1. Мужі–браття і батьки! Вислухайте зараз моє виправдання перед вами.
2. Коли вони почули, що він заговорив з ними єврейською мовою, вони й зовсім притихли. Він сказав:
3. Я юдей, що народився в Тарсі Кілікійському, вихований у цьому місті біля ніг Гамалиїла, переконливо наставлений у законі батьків, ревний за Богом, як і ви всі нині;
4. Я навіть до смерти переслідував прихильників цього вчення, зв‘язуючи і кидаючи до в‘язниці як чоловіків, так і жінок,
5. Як засвідчить про мене першосвященик і вся старшина, від котрих листи взяв до братів, що мешкають у Дамаску, я йшов, щоб тамтешніх привести в кайданах до Єрусалиму на тортури.
6. Та коли я був у дорозі і наближався до Дамаску, близько полудня раптом осяяло мене яскраве світло з неба.
7. Я упав на землю і почув голос, що казав мені: Савле, Савле! Нащо ти переслідуєш Мене?
8. Я відповів: Хто Ти, Господе? Він сказав мені: Я Ісус із Назарету, Котрого ти переслідуєш.
9. Ті, що були зі мною, бачили світло, і запопав їх страх, але голосу, що говорив до мене, не чули.
10. Тоді я сказав: Господе! Що мені вчинити? А Господь сказав мені: Підведися і йди до Дамаску, і там тобі сказано буде все, що призначено тобі зробити.
11. А через те, що я від слави світла того позбувся зору, то ті, що були зі мною, за руку привели мене до Дамаску.
12. А один муж, Ананій, побожний за Законом, що про нього доброї думки всі юдеї, які мешкають у Дамаску,
13. Прийшов до мене і, наблизившись, сказав мені: Брате Савле! Прозрій! І я миттю побачив його.
14. А він сказав мені: Бог батьків наших вибрав тебе, щоб ти спізнав Його волю, побачив Праведника і почув голос з Його уст,
15. Тому що ти будеш Йому свідком перед усіма людьми про те, що ти бачив і чув;
16. Отож, нащо ти зволікаєш? Підведися, хрестися і обмий гріхи твої, прикликавши ймення Господа Ісуса.
17. А коли я повернувся до Єрусалиму і молився в храмі, то виповнився Духом
18. І побачив Його, і Він сказав мені: Поспіши і вийди скорше з Єрусалиму: Тому що тут не приймуть твого свідчення про Мене.
19. Я сказав: Господе! Їм відомо, що я віруючих у Тебе кидав до в‘язниці і бив у синагогах,
20. І коли проливалася Стефанова кров, свідка Твого, я там стояв, схвалював убивство і одежу убивників його стеріг.
21. І Він сказав мені: Іди, Я пошлю тебе далеко до поганів.
22. До цього слова слухали його; а відтак зчинили ґвалт, кажучи: Винищ такого на землі! Бо він не повинен жити.
23. Коли вони кричали, то підкидали одежу і жбурляли порох у повітря,
24. Тис'яцький звелів припровадити його до фортеці, наказавши бичувати його там, щоб дізнатися, з якої причини так галасували супроти нього.
25. Та коли розтягнули його реміняччям, Павло сказав сотникові, що стояв поряд: Хіба дозволено вам бичувати римського громадянина, та ще й без суду?
26. Зачувши те, сотник підійшов і доповів тис'яцькому, кажучи: Гляди, що хочеш учинити? Цей чоловік – римський громадянин.
27. Тоді тис'яцький підійшов до нього (до Павла) і мовив: Скажи мені, ти – римський громадянин? Він сказав: Так.
28. Тис'яцький відповів: Я за великі гроші придбав це громадянство. А Павло сказав: А я народився в ньому.
29. Тоді зараз же відступили од нього ті, що хотіли катувати його; а тис'яцький, дізнавшися, що він римський громадянин, злякався, що зв‘язав його.
30. Другого дня, прагнучи достеменно дізнатися, за що звинувачують його юдеї, звільнив його від ланцюгів і наказав зібратися першосвященикам та всьому синедріонові і, вивівши Павла, поставив його перед ними.
Діяння 23
Павло перед синедріоном.
1. Павло, спрямувавши погляд на синедріон, сказав: Мужі-браття! Я всією доброю совістю жив перед Богом до цього дня.
2. А першосвященик Ананія наказав тим, що стояли перед ним, бити його по устах.
3. Тоді Павло сказав йому: Бог буде тебе бити, стіно побілена! Ти сидиш, щоб судити за законом, і, всупереч законові, наказуєш бити мене.
4. А присутні сказали: Першосвященика Божого ганьбиш?
5. Павло сказав: Я не знав, браття, що він першосвященик; бо написано: старшого в народі твоєму не обмовляй.
6. А коли Павло дізнався, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, проголосив у синедріоні: Мужі-браття! Я фарисей, син фарисея; за надію на воскресіння мертвих мене судять.
7. А коли він сказав це, стався розбрат поміж фарисеями і саддукеями, і зібрання розділилося;
8. Бо саддукеї кажуть, що воскресіння немає, ні Ангела, ні духу, а фарисеї визнають і те, і те.
9. Зчинився великий галас, і підвелися книжники з групи фарисеїв, сперечалися, кажучи: Нічого поганого ми не бачимо в цьому чоловікові; а якщо дух чи Ангел казав йому, то не будемо чинити спротиву Богові.
10. Та оскільки розбрат посилився, то тис'яцький, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, наказав воякам зайти і взяти його з-поміж них і відвести до фортеці.
11. Наступної ночі Господь з‘явився до нього і сказав: Дій, Павле; бо як ти засвідчував про Мене в Єрусалимі, так належить тобі засвідчувати також у Римі.
12. Із настанням дня деякі юдеї вчинили змову і поклялися не їсти і не пити, доки не заб‘ють Павла;
13. А було близько сорока таких, що вчинили подібне закляття;
14. Тож вони, прийшовши до першосвящеників і старшин, сказали: Ми присягою присягалися не їсти нічого, аж доки не заб‘ємо Павла;
15. Отож, нині ви із синедріоном мусите дати знати тис'яцькому, щоб він узавтра вивів його до вас так, неначе ви хочете пильніше розглянути справу про нього; а ми передніше, аніж він наблизиться, спроможні убити його.
16. Зачувши про цю змову, син сестри Павлової прийшов і, зайшовши до фортеці, повідомив Павлові.
17. А Павло покликав одного із сотників і сказав: Відведи цього юнака до тис'яцького, бо він має дещо сказати йому.
18. Той узяв його і привів до тис'яцького і сказав: В‘язень Павло покликав мене і попросив відвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобі.
19. Тисяцький взяв його за руку, і усамітнившись з ним, запитав: Що саме ти маєш сказати мені?
20. Він відповідав, що юдеї дійшли згоди просити тебе, щоб ти завтра вивів Павла перед синедріоном, нібито вони хочуть пильніше дослідити справу про нього;
21. Але ти не слухай їх; бо його підстерігають понад сорок чоловіків із них, котрі заприсяглися не їсти і не пити, аж доки не заб‘ють його; і вони зараз готові і чекають на твою згоду.
22. Тоді тис'яцький відпустив юнака сказавши: Нікому не кажи, що ти оголосив мені це.
23. І прикликав двох сотників, і сказав: Приготуйте мені вояків піших двісті, вершників сімдесят і стрільців двісті, щоб з третьої години ночі йшли до Кесарії;
24. Приготуйте також віслюків, аби, Павла посадовивши, припровадити його до правителя Фелікса.
25. Написав також листа ось такого змісту:
26. Клавдій Лісій - високоповажному намісникові Феліксу - вітання;
27. Цього чоловіка юдеї схопили і мали намір убити; а я, прийшовши з вояками, врятував, дізнавшися, що він римський громадянин;
28. Потім, бажаючи дізнатися, за що звинувачували його, привів його до їхнього синедріону.
29. І знайшов, що його звинувачують за те, що має суперечливі думки щодо закону їхнього, але що немає в ньому жодної провини, вартої смерти чи кайданів;
30. А коли до мене дійшло, що юдеї змовляються на лихе супроти цього чоловіка, то я негайно послав його до тебе, наказавши й обвинувачам свідчити на нього перед тобою; Бувай здоровий!
31. Тож вояки, виконуючи одержаного ними наказа, взяли Павла і повели вночі в Антипатриду,
32. А другого дня полишили вершників йти з ним далі і повернулися до фортеці.
33. А ті, коли прийшли до Кесарії, віддали намісникові листа і поставили перед ним також Павла.
34. Коли намісник прочитав листа, то запитав, із якого він краю, і, довідавшися, що з Килікії, сказав:
35. Я вислухаю тебе, коли з‘являться твої обвинувачі. І наказав бути йому під охороною в преторії Ірода.
Діяння 24
Павло перед Феліксом.
1. За п‘ять днів прийшов першосвященик Ананія зі старшиною і з одним ритором Тертуллом, котрі скаржилися намісникові на Павла.
2. А коли його покликали, то Тертулл почав звинувачувати його, кажучи:
3. Завжди і скрізь з усілякою вдячністю ми визнаємо, що тобі, вельмишановний Феліксе, зобов‘язані ми великим миром, і твоєю турботою позначений добробут цього народу,
4. Але, щоб тебе довго не обтяжувати, прошу тебе вислухати нас стисло, з властивою для тебе прихильністю:
5. Ми переконалися, що чоловік оцей – то виразка суспільства, підбурювач заколоту поміж юдеями, що живуть на всій землі, і є представником назорейської єресі,
6. Котрий наважився навіть храм опоганити, і ми схопили його і хотіли судити його за нашим законом;
7. Однак тис'яцький Лісій прийшов і з великим насильством забрав його з рук наших і послав до тебе,
8. Наказавши й нам, обвинувачам його, з‘явитися до тебе; ти можеш сам дослідити й довідатися від нього про все це, за що ми звинувачуємо його.
9. І юдеї підтвердили, сказавши, що все це так є.
10. А Павло, коли намісник подав йому знака говорити, відповів: Знаючи, що ти чимало років справедливо судиш народ цей, я тим паче сміливіше буду захищати мою справу;
11. Ти можеш дізнатися, що не більше дванадцяти днів тому, як я прийшов до Єрусалиму для поклоніння;
12. І ні в святині, ні в синагогах, ні по місту вони не знаходили мене, щоб я з кимось сперечався, або ж підбурював народне заворушення;
13. І не можуть довести того, за що нині звинувачують мене;
14. Але за те признаюся тобі, що за вченням, котре вони називають єрессю, я справді служу Богові батьків моїх, віруючи всьому, що написане в Законі і пророках;
15. Маючи надію на Бога, що буде воскресіння мертвих, праведних і не праведних, чого й самі вони чекають;
16. А тому я пильно дбаю завжди мати чисту совість перед Богом і людьми;
17. По багатьох роках я прийшов, аби принести моєму народові милостиню і приношення;
18. Ось при цьому знайшли мене, що якраз очистився в храмі не з народом і не з колотнечею:
19. Це були деякі азійські юдеї, котрим належало б постати перед тобою і звинуватити мене, якщо мають щось супроти мене;
20. Або ж нехай ці самі скажуть, яку неправду в мені вони знайшли, коли я стояв перед синедріоном,
21. Хіба що лише одне слово, котре голосно мовив я, стоячи поміж ними, що за вчення про воскресіння мертвих я нині приймаю суд від вас.
22. Вислухавши це, Фелікс тимчасово відклав перегляд справи їхньої, сказавши: Розгляну справу вашу, коли прийде тис'яцький Лісій, і я достату дізнаюся про це вчення.
23. А Павла наказав сотникові стерегти, але не обмежувати його і не забороняти нікому з його близьких служити йому чи приходити до нього.
24. За кілька днів Фелікс прийшов із дружиною своєю Друзіллою, що була юдейкою, покликав Павла і слухав його про віру у Христа Ісуса.
25. І оскільки він говорив про правду, і про поміркованість, і про майбутній суд, то Фелікс виповнився страхом і відповів: Тепер іди вже, а коли знайду час, то покличу тебе.
26. Причому він сподівався, що Павло дасть йому грошей, аби відпустив його: тому часто викликав його і розмовляв з ним.
27. А як проминуло два роки, на місце Фелікса приїхав Порцій Фест; прагнучи вдовольнити юдеїв, Фелікс залишив Павла у в‘язниці.
Діяння 25
Павло перед Фестом.
1. Коли Фест прибув до провінції, то за три дні вирушив із Кесарії до Єрусалиму.
2. Тоді першосвященик і найвідоміші з юдеїв з‘явилися до нього зі скаргою на Павла і переконували його,
3. І просили, щоб він учинив милість, викликав його до Єрусалиму; і мали недобрий замір убити його на дорозі.
4. Проте Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і що він сам невдовзі вирушить туди.
5. Отож, сказав він, котрі з вас можуть, нехай ідуть зі мною, і якщо є щось за цим чоловіком, нехай звинувачують його.
6. А коли пробув у них не більше восьми-десяти днів, повернувся в Кесарію, і другого дня, присівши на місце судді, наказав привести Павла.
7. Коли він прийшов, стали довкола юдеї, які прийшли з Єрусалиму, бо принесли на Павла багато і важких звинувачень, котрих не могли довести;
8. Але він на виправдання своє сказав: Я не вчинив жодного злочину супроти закону юдейського, а також супроти храму і проти кесаря.
9. Фест мав бажання догодити юдеям, а тому сказав Павлові у відповідь: Чи хочеш піти до Єрусалиму, щоб я там тебе судив за це?
10. Павло сказав: Я стою перед судом кесаря; де мені й належить суд прийняти; юдеїв я нічим не образив, ти про це гаразд відаєш;
11. Бо коли я завинив і вчинив щось варте смерти, то не зрікаюся померти; а якщо нічого такого немає, за що звинувачують мене, то ніхто не може видати мене їм. Вимагаю суду кесаревого.
12. Тоді Фест, перемовившись із радою, відповідав: Ти вимагаєш суду кесаревого, то до кесаря й підеш.
13. Через кілька днів цар Агриппа і Верніка приїхали в Кесарію привітати Феста.
14. І коли вони пробули там багато днів, то Фест запропонував цареві Павлову справу, кажучи: Тут є чоловік, залишений Феліксом у в‘язниці,
15. На котрого, коли я був у Єрусалимі, з‘явилися із скаргою першосвященики і старшина юдейська, вимагаючи суду над ним.
16. Я відповідав їм, що у римлян немає звичаю видавати якого-небудь чоловіка на смерть передніше, аніж звинувачений буде мати обвинувачів перед собою і дістане волю захищатися супроти звинувачення.
17. А коли вони прийшли сюди, то без найменшого зволікання, другого ж таки дня сів я на суддівське місце і наказав привести того чоловіка.
18. Оточивши його, обвинувачі не висловили жодного звинувачення, як я сподівався;
19. Але вони мали певні суперечки з ним про їхню побожність, а також про якогось Ісуса померлого, про Котрого Павло свідчив, що Він живий.
20. Маючи певні складнощі у розв‘язанні цієї проблеми, я сказав: Чи хоче він піти до Єрусалиму і там прийняти суд за це?
21. Та оскільки Павло вимагав, щоб його залишили на розгляд Августа, то я наказав тримати його під наглядом сторожі до того часу, коли пошлю його до кесаря.
22. Проте Агріппа сказав Фестові: Хотів би і я послухати цього чоловіка. Завтра, – сказав той, почуєш його.
23. Другого дня, коли Агріппа і Верніка прийшли з превеликою пишністю і зайшли до судової палати з тис'яцькими і найвідомішими громадянами, за наказом Феста привели Павла.
24. І сказав Фест: Царю Агріппо і всі присутні з нами мужі! Ви бачите того, супроти котрого безліч юдеїв докучали мені в Єрусалимі, а також тут кричали, що він не повинен далі жити.
25. Але я знайшов, що він не вчинив нічого, що підлягало б смерти, і оскільки він сам вимагав суду в Августа, то я вирішив послати його до нього;
26. Я не маю нічого певного написати про нього кесареві; а тому привів його до вас і особливо до тебе, царю Агріппо, щоби, по розгляді, мав що написати;
27. Бо мені здається нерозважливим послати в‘язня і не вказати звинувачень супроти нього.
Діяння 26
