Принципи формування технологій вирощування сільськогосподарських культур

Адаптивні системи землеробства реалізуються на практиці че­рез організацію території з відповідним розміщенням культур, сі­возмін і технології вирощування сільськогосподарських культур.

Сутність нової технологічної політики, що витікає з адаптивного землеробства, полягає в тому, щоб сприяти товаровиробнику в при­йнятті самостійного господарського рішення. Воно може бути здійс­нене на основі переданих йому пакетів технологій і набору технічних засобів з орієнтацією на перевагу у використанні новітніх досягнень науково-технічного прогресу в системі державного стимулювання.

На відміну від традиційної орієнтації агропромислового виро­бництва на стандартні технологічні схеми і стандарти набору машин державна технологічна політика в нових умовах, на нашу думку, повинна базуватись на таких принципах:

• екологізація технологій вирощування сільськогосподарських культур, диференціація їх відповідно до конкретних категорій агроландшафтів у системах адаптивного землеробства;

• адаптування технологій стосовно різного рівня інтенсифікації агропромислового виробництва, виробничо-ресурсного поте­нціалу товаровиробника;

• адаптування технологій стосовно багатоукладності господа­рювання, різних форм організації праці (особистих, сімейних, колективних);

• альтернативність, можливість вибору варіантів пакетів технологій, побудованих за принципом послідовного подолання
природних факторів, що лімітують вирощування сільськогоспо­дарських культур.

Порівняно не всі технології вирощування польових культур мають пряме експериментальне обґрунтування і побудовані з врахуванням системних зв'язків. Більша їх частина склалась шля­хом різних комбінувань, наприклад нових заходів на традиційну агротехніку. Останні обставини нерідко ставали причиною еко­номічних втрат і екологічних протиріч, коли сучасні засоби інте­нсифікації, особливо хімізації, застосовувались на фоні традицій­них способів обробітку ґрунту, сівби та догляду за посівами.

Використовуючи набутий досвід, необхідно поглиблювати розробку технологій стосовно як різних категорій ландшафтів, так і виробничих відношень, враховуючи, зокрема, що виробни­чо-ресурсний потенціал товаровиробника і рівень його кваліфі­кації змінюються в значних межах.

Адаптація технологій до природних умов. Вихідним момен­том при формуванні технологій вирощування сільськогосподар­ських культур є агробіологічний паспорт сорту, в якому повинно бути відображені вимоги до умов вирощування, а також відомос­ті про вплив культури на ґрунти в зв'язку з особливостями біоло­гії і агротехніки.

Методологія формування технології полягає в послідовному по­доланні факторів, що лімітують урожайність культури і якість про­дукції. Значущість цих факторів проявляється в міру інтенсифікації виробництва, з усуненням одних підвищується значення інших.

Різні поєднання факторів і інтенсивність їх прояву визначають набір технологічних операції, що здійснюються різними засоба­ми (набором робочих органів, машин і т.д.) як в просторовому, так і в часовому вимірах.

Адаптація технологій до різних рівнів інтенсифікації виро­бництва. Для вирішення цього завдання необхідна достатньо ва­гома експериментальна основа з врахуванням складності систем­них зв'язків між виробничо-ресурсним потенціалом, парамет­рами технологій і урожайністю. Застосування добрив, пестици­дів, меліорантів створює передумови для поглиблення спеціалі­зації сівозмін, мінімізації обробітку ґрунту, зменшення норм ви­сіву насіння, маневрування з строками сівби і т.д.

Безперечно, стосовно різного забезпечення виробничими ре­сурсами, особливо добривами і іншими засобами хімізації, пови­нні розроблятися різні варіанти технологій.

Виходячи з криволінійної залежності урожайності від забез­печеності цими засобами, доцільно орієнтувати розробку техно­логій на декілька рівнів інтенсифікації. Якість їх залежить знач­ною мірою і від біокліматичного потенціалу.

З метою уніфікації оцінки технологій вирощування сільсько­господарських культур за інтенсивністю пропонується їх чотири категорії:

• екстенсивні технології, орієнтовані на використання приро­дної родючості ґрунтів без застосування добрив та інших хімічних засобів або дуже обмежене їх застосування;

• нормальні технології, що забезпечують усунення гострого
дефіциту мінеральних елементів живлення, які знаходяться в
критичному мінімумі, орієнтовані на створення і підтримку сере­днього рівня окультуреності ґрунтів, попереджуючи їх деграда­цію (ерозію, дефляцію, забруднення), що відповідають побудові
адаптивних систем землеробства;

• інтенсивні технології, що забезпечують оптимальний рівень
мінерального живлення рослин і захисту від бур'янів, шкідників,
хвороб, полягання хлібів. Продуктивність культури при цьому
рівні вкладення ресурсів відповідає оптимуму можливого. При
цьому забезпечується задана якість продукції;

• високоінтенсивні технології, розраховані на досягнення мак­симального прибутку з врахуванням екологічних обмежень техно­генезу. При цьому досягається близька до потенціально можливої за
сучасного рівня науково-технічного прогресу урожайність культур.

Інтенсивні технології принципово відрізняються від традицій­них за набором технічних, агрохімічних, біологічних засобів. Ви­сокі технології передбачають не лише забезпечення оптимально­го рівня мінерального живлення рослин і відповідного захисту від шкідливих організмів, а й якісно відмінні способи передпосі­вного обробітку ґрунту за допомогою спеціальних машин на од­накову глибину сівалками точної сівби, адекватну систему до­гляду за посівами з використанням ефективних обприскувачів, збирання врожаю високопродуктивними технічними засобами.

За деяких обставин, що раніше згадувались, викликає інтерес випробування і оцінка альтернативних технологій, зокрема орга­нічного або біологічного землеробства. Порівняльна їх оцінка з інтегральними технологіями важлива також для адекватного сприйняття їх товаровиробниками.

Розробка технологій вирощування сільськогосподарських культур повинна здійснюватись в системі багатофакторних до­слідів по блоках взаємодії: сівозміни — удобрення — пестициди; строки посіву — норми висіву насіння — удобрення, пестициди і так далі. Потім з врахуванням цих досліджень доцільно закладати інтегральні багатофакторні досліди з вивчення взаємодії відібра­них сівозмін і систем обробітку ґрунту при різних рівнях інтен­сифікації, в тому числі таких, при яких забезпечується максима­льна урожайність, тобто виявлення потенціалу агроценозів, максимальний прибуток і окупність вкладень. Методологія такої побудови технологій розроблена, створені відповідні моделі та апробовані в виробничих умовах.

На жаль, високий ступінь інтеграції досліджень в сільськогос­подарській науці досягається дуже рідко. Більша частина науко­вої інформації в землеробстві розпорошена по окремих елемен­тах, ланках, у кращому випадку блоками взаємодії. Тут важливо знайти найлегші способи синтезу фрагментарної інформації для побудови моделей технологій у першому наближенні.

Адаптування технологій до різних форм господарювання. В багатоукладній економіці виникає необхідність диференціації технологій вирощування сільськогосподарських культур стосов­но різних форм організації праці, особливо в малочисельних коле­ктивах. Особливості їх технологічного забезпечення — вузька спеціалізація сівозмін, набір культур з розтягнутими строками сі­вби і збирання для зменшення напруженості польових робіт, суміщення технологічних операцій по передпосівному обробітку ґрунту, внесенню добрив, пестицидів, сівбі і т.д.

Набори технологій розробляють стосовно різних агроекологі­чних груп земель для різних рівнів інтенсифікації виробництва і категорій товаровиробників на основі нормативів.

Ідентифікація зональної належності об'єкта відбувається від­повідно до схеми природного господарського районування земе­льного фонду. В якості критеріїв підбору або розробки техноло­гічних операцій виступають природні, економічні фактори і екологічні обмеження. Такі орієнтовні критерії подані в табл. 39.

Такий підхід технологічного забезпечення землеробства відріз­няється від традиційного відмовою від жорстких технологічних схем, багатоваріантністю вибору рішень з урахуванням змін обста­вин. В межах кожного набору технології вирощування певної куль­тури відрізняються сукупністю заходів по переборюванню природ­них факторів, лімітуючи її продуктивність. Такі моделі повинні бути типовими для окремих грунтово-кліматичних зон та регіонів.