Шляхи професійного розвитку психолога

Загальна типологія шляхів професійного розвитку психолога. К ожна людина повинна знайти для себе свій шлях особистого саморозвитку і професійного самовдосконалення. Але щоб якось полегшити такий пошук, корисно виділити в найзагальнішому плані можливі їх варіанти:

1. Формальні і неформальні шляхи професійного розвитку і саморозвитку. Формальні шляхи більше були пов'язані з існуючими в даному ВНЗ правилами і традиціями роботи із студентами, починаючи від контролю за успішністю і відвідування занять з боку адміністрації і закінчуючи турботою про студента з боку його наукових керівників, які навіть формально несуть за своїх учнів певну відповідальність. Неформальні шляхи передбачають звертання студента за допомогою до своїх однокурсників або навіть до тих викладачів, з якими у нього склалися дружні стосунки.

2. Можна виділити шляхи, пов'язані або не пов'язані з професійною діяльністю, і шляхи, пов'язані або не пов'язані тільки з навчанням у ВНЗ.Оскільки в сучасних умовах багато студентів десь підробляють, то реально основна допомога у професійному розвитку може здійснюватися не викладачами ВНЗ, а колегами в інших організаціях. У нинішніх умовах, коли навчання меншою мірою зорієнтоване на студента (внаслідок того, що і викладачі змушені підробляти), допомога з боку колег за місцем роботи (що суміщається з навчанням) для студента виявляється своєрідною компенсацією і, крім того, якщо це колеги-психологи, то вони можуть передати студенту реальний досвід практичного використовування психологічних знань на практиці.

3. Шляхи, пов'язані з вузькою спеціалізацією студента, і шляхи, що передбачають підготовку широко освіченого фахівця.З одного боку, спеціалізація в ході навчання неминуча та навіть по-своєму корисна. Наприклад, студента включають в розробку якогось проекту (або якогось серйозного дослідження) і тоді студент одержує важливий практичний (або дослідницький) досвід використання своїх знань у розв’язанні психологічних проблем.

Але, з другого боку, у такого студента дещо звужується професійний кругозір і він втрачає щасливу можливість у ВНЗ (і особливо в університеті, де і дається універсальна освіта) долучитися до різноманітних знань, до культури у всій її складності, багатоплановості та суперечливості.

4. Самостійно вибрані (власне саморозвиток) і спеціально організовані кимось шляхи. Реально важко обійтися зовсім без сторонньої допомоги. Проблема друга і вчителя» по-справжньому хвилює багато студентів. Але непросто знайти справжнього друга та помічника, який не тільки хотів би Вам допомогти, але й готовий це зробити. Тому важливою умовою професійного і особистого розвитку є самостійний пошук таких шляхів. Для повноцінного особистого розвитку фахівця такі самостійні зусилля все одно колись доведеться зробити. Справжній друг і вчитель спеціально повинні сприяти самостійності, адже найстрашнішою послугою з боку друга-вчителя (як і з боку люблячого батька) було б формування у молодої людини відчуття утриманства і повної захищеності від труднощів долі. Яка вже тут відповідальність за власне життя!

5. Шляхи, вибудовувані з бажанням, з життєвим азартом, і шляхи, вибудовувані без бажання, як щось вимушене. Звичайно, для повноцінного особистісного розвитку студенту необхідно мати таке життєве бажання. У нього повинна бути якась значуща ідея, мета, сенс і тоді навіть багато нецікавих занять сприймаються зовсім інакше, вони стають ушляхетниними цими смислами та цілями. Конкретні шляхи особистого і професійного зростання виявляються самі собою, як тільки студент (або молодий фахівець) нарешті усвідомлює, що ж він хоче створити у цьому житті. Шлях - це всього лише засіб, спосіб, методика для вирішення важливіших життєвих проблем.

Спрямованість професійного самовдосконалення психолога. Виділяються два основні напрями професійні самовдосконалення психолога:

1. Постійне вдосконалення своєї професійної діяльності, що у свою чергу, передбачає:

1) розв’язання проблем клієнтів (в ідеалі - формування у них готовності до самостійного розв’язання своїх проблем);

2) розробку нових методів роботи;

3) формування в самому собі готовності до розв’язання складніших (і цікавіших) психологічних проблем, тобто розвиток себе як професіонала та ін.

2. Особистісний розвиток і саморозвиток у професії. Професійна діяльність - це одна з важливих умов реалізації і розвитку кращих творчих можливостей людини. Психологічна професія дає для цього особливі можливості і перспективи. На вищих рівнях свого прояву і професійна, і життєва, і особистісна лінії розвитку взаємопроникають і взаємодоповнюють одна одну. Розвиток психолога-професіонала неминуче передбачає кризи, які ще належить усвідомити, щоб контролювати та коректувати процес їх перебігу. Оскільки кризи становлення є закономірними, то на перший план постає така важлива умова повноцінного формування суб'єкта професійного самовизначення, як готовність долати ці кризові ситуації. І тут найважливішим є не стільки інтелект, зокрема, професійний, скільки морально-вольова основа самовизначення. При цьому сама воля має сенс лише за усвідомленого вибору життєвої і професійної мети, а також у прагненні до цієї мети.

У зв'язку з цим виникають навіть дещо парадоксальні ситуації. Перша ситуація пов'язана з необхідністю суб'єкта професійного самовизначення свідомо відмовлятися від тих своїх бажань (і відповідних цілей), які вже не відповідають зміненим уявленням про щастя і життєвий успіх. Тут доводиться ставити під сумнів, що традиційно виділяється в професійному самовизначенні (і в психології кар'єри), зокрема, враховувати бажання людини.

Інша ситуація пов'язана з необхідністю відмовлятися від врахування наявних здібностей і можливостей для досягнення професійних і життєвих цілей. Оскільки здібності не тільки змінюються самі у процесі розвитку людини, але й виникає сумнів щодо їх наявності (або з допомогою своїх друзів і викладачів). “Можу ” ставиться під сумнів. Якщо ми грунтуємося у своїх судженнях на морально-вольове становлення професійної суб’єктності, то повинні орієнтуватися на неминучу зміну наявних здібностей («можу») в результаті вольових зусиль суб'єкта професійного самовизначення і розвитку.

Нарешті, у професійному самовизначенні виникають сумніви щодо традиційного «треба», тобто враховування потреб суспільства («ринку праці») в даній професії в тому, якою вона «повинна бути». Не завжди зрозуміло, хто визначає це «треба» і чи завжди воно зумовлено об’єктивними соціально-економічними обставинами. Тому студент повинен самостійно визначати, що є належним і сутнісним як для свого власного розвитку, так і для розвитку суспільства, а не просто підлаштовуватися під кон'юнктуру ринку праці та суспільні норми. Це вимагає у психолога (і у студента) розвинутої волі, готовності самостійно орієнтуватися у суспільних процесах, долаючи спотворені стереотипи суспільної та індивідуальної свідомості.

У роздумах студента-психолога над цими проблемами беруть участь викладачі та наукові керівники. Але студенту необхідно, перш за все, самому ставити перед собою такі запитання та намагатися шукати на них відповіді. Якщо ж він знаходить серед викладачів справжнього наставника (наукового керівника), то між ними можуть виникати цікаві діалоги. Ініціатива може виходити від викладача, який фактично перетворюється на профконсультанта (в кращому значенні цього терміну), що допомагає майбутньому психологу вибудовувати перспективи свого професійного та особистісного розвитку.

Викладач (науковий керівник) повинен володіти розвинутою професійною етикою, не маніпулювати свідомістю студента. Але неможливо повністю відмовитися від маніпуляції, наприклад, у ситуації, коли студент розчарувався у всьому, просто недосвідчений або знаходиться у стані депресії. На викладача покладається відповідальність за прийняття рішень. Часто викладач не займає активну позицію у своїй роботі, ставиться до своєї роботи не творчо, свідомо уникає розгляду складних світоглядних проблем, наприклад, працює за інструкцією, лише вичитуючи потрібний матеріал або здійснюючи лише формальне «наукове керівництво» студентом тощо.

Бути повноцінним суб'єктом для викладача і наукового керівника студента – означає мати можливість вибиратитворчий варіант роботи або звичайний, що не вимагає ніяких морально-вольових витрат і творчості, а лише передбачає грамотного дотримання існуючого порядку.

Студент повинен бути готовим до подолання внутрішньої кризи навчальної діяльності. У багатьох студентів-психологів вона загострюється до третього курсу, хоча у когось можливі й інші варіанти. Суть кризи виражається в порушенні гармонії та виникаючій на цій основі суперечності між різними лініями розвитку. Головна проблема у розв’язанні кризи - усвідомлення цих суперечностей і грамотне керування цими суперечливими процесами. Чим більшою мірою ці суперечності усвідомлюються студентом (молодим психологом), тим більшою мірою вони стають керованими. Є ситуації дуже складних і важковирішуваних проблем, що може ще більше поглибити кризу і тоді найбільше необхідна допомога наставника.

Дослідники виділили наступні варіанти суперечностей особистості, що самовизначається:

1. Суперечність між статевим, фізичним, психологічним, соціальним, моральним і духовним розвитком людини.

2. Кризи ідентичності.

3. Суперечності між різними цінностями, несформованою ціннісно-смисловою сферою особистості.

4. Проблеми, пов'язані із зміною ціннісних установок в дорослі періоди розвитку суб'єкта праці.

5. Криза, що виникає в результаті суперечності між Я-реальним та Я-ідеальним.

6. Криза між орієнтацією на загальноприйняті норми життєвого успіху та орієнтацією на унікальний і неповторний шлях самовдосконалення.

7. Криза вікового розвитку, що зумовлена суперечностями мотиваційної та операційної ліній розвитку.

8. Криза власне професійного вибору, в основі якої є суперечності між «хочу», «можу» і «треба» і ін.

У просторі професійного та особистісного самовизначення умовно можна виділити наступні координати:

1) по вертикалі - орієнтація на гуманізм чи на егоїзм (на духовне, моральне чи на прагматичне, навіть сатанинське);

2) по горизонталі - орієнтації на норми буденної свідомості, коли щастя і професійний успіх зорієнтовані на готовий зразок або орієнтація на неповторність та самобутність, коли людина прагне прожити неповторне професійне життя.

3) лінії професійного розвитку, координатами якого є професійні наміри («хочу»), професійні можливості («можу») та усвідомлення потреби в даній професійній діяльності («треба»). Самі «хочу», «можу» і «треба» - теж не стабільні.

Існує деяка суперечність у спрямованості «хочу» (більше орієнтованої на «альтруїзм»), з одного боку, і, з другого боку, «можу» і «треба», більше орієнтованих на «унікальність», яка не завжди може співвідноситися з альтруїстською орієнтацією. Орієнтація на унікальність ніби розривається між гуманістичною та егоїстичною орієнтаціями, що породжує внутрішній конфлікт. Крім того, є деяка невідповідність між величинами «можу» і «треба». Неузгодженість «хочу», «можу» і «треба» неминуче вимагає їх корекції і розвитку, а не простого врахування у плануванні своїх перспектив.

Існують й інші суперечності в лініях розвитку суб’єкта професійного самовизначення. Наприклад, суперечності між лініями власне професійного, життєвого і особистісного розвитку. Найважливішим завданням студента-психолога та молодого фахівця є не просто мобілізувати свою волю для досягнення життєвого і професіонально успіху, але і з’ясувати для себе, з чим буде пов'язаний цей успіх, чи не доведеться потім жалкувати про втрачений талант і можливості. Творчий психолог повинен постійно шукати все нові й нові варіанти таких «просторів», відбираючи для себе найвідповідніші напрями свого розвитку, що співвідносяться зі справжньою метою і ідеалами.

«Неформальні шляхи» професійного саморозвитку психологів. У реальному студентському житті «неформальні шляхи» професійного і особистісного розвитку мають особливе значення. Вони дозволяють студенту відчути себе творчою особистістю, справжнім суб'єктом навчально-професійної діяльності. Умовно можна виділити наступні варіанти «неформальних шляхів» професійного та особистісного самовдосконалення як для студентів-психологів, так і для молодих психологів-фахівців:

1. Вчитися у клієнтів, серед яких зустрічаються люди дуже проникливі і тонко відчуваючі ситуацію. У повноцінних консультаціях важливо так організувати роботу, щоб всі здібності і таланти психолога були ніби поєднані з талантами клієнта, коли у спільній роботі клієнт чомусь вчиться у психолога, а психолог - у клієнта.

2. «Тренуватися» у тих випадках, коли якісь заняття здаються вам нецікавими. В реальній психологічній практиці часто виникають ситуації, коли клієнт чимось нецікавий психологу. І тоді найважливішим показником професіоналізму психолога є його здатність самому зацікавитися проблемою людини, що довірилася йому. Не клієнт повинен зацікавити психолога, а сам психолог ще повинен захопити клієнта своєю бесідою.

У навчальній аудиторії таке «тренування» на «нецікавих заняттях» може виражатися в тому, що студент просто вправляється у використанні невербальних засобів (поза уважного слухача, доброзичливий погляд, повне вприйняття) з метою створити для викладача атмосферу, коли йому самому захочеться розповісти щось важливе і зробити це цікаво та із задоволенням для себе. Окрім чисто невербальних засобів можуть бути використані й інші прийоми, наприклад, тактовно задане запитання, а може бути, запитання. Це не обов’язково повинно стосуватися конкретних проблем психології. Мабуть, когось з викладачів така «провокація» спонукає до активного діалогу з Вами і аудиторією в цілому. Але такі «провокації» треба виконувати тільки в тактовній і доброзичливій формі.

3. Вчитися у спільній діяльності з колегами-психологами. Навіть не йдеться про так звані «стажування» (це вже формальна, спеціально організована форма підвищення кваліфікації фахівця). Психолог може просто постежити за роботою свого колеги, а то і послухати про те, як він розказує про свої успіхи і невдачі.

4. Самоосвіта студента-психолога. Для цього слід навчитися планувати свій вільний час, скласти певний план і програму своїх основних дій тощо. Іноді це краще робити спільно з однокурсником. Але реально досить складно жити і вчитися за «наперед складеним планом», хоч у житті дорослого фахівця так і є. Набагато важливіше мати загальну мету, ідею, виділити для себе головні проблеми, які повинні хвилювати Вас у різних ситуаціях. Оскільки психолог - професія творча, то таку творчість повністю неможливо алгоритмізувати з допомогою чітко виконуваних програм. Але якщо у творчої людини є ідея, що її хвилює, то у різних життєвих ситуаціях вона свідомо (або навіть неусвідомлено) шукатиме відповіді на хвилюючі її запитання, бо відомо, що навіть «безсоння - колиска творчості».

5. Самостійна підготовка статей може дуже сильно мобілізувати молоду людину у професійному розвитку. Саме підготовка наукового тексту - це вже виклад деякої ідеї. Було б добре, якщо ці тексти відображають якісь ідеї, а не просто є формальною умовою для побудови кар'єри.

6. Участь в наукових конференціях, психологічних школах. Це також сильно мобілізує молодого психолога, підвищує у ньому почуття відповідальності за свій професійний рівень, особливо, коли доводиться готувати доповіді та виступати у присутності своїх однокурсників і відомих психологів. Сама підготовка до таких формальних заходів звичайно здійснюється студентом (або молодим фахівцем) без якогось примусу і в цьому значенні її можна віднести до неформальних шляхів саморозвитку.

7. Нарешті, гарячі дискусії зі своїми однокурсниками, а може, і з тими викладачами, з якими склалися стосунки довіри і співпраці. Сама суперечка не тільки вселяє впевненість у своїх силах, але також виявляє і слабкість аргументів та інші недоліки студента, наприклад, зайву імпульсивність чи навіть агресивність, нездатність чслухати співбесідника. Якщо студент справді професійно зорієнтований, це не стане приводом для переживання через поразку в суперечці і свою невідповідність ситуації, а шансом стати кращим на основі усвідомлення своїх недоліків. Перемога над самим собою – найбільша перемога. Навіть невдала (програна) суперечка може сильно мобілізувати студента для того, щоб з потрійною енергією звернутися до книг і підручників, які студент буквально «ковтатиме» (хоча раніше довго мучився з цими книгами і нічого не розумів у них). Програна суперечка стає енергетичною основою для саморозвитку. Але скористатися такою можливістю може лише людина сильна, з розвинутою волею, що здатна сама собі признатися у своїй недосконалості. Тільки у цьому випадку шляхи саморозвитку можуть привести до гідної мети. “Там, де немає волі, немає і шляху” (Б.Шоу). А сподіватися тільки на якусь спеціальну психотехнологію особистого зростання та саморозвитку - це самообман, адже і для реалізації цих технологій (які звичайно ж потрібні) також потрібна воля і внутрішній спокій.