Загальні засади призначення покарання

Необхідною передумовою, необхідною умовою призначення покарання є вчинення особою злочину, прямо передбаченого в законі про кримінальну відповідальність. Лише тоді, коли в ході судового розгляду повністю буде доведено, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в провину, коли цьому злочину буде дана у вироку суду правильна кваліфікація, створюється правовий, законний фундамент, основа для призначення покарання.

Призначаючи покарання, суд зобов’язаний керуватися загальними засадами призначення покарання, передбаченими ст. 65 КК України.

Загальні засади призначення покарання – це встановлені законом критерії або умови, якими суд повинен керуватися при призначенні покарання у кожній кримінальній справі. Інакше кажучи, яка б кримінальна справа не розглядалася, яке б покарання не визначалося винному, суд зобов’язаний виходити з цих загальних критеріїв у всіх без виключення випадках. Але найголовніше, як необхідна передумова правильного призначення покарання є встановлення в діях винного певного, конкретного складу злочину і його правильна кваліфікація.

Відповідно до ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання складаються з наступних трьох критеріїв:

1) у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини цього кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи винного і обставин, які пом’якшують і обтяжують покарання.

Дослідження названих обставин в судовому засіданні і їх докладний виклад у вироку є неодмінною (обов’язковою) умовою призначення справедливого, законного і обґрунтованого покарання.

Детально проаналізуємо названі вище критерії.

1. Суд призначає покарання в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Ця вимога означає, що суд може призначити покарання лише в межах санкції статті Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії винного. При відносно-певній санкції, наприклад, де вказані мінімум і максимум покарання, суд може призначити покарання лише в цих межах. При відносно-певній санкції, де вказаний лише максимум покарання, мінімумом є та нижча межа, яка встановлена в загальній частині (наприклад, для позбавлення волі на певний строк – 1 рік; для виправних робіт – 6 місяців).

Ні за яких умов суд не може призначити покарання вище того максимуму (вищої межі), який встановлений в санкції статті КК. Якби суд пішов по цьому шляху, він би грубо порушив принцип законності. Проте нижче за максимум санкції (нижчої його межі) суд за наявності обставин, передбачених ст. 66 КК України, має право призначити покарання. У цьому знаходить свій вираз принцип гуманності і соціальної справедливості.

2. Суд призначає покарання в точній відповідності з положеннями Загальної частини КК.

Це означає, що суд повинен керуватися тими принциповими положеннями, які передбачені в Загальній частині КК і відносяться як до злочину і умов відповідальності за нього, так і до покарання, його цілей, видів, умовам їх застосування і т.ін.

Наприклад, визначаючи покарання за замах на злочин, суд повинен враховувати ступінь здійснення злочинного наміру і причини, через які злочин не був доведений до кінця (ст. 15 КК України).

При призначенні покарання співучасникам суд зобов’язаний врахувати ступінь і характер участі особи у вчиненні злочину (ст. 29 КК України). Призначаючи покарання, суд зобов’язаний виходити з тих цілей, які визначені в ч. 2 ст. 50 КК України, строго керуватися системою і видами покарань, вказаних в ст. 51 КК України. Призначаючи покарання за сукупністю злочинів і вироків, суд визначає його на підставах і в порядку, передбаченому ст. ст. 70 і 71 КК України. Суд зобов’язаний враховувати і інші положення Загальної частини КК, зокрема, надані йому широкі можливості в звільненні від кримінальної відповідальності і покарання на підставі ст. ст. 45-49, 79-80 КК України.

3. Призначаючи покарання, суд зобов’язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого злочину – це не індивідуальна ознака конкретного суспільно небезпечного діяння, а ознака, що характеризує певні види або групи злочинів. Критерієм диференціації злочинів на категорії є вид і розмір покарання, виражені в такому суворому виді покарання, яким є позбавлення волі. Якщо можна так виразитися, мірилом тяжкості злочинів виступає саме покарання у виді позбавлення волі.

У п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України важливою вимогою загальних засад призначення покарання є вимога урахування особи винного, оскільки обставини, що її характеризують, мають вельми важливе значення при обранні покарання.

Багато ознак особи злочинця не враховуються при призначенні покарання, оскільки офіційно, на законодавчому рівні вони не є обов’язковими при кваліфікації суспільно небезпечного діяння. Проте, соціальна зовнішність злочинця, ступінь його небезпеки для суспільства, спосіб життя, сімейний стан, стан здоров’я, наявність психічних відхилень, що не впливають на кримінальну відповідальність, поведінка під час вчинення злочину і після нього, наявність судимостей, відношення до суспільно корисної праці, етичність, уміння співіснувати в суспільстві, відношення до членів трудового колективу та інші обставини завжди повинні враховуватися при призначенні покарання.