Адміністративно-територіальний устрій та суспільний лад Слобідської України у другій половині XVII і XVIII ст

Слобідська Україна знаходилася на схід від Гетьманщини і до її складу входили сучасна Харківщина, схід Сумщини, північна частина нинішніх Луганської та Донецької областей, південна — Бєлгородської, Курської, Воронезької.

Перша українська колонізація цього краю розпочалася після поразки селянсько-козацького повстання 1637-1638 років, коли козацький ватажок Острянин і з ним ще близько 1000 осіб оселилися біля Чугуєва.

Нова хвиля переселенського руху українців на Слобожанщину почалася під час Національної революції та Визвольної війни.. Від назви поселень-слобод ця територія почала називатися Слобожанщиною або Слобідською Україною.

Одночасно з селянськими переселенцями з'являються на Слобожанщині і монастирі: у 1624 р. Святогірський, у 1652 р. — Острогозький. У 1652 р. було засновано місто Суми, у 1654 р. осад чий Іван Каркач із 37 родинами заснував Харків, у цьому ж році була заселена поселенцями Охтирка.

Переселенці, ураховуючи стан постійної військової небезпеки та козацькі традиції, що вже склалися, створили полко-во-сотенний устрій Слобожанщини. Усього було 5 полків: Харківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський, Острогозький (Рибінський). Проте устрій Слобожанщини дещо відрізнявся від устрою Гетьманщини: 1) тут не було єдиного зверхника — гетьмана; 2) полковників обирали, але довічно; 3) влада полковників була спадковою; 4) у сотнях обирали сотника, який сам добирав собі всю старшину.

Слобідські полки підлягали владі білгородського воєводи, який сам затверджував полковників. Московський уряд спеціально не об'єднував слобідські полки в єдину цілісність, щоб не допустити їх відокремлення, єдиної опозиції проти Москви. До кожного полковника московські урядовці зверталися окремо, встановлювали їм права та обов'язки. Головним привілеєм було право козацького устрою, а крім нього, — свобода від податку із землі, право вільної торгівлі та виробництва горілки. Поселенцям виділялося по 10-15 десятин землі на душу, зерно для посіву, на початковому етапі звільнення від податків. Гетьман І. Самойлович клопотав, щоб Слобідську Україну з її полками передали в його підпорядкування, але Москві було невигідно таке посилення влади гетьмана й тому йому відмовили.

Спочатку населення Слобожанщини було козацьким і мало військове призначення. Але з часом почала збільшуватися кіль кість селян і міщан.

Близько 1700 р. на Слобожанщині проживало 250 тис, а через 100 років 1 млн. поселенців.

Окрім охорони цієї території від нападів татар, московський уряд використовував слобідських козаків у походах проти «своїх» — військ гетьманів І. Виговського та П. Орлика.

У 1700 р. Петро І видав указ про обов'язкову постійну службу слобідських козаків, що означало певне обмеження автономії Слобідської України. У 1732 р. було зроблено новий крок до обмеження автономії Слобожанщини. Обмежувались права слобідських полковників керувати полками. Скасовувалось право «займанщини», тобто права займати і обробляти вільні землі. У 1748 р. козакам заборонили переходити з одного полку до іншого. Почали формуватися регулярні військові роти на чолі з ротмістрами, які поступово витісняли козацькі полки.

Проте протягом XVIII ст. козацька старшина одержала на цій території великі маєтки, поклавши початок великому землеволодінню. Селяни або «посполиті» були вільними хліборобами й могли, за бажанням, селитися, переселятися по всій території краю, на віть вступати в козаки, але повинні були платити податки. Якщо вони вступали в козацький стан, то могли зайняти вільні військові землі й повинні були нести військову службу.

Полковий устрій слобідського козацтва було скасовано у 1765 р. Замість козацьких полків було утворено 5 гусарських, козаків перетворено на «військових обивателів» і обкладено по датком. На землях Слобідської України утворена Слобідсько-Українська губернія. Слобожанщина втратила залишки своєї автономії і перетворилася на провінцію Російської імперії.