1. Хіба ви не знаєте, браття, – бо кажу знавцям Закону, – що закон має владу над людиною, але доки вона жива?
2. Заміжня жінка прив‘язана законом до живого чоловіка; а якщо помре чоловік, вона звільняється від закону заміжжя.
3. А тому, якщо при живому чоловікові вийде за іншого, називається перелюбницею; а якщо помре чоловік, вона вільна од закону, і не буде перелюбницею, як вийде за іншого чоловіка.
4. Так само й ви, браття мої, померли для Закону Тілом Христовим, щоб належати іншому, Воскреслому з мертвих, нехай же приносимо плід Богові.
5. Бо коли ми жили за плоттю, тоді пристрасті гріховні, виявлені Законом, діяли у членах наших, аби приносити плід смерти.
6. Але нині, коли ми померли для Закону, котрим були зв‘язані, ми звільнилися від нього, щоб нам служити Богові в оновленому дусі, а не за давньою буквою.
7. Ну, то що скажемо? Невже від Закону гріх? Зовсім ні. Але я не інакше пізнав гріх, як засобом Закону, бо я не розумів би й пожадання, якби Закон не казав: Не пожадай.
8. Але гріх, узявши привід від заповіді, викликав у мені всіляке пожадання; бо без закону гріх мертвий.
9. Я жив свого часу без закону, та коли прийшла заповідь, – гріх ожив,
10. А я помер, і, таким чином заповідь, котру дано мені для життя, послужила мені на смерть.
11. Тому що гріх, взявши привід од заповіді, обдурив мене і умертвив нею.
12. Тому Закон святий і заповідь свята, і праведна, і добра.
13. Отож, невже добре вчинилося мені смертоносним? Зовсім ні. Але гріх, що виявився гріхом через те, що засобом доброго завдав мені смерть, аж так, що гріх стає украй грішний через заповідь.
14. Бо ми знаємо, що Закон духовний, а я тілесний, проданий гріхові.
15. Бо не розумію, що вчиняю: бо не те вчиняю, що хочу, а що ненавиджу, те вчиняю.
16. А якщо вчиняю те, чого не хочу, то погоджуюся із законом, що він добрий;
17. А тому вже не я вчиняю те, але гріх, що живе в мені.
18. Бо знаю, що не живе в мені, тобто в плоті моїй, добре; тому що бажання добра є в мені, але щоб учинити його, того не знаходжу.
19. Доброго, котрого хочу, не вчиняю, а лихе, котрого не хочу, вчиняю.
20. А якщо вчиняю те, чого не хочу, вже не я вчиняю те, але гріх, що в мені живе.
21. Отож, я знаходжу закон, що, коли хочу чинити добре, озивається в мені лихе.
22. Бо, з огляду на внутрішню людину, знаходжу вдоволення в Законі Божому.
23. Але в членах моїх бачу інший закон, що протидіє законові розуму мого і вчиняє мене бранцем закону гріховного, що є в членах моїх.
24. Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерти?
25. Дякую Богові моєму Ісусом Христом, Господом нашим. Отож, той самий я розумом моїм служу Законові Божому, а плоттю – законові гріха.
Римлян 8
Життя в Дусі.
1. Отож, немає нині жодного осуду тим, котрі в Христі Ісусові живуть не за плоттю, а за Духом.
2. Тому що закон Духу життя у Христі Ісусі звільнив мене від закону гріха і смерти.
3. Оскільки Закон, знесилений плоттю, не мав сили, то Бог послав сина Свого в подобі гріховної плоті на пожертву за гріх, і осудив гріх у плоті,
4. Щоб виправдання Закону звершилося в нас, що живуть не за плоттю, а за духом.
5. Бо ті, що живуть за плоттю, про тілесне мають замір, а ті, що живуть за Духом, – про духовне.
6. Задуми тілесні – то смерть, а задуми духовні – життя і мир.
7. Тому що тілесні задуми є ворожнеча супроти Бога; бо Законові Божому не підкоряються і, зрештою, не можуть.
8. А тому ті, що живуть за плоттю, Богові догодити не можуть.
9. Але ви не у плоті, а в Дусі, якщо Дух Божий живе у вас. Якщо ж хтось Духа Христового не має, той якраз не Його.
10. А якщо Христос у вас, то тіло мертве для гріха, а дух живий через праведність.
11. А якщо Дух Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, живе у вас, то той, Хто воскресив Христа із мертвих, оживить також ваші смертні тіла Духом Своїм, що живе у вас.
12. Отож, браття, ми не боржники плоті, щоб жити за плоттю;
13. Бо якщо живете за плоттю, то помрете, а якщо духом умертвляєте справи тілесні, то живі будете.
14. Бо всі, що ведені Духом Божим, є сини Божі;
15. Тому, що ви не прийняли духа рабства, щоб знову жити у страхові, але прийняли Духа усиновлення, Котрим кличемо: Авва, Отче!
16. Саме Цей Дух засвідчує нашому духові, що ми є діти Божі.
17. А якщо діти, то спадкоємці Божі, співспадкоємці-таки Христові, якщо страждаємо тільки з Ним, щоб з Ним разом і прославитися.
18. Бо я гадаю, що нинішні тимчасові страждання нічого не варті у порівнянні з тією славою, котра відкриється в нас.
19. Бо створіння з надією очікує появи синів Божих, –
20. Тому що створіння підкорилося марноті не добровільно, але за волею того, хто підкорив його, – сподіваючись,
21. Що й саме створіння звільнене буде від рабства тлінню для волі слави дітей Божих.
22. Бо знаємо, що все створіння разом стогне і страждає донині;
23. І не лише воно, але й ми самі, маючи першоплоди Духа, і ми в собі стогнемо, наджидаючи усиновлення, спокути тіла нашого.
24. Бо ми врятовані надією. А надія, коли бачить, не є надія; бо якщо хтось бачить, то навіщо йому й сподіватися.
25. Та коли сподіваємося того, чого не бачимо, тоді чекаємо з терпінням.
26. Так само й Дух допомагає нам у немочах наших; бо ми не знаємо, за що молитися, як належить, але Сам Дух клопочеться за нас зітханнями невимовними.
27. Однак Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка в Духа, тому що Він клопочеться за святих, з волі Божої.
28. І ми знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за Його волею, все сприяє доброму.
29. Бо Кого Він передбачив, тим і визначив бути подібними образові Сина Свого, щоб Він був першовродженим поміж багатьма братами;
30. А кого Він передбачив, тих і покликав; а кого виправдав, тих, отже, й прославив.
31. То що сказати на це? Якщо Бог за нас, то хто супроти нас?
32. Той, Котрий Сина Свого не пощадив, але віддав Його за всіх нас, як із Ним не дарує нам усього?
33. Хто буде звинувачувати вибраних Божих? Бог виправдовує їх.
34. Хто осуджує? Христос Ісус помер, але й воскрес. Він і є праворуч Бога, Він і клопочеться за нас.
35. Хто нас відлучить од любови Христа: скорбота, чи утиски, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, або меч? Як написано:
36. За Тебе умертвляють нас щодня, мають нас за овець, зрокованих на заклання.
37. Але все це долаємо силою Того, Хто полюбив нас.
38. Бо я певен, що ні смерть, ні життя, ні Ангели, ні започатки, ні сили, ні теперішнє, ні прийдешнє,
39. Ні висота, ні глибина, ні інше якесь створіння не може відлучити нас від любови Божої у Христі Ісусі, Господі нашому.
Римлян 9
