Практичне оволодіння мовленням|язиком|. Розуміння мовлення дошкільниками

Тема 6: Розвиток мовлення дітей дошкільного віку

План

Практичне оволодіння мовленням|язиком|. Розуміння мовлення дошкільниками.

2. Розвиток словника і граматичної будови мови.|промови|

Засвоєння розмовної мови.

Розвиток зв'язної мови.

5. Розвиток фонемного слуху.|чутки|

Формування внутрішнього мовлення.

Розвиток мовленнєвих функцій.

8. Методика розвитку мовлення дітей дошкільного віку.|промови|

Література

1. Аркии Е.А. Ребенок в дошкольные годы / Под. ред. А.В. Запорожца и В.В. Давидова. — М.: Просвещение, 1968.

2. Богуш А.М. Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошк. віку. — К.: Освіта, 1997.

3. Богуш А. М. та ін. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі: Навч.посібник. – К.: Вища шк.., 1992.

4. Вікова психологія. За ред. Г.С. Костюка. К.: «Радянська школа». 1976., 272с.

5. Гербова В.В.,Максаков А.И. Занятия по развитию речи впервой младшей группе детского сада. — М.: Просвещение, 1986.

6. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974, - 356 с.

7. Мухина В.С. Детская психология: Учеб. для студентов пед. ин-тов/ под ред. Л. А. Венгера. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1985. – 272с

8. Мухина В. С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студ. вузов. - 5-е изд., стереотип. - М/. Издательский центр «Академия», 2000. - 456 с.

Розвиток мовлення дітей дошкільного віку

Мовлення дітей в період від 3 до 5 років розвивається дуже стрімко, вона відшліфовується і вдосконалюється. Поступово діти оволодівають правильною звуковимовою. У 4 - 5 років за нормативними показниками дитина має правильно вимовляти всі звуки рідної мови та вміти самостійно сказати чи повторити слова зі складною складовою структурою (4-5 складів) і слова зі збігом приголосних.

Формування мовлення у дитини в 4 роки. У словнику дітей з'являються слова, що позначають збірні та абстрактні поняття. Так, у 4 роки дитина має знати назви основних кольорів (червоний, синій, зелений, чорний, білий, жовтий, коричневий), найбільш уживані збірні поняття (овочі, фрукти, меблі, посуд, іграшки тощо).

У 5 років дитина добре знає і користується у власному мовленні словами, що позначають абстрактні поняття: любов, добро, сміливість, лінощі тощо. Діти цього віку добре розуміють антонімію (день — ніч, м'який — твердий) та синонімію {морозний — це те саме, що й холодний, балакати - це те саме, що й говорити, тощо). Дітям доступні і деякі нескладні переносні значення (за умови їх пояснення дорослим), наприклад «золота осінь», «золотіруки». У мовленні діти припускаються лише поодиноких граматичних помилок, пов'язаних з нетиповими випадками вживання граматичних категорій (слова, у яких змінюється основа, наприклад гарний — кращий, чи відбувається чергування звуків, наприклад, Запоріжжя — запорізький).

З'являються монологічні форми мовлення. Дитина може переказати щойно прослухане оповідання, скласти невеличку розповідь за малюнком та попередньо обговореним планом. У цей період здорова дитина цілком готова й до оволодіння грамотою. Доведено, що більшість дітей цього віку можуть оволодіти звуковим аналізом слова, вивчити букви, навчитися зливати звуки у склади.

Порушення звуковимови у дітей, яким виповнилося 5 років, вважаються патологічними й у більшості випадків виправити їх можна лише за допомогою логопеда. Невиправлені недоліки можуть закріпитися і залишитися у дитини на все життя. Вони не лише ускладнять спілкування дитини, а й негативно вплинуть на засвоєння нею читання та письма.

У віковий період від 5 до 7 років мовлення дитини вже повністю сформоване, її словниковий запас багатий на слова, що належать до різних частин мови. Діти можуть пояснити значення слів (у тому числі й абстрактних). їхнє мовлення розгорнуте, переважають поширені речення; вони використовують складні синтаксичні конструкції, що виражають часові, просторові, причинно-наслідкові зв'язки тощо. Дитина вільно може розповісти про події свого життя («Як ми відпочивали влітку», «Що я робив учора»), переказати оповідання чи казку, придумати продовження до них. Не викликає труднощів опис предмета чи явища (наприклад, пори року).

У цей період закладаються підвалини писемного мовлення, а також оволодіння дитиною звуковим аналізом слів. Багато дітей вже вміють читати та викладати з розрізної азбуки слова і навіть цілі речення, які не потребують застосування орфографічних правил.

Практичне оволодіння мовленням|язиком|. Розуміння мовлення дошкільниками

Діти засвоюють мову дуже швидко. Їхній словниковий запас зростає не тільки за рахунок іменників, а і дієслів, займенників, прикметників, числівників. Паралельно вони оволодівають уміннями сполучати слова у речення за законами граматики, у 4-5-річному віці без спеціального навчання засвоюють елементарні правила граматики і синтаксису рідної мови.

Розвиток мовлення відбувається у процесі вдосконалення практичного використання мови у спілкуванні з іншими людьми. Водночас мовлення стає основою перебудови психічних процесів, знаряддям мислення. У дошкільному віці дитина є найчутливішою до мовних явищ. Одночасно з орієнтацією на зміст слів вона виявляє найбільшу цікавість до звукової форми слова, часто спеціально змінює слова, творить нові.

На 5-му році життя дошкільники намагаються усвідомити значення слів і пояснити їх будову. Діти старшого дошкільного віку вже відрізняють слова на позначення існуючих предметів від слів, які складаються із довільного набору літер (н-д, яблуко і яко). Однак вони ще не усвідомлюють, що слова взяті для позначення об’єктів не в зв’язку з певною необхідністю, а довільно. На запитання, чи можна назвати собаку коровою, корову собакою, дошкільник швидше за все відповість: «Ні, собаки гавкають, а корови дають молоко». Як стверджує Л.Виготський, дитина думає, що назва об’єкта належить йому «від природи».

Розвиток мови виявляється насамперед у тому, що вдосконалюється розуміння мови дитиною. Діти слухають досить складні інструкції і точно виконують потрібні дії на вимогу вихователя (Г. І. Кислюк). Казки, оповідання, вірші посідають дедалі більше місце в житті дітей дошкільного віку. Мова супроводить усі види їх діяльності: спостереження і малювання, музичні заняття і лічбу, працю й ігри. До кінця дошкільного віку за певних умов виховання дитина|дитя| починає|розпочинає,зачинає| не тільки|не лише| користуватися мовленням|промовою|, але і усвідомлювати її будову|споруду|, що має важливе|поважне| значення для подальшого|наступного| оволодіння грамотою.

На четвертому році життя помітно покращується вимова звуків, мовлення стає більш чітким, до кінця 4-го року дитина адекватно сприймає і розрізняє всі фонеми ([а]- звук, а - фонема).

Комунікативно-мовленнєвий розвиток на четвертому році життя полягає у продовжені засвоєння дитиною експресивно-мімічних, пара лінгвістичних (невербальні: жести, рухи, міміка тощо; парамовні: інтонація, ритміка, мелодика та ін.) мовних засобів. Вона розуміє мову без наочності, уважно слухає казки. Усвідомлює їх зміст, за допомогою дорослого охоче переказує їх.

Діти добре знають і правильно називають предмети найближчого оточення. Ширше починають використовувати прикметники, прислівники, прийменники. З’являються елементи монологічного мовлення ситуативного характеру. У спілкуванні молодші дошкільники користуються простими і складними (складнопідрядними) реченнями, виявляють ініціативу та активність, швидко зростає словниковий запас. До кінця 4-го року життя біля 1600 слів. Спостерігаються явища словотворення. До кінця 4-го року життя дитина може виділити 1 звук в слові і наявність звуків у слові. (Наприклад. «Я Вам скажу слово, а ви будете плескати у долоні коли почуєте слова зі звуком «к» …капуста, пошта, кіт…»).

У цьому віці дитина оволодіває зменшеними суфіксами «стіл - столик», «лошадь - лошадка», знають та використовують множину. Діти легко вчать вірші та передають зміст довгої казки за допомогою запитань.

Л. С Славина в своєму дослідженні показала, що навіть три -, чотирирічні діти з великою емоційністю сприймають оповідання про ляльку, яка лишилася без даху над головою, після того як кицька зруйнувала її будиночок. Якщо розповідач конкретизує незрозумілу для дитини умову («залишилася без даху над головою»), пояснюючи, що ніде було ляльці спати, дощ лив прямо на неї і не було куди від нього заховатися, то при такій подачі тексту дитина зрозуміє оповідання. Розуміння почутого оповідання швидко прогресує, відкриває 4 - 6-річній дитині багатюще джерело добування нових знань про життя людей, явища природи.

На п'ятому році життя діти розуміють нескладний сюжет казки або короткого оповідання. Дитина середнього дошкільного віку може яскраво уявляти собі людей, їхні дії, переживання, про які йдеться в оповіданні, якщо, звичайно, це оповідання зрозуміле і побудоване на знайомих дитині образах.

У 5-ть років дитина починає оволодівати різними модифікаціями темпу та сили голосу, дикцією та виразністю мовлення. Обсяг побутової лексики наближається до її обсягу дорослої людини. Словниковий запас становить майже 3,5 тис. слів. Дошкільник вчиться правильно узгоджувати слова, використовує поширені речення, його висловлювання адекватні ситуації мовлення. Він відповідає на запитання, ставить зустрічні, самостійно робить прості пояснення, наводить докази, переказу казки та розповіді, з незначною допомогою дорослого складає описові й оповідні висловлювання.

У п’ять років різко покращується вимовна сторона мовлення. Мовлення стає більш чіткішим, зростає мовленнєва активність, дитина починає володіти вільно монологічним мовленням, самостійно переказує казки, може вживати речення складної структури, без труднощів виявляти наявність звуків у слові (1 і 2 звука).

У 6-7 років адекватними ситуації є темп і сила голосу, правильно поставлена дикція, урізноманітнюються засоби виразності мовлення, збагачується обсяг побутової лексики, відбувається активне оволодіння видовими, родовими та образними поняттями. Словниковий запас досягає 5-6 тис. слів. У цьому віці дошкільник уміє узгоджувати слова за всіма граматичними категоріями, використовує всі типи речень (прості, поширені, складносурядні та складнопідрядні). Його висловлювання адекватні конкретними комунікативним ситуаціям і поза ситуативному спілкуванню.

Діти старшого дошкільного віку самостійно придумують казки, розповіді, використовують різноманітні виражальні засоби, зацікавлено сприймають чужі аргументи, докази і самі ними послуговуються. Воно виявляють ініціативу в спілкуванні: діляться враженнями з ровесниками, ставлять запитання, залучають ровесників і старших до спілкування. Старші дошкільники навіть зауважують на мовні помилки ровесників, виправляють їх, користають простими поняттями. Їхнє мовлення чисте, граматично правильне, виразне.

У шість років дитина правильно вимовляє всі звуки рідної мови, чітко вимовляє слова. Словниковий запас може бути від 3000 – 4000 слів. Сформованим є фонетичне сприймання, вони правильно користуються граматичними формами і категоріями.

На сьомому році життя дитина повністю оволодіває правильним звуковим оформленням слів. Має великий словниковий запас і в основному правильне граматичне мовлення. Всі слова використовує за родовими відмінками, вживає складні граматичні конструкції, може змінювати дієслова. Вільно користується монологічним мовленням. У нормі до кінця 7-го року життя дитина повністю готова до оволодівання програмою мови у школі у тому числі оволодіванням читанням та письмом.

2. Розвиток словника і граматичної будови мови|промови|

Впродовж|упродовж| дошкільного віку продовжує рости|зростати| словарний склад мови|промови|. В порівнянні з раннім дитинством словник дитини|дитяти|-дошкільника збільшується, як правило, в три рази. При цьому зростання|зріст| словника безпосередньо залежить від умов життя і виховання; індивідуальності дитини та її психічного розвитку.

Словник дитини збагачується тепер вже не тільки тому, що збільшується кількість іменників, а й інших частин мови. Дитина цього віку вживає в мові багато дієслів, займенників, сполучних слів. Прикметники вживає значно менше: очевидно, вихователі мало ознайомлюють дітей з ознаками і якостями речей. Проте якщо вихователь на прогулянці, на заняттях запитує дітей: «Яка ромашка? дерево? море? ліс? сосна? гриб?...»—і сам, розмовляючи з ними, називає якості предметів, то 4 - 6-рїчнї діти в своїх розповідях починають часто вживати різні прикметники.

Словник дитини|дитяти|-дошкільника швидко збільшується не тільки|не лише| за рахунок іменників, але і дієслів, займенників, прикметників, і сполучних слів, чисельників. Саме по собі збільшення словарного складу не мало б великого значення, якби дитина|дитя| паралельно не опановувала|оволодівала| умінням поєднувати|сполучати| слова в пропозиції|реченні| за законами граматики. В період дошкільного дитинства засвоюється морфологічна система рідної мови, дитина|дитя| практично освоює в основних рисах|межах| типи відмін і відмінювань.

У дошкільному віці діти починають|розпочинають,зачинають| незвичайно легко утворювати слова, міняти|змінювати,замінювати| їх сенс|зміст,рацію|, додаючи|добавляючи| різні суфікси.

Женя. Я мишульчик|, а ти ведмідь.

Батько. А якщо я лев, то ти хто?

Женя. Льовунчик.

Засвоєння мови|язика| визначається надзвичайною активністю самої дитини|дитяти| по відношенню до мови|язика|. Ця активність виражається|виказується,висловлюється| в словотвореннях і словозмінах, які дитина|дитя| будує по наявних зразках|взірцях|. Дошкільний вік є|з'являється,являється| періодом, в якому виявляється найбільша чуйність до мовних явищ.

На п'ятому році життя у|в,біля| дитини|дитяти| з'являються|появляються| спроби осмислити значення слів і пояснити їх походження. Дитина|дитя| намагається|пробує| зіставити одні слова з|із| іншими співзвучними словами. Наприклад, слово «трава» — з|із| «отруїти», «дерева» — з|із| «деревня» і т.п. Тут смислове тлумачення перш за все|передусім| слідує|прямує| за звуковим зіставленням, тому спроби пояснити етимологію (первинне значення, походження слова) не завжди успішні.

Засвоєння розмовної мови

Вихователі спеціальну увагу приділяють тому, щоб діти точно, правильно і чітко вимовляли слова 3 - 4-річний дошкільник часто говорить неправильно: шепелявить, гугнявить, сюсюкає. Такі звукові спотворення не тільки роблять мову некрасивою і незрозумілою іншим. Закріплюючись, ці недоліки стають далі серйозною перешкодою для засвоєння молодшим школярем грамотного письма. Діти пишуть так, як вимовляють: «плавда» (правда). Вихователі спеціально вправляють дітей у розрізненні і точному відтворенні важких для артикуляції фонем, навчають їх слуховогоаналізу слова. Діти повинні сказати, де звук «к» чується в слові «каша», а де - в слові «мак». Скільки разів чується звук «к» у слові «кицька»? Чи є різниця в словах «пташка прилетіла» і «пташки прилетіли»?

У процесі розвитку слухання в дітей-дошкільників зростає інтерес до слова, його звучання, форми і відношення до предмета, який воно позначає: «Чому його назвали півнем? Хто придумав так його назвати?», «Чому камінь назвали так?». Інтерес дітей до звучання слова виявляється з тому, що вони змінюють слова, «граються» ними, римують, вигадують нові слова. 3 - 4-річ-на дитина «говорить віршами»: «Татусь, бабуся, шапка, мамка — ні, так недобре говорити».

Діти дошкільного віку часто самі придумують нові слова, яких немає в рідній мові, наприклад: «Я втік і притік назад», «Я велика, я сама буду ліяти квіти з лійки», «Який наш тато смішотний», «Підемо гуляти». — «А в скількирьох?», «Ану, Сашко, не відставай, давай натискай!» — «Я і так даваю натискаю!», «Дощик не пройшов, а викапався».

Можна припустити, що словотворення являється основною потребою дошкільника в спілкуванні і пізнанні, яка постійно зростає. В дитини дошкільного віку темп збагачення словника відстає від широти мовного спілкування дитини. Дитина хоче, щоб її зрозуміли, хоче щось сказати товаришеві або дорослому про побачене, про щось запитати. Вона легко створює слово за зразком тих, з якими вже знайома, які чула від дорослих.

Аналіз дитячих словоутворень (які треба спеціально досліджувати) показує, що в їх основі лежать засвоєні дитиною граматичні спостереження, стереотипи, котрі діти застосовують до нових слів в аналогічних ситуаціях. Вони ще не знають, що в мові є різні відміни і дієвідміни, рід і число і до того ж багато слів, які є винятком із загальних правил.

Якщо діти постійно чують протиставлення типу: «піду - прийду», «понесу —принесу», то на основі граматичного стереотипу, що склався, воли легко утворюють слово «придеру», якого немає, зокрема в російській мові. Якщо люди ходять удвох, утрьох, то, природно, діти намагаються надати слову «скільки» таку саму граматичну форму. Так виникає кумедне слово «вскількирьох». Якщо дівчинці хочеться помилуватися своєю «расою, то вона «красуниться» перед дзеркалом. Якщо, порівнюючи предмети або людей, дорослі кажуть, що один розумніший або сильніший за іншого, то чому ж тато не може бути «самішим», тобто головнішим, ніж мама?

Дослідження і педагогічна практика показують (О. І. Соловйова, М. Я- Покровська), що діти-дошкільники дуже чутливі до слів і зокрема до їх граматичної форми. Бажаючи сказати про щось дуже маленьке, 4—5-річна дитина сама придумує слово, використовуючи інтуїтивно знайдені відповідні суфікси: «моє козеня», «бараночик», «свинятко» або «голова в нього величезна, рот широкий, зуби гострючї і весь він прездоровий».

Інтерес до слова, що виникає в середині дошкільного віку, спричиняє в 5 - 7-річної дитини увагу до віршів, до образних висловлювань, до поетичних порівнянь і епітетів. Помітні зміни відбуваються і в засвоєнні дитиною-дошкільником граматичної будови. Розширюване спілкування з дорослими розвиває в дитини вміння добирати слова і будувати речення, які правильно зрозуміє співрозмовник.

Розвиток зв'язної мови

У ранньому дошкільному віці мова дитини ще має яскраво виражений ситуативний характер. Вона експресивна, уривчаста і аграматична (А. М. Леушина). Розповідаючи співрозмовникові про щось побачене, яке спричинило в неї емоційні переживання, 3 - 4-річна дитина говорить короткими, неповними реченнями, багато частин розповіді замінює жестами і діями, які щось зображають, замінює назви речей або людей займенниками і говорить так, ніби впевнена, що співрозмовник сам був свідком події, яка відбулася.

Трирічна дитина, розповідаючи, говорить: «А він я... я... к йому дасть!.. А він тоді... бац, і все...» Якщо співрозмовник робить спробу уточнити, хто ж кого вдарив і за що, або хоче з'ясувати інші подробиці події, про яку розповідає дитина, його запитання викликають невдоволення маленького розповідача. Вони йому заважають. П'ятирічні діти, праігнучи до того, щоб співрозмовник їх правильно зрозумів, самі уточняють свою розповідь, пояснюючи необхідне: «Тоді він, м'яч і покотився», «А він я... к стрибне 'на неї... вовк, на Червону Шапочку...»

Так ситуативну мову поступово змінює зв'язна. Ця зміна не відбувається фронтально й одночасно в усій мові дитини. Насамперед переходять діти до зв'язного викладу в розповідях спокійного, розповідного характеру. Передаючи події, що спричинили яскраві емоційні переживання, дитина довше затримується на ситуативно-експресивному викладі.

Спеціальне вивчення розмовної мови в дітей від 3 до 5 років (В. І. Ядешко) показує, що одночасно із збагаченням словника в мові дитини з'являються нові категорії помилок. Набуваючи більшої можливості для висловлення, дитина починає довільно будувати речення. Вона часто пропускає підмет або присудок у реченні, замінює особовий займенник назвою його в третій особі, що спотворює передаваний зміст. «Почав дід рідку... тягне, а витягти не може». Або: «Ось по полю біжить (хто?), біла дверей зупинилася і стукає». Другорядні члени речення діти опускають дуже часто. Так, з 23 п'ятирічних дітей, які слухали казку «Ріпка», тільки одна дитина сказала, що дід витяг ріпку із землі, 22 дітей взагалі не говорили про це.

Багато незрозумілих слів дитина під час переказу пропускає або довільно заміняє їх зрозумілішими словами, спираючись на «чуття знайомості». Пояснюючи вислів «Полетять жмутики по завулочках», дитина говорить, що «жмутики» - це «сокира якась». Засвоєння граматики, зокрема складних речень, безпосередньо залежить від культури мови дітей, від уваги до неї вихователів і батьків. Чим більше діти розповідають про побачене на прогулянці, екскурсії, в парку, на будові, на річці, тим швидше розвивається в них зв'язна мова.

У сім'ї і в дитячому садку під керівництвом вихователів діти вчаться говорити виразно. Для цього вони повинні вміти добирати «гарні» слова і вимовляти їх різним тоном. Щоб розв'язати це завдання, дитина повинна бути чулою до мови дорослих. Передаючи різними інтонаціями, темпом, акцентуванням, паузами, підсиленням або ослабленням голосу своє ставлення до того, про що вона розповідає, вихователь прагне викликати в дитини відповідні переживання, збудити схожі почуття, створити певний настрій. Однак, якщо вихователь добивається, щоб діти точно відтворили ті інтонації, з якими він прочитав той чи інший вірш, то штовхає їх лише на шлях бездумного, сліпого наслідування. Якщо ж вихователь добивається, щоб діти розуміли твір, створює перед маленькими слухачами яскраву і правдиву картину таємничого темного лісу, веселого іскристого струмка, радісного переживання людини, яка повернулася до рідного міста, він викликає в дітей і відповідні почуття, що й надають мові дитини природної виразності, інтонаційної барвистості.

Усі види дитячих розповідей можна умовно поділити на розповіді:

- наочні

- словесні

за змістом:

- фактичні

- творчі.

Фактичні розповіді можуть супроводжувати сприймання дитини (за спостереженням) або спиратися на її уявлення (по пам'яті). У придуманих розповідях діти використовують свій попередній досвід, але окремі відомості об’єднують новою ситуацією. Це може бути розповідь з реалістичним змістом (розповідь про якийсь випадок про уявні дії і вчинки людей, зображених на картині), казка, де дійовим особам надаються фантастичні якості.

За формою розповіді можуть бути:

- описові

- сюжетні

Описові розповіді — мають виклад характерних ознак предмета або явища. Частіше зустрічаються описові розповіді фактичного характеру: опис картини, предметів, іграшок. На початку розповіді називається предмет, а потім вказуються характерні ознаки, призначення предмета аг дії з ним.

Різновидами описових розповідей є порівняльна і пояснювальна. Дошкільників вчать складати опис двох предметів з контрастними ознаками, а також пояснювальні розповіді з елементами розмірковування доведення у супроводі показу названих дій. Наприклад, дитина може пояснити товаришу, як використовувати той чи інший предмет, іграшку, як грати в гру. Описова розповідь може бути і вигаданою. Наприклад, розповідь про те, яку 6 іграшку зробила дитина або яку б картину намалювала для подарунка.

Сюжетні розповіді — передають події, які змінюються в часі. В них обов'язково повинні бути дійові особи. Сюжетна розповідь найчастіше має творчий характер наприклад: сюжетна розповідь — казка про іграшки (при думати, як два зайчики жили в лісі, що вони робили то що); розповідь про дійових осіб картини (що вони робили до зображеної події, що робитимуть потім); розповідь ні запропоновану тему.

Велике значення у навчанні розповіданню має зміст розповіді:

1. за сприйманням (опис іграшки, предмета або картинки, які діти розглядають),

2. по пам'яті (про те, що сприймали до моменту розповідання),

3. за уявою (придумана розповідь, яка побудована на основі роботи уяви).

Розповіді за сприйманням і по пам'яті мають фактичну основу, в них розповідається про реально існуючі речі, події, явища.

Розповіді за уявою — творчі, які потребують від дитини уміння використовувати свій досвід, створювати нові образи і ситуації. Творчі розповіді можуть спиратися і на наочну основу (придумати події з героєм картини, що виходить за її межі; придумати казку про іграшку), і на словесну (придумати розповідь на запропоновану тему, наприклад: «Як діти виручили з біди свого товариша», «Як слоненя вчилося кататися на велосипеді»).

5. Розвиток фонемного слуху|чутки|