Затримання особи, що вчинила злочин як обставина, що виключає злочинність діяння

Особа, яка вчинила злочин, повинна якомога скоріше постати перед органами, які уповноважені законом на здійснення кримінально-правової оцінки скоєного нею. Зазвичай вона не зацікавлена у цьому, що зумовлює необхідність застосування щодо неї примусу, при цьому може бути заподіяна і шкода такій особі у вигляді позбавлення волі, пошкодження майна, тілесних ушкоджень і навіть смерті. Кримінальний закон заподіяння такої шкоди з дотриманням певних умов оцінює як правомірний вчинок – обставину, що виключає злочинність діяння. Регламентована ця обставина у ст.38 КК, а умовами правомірності заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні є:

1) особа, яка затримується, вчинила злочин. Слід уточнити, що про «вчинення злочину» з врахуванням положень про презумпцію невинуватості можна вести мову з великою долею умовності. Адже злочином відповідні діяння можуть бути визнані лише вироком суду, який набрав чинності – зрозуміло, що його на момент затримання ще немає. Тому точніше було б говорити про затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Оскільки затримання підозрюваного допускається лише у випадках, прямо передбачених кримінально-процесуальним законом, то потрібно констатувати наявність принаймні однієї з підстав, вказаних у ст.106 КПК України.

Окрім того, затримуватися може й особа, яка перебуває в іншому процесуальному статусі – зокрема, ухиляється від слідства і суду чи від відбування покарання будучи обвинуваченим, підсудним чи засудженим;

2) затримання здійснюється безпосередньо після вчинення злочину. Видається, що поняття безпосередності не слід пов`язувати з часом, який минув після вчинення злочину – такий часовий проміжок може бути будь-який, навіть виходити за межі строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. «Безпосередньо після вчинення злочину» означає, що між вчиненням посягання та затриманням щодо цієї особи не здійснювалися належні дії і не приймалося відповідне рішення органами влади – вона не звільнялася від кримінальної відповідальності, щодо неї не застосовувався запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд тощо;

3) затримання особи здійснюється з метою доставлення її відповідним органам влади – суду, правоохоронним органам, які вправі прийняти належне рішення в порядку, визначеному КПК України, а також іншим органам державної влади та управління чи місцевого самоврядування, громадським формуванням, які зобов`язані передати затриманого компетентним державним органам;

4) заподіяння шкоди необхідне для затримання. Шкода затримуваному заподіюється вимушено, вона необхідна для затримання – оскільки він намагається уникнути затримання, вчинює опір при затриманні. Якщо ж затримуваний добровільно погоджується на його доставляння до органів влади, може бути затриманий без фізичного примусу, то заподіяння йому будь-якої шкоди буде неправомірним і має оцінюватися як умисний злочин проти особи чи проти власності. Так само оцінюється і заподіяння шкоди вже після затримання;

5) розмір заподіяної затримуваному шкоди відповідає небезпечності посягання та обстановці затримання. Очевидно, що чим небезпечніший злочин у зв`язку з підозрою у вчиненні якого (обвинуваченням, засудженням за який) затримується особа, тим більшу шкоду можна заподіювати при затриманні (при наявності усіх інших вказаних вище умов). Ряд злочинів неагресивного характеру взагалі виключають заподіяння шкоди затримуваному. Наприклад, не вбачається потреби у затриманні з заподіянням шкоди особі, яка здійснює вимагання хабара, порушення авторського права.

Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, є умисне заподіяння йому надмірної шкоди. Поняття перевищення таких заходів наведене в ч.2 ст.38 КК. Аналіз цієї норми, а також відповідних теоретичних положень та врахування позиції правозастосовної практики дозволяє виділити такі ознаки перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця:

1) існує обстановка затримання злочинця – наявні умови правомірності його затримання, названі вище, окрім останньої

2) заподіяна затримуваному шкода є тяжкою – становить собою смерть або тяжке тілесне ушкодження. Тому заподіяння особі, яка вчинила злочин та ухиляється від правомірного затримання будь-якої іншої шкоди (середньої тяжкості чи легкого тілесного ушкодження, матеріальної шкоди незалежно від її розміру тощо) завжди перебуває в межах заходів, необхідних для затримання;

3) заподіяння смерті або тяжкого тілесного ушкодження явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання. Явно – означає, що особа, яка здійснює затримання, точно, достовірно знає про можливість здійснити затримання без такої шкоди. Відповідність же шкоди небезпечності посягання або обстановці затримання визначається з критеріїв, розглянутих вище;

4) шкода заподіюється умисно. Тобто, особа, яка здійснює затримання, усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння як такого, що полягає у заходах, які перевищують необхідні і достатні для затримання і доставлення до органів влади; передбачає суспільно небезпечні наслідки – тяжку шкоду, яка не обумовлена небезпекою посягання та обстановкою затримання; бажає заподіяння такої шкоди для того, хто здійснює посягання або свідомо припускає її настання.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, тягне кримінальну відповідальність за спеціальними кримінально-правовими нормами – ст.ст.118 та 124 КК.

Необережне заподіяння будь-якої шкоди особі, яка затримується у зв`язку зі вчиненням злочину, не є кримінально караним. Водночас, кримінальна відповідальність може наставати за необережне заподіяння шкоди іншим особам – тим, які не здійснювали посягання (наприклад, громадянину, який стоїть неподалік від затримуваного) чи які помилково сприйняті як такі, що вчинили посягання.