· розчищення меліорованих земель від деревної та трав'янистої рослинності, купин, пнів і моху;
· розчищення меліорованих земель від каменів та інших предметів;
· меліоративна обробка солонців;
· розпушування, піскування, глинювання, землевання, плантаж і первинна обробка ґрунту;
· проведення інших культурно-технічних робіт.
Хімічна меліорація
· вапнування,
· фосфоритування,
· гіпсування.
Меліорація клімату
Меліорація клімату — покращення клімату шляхом зміни кліматичного режиму в потрібну людині сторону: насадження лісосмуг, зрошення, обводнення тощо.
19.Продуце́нти — організми, які продукують органічні речовини із неорганічних сполук. Організми, які здатні до фото- або хемосинтезу.
Вони є автотрофами, тобто організмами, які здатні синтезувати з неорганічної речовини необхідні їм для життя органічні речовини. Це вищі рослини (крім паразитних та сапрофітних), водорості, деякі бактерії (залізобактерії, сіркобактерії) та ін.
До них належать:
· автотрофи (вищі рослини, водорості, деякі бактерії), які синтезують із неорганічних речовин органічні в процесі фотосинтезу;
· хемотрофні організми (мікроорганізми), які синтезують органічну речовину з неорганічної за рахунок енергії окислення аміаку, сірководню і інших речовин.
20.Консуме́нти — це гетеротрофні організми, що одержують енергію за рахунок споживання готової органічної речовини. У одному трофічному ланцюзі можуть бути консументи 1-го порядку (рослинноїдні тварини) та консументи 2-го та 3-го порядків (хижаки). Наприклад, консументи 3-го порядку (крупні хижаки) поїдають консументів 2-го (дрібні хижаки), які поїдають, у свою чергу, консументів 1-го порядку.
Серед консументів є травоїдні (тварини, що живляться рослинною їжею), усеїдні (тварини, що споживають як рослинну, так і тваринну їжу), м'ясоїдні, а також паразити. Кількість видів цієї групи найбільша — понад 1,5 млн, а їхня маса становить близько 2,3∙108 т.
21.Сапротро́фи ( редуценти, сапрофіти ) — організми, що отримують необхідні для життєдіяльності речовини, руйнуючи залишки мертвих рослин і тварин чи відмерлі частини рослин і тварин, абсорбуючи розчинні органічні сполуки.
Оскільки сапротрофи не можуть самостійно виробляти необхідні їм сполуки, вони вважаються типом гетеротрофів. Вони включають багато грибів (решта — паразитичні, мутуалістичні або коменсалістичні симбіонти), бактерій і найпростіших.
Тварини, що харчуються падаллю та екскрементами, наприклад добривні жуки, стерв'ятники, алігохети, багатоніжки, раки, соми, грифи, і деякі незвичайні не-фотосинтезуючи рослини також іноді називають сапротрофами, але їх точніше називати сапрофагами.
22.ТРОФІЧНА СІТКА – трофоенергетичні відносини груп організмів в угрупованні, де всі живі істоти є об’єктами живлення інших, тобто тісно пов’язані між собою. Переважно кожен організм може живитися не одним, а декількома видами, і сам споживається в їжу декількома іншими видами. Наприклад, попелиць поїдають личинки і жуки сонечок, личинки мух-сірфід комахоїдні птахи. Внаслідок того, що різні трофічні ланцюги часто переплітаються один з одним, формується трофічна сітка. Щоб встановити існування трофічних сіток використовують аналіз вмісту шлунків. Особливо доцільний цей метод використовується щодо птахів. Існування трофічної сітки забезпечує стійкість екосистеми: якщо змінюється чисельність популяцій певних видів, легко замінюються кормові об’єкти і сумарна продуктивність екосистеми залишається сталою.
23.Екологі́чна пірамі́да (або трофічна піраміда, харчова піраміда) — графічне подання зміни кількості біомаси або біопродуктивності на кожному трофічному рівні екосистеми. Піраміда біомаси показує кількість біомаси на кожному з трофічних рівнів, в той час як піраміда біопродуктивності показує кількість надлишкової біомаси, що продукується організмами на кожному з рівнів.
Екологічні піраміди починаються продуцентами на нижньому рівні і продовжуються вгору через один або кілька рівнів консументів.
Розрізняють три типи екологічних пірамід:
− піраміда чисел − відображає чисельність окремих організмів на кожному рівні;
− піраміда біомаси − кількість органічної речовини, синтезованої на кожному з рівнів;
− піраміда енергії − величина потоку енергії.
24.Еколо́гія (грец. οίκος — будинок, дім; грец. λογος — наука) — наукова дисципліна, один з розділів біології, який досліджує взаємовідносини між біотичними та соціальними цілісностями та їхнім довкіллям.
Екологія вивчає взаємовідносини організмів із довкіллям, досліджує структурно-функціональну організацію надорганізмових систем (популяцій, угруповань, екосистем, біосфери), виявляє механізми підтримання їх стійкості у просторі й часі.
25.Об'єкти дослідження екології — в основному, системи вище рівня окремих організмів: популяції, біоценози, екосистеми, а також вся біосфера. Предмет вивчення — організація і функціонування таких систем.
Головне завдання прикладної екології — розробка принципів раціонального використання природних ресурсів на основі сформульованих загальних закономірностей організації життя.
26.Предмет вивчення екологiї
Екологiя - це наука, яка вивчає вiдносини органiзмiв (особин, популяцiй, бiоценозiв i т.п.) мiж собою та з навколишньою неорганiчною природою, загальнi закони функцiонування екосистем рiзного iерархiчного рiвня, середовище мешкання живих iстот (включаючи людину). Посилення впливу людини на природу надає все бiльшої гостроти екологiчним проблемам взаемодiє людини та природи, людства та бiосфери.Екологiя як наука сформувалася в серединi ХIХ столiтгя, коли виникло розумiння, що не тiльки будова та розвиток органiзмiв, але i їх взаемовiдносини iз середовищем iснування пiдпорядкованi певним закономiрностям. Поняття «екологiя» вперше вжив у 1866 роцi нiмецький вчений Е. Геккель. Воно походить вiд грецьких слiв oikos, що означас дiм, помешкання, мiсце перебування та logos - наука. «Пiд екологiею ми розумiемо суму знань, - писав Е. Геккель, - якi належать до економiки природи: вивчення всiєї сукупностi взасмовiдносин тварини з навколишнiм середовищем як органiчним, так i неорганiчним i насамперед - її дружнiх i ворожих стосункiв з тими тваринами i рослинами, з якими вона прямо чи опосередковано вступае в контакт. Одним словом, взаемовiдносин, що iх дарвiн називас умовами, якi породжують боротьбу за iснування».Спочатку цей термiн застосовувався тодi, коли йшлося про вивчення взаемозв’язкiв мiж рослинними та живими спiльнотами, що входять до складу стiйких та органiзованих систем, котрi склалися в процесi еволюцiї органiчного свiту та навколишнього середовища. Формування екологiї як науки вiдбувалося на початку ХХ столiття, i довгий час вона розвивалася серед бiологiчних наук. Важливу роль у диференцiацiї екологiчної науки вiдiграв ІІІ Ботанiчний конгрес, який вiдбувся 1910 року в Брюсселi. На ньому було вирiшено подiлити екологiю рослин на екологiю особин (аутекологiю) та екологiю угрупувань (синекологiю). Цей подiл поширився також на екологiю тварин та загальну екологiю.Загальна екологiя займасться дослiдженням усiх типiв екосистем. Екологiя рослин. Екологiя тварин екологiя людини та екологiя мiкроорганiзмiв, соцiальна екологiя Екологiя значно розширила предмет свого винчення. Бiльше того, за короткий час, переважно з 60-70-х рокiв ХХ ст., вiдбулася диверсифiкацiя науки.За М. Ф. Реймерсом, екологiя - це: 1) частина бiологй (бiоекологiя), яка винчає вiдносини (стосунки) органiзмiв (особин, популяцiй, бiоценозiв) мiж собою та навколишнiм середовищем, тобто мас той предмет винчення, що його окреслив ще Е. Геккель; 2) дисциплiна, яка вивчас загальнi закони функцiонування екосистем рiзного iсрархiчного рiвня. Пiд iєрархiєю розумiють розташування елементiв, регiонiв, систем ступiнчастим рядом. На кожному щаблi (або рiвнi) внаслiдок взасмодiї з навколишнiм середовищем (енергiєю та речовиною) виникають характернi функцiональнi системи; 4) сфера знань, яка розглядає деяку сукупнiсть предметiв i явищ пiд кутом зору суб’єкта чи об’єкта (здебiльшого живого i за участю живого); спецiалiзованi екологiчнi науки, якi розрiзняються за об’сктом та предметом дослiдження. Бiоекологiя Аутекологiя Синекологiя демекологiя. На долю екологiї випало завдання розробити новi, науково обгрунтованi методи, що виходять з iде збереження бiосфери планети.
28.У структурі сучасної екології виділяють такі основні напрямки; загальну, спеціальну та прикладну екологію.
Загальна екологія вивчає фундаментальні проблеми структурно-функціональної організації екосистем, а також досліджує взаємодію біосистем різних рівнів інтеграції між собою та довкіллям.
Спеціальна екологія досліджує закономірності функціонування конкретних екосистем або особливості пристосування популяцій різних видів організмів чи їх угруповань до умов навколишнього середовища.
Прикладна екологія з'ясовує різні аспекти дії чинників довкілля на біосистеми і спрямована на розв'язання головним чином практичних питань.
· агроекологія (сільськогосподарська екологія)
· аутоекологія (екологія організмів)
· популяційна екологія (демекологія)
· синекологія (екологія угруповань)
· системна екологія (екологія екосистем)
· екологія людини із такими підрозділами, як соціоекологія, антропоекологія.
· еволюційна екологія — вивчає історичні зміни екосистем і біосфери у зв'язку зі змінами умов довкілля.
Системна екологія поділяється на розділи, які досліджують окремі види екосистем (екологія лісів, боліт тощо, а також урбоекологія, агроекологія і т. ін.).
Ще одна класифікація екологічних дисциплін, за принципом теоретичності і застосування знань на практиці включає екологію теоретичну і практичну:
1. Теоретична екологія (біоекологія) — екологія живих організмів: людини, тварин, рослин, мікроорганізмів. Цей розділ виник першим і є фундаментом екології.
2. Практична —
а) геоекологія — вивчає охорону і раціональне використання природніх ресурсів, ділиться на атмо-, гідро-, літо- та ландшафтну екологію.
б) соціоекологія — вивчає вплив соціально-економічних факторів на довкілля.
в) техноекологічна — вивчає техногенні фактори забруднення довкілля. Поділяється на екологію промисловості, с/г, транспорту.
Таким чином сьогодні є підстави говорити про складно організовану систему — екологічне знання.
Із середини ХХ століття термін «екологія» також вживається як синонім понять довкілля, «стан навколишнього середовища» тощо, зокрема у таких словосполученнях, як «екологічна криза», «екологічний стан», «екологічні проблеми».
29.Моніто́ринг довкі́лля, екомоніто́ринг (рос. мониторинг окружающей среды, англ. environmental monitoring, нім. Monitoring n der Umwelt (der Umgebung)) — комплексна науково-інформаційна система регламентованих періодичних безперервних, довгострокових спостережень, оцінки і прогнозу змін стану природного середовища з метою виявлення негативних змін і вироблення рекомендацій з їх усунення або ослаблення.
Моніторинг як багатоцільова інформаційна система включає:
· біоекологічний моніторинг, що вивчає природне середовище з точки зору його впливу на стан здоров'я людей;
· геосистемний, або природно-господарський моніторинг, що вивчає зміни геосистем (у тому числі природних), з яких складається навколишнє середовище (геомоніторинг);
· біосферний моніторинг, що забезпечує спостереження, контроль і прогноз можливих змін природного середовища в глобальному масштабі (біомоніторинг),
· моніторинг геологічного середовища (літомоніторинг).
Виходячи із завдань і впливу об'єктивних умов екологічний моніторинг (моніторинг довкілля) можна розділити на:
1. Загальний (стандартний) — оптимальне за кількістю досліджувальних параметрів, систематичне дослідження компонентів біосфери.
2. Оперативний (кризовий).
3. Фоновий (науковий) — високоточні наукові спостереження за всіма компонентами біосфери, які проводяться переважно в заповідниках.
1. Базовий — спостереження за загальними природними явищами без покладання на них антропогенних впливів.
2. Фоновий — вивчає як спостереження за біологічними об'єктами, так і за світовими явищами в біосфері Землі.
3. Імпактний — спостереження за регіональними впливами в особливо небезпечних місцях.
