Соціалізація та інтерналізація

Особистість людини формується шляхом соціалізації та інтерналізації. Соціалізація — це засвоєння індивідом суспільно вироблених норм та правил поведінки. Ці норми і правила зафіксовано у філософських і етичних поглядах, творах літератури і мистецтва, кодексах законів, традиціях, суспільній думці тощо. В різних культурах і в різні історичні епохи їхній зміст може зміню­ватися, і першочерговим завданням особистості є їх засвоєння.

Виділяють три головні стадії соціалізації:

· дотрудову, яка охоплює ранню соціалізацію (період дитинст­ва) і стадію навчання (весь період навчання: починаючи зі школи і завершуючи вищим навчальним закладом). Інститутами соціалізації на цій стадії є сім'я, дошкільні дитячі установи, школа і вищі навчальні заклади. Важливим інститутом соціалізації у ран­ньому дитинстві є батьківська сім'я. Сучасна сім'я, однак, вже не виконує тієї ролі, на яку претендувала ще 100 років тому. На це вплинув розвиток системи дошкільного виховання дітей, а також зміна структури самої сім'ї: зменшення її стабільності, зростання зайнятості жінки, послаблення ролі батька. Сім'ї стають неповними і малодітними. В підлітковому і юнацькому віці на процес соціалізації починають суттєво впливати групи ровесників. Цей вплив стає набагато вагомішим від впливу батьків і педагогів;

· трудову, яка охоплює весь період трудової діяльності люди­ни. Інститут соціалізації — трудовий колектив;

· післятрудову, яка охоплює пенсійний вік. Інститут соціалі­зації — громадські організації, членами яких є пенсіонери.

Надзвичайно важливими інститутами соціалізації людини є та­кож церква і засоби масової інформації, насамперед, телебачення. Людині недостатньо лише знати, як себе поводити у тому чи іншому оточенні, бо нові потреби і мотиви виникають не у процесі засвоєння знань, а через їхні переживання. Лише пережиті мотиви стають реально діючими. Якщо засвоєні норми і правила пере­творюються у власні ціннісні орієнтації людини, відбувається їхня інтерналізація. В результаті у людини змінюються потреби і мотиви, з'являються нові інтереси, формуються нові цінності. Соціалізація та інтерналізація особистості тривають протягом усь­ого життя.

3.2. Психологічна зрілість особистості Особистість людини формується різнобічно. Поруч з біоло­гічним дозріванням індивіда відбувається становлення соціальних і психологічних якостей людини. У буль-якої людини можна виділити її біологічний, соціальний та психологічний вік. Біологічний вік (абсолютний, календарний, паспортний, хроно­логічний) — це період часу, який минув від народження людини до моменту визначення віку. Соціальний вік — це співвідношення соціальних параметрів конкретного індивіда з нормативними по­казниками цього параметра для конкретного біологічного віку. Соціальний вік визначає ступінь соціальної зрілості індивіда. Так, для дорослої людини нормою соціальної поведінки має бути ро­зуміння основних правил спілкування, проте, якщо ці правила у дорослому віці ще не засвоєні, то соціальний вік такого індивіда знаходиться, можливо, на рівні підлітка. Психологічний вік — це співвідношення психологічних параметрів конкретного індивіда з нормативними показниками цього параметра. Він визначає ступінь психологічної зрілості конкретного індивіда: його пізна­вальної, емоційної, вольової та особистісної сфер. Наприклад, обсяг пам'яті дорослої психічно і фізично здорової людини має ста­новити 7±2 одиниці. Якщо людина у цьому віці може запам'ятати лише чотири одиниці інформації (наприклад, чотири слова чи цифри), можна зробити висновок про недостатню зрілість її пізна­вальної сфери.

Психологічно зріла особистість характеризується такими особ­ливостями:

- широкі межі власного «Я», тобто люди можуть подивитися на себе «з боку». Вони беруть активну участь у сімейних і громадсь­ких справах, мають свої «хоббі», цікавляться політикою і релігією;

- здатність до теплих соціальних стосунків: дружньої інтим­ності та співчуття. Вони демонструють щиру любов до сім'ї і друзів, терпимі до чужих думок і цінностей;

- прийняття себе такими, якими вони є. Вони мають позитив­не уявлення про самих себе, терпляче ставляться як до власних не­доліків, так і недоліків інших людей. Уміють керувати власними емоційними станами;

- реалістичне сприймання світу, досвід і певний рівень домагань. Вони сприймають речі такими, якими вони є, а не такими, якими вони хотіли б їх бачити. В них достатньо досвіду і сил, щоб мати справу з реальністю. Такі люди мають належну кваліфікацію у своїй сфері діяльності і прагнуть досягнути особисто значимі й ре­алістичні цілі;

-здатність до самопізнання і наявність почуття гумору. Пси­хологічно зріла особистість має чіткі уявлення про свої сильні і слабкі сторони. У цьому допомагає почуття гумору, яке дає змогу бачити і приймати абсурдні аспекти життєвих ситуацій, посміяти­ся над собою, не втрачаючи поваги до себе;

- цілісна життєва філософія. Вони спримають цілісну картину світу, тому що не пропускають значиме у власному житті. В їхній системі цінностей є головна ціль, навколо якої вибудовується все їхнє життя.

Біологічний, соціальний і психологічний вік кожної окремої людини можуть не збігатися, бо різні психічні функції розвива­ються нерівномірно. Вона може відчувати себе, наприклад, біологічно і психологічно зрілою, проте у соціальній сфері може відставати.