Психотерапія термінальних хворих

Психотерапія середовищем. Людина – це істота, яка тісно пов’язана з тим, що називають "домом". "Дім" – це те середовище, яке оточує людину, це близькі і рідні, це дорогі серцю предмети і речі – все, що створює "Я" людини.

Коли людина потрапляє в лікарню, вона втрачає дім. У стінах хоспісу намагаються створити умови, в яких людина відчувала би себе захищеною, тобто вдома. Звідси випливають основні етичні принципи паліативної служби:

1. ставлення до пацієнта як до особистості;

2. страждання страшне, коли воно не має сенсу, тому сенс важливо віднайти в цінностях оточуючого світу (в пошуках істини, Бога, в красі, в любові і прощенні ворогів);

3. робити добро;

4. мінімум шкоди і травматичності для пацієнта – не можна, щоб лікування було важчим за саме захворювання;

5. надання допомоги, коли її чекають чи просять;

6. повага до життя;

7. прийняття незворотності смерті;

8. використання всіх ресурсів пацієнта;

9. виконання останнього бажання;

10. намагання зберегти життя, але при біологічній неможливості – створення умов комфортного вмирання;

11. пріоритет надається індивідуальним потребам пацієнта (навіть перед соціальними правилами) – хворий повинен відчувати свободу;

12. чим менше очікувань, тим вища якість життя;

13. хворий і сім’я – єдине ціле; турбота про сім’ю – це продовження турботи про хворого.

Звідси випливають основні принципи догляду за хворими: - вміння слухати; - терапія присутністю; - вміння служити; - уміння жити з пацієнтом; - важливість створення психотерапевтичного середовища; - єдність персоналу і сім’ї в догляді за пацієнтом; залучення волонтерської служби; - індивідуальний підхід до пацієнта і його сім’ї; - задоволення духовних потреб.

Аналіз роздумів хворих про те, як би їм хотілося померти, показує, що в основному побажання пацієнтів визначаються такими параметрами як швидко, легко, непомітно, красиво, вдома.

Поняття швидко і непомітно пов’язане із якістю життя – чим більше приємного, тим непомітніше проходить час.

Психотерапія середовищем включає насамперед створення домашніх умов у лікарні: відмова від суворого санепідрежиму, поруч з хворими можуть знаходитися родичі, домашні тварини, в палаті стояти сімейні фото, особливо фото хворого у молодому віці, фото батьків, естетичний інтер’єр лікарні, природний пейзаж за вікном, добре, коли хоспіс чи лікарня оточена садом. Гармонізація стосунків родичів хворого також має терапевтичну дію.

Арт-терапія. Звукотерапія. Картини (особливо високодуховні – як картини М.Реріха), звуки природи та імітуючі їх звуки музики, свіже повітря та аромати мають глибокий терапевтичний вплив. Дуже добре, за спостереженнями А.В.Гніздилова, на термінальних хворих впливає звук церковних дзвонів - низькі звуки стабілізують психіку.

Казкотерапія. Театротерапія. Костюмоване розігрування казкового сюжету, який містить інформацію про смерть. Пацієнт, прийшовши на виставу, змішувався з компанією акторів лікарів, музикантів. Всі переодягнені в маскарадні костюми – ніхто не знає, хто є хто. Кожен підходить до дзеркала і грає те, що йому навіває той чи інший музичний твір. Так в пацієнтові розкривається "дитина". І цей досвід виявляється дуже корисним перед лицем смерті.

Лялькотерапія. Лялька тісно пов’язана з фольклорно-казковою культурою народу. Лялька є "опорним об’єктом" дитини для пізнання світу. Лялька – це модель спілкування з іншими людьми. Лялька допомагає налагодити невербальне спілкування з хворим через образ і оживляє його емоції, тим самим живлячи психічний тонус і роблячи людину трохи щасливішою. Тому хворим корисно дарувати ляльки, але ляльки особливі, красиві, нестандартні – в жодному випадку не на зразок "барбі".