ТЕМА: СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ
МЕТА:
- розкрити суть поняття «соціалізація»;
- охарактеризувати значення та роль родинної соціалізації, тендерної соціалізації особистості;
- удосконалювативміння логічно мислити, навички усних виступів, уміння сприймати чужу думку. моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси.
- виховувати інтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей; виховувати почуття поваги до цінностей сімейних стосунків.
Ключові поняття і терміни: соціалізація, агенти соціалізації, родинна соціалізація, сім’я, гендер, тендерна соціалізація.
Література:
1. Ануфрієва Н.М., Зелінська Т.М., Єрмакова Н.О. Соціальна психологія. – К., 2009.
2. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. – К., 2008.
3. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. – К., 2004.
4. Танчин І. Соціологія. Навчальний посібник.
5. Юрій М. Ф. Людина і світ. - К.: Дакор, 2006. http://pidruchniki.com.ua/15840720/sotsiologiya/lyudina_i_svit_-_yuriy_mf
ПЛАН:
1. Поняття «соціалізація».
2. Родинна соціалізація. Сім’я.
3. Гендерна соціалізація особистості.
В результаті заняття студент повинен знати, вміти:
¾ розуміти і тлумачити поняття «соціалізація»;
¾ характеризувати і оцінювати значення та роль родинної соціалізації;
¾ визначати сім’ю як основу суспільства, її функції та роль у розвитку особистості;
¾ висловлювати думку про тенденції розвитку сучасної сім’ї в Україні; характеризувати і оцінювати культуру сімейних стосунків;
¾ висловлювати свою думку про необхідність врахування ґендерних особливостей в різних сферах життєдіяльності.
Поняття «соціалізація».
Світ, у якому ми живемо, постійно змінюється, вимагаючи постійних змін і від нас. Людина не може один раз в дитинстві остаточно сформуватися так, щоб уже більше ніколи не змінюватися. Життя – це постійне пристосування до безперервних змін: ми весь час переходимо із однієї групи в іншу, пристосовуючись до нових умов (наприклад, з сім’ї у школу, зі школи – на роботу) і змінюється світ у якому ми живемо (скажімо сучасне українське суспільство сильно відрізняється від того, яким воно було наприкінці 80-х років ХХ століття)
1. Соціалізація – це процес засвоєння культури (норм поведінки, вартостей, ідей, правил, стереотипів розуміння). Це процес формування соціальних якостей, завдяки яким людина стає дієздатним учасником соціальних зв’язків, інститутів і спільнот.
2. Соціалізація – процес і,одночасно, результат засвоєння й активного відтворення людиною соціального досвіду в процесі спілкування та діяльності.
Тобто соціалізація – це процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, включення її у суспільне життя як активної дійової сили.
Соціалізація – процес двосторонній. З одного боку, вона передбачає пристосування людини до суспільних вимог, а з іншого – дає змогу людині змінювати ці вимоги і збагачувати їх. Процес соціалізації стосується лише людей, адже тільки між людьми мають місце соціальні зв’язки, яких серед тварин немає.
У процесі соціалізації виділяють три стадії:
· дотрудова (раннє дитинство, період навчання;
· трудова (активна участь у трудовій діяльності);
· післятрудова.
На кожній стадії існують свої особливі соціальні інститути, які “відповідають” за соціалізацію – сім’я, дошкільна установа, школа, трудовий колектив і т. ін. В сучасному світі соціалізація перетворюється на процес, котрий триває протягом усього життя людини, оскільки протягом усього життя людина здобуває все нові соціальні статуси й ролі, наприклад: студент, працівник, батько, дідусь, пенсіонер і т. ін.
Агенти соціалізації – конкретні люди, які навчають людину культурним нормам і допомагають засвоювати соціальні ролі.
Агенти первинної соціалізації – люди, які складають ближнє оточення особи (батьки, родичі, друзі). Вони виконують багато функцій (батько – вихователь, друг, опікун, учитель …), їхні функції взаємозамінні (скажімо, батько за певних умов може взяти на себе виконання функцій матері щодо дитини). Разом із тим, кожен агент дає індивіду в процесі соціалізації саме те, що він може дати. Наприклад, батьки можуть дитині замінити друзів, але вони не зможуть навчити її того, що вона вчиться у своїх друзів: битися, хитрувати, порушувати певні соціальні норми, бути лідером у групі, поводити себе з ровесниками.
Агенти вторинної соціалізації – представники адміністрації школи, вузу, армії, підприємства, партій, засобів масової інформації та ін.Контакти з цими агентами є рідшими, коротшими, а їхній вплив, як правило слабший, ніж в агентів первинної соціалізації. Кожен із них виконує не більше однієї-двох функцій. Їхні функції спеціалізовані, а тому не можуть бути взаємозамінними (наприклад, функції міліціонера і священика). Особливістю цих агентів є те, що вони як правило отримують грошову винагороду за виконання своїх функцій.
Інститути соціалізації – установи, котрі впливають на процес соціалізації, спрямовують його. Вони розвивають особистість, розширюють її знання про світ, її розуміння того, якою є бажана і небажана соціальна поведінка.
Інститути первинної соціалізації – сім’я, компанія друзів, може бути колектив однокласників, чи одногрупників.
Інститути вторинної соціалізації – армія, суд, церква, засоби масової інформації і т. ін.
В дитячому віці рання соціалізація індивіда, як правило, відбувається плавно, без різких змін, але при вступі у доросле життя і в процесі дорослої, або, т. зв. продовженої соціалізації виділяють такі етапи, як:
Десоціалізація – відучування від старих ролей, вартостей, норм і правил поведінки.
Ресоціалізація – вивчення нових ролей, вартостей, норм і правил поведінки.
Іноді людина потрапляє в такі екстремальні умови (тюрма, спецлікарня), у яких десоціалізація заходить настільки далеко, що доводиться говорити про руйнування основ особистості.