Вокальний цикл «Любов поета».

Роберт Шуман

(1840)

 

Одне з найвищих досягнень Шумана в області вокальної лірики. Шуман написав музику до 16 з 65 віршів Г.Гейне з його «Ліричного інтермецо» - автобіографічного циклу віршів, в якому автор розповідає про своє кохання до кузини, красивої, але пустої багатої дівчини.

Зародження почуття, взаємна любов, втрата коханої, безмежне страждання і страшний відчай – такий розвиток має сюжетна лінія, яка нагадує сюжети шубертівських циклів. Але цю вічну романтичну тему Шуман розкрив по-своєму, відшукавши в ній невідомі його попередникам тонкощі душевних станів. Тут ліричне виявлення почуттів і похмура іронія, скорбота і жарт, велична картина і психологічна надломленість. Музична драматургія цього твору відрізняється особливою контрастністю, лаконізмом і цілеспрямованим розвитком.

Перші три пісні втілюють почуття юнацького кохання, починаючи з 4 пісні і до 9 композитор ідеалізує різні сторони почуття страждання і з послідовно наростаючим трагізмом приводить до емоційної катастрофи. В цих піснях переважають декламаційні інтонації в мелодиці і загострюються контраст між сусідніми романсами. В цій групі пісня «Над Рейну світлим простором» виділяється величним трагізмом. Романс «Я не серджусь» - один з найбільш видатних зразків драматичного монологу в музиці, це психологічний перелом, межа, від якої згущаються скорботні думки і емоції, і наступає трагічна кульмінація – пісня «Вві сні я гірко плакав». Наступає другий перелом, - але вже в бік пошуків виходу і забуття, - який приводить до відчуженості від життя, земного кохання, - до останньої пісні циклу («Ви, злі, злі пісні») і її просвітленої крихкої фортепіанної постлюдії.

№1 «В сиянье теплых майских дней» виконує роль своєрідного вступу. Вона знайомить з душевним життям поета, зі світом поетичних бачень, любовних мрій, томливих мріянь. Невеликий фортепіанний вступ змальовує музичний образ пісні – зворушливо простий і ніжний, але в тонких сплетіннях акомпонуючих голосів «вібрує» напружена гармонія, в ладових перемінах – нестійкість, вразливість, чуйність душі, розтривоженої новим почуттям.

№2 «Цветов венок душистый» - це мініатюрне ліричне andante – перше заглиблення в себе. Нове, незнане почуття переповнює серце радістю, і воно завмирає в благоговійному захваті. Вокальна партія – зосереджений речитатив з значущою подачею кожного звука, а в акомпанементі – строгі, майже хоральні акорди, які придають певну піднесеність і урочистість.

№3 «И розы, и лилии» ця пісня – це бурхливий спалах радості, єдиний в циклі момент, який не затьмарює скептичний чи сумний підтекст. В цій радісній пісні дивно поєднується легкість руху з підкресленою періодичністю, повторністю ритмічної фігури, що визвано танцювальним походженням теми.

№4 «Встречаю взор твоих очей». Тут починається розвиток основної теми циклу – «мук кохання». Музика сповнена серйозного і піднесеного почуття, декламаційна повільна мелодія створює враження настороженості. Душа натягнена, ніби струна, і на слова освідчення коханої вона відгукується болем. Це лірична кульмінація романсу. Дуже коротка і тому більш виразна - одна скорботна інтонація, один акорд (зм.7)– і музика знову входить в основне русло світлої елегійності.

№5 «В цветах белоснежных лилий». Основне в цій пісні – ніжна тремтливість. Музика схвильована, поривчаста, але й легка. Як шепіт пелюсток. Виразний дует співака і мелодичного голосу у фортепіано; вокальна мелодія – ліричний монолог героя, інструментальна – зворушлива «пісня квітки».

№6 «Над Рейна светлым простором». Риси коханої привиджуються поету в прекрасному образі мадонни. Ліричний мотив поєднується з величавою картиною Рейну. Шуман вибирає жанр фігурированого хоралу. Цим не тільки досягається колорит старовини, композитор поєднує урівноваженість, строгість з величезною затаєною пристрасністю. Тема хоралу проста стримана, носить суворий, строгий характер

№7 «Я не сержусь» - перша драматична кульмінація (С dur!). В цьому драматичному монолозі відображений певний вид романтичної лірики ХІХ ст. – лірика «стриманої пристрасті». Психологічна тема романсу – вперто і сильно стримуване трагічне почуття. Виразність музики Шумана – в широкому, незнаючому меж мелодичному розвитку при збереженні одноманітного ритму в партії фортепіано, яке не дозволяє прорватися стихії відчаю і гніву. Ця стримуюча роль акомпанементу відчувається гостріше тому, що в ній самій закладена суперечність: врівноваженій формі викладу протиставиться динамізм гострих гармоній.

№8 «О, если б цветы угадали». Після напруження волі – вільний потік гірких почуттів. Герой шукає співчуття в природі. Мелодія голосу виростає з фортепіанної партії, вона жалібна, тремтлива.

№9 «Напевом скрипка чарует». Сцена весілля. Кохана повінчана з іншим. Музика в характері вальсу сповнена пожвавлення, але й охоплена щемливою тугою. Двоплановість змісту, контраст урочистості і скорботи визивають протиставлення партій, фортепіанної і вокальної. Фортепіанна партія описує атмосферу весілля. На фоні полонезного ритму безперервно в’ється витіювате мереживо наспіву. Голос відсторонено «коментує» на самостійному мелодичному матеріалі цю подію. Вся атмосфера цього свята затьмарена мінорним ладом, насичена стогнучими інтонаціями.

№10 «Слышу ли песен звуки». Доля кохання вирішена, жар романтичного почуття покрився попелом. Душа прагне в лісову далечінь, до «старих казок».

№11 «Её он страстно любит». Пісня побутового складу з характерним «гітарним» супроводом, жартівливою скоромовкою в вокальній партії – спроба в іронічному світлі показати історію любовної колізії.

№12 «Я утром в саду встречаю». Тишею глибоко захованої туги віє від цієї пісні. Між фортепіанною постлюдією цього номеру і постлюдією, яка завершує весь цикл, існує прямий зв’язок. Вона заключається в ламкості і крихкості фактури, в «дивній» недовершеності.

№13 «Во сне я горько плакал». Це монолог величезної трагічної сили. Розповіді про перший і другий сни дані в вигляді окремих речитативних фраз, які звучать без супроводу і тільки ледь підтримуються короткими суворими репліками фортепіано. Гнітюча тиша ночі, потрясіння душі, німий діалог самим з собою, туго затягнений вузол особистого горя – все це з дивною правдивістю схвалено в музиці Шумана.

Третій сон – емоційна вершина твору. Підсилюється емоційна насиченість музики. За моментом просвітлення – різкий спалах душевної болі.

№14 «Мне снится ночами образ твой». Ще один сон. Музика цієї пісні витримана в тоні світлої журби. Ласкаво-грайливий ритм дає можливість відчути легкість і примарність сновидіння.

№15 «Забытой старой сказки». Це сама жвава і радісна з пісень циклу, яку можна назвати «лісовим скерцо». Це теж сон, якій зникає вранці.

№16 «Вы злые, злые песни» -розгорнутий фінал у ритмі енергійного суворого маршу з несподіваною ліричної кульмінацією в повільному темпі з мелодійним зворотом з № 1. Велика фортепіанна постлюдія завершує цикл і нагадує завершення № 12 («Я вранці в саду зустрічаю»), звучить просвітлено і примиренно. Це втілення романтичної мрії про щастя в коханні.