людських слабостей, недосконалості. Якщо сам Господь прощає людські гріхи і проступки, то професіонал-психолог теж повинен долати в собі гординю (точніше, псевдо-гординю) своєї нібито “переваги” над оточуючими.
Слід розрізняти вихваляння і відкриту заяву власної позиції, яка часто за нього приймається оточуючими, інакше психологічне співтовариство може стати товариством тихонь-мовчунів. А це нецікаво і безперспективно. Ще слід відрізняти реально цікавий зміст від зовні ефектної інтелектуальної гри, в якій часто виникає псевдозміст. Справжній зміст є важливим і цікавим незалежно від мотивів, тих, хто його породжує. Вміння вичерпувати із аудіальних чи письмових текстів справжній сенс, відволікаючись від особистості їх автора (іноді, мабуть, вкрай неприємної) – важлива риса психолога-професіонала.
