Орієнтовна схема зниження доз преднізолону при досягненні терапевтичного ефекту

Початкова доза преднізолону, мг	Дози преднізолону у різні періоди від початку хвороби (тижні)
1	2	3	4	5	6	7	8
	47,5 37,5 27,5	37,5 27,5		42,5	42,5 32,5 22,5	32,5 22,5

Примітка: після 20 мг знижувати дуже повільно - по 2,5 мг через 1-3 міс. (по показникам стану хворого), підтримуюча доза: 5-10 мг призначається на роки.

 

Показання до призначення цитостатиків хворим на СЧВ:

1. Висока активність процесу і швидкопрогресуючий перебіг.

2. Активні нефротичний і нефритичний синдроми.

3. Недостатня ефективність глюкокортикостероїдів.

4. Необхідність швидко зменшити гальмівну дозу преднізолону через погану переносимість і вираженість побічної дії (підлітковий і клімактеричний вік хворих, швидке і значне збільшення маси тіла, надмірна артеріальна гіпертензія, стероїдний діабет, стероїдний психоз, виражений остеопороз з ознаками спондилопатії, аваскулярні некрози кісток).

5. Необхідність зменшення підтримуючої дози преднізолону, якщо вона перевищує 15—20 мг/добу.

6. Кортикостероїдозалежність.

Показання до призначення пульс-терапії хворим на СЧВ:

1. Неефективність попереднього лікування в поєднанні з високою активністю захворювання.

2. Прогресуючий вовчаковий нефрит.

3. Цереброваскуліт.

4. Гематологічний криз.

Пульс-терапія метилпреднізолоном 1000 мг/добу 1 раз на день в/в протягом 3 днів або 3 рази через день з подальшим пероральним застосуванням високих доз преднізолону (1мг/кг/добу).

Комбінована пульс-терапія проводиться метилпреднізолоном і циклофосфаном: в перший день вводять в/в крапельно 1000 мг метилпреднізолону і 1000 мг циклофосфану, в наступні 2 дні - по 1000 мг метилпреднізолону. В крапельницю додають 5-10тис.ОД гепарину. Для покращення дії глюкокортикоїдів і цитостатиків, стимуляції і регуляції фагоцитарної активності клітин, пригнічення утворення патологічних імунних комплексів призначають препарати системної ензимотерапії (вобензим, флогензим).

Профілактика. Первинну профілактику проводять серед загрозливого контингенту (родичі хворих на СЧВ, хворі на СЧВ): при появі принаймні однієї загрозливої ознаки (лейкопенія, лихоманка, артралгія, схуднення, гіпергаммаглобулінемія, підвищення ШОЕ) рекомендується охоронний режим, консультація ревматолога і динамічне спостереження.Вторинна профілактика полягає в уникненні загострень СЧВ і адекватному лікуванні.

Інформація для хворого:

1. Своєчасно звертатись до лікаря при зміні самопочуття, проводити регулярне диспансерне обстеження.

2. Приймати гормональні препарати тільки в призначеній дозі.

3. Притримуватись розпорядку дня, який повинен включати 1-2 годинний сон вдень і дієту з обмеженням кухонної солі та вуглеводів, багату на білки і вітаміни.

4. Не загоряти, не переохолоджуватись.

5. Уникати різних оперативних втручань, щеплень і введення сироваток (крім життєво необхідних).

6. Притримуватись охоронного режиму, не забувати про обережне загартовування (ранкова гімнастика, обтирання теплою водою, тривалі прогулянки на свіжому повітрі тощо).

7. При загостренні вогнищевої чи інтеркурентної інфекції дотримуватись постільного режиму, приймати антибіотики, десенсибілізуючі препарати; лікування вогнищевої інфекції повинно бути настійливим, переважно консервативним, лише при крайній необхідності можливе хірургічне втручання під прикриттям підвищених доз глюкокортикоїдів і антибіотиків.

8. При уражені шкіри для захисту від сонячних променів застосовувати фотозахисні засоби, при почервонінні обличчя змазувати шкіру глюкокортикоїдними мазями.

Прогноз. Фактори, що визначають несприятливий життєвий прогноз при СЧВ:

1) клінічні: висока активність хвороби, часті загострення, швидко прогресуюче враження нирок, ЦНС, легенів, генералізований васкуліт, "катастрофічний" антифосфоліпідний синдром, неефективність лікування;

2) лабораторні: гіпокомплементемія, кріоглобулінемія, високий рівень антитіл до нДНК, тромбоцитопенія;

3) морфологічні: дифузний проліферативний люпус-нефрит, клас ІV-V за класифікацією ВООЗ;

4) загальні: дебют у підлітковому віці, належність до негроїдної чи європеоїдної раси, низький соціально-економічний рівень життя.

Основою покращання прогнозу є рання діагностика, розробка лікування з адекватним використанням ГК, імунодепресантів, інтенсивних методів, своєчасна терапія супутніх інфекцій та антифосфоліпідного синдрому.

Працездатність. СЧВ приводить до зниження і навіть втрати пацієнтом працездатності.