Занятие 2. 1. Прогалини – одне з негативних явищ у праві, навіть, якщо і виникають вони з

1. Прогалини – одне з негативних явищ у праві, навіть, якщо і виникають вони з

об’єктивних причин. Це результат недоліків правотворчої діяльності. Найчастіше

вони виявляються в процесі реалізації права. Саме тоді перед правозастосовними

органами постає завдання своєчасного та правильного вирішення справи. Однак,

заповнення прогалини через звернення до законодавця затягує процес вирішення

справи або ж взагалі може не привести до бажаного результату. У такому разі від-

повідний орган вправі самостійно подолати прогалину.

Дослідження питання прогалин у праві зводиться в юридичній літературі, головним чи-

ном, до правил і прийомів їх заповнення. Ці правила та прийоми в теорії права об’єднуються

поняттям «аналогії», що використовується як метод усунення прогалин закону в тих галузях

права, де це допускається. Аналогія – це подібність, схожість, відповідність у чому-небудь між

явищами, предметами, поняттями. Аналогічний – схожий, подібний випадок.

2. Ставлення до інституту аналогії серед вчених неоднозначне. Існують дві протилеж-

ні позиції: від повної підтримки до категоричного заперечення.

Одні відкидають аналогію, обґрунтовуючи це тим, що в кримінально-процесуальному

праві побічно діє принцип кримінального права – «немає злочину – немає покарання». Однак

прихильники зазначеної позиції не враховують специфіки кримінально-процесуального права,

суть якої у наступному.

Якщо порівняти кримінально-процесуальне право з кримінальним правом, то останнє –

це система заборон, які мають відповідний зміст, дотримуватись яких повинен кожен грома-

дянин. Кримінальний закон адресується усім. На відміну від кримінального, кримінально-

процесуальне право не є системою заборон; це сукупність правил судочинства, що діють лише

тоді, коли порушене провадження у конкретній справі. Ці правила стосуються тільки суб’єктів

кримінального процесу. Оскільки кримінально-процесуальний закон діє лише під час прова-

дження у кримінальній справі, не можна чекати заповнення прогалини законодавцем. Справа

повинна бути вирішена так, щоб усі вимоги закону, які логічно з нього випливають, але через

прогалину не передбачені для даного випадку, були виконані, інакше завдання кримінального

судочинства не будуть досягнуті. У разі виникнення необхідності визнати яке-небудь діяння

злочинним, вона має бути усвідомлена законодавцем, до виключного права якого і входить

вирішення такого питання. Якщо в процесі вирішення конкретної справи з’являється потреба

у вчиненні конкретної дії, законодавець тут не потрібен: він уповноважив відповідні державні

органи забезпечити всебічний, повний та об’єктивний розгляд справи щодо кожного злочину,

якщо він був вчинений.

Загалом, з твердженням про неможливість застосування аналогії у кримінальному про-

цесі важко погодитись, оскільки об’єкти аналогії (прогалини у кримінально-процесуальному

законодавстві) неможливо усунути повністю, вони завжди були, є і будуть, а правозастосовні

органи вимушені їх долати.

3. На противагу поданій позиції, ряд вчених, дотримуючись думки про наявність про-

галин у будь-якій галузі права, вважають, що обійтись без аналогії у сфері криміна-

льного судочинства неможливо. Вони, зокрема, зазна-

чають, що кримінально-процесуальний закон не встановлює, які діяння визнаються

злочинними, а регулює правовідносини суб’єктів під час провадження у справі. То-

му аналогія в кримінальному процесі не розширює рамки репресій, а відіграє пози-

тивну роль, надаючи динамізму кримінально-процесуальним відносинам.

Крім того, застосування у кримінальному процесі закону за аналогією може сприяти до-

сягненню завдань кримінального судочинства.

4. Окремі науковці (В.О. Белоносов) зазначають, що в кримінально-процесуальному

праві ідеї заборони аналогії взагалі не виникали в силу відсутності відповідних сус-

пільно-політичних причин.

Про це свідчить і практика, зокрема:

−питання визнання судом недопустимими доказами протоколів огляду місця події, обшу-

ку, виїмки, складених з порушенням закону повинно аналогічно вирішуватись і щодо

речових доказів, документів, вилучених в процесі проведення цих слідчих дій, а також

висновків експертів, якими досліджувались ці об’єкти;

−обов’язок захисника не перешкоджати встановленню істини у справі, передбачений ст.

48 КПК України, має поширюватися на інших учасників кримінального процесу;

−КПК України регламентує участь спеціаліста при проведенні огляду місця події, відтво-

рення обстановки і обставин події та деяких інших слідчих дій. Але до їх переліку, зок-

рема, не входить очна ставка, допит. Утім, участь спеціаліста можлива при проведенні

будь-яких слідчих дій, про що повинно зазначатись в законі;

−час допиту свідка і потерпілого законодавством не регламентований, але встановлюється

за аналогією з часом допиту обвинуваченого, який, крім виняткових випадків, повинен

проводитись удень (ст. 143 КПК України);

−заборона навідних запитань, яка передбачена ст.ст. 143, 167 КПК України стосується

лише допиту, але по суті повинна поширюватись й на інші слідчі дії, якими передбаче-

на вербальна передача інформації (очна ставка, пред’явлення для впізнання і т. п.);

−ст. 194 КПК України допускає проведення відтворення обстановки і обставин події лише

за умови, коли дослідні дії не принижують гідності осіб, що беруть у них участь, і не є

небезпечними для їх здоров’я. Таких умов за аналогією практичні працівники дотри-

муються і при проведенні обшуку, огляду, одержанні зразків для експертного дослі-

дження.

5. На практиці не завжди зрозуміло, чи за наявності прогалини у праві необхідно за-

стосовувати аналогію. У відповідного правозастосовного органу може сформува-

тись думка про те, що слід відмовити у розгляді справи. Не усякчас очевидно, що

потрібно застосовувати саме схожу норму, а, наприклад, не загальні принципи даної

галузі права. Щоб ці та інші можливі запитання належним чином вирішити, необ-

хідно норму про застосування аналогії закону та аналогії права спеціально обумови-

ти в законодавстві. Це, як зазначають дослідники (А.С. Піголкін), буде сприяти змі-

цненню законності, стабільності правового регулювання.

Така необхідність обумовлена тим, що у сфері кримінального процесу діє не принцип

«дозволено все, що не заборонено», а протилежна засада – «дозволено тільки те, що передба-

чено законом». За інших умов неодмінно запанує сваволя владних державних органів і поса-

дових осіб, які ведуть процес. При цьому застосування норм цього інституту потрібно обме-

жити чіткими рамками, які б не дозволили зловживати ним.

6. Інститут аналогії не суперечить діючому законодавству, не ігнорує його, а забезпе-

чує найбільш ефективне і доцільне його використання (Р.Д. Рахунов). Аналогія є

формою впровадження процесуального закону у практику, умовою повного та все-

бічного дослідження обставин справи. Такий підхід до проблеми сприяє утвер-

дженню законності в кримінальному судочинстві. Так, неможливо відмовити у роз-

гляді кримінальної справи, якщо існує відповідна матеріальна норма, однак відсутні

приписи щодо порядку вирішення даної справи. В іншому разі буде порушено за-

конність, що призведе до бездіяльності матеріального закону там, де його дія необ-

хідна. Тож, інститут аналогії є оперативним засобом подолання прогалин в праві.

Як правило, для того, щоб усунути чи заповнити прогалину, слід звертатись до право-

творчого органу (законодавця), що займе тривалий період часу. Однак, це може привести до

порушення кримінально-процесуальних строків, а отже – важливих гарантій прав учасників

кримінального процесу. Саме за допомогою аналогії можливо швидко, в межах строків вста-

новлених законом, вирішити питання, які виникають у процесі провадження у кримінальній

справі, але не врегульовані КПК України.

Основне призначення аналогії – своєчасне реагування на зміни та появу нових суспіль-

них відносин, які потребують правової оцінки та вирішення. Якщо законодавець не завжди

може швидко реагувати на зміни в суспільстві, аналогія дає можливість їх врегулювати на під-

ставі вже діючих норм і принципів. Тому цей інститут займає важливе місце в механізмі пра-

вового регулювання, є засобом, що дозволяє праву водночас бути стабільним і гнучким ін-

струментом регулювання суспільних відносин.

7. Отже, інститут кримінально-процесуальної аналогії, по-перше, передбачає застосу-

вання норм цієї галузі права; по-друге, поширюється на відносини, не врегульовані

нормами кримінально-процесуального права, за наявності інших норм, що регулю-

ють подібні суспільні відносини; по-третє, є гарантією швидкого вирішення справи

за умови дотримання всіх прав учасників кримінального судочинства.

Таким чином, аналогія у кримінальному процесі є способом врегулювання кримінально-

процесуальних відносин, які виникли у процесі кримінально-процесуальної діяльності, але не

передбачені кримінально-процесуальним законодавством, на підставі застосування норм, що

регулюють подібні відносини, за умови дотримання всіх прав учасників кримінального судо-

чинства.

Занятие 2

1. Питання про поняття, предмет, систему, види і зміст гарантій постійно викликали великий інтерес у вчених-правознавців, проте не завжди знаходили однозначне висвітлення в юридичній літературі.

До системи гарантій прийнято включати суспільно-політичні, соціально-економічні (матеріальні), ідеологічні, юридичні (правові). Своєю чергою юридичні (правові) гарантії поділяються на певні види. Одним з видів правових гарантій є гарантії кримінально-процесуальні. Однак перед тим, як розкривати суть кримінально-процесуальних гарантій, слід зосередити увагу на тому, що серед правових гарантій, одним з головних ланцюгів системи таких гарантій є гарантії законності. Про ці гарантії слід окремо зазначити, позаяк вони є загальними для всіх галузей права. Ми погоджуємося з авторами навчального посібника із "Загальної теорії держави та права", які зазначають: "гарантії законності — це позитивні об’єктивні умови, що сприяють підвищенню рівня розвитку суспільства, добробуту народу, а також юридичні засоби і способи, через які забезпечується режим законності у країні". І, виходячи з того, що йдеться про правові гарантії, то певні засоби, способи й умови мають бути закріплені в нормах права і здійснювати свій вплив на певну сферу суспільних відносин між суб’єктами тієї чи іншої галузі права. Їхній вплив на певні правовідносини має носити характер обов’язковості. Більше того, з метою перешкодити невиконанню будь-яких встановлених нормами права положень, в законі належить визначити шляхи недопущення такого стану, або ж притягнення до юридичної відповідальності за такі порушення. І тоді, з огляду на викладене, коли говоримо про юридичні засоби і способи, то маємо на увазі засоби і способи, врегульовані різними галузями права: кримінального, цивільного, кримінально-процесуального, адміністративного тощо. Отже гарантії законності є гарантіями не лише кримінально-процесуальними, а являють собою умови, засоби і способи, встановлені нормами різних галузей права. Їх неможливо ні ототожнювати, ні протиставляти іншим видам гарантій. Отже гарантії законності є фундаментальними правовими гарантіями, які поширюють свій вплив на всі галузі права в цілому, а також є гарантіями кожної галузі права зокрема. Це означає, що для правової системи в цілому гарантії законності є загальними правовими гарантіями. А, крім цього, кожна галузь права має свої специфічні, характерні тільки їй гарантії.

Що ж ми називаємо процесуальними гарантіями? В науці кримінального процесу гарантії характеризуються, як правило, через поняття "засоби" і "способи", а також "умови". Якщо певні умови, засоби і способи здійснюють свій вплив на суспільні відносини, врегульовані нормами права, необхідно з’ясувати, що являють собою названі відносини. Передусім слід зазначити, що виникнення, зміна, припинення будь-яких правовідносин ґрунтуються на юридичних фактах. Процесуальні дії і рішення, що відповідно проводяться і приймаються суб’єктами кримінального судочинства, які ведуть процес, у зв’язку з існуванням юридичного факту, "породжують процесуальні правовідносини або виступають їхнім наслідком". А "елементами кримінально-процесуальних правовідносин є: а) їхні суб’єкти — всі учасники кримінально-процесуальної діяльності; б) об’єкт — поведінка суб’єктів кримінального процесу; в) процесуальні права і процесуальні обов’язки суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності". Отже, щоб говорити про реальне існування кримінально-процесуальних правовідносин, необхідно або проведення певних дій чи прийняття певних рішень, що здійснюються суб’єктами кримінального процесу і тягне виникнення певних суспільних відносин, урегульованих нормами кримінально-процесуального права, або наявність певних умов, що вимагають проведення певних дій і прийняття певних рішень. Як бачимо, або поведінка суб’єктів правовідносин породжує виникнення прав у одних суб’єктів і обов’язків у інших, або ж передбачені законом процесуальні права чи процесуальні обов’язки породжують ту чи іншу поведінку суб’єктів.

І, здійснюючи свій вплив на правовідносини, умови, засоби і способи впливають тим самим на суб’єктів кримінального процесу, на їхню поведінку, права та обов’язки. І їхній вплив характеризується тим, що вони або визначають появу у процесі того чи іншого суб’єкта, або визначають поведінку суб’єктів, а також здійснюють захист прав одних суб’єктів перед іншими. А захист прав і законних інтересів одних суб’єктів процесу здійснюється через наділення певними обов’язками інших суб’єктів процесу, їхні права і обов’язки не повинні виходити за межі правил, що складають зміст кримінально-процесуальної форми.

Яка ж сфера впливу умов, засобів і способів у кримінальному процесі? Звичайно, ця сфера впливу є весь кримінальний процес. Проте, це поняття дуже широке. Більш конкретно слід зазначити, що сфера впливу умов, засобів і способів у кримінальному процесі поширюється на способи формування і здійснення правосуддя в кримінальних справах; на права, законні інтереси та обов’язки суб’єктів кримінального процесу, а також на завдання кримінального судочинства.

Отже кримінально-процесуальні гарантії — це передбачені кримінально-процесуальним законом умови, засоби і способи щодо забезпечення прав суб’єктів кримінального процесу, захисту їхніх законних інтересів, забезпечення реалізації їхніх прав, а також здійснення правосуддя в кримінальних справах та виконання завдань кримінального судочинства.

Що ж становить зміст понять "умови", "засоби" і "способи"?

Звичайно, говорити про повний перелік умов, засобів і способів, що виступають гарантіями у кримінальному процесі, було б рішенням неправильним. Адже зрозуміло, що такий перелік був би досить широким і тому слід констатувати, що будь-які умови, засоби і способи, закріплені в нормах кримінально-процесуального права і відповідають зазначеному вище призначенню саме і є кримінально-процесуальними гарантіями. Проте найбільш значимі з них доречно назвати. Отже кримінально-процесуальними гарантіями є такі, передбачені кримінально-процесуальним законом умови, засоби і способи.

По-перше, це — кримінально-процесуальна форма, що являє собою "передбачений кримінально-процесуальним законом порядок усієї кримінально-процесуальної діяльності органів попереднього (досудового) розслідування, прокуратури і суду, а також громадян та юридичних осіб, залучених до сфери цієї діяльності, як і порядок вчинення і оформлення окремих процесуальних дій, прийняття, оформлення та звернення до виконання процесуальних рішень".

По-друге, це — принципи кримінально-процесуального права, тобто "основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю і відбивають суттєві положення права".

По-третє, це — процесуальні права і обов’язки суб’єктів кримінального процесу.

По-четверте, це — заходи процесуального примусу, які застосовуються знову ж таки у передбачених кримінально-процесуальним законом випадках, тобто за наявності певних підстав і в порядку, передбаченому законом.

По-п’яте, це — здійснення контролю вищестоящих судів за діяльністю нижчестоящих, а також прокурорський нагляд у кримінальному процесі. І це далеко не повний перелік тих засобів, умов і способів, які можна називати кримінально-процесуальними гарантіями. До кримінально-процесуальних гарантій відносять також правові норми, санкції, правові інститути, стадії тощо.

Як видно із визначення поняття гарантій, процесуальні гарантії передбачені кримінально-процесуальним законом. Отже весь кримінальний процес як галузь права (кримінально-процесуальне право) і як діяльність суб’єктів кримінально-процесуальних відносин, що врегульована нормами права, а також процесуальна форма, що забезпечує цю діяльність і є кримінально-процесуальними гарантіями. Але, це досить широке розуміння гарантій кримінального процесу. І тому зазначена класифікація гарантій є конкретним тлумаченням тих засобів, умов і способів, які власне і є процесуальними гарантіями. Далі щодо співвідношення загально-правових гарантій законності і галузевих, а саме кримінально-процесуальних гарантій. Звичайно, гарантії законності неможливо ні протиставляти процесуальним гарантіям забезпечення прав суб’єктів кримінального процесу, захисту їхніх законних інтересів, забезпечення реалізації цих прав, а також гарантіями здійснення правосуддя у кримінальних справах і виконання завдань кримінального судочинства, ні ототожнювати з ними. Адже, виходячи з того, що кожен із засобів, способів і умов, які у своїй сукупності і є гарантіями кримінально-процесуальними, закріплені в законі, вони є правовими. Тобто, вищеназвані кримінально-процесуальні гарантії є підвидами правових гарантій законності.

Що ж до співвідношення зазначених видів кримінально-процесуальних гарантій між собою, то їх можна співставляти, але також неможливо ні протиставляти, ні ототожнювати. Вони у своїй сукупності становлять певну систему кримінально-процесуальних гарантій як підвиду правових гарантій законності, і кожен з елементів цієї системи є носієм певної сукупності засобів, умов і способів, які і виступають гарантіями тих завдань, що поставлені перед ним. І, звичайно, не була б це система гарантій, якби її елементи не були пов’язані між собою. Більше того, ці елементи єдиної системи кримінально-процесуальних гарантій не лише пов’язані між собою, оскільки становлять в своїй сукупності одне ціле — гарантії кримінального судочинства, а й доповнюють один одного, підтверджуючи тим самим обставину, що вони є складовою однієї системи і розривати їх неможливо. Зазначені елементи процесуальних гарантій не можуть бути поділені на більш важливі і менш важливі, на початкові і похідні, на такі, що мають більшу юридичну силу і такі, що мають меншу юридичну силу. Адже всі ці елементи, виступаючи кожен окремо гарантіями певної частини кримінально-процесуальної діяльності, виступають разом гарантіями всієї кримінально-процесуальної діяльності. Можна, звичайно, піддати сумніву твердження, що кожен з елементів системи кримінально-процесуальних гарантій є необхідний, і на підтвердження цієї гіпотези можна навести аргументи, які і ставлять під сумнів саме твердження про необхідність існування в кримінальному процесі всіх названих вище видів кримінально-процесуальних гарантій. Адже, як відомо, елементами єдиної і неподільної системи кримінально-процесуальних гарантій є умови, засоби і способи щодо забезпечення прав суб’єктів кримінального процесу, захисту їхніх законних інтересів, забезпечення реалізації їхніх прав, щодо здійснення правосуддя в кримінальних справах, а також щодо виконання завдань кримінального судочинства.

Може виникнути припущення, що гарантії одного з трьох названих видів цілковито охоплюють і гарантії інших видів. Наприклад, як відомо, діяльність суду при здійсненні правосуддя в кримінальних справах неможлива без надання суб’єктам цієї діяльності певних прав, а також покладення на суб’єктів певних обов’язків. Більше того, ця діяльність неможлива без забезпечення наданих суб’єктам прав. З цього можна дійти висновку, що гарантії правосуддя цілковито охоплюють своїм змістом гарантії прав і законних інтересів особи.

На продовження розвитку припущення, що гарантії одного з трьох названих видів цілковито охоплюють гарантії інших видів, можна навести як приклад ще й таке твердження: гарантії виконання завдань кримінального судочинства цілковито охоплюють своїм змістом гарантії здійснення правосуддя і гарантії прав та законних інтересів особи. Цьому, на перший погляд, навіть можна знайти підтвердження, посилаючись на ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України, яка так і називається "Завдання кримінального судочинства". Згідно з цією статтею, "завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний".

Отже можна стверджувати, що коли вже одним із завдань судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, то гарантії завдань судочинства повністю охоплюють гарантії прав і законних інтересів особи як співвідношення частини до цілого, складовим елементом якого і є ця частина.

Щодо гарантій здійснення правосуддя, то на підтвердження висунутого припущення можна говорити, що правосуддя в кримінальних справах здійснюється в межах кримінального судочинства і тому гарантії завдань кримінального судочинства охоплюють і гарантії правосуддя.

Висунуті припущення і наведені аргументи можна вважати правильними лише тоді, коли дану проблему розглядати побіжно.

Дійсно, ст. 2 КПК України в редакції 1984 р. не передбачала в переліку завдань кримінального судочинства охорону прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Вперше таке завдання перед кримінальним судочинством було поставлено у зв’язку зі змінами, внесеними до ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України Законом від 15 грудня 1992 р.. Виходить, якщо охорона прав і законних інтересів особи не була завданням кримінального процесу, то зрозуміло, що в системі кримінально-процесуальних гарантій необхідно передбачити гарантії прав та законних інтересів особи. А коли вже Законом від 15 грудня 1992 р. перелік завдань процесу розширився зазначеним завданням, тоді гарантії завдань кримінального судочинства цілковито охоплюють гарантії прав і законних інтересів особи. І тоді можна було б говорити, що кримінально-процесуальні гарантії — це умови, засоби і способи щодо здійснення правосуддя в кримінальних справах і виконання завдань кримінального судочинства. Проте, з цим погодитися не можна, і все ж таки слід зазначити, що в кримінальному процесі існують гарантії здійснення правосуддя, гарантії прав і законних інтересів особи і гарантії виконання завдань кримінального судочинства. Тобто, все-таки гарантії прав і законних інтересів особи існують як складовий елемент усіх кримінально-процесуальних гарантій, тобто як окремий вид процесуальних гарантій.

Доведемо це на прикладі. Згідно з теорією права функції права, в тому числі і кримінально-процесуального права, "поділяються на соціальні і спеціально-юридичні". З-поміж спеціально-юридичних функцій виокремлюють "регулятивну і охоронну функції права". І якщо регулятивна функція полягає в тому, що право впорядковує суспільні відносини шляхом "закріплення сталих, розвинутих відносин в нормативних актах", то "охоронна функція спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом витіснення соціально шкідливих і небезпечних діянь людей, відновлення порушених прав суб’єктів".

Отже "охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб" — це завдання, що поставлене перед кримінальним судочинством і охоплюється охоронною функцією кримінально-процесуального права. Іншими словами, охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб здійснюється, за необхідності, захистом тих прав, які встановлені законом, і тих інтересів, які не вступають в суперечність із законом. Гарантії ж прав особи мають не лише захищати вже передбачені процесуальним законом права та інтереси, які не вступають в суперечність із законом, а виступати умовами, засобами і способами, які згідно зі ст. 8 Конституції України забезпечували б дію принципу "верховенства права".

І якщо все ж таки говорити про співвідношення гарантій виконання завдань кримінального судочинства і гарантій прав та законних інтересів особи, то ми цілковито підтримуємо позицію М.М. Михеєнка, який зазначив, що "між процесуальними гарантіями досягнення завдань кримінального судочинства і процесуальними гарантіями прав і свобод особи в кримінальному процесі немає суперечності. Вони перебувають у єдності, доповнюють одна одну й загалом характеризують демократизм і гуманізм кримінального процесу України, хоч і потребують удосконалення".

Це щодо співвідношення гарантій завдань кримінального судочинства і гарантій прав та законних інтересів особи. Далі стосовно співвідношення гарантій завдань кримінального судочинства і гарантій забезпечення правосуддя в кримінальних справах.

Завдання кримінального судочинства в частині охорони прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також у частині забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний, можуть бути визнані такими, що поставлені перед кримінальним судочинством і при здійсненні правосуддя в кримінальних справах. Адже кримінальне судочинство — це поняття значно ширше ніж правосуддя і тому завдання судочинства є завданнями правосуддя (як частини судочинства) і іншої діяльності уповноважених кримінально-процесуальним законом суб’єктів.

Проте, правосуддя в кримінальних справах — це "самостійна галузь державної діяльності, яку здійснює суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі… кримінальних… справ… і вживання встановлених законом заходів покарання до осіб, які винні у вчиненні злочину, або виправдовування невинних". При здійсненні правосуддя суд наділений широкими правами. Так, він "наділений правом застосування державного примусу", більше того, "визначити кримінальне покарання винному може тільки суд". Такі широкі права вимагають і додаткових гарантій для забезпечення такого виду судової діяльності.

Отже для забезпечення здійснення правосуддя в кримінальних справах необхідні додаткові гарантії порівняно з гарантіями завдань кримінального судочинства. Розглянемо це більш детально.

По-перше, виходячи із визначення поняття правосуддя, необхідні гарантії того, що ця галузь державної діяльності здійснюватиметься лише одним державним органом — судом. І як одну з передумов цього, необхідно передбачити в законі систему судових органів. Проте, мало передбачити систему судових органів, необхідно ще зазначити, що інші судові органи, крім судових органів даної системи, утворені бути не можуть. Наочним прикладом проголошення певних передумов, що є гарантією здійснення правосуддя в кримінальних справах, а також забезпечення цих умов, є Конституція України. Так, у частині 1 ст. 124 Конституції України зазначено, що "правосуддя в Україні здійснюється виключно судами". Це передумова, яка вже сама собою є гарантією того, що правосуддя, в тому числі і в кримінальних справах, здійснюватиметься лише судами. Проте, в цій же частині 1 ст. 124 Конституції України зазначено, що "делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається". Це також певна передумова, за наявності якої гарантії того, що правосуддя здійснюватиметься виключно судами, зростають. Далі передумови цього ж положення передбачені ст. ст. 125 і 127 Основного Закону України. Так, згідно з ч. 5 ст. 125 Конституції "створення надзвичайних та особливих судів не допускається". А в ч. 1 ст. 127 Конституції зазначено, що правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі та присяжні".

Отже Конституція України не лише проголосила положення, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а й створила певні передумови, щоб зазначене положення було дотримане. Всі названі передумови щодо здійснення правосуддя є гарантіями того, що в нашій державі правосуддя як самостійна галузь державної діяльності здійснюватиметься виключно судами. Названі положення є передумовами забезпечення здійснення правосуддя виключно судами, що закріплено в Основному Законі України — Конституції. Зрозуміло, що дія цих положень поширюється і на здійснення правосуддя в кримінальних справах. На підтвердження того, що конституційні положення щодо забезпечення здійснення правосуддя виключно судами, є гарантією, що поширюється на сферу кримінально-процесуальних відносин, слід зазначити, що, по-перше, Конституція є Основним Законом України і "має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії".

По-друге, "здійснення правосуддя виключно судами" є одним із конституційних принципів, що вивчається теорією кримінального процесу. По-третє, здійснення правосуддя (в тому числі і в кримінальних справах) є настільки важливою галуззю державної діяльності, що вона передбачена Основним Законом держави. А оскільки така діяльність держави (що здійснюється виключно судами) як здійснення правосуддя в кримінальних справах є діяльністю кримінально-процесуальною, то зрозуміло, що встановлені в Конституції України гарантії для забезпечення правосуддя в цілому автоматично поширюються на сферу існування кримінально-процесуальних відносин.

Проте це ще не всі гарантії забезпечення здійснення правосуддя в кримінальних справах. Адже ми розглянули лише другу частину гарантій здійснення правосуддя, а саме здійснення правосуддя виключно судами. Але ж поняття "правосуддя" передбачає, крім названого положення щодо розгляду і вирішення кримінальних справ виключно судами, також розгляд і вирішення кримінальних справ саме в судових засіданнях і, крім того, лише в особливій, встановленій законом процесуальній формі.

Щодо розгляду і вирішення кримінальних справ в судових засіданнях, в особливій, встановленій законом процесуальній формі, то слід зазначити, що КПК України передбачає розгляд і вирішення кримінальних справ, що надійшли до суду, саме в судових засіданнях. Більше того, в КПК України детально реґламентовано порядок розгляду і вирішення таких справ. Зазначеним положенням присвячено розділ III КПК України, що має назву "Провадження справ у суді першої інстанції". Починаючи з глави 24 КПК України "Загальні положення судового розгляду", в розділі III КПК України передбачено розгляд і вирішення справи саме в судовому засіданні, і детально реґламентовано сам процесуальний порядок такого розгляду та вирішення кримінальної справи.

Іншими словами, кримінально-процесуальним законом передбачено спеціальний порядок розгляду і вирішення в судовому засіданні кримінальної справи, що в кримінальному судочинстві дістав назву кримінально-процесуальної форми. Про поняття кримінально-процесуальної форми йшлося вище. Слід лише привернути увагу на те, що, як слушно зазначають автори підручника "Кримінальний процес України", саме процесуальна форма є "… найважливішою процесуальною гарантією правильного порушення кримінальних справ, їх успішного розслідування, судового розгляду і вирішення…, а також гарантією прав особи в кримінальному процесі".

І якщо правосуддя, як уже згадувалося, це — діяльність суду з розгляду і вирішення кримінальних справ у судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі, а процесуальна форма — це передбачений законом порядок кримінально-процесуальної діяльності, в тому числі і суду, то тоді передбачені законом умови, засоби та способи щодо забезпечення цієї діяльності суду є кримінально-процесуальними гарантіями здійснення правосуддя в кримінальних справах.

Гарантії правосуддя є частково і гарантіями прав і законних інтересів особи, позаяк спеціальна процедура розгляду і вирішення справ є гарантією захисту прав і законних інтересів суб’єктів процесу.

Гарантії правосуддя є також у частині і гарантіями завдань кримінального судочинства, оскільки "забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний", будучи одним із завдань кримінального судочинства, якраз і реалізується повною мірою при розгляді судом кримінальних справ у судовому засіданні у спеціальній, передбаченій законом, процесуальній формі, тобто шляхом здійснення правосуддя в кримінальних справах.

Як бачимо, для забезпечення здійснення правосуддя в кримінальних справах необхідні свої умови, засоби, способи. Останні, звичайно, можуть виступати в окремих випадках і умовами, засобами і способами забезпечення завдань кримінального судочинства, а також забезпечення прав і законних інтересів особи у кримінальному процесі, але все ж таки мають самостійну сферу впливу на певну державну діяльність, яку здійснює суд, гарантуючи її здійснення. А те, що ці умови, засоби і способи, які ми називаємо кримінально-процесуальними гарантіями є спільними в окремих випадках для різних видів процесуальних гарантій і водночас мають свої окремі сфери впливу залежно від конкретного виду гарантій, і є підтвердженням єдності передбачених законом умов, засобів і способів, які й становлять єдину систему кримінально-процесуальних гарантій.

2. Кримінальний процес як вид юридичної діяльності, галузь права і юридична наука має широкі зв'язки з іншими видами юридичної діяльності, галузями права, науками і навчальними дисциплінами. Найбільш глибокі зв'язки кримінальний процес має з конституційним правом, судоустроєм, прокурорським наглядом та адвокатурою, кримінальним правом, цивільним, трудовим, екологічним та цивільно-процесуальним правом, міжнародним правом, а також експертологією, криміналістикою, оперативно-роз-шуковою діяльністю, судовою психологією і психіатрією, судовою медициною та кримінологією.

Конституція України визначила пріоритетні напрямки розвитку правової системи, основні соціальні цінності і головні завдання та обов'язки держави. Згідно зі ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави в усіх сферах діяльності.

Ці фундаментальні положення безумовно стають принципами кримінального процесу, визначають його зміст і форму. Поряд з цими вихідними положеннями в ст. 28-32, 55-59, 62, 63, 129 Конституції України сформульовані інші засади правосуддя взагалі і кримінального судочинства в тому числі.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії.

Із цього випливає." норми Конституції мають фундаментальний і концептуальний характер для всього кримінально-процесуального права; норми кримінально-процесуального права не повинні суперечити Конституції України і прийматись відповідно до її положень; при розв'язанні проблемних ситуацій і конкуренції правових норм перевагу слід надавати нормам конституційного права; нормативні акти, які суперечать Конституції України, не мають юридичної сили і не підлягають застосуванню; норми конституційного права є нормами прямої дії і безпосередньо застосовуються в випадках неурегулювання якихось відносин галузевим законодавством.

Згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини. Для кримінального процесу це вихідне і визначальне положення означає можливість розвитку законодавства тільки в напрямку зміцнення гарантій прав і свобод людини, недопустимість звуження прав учасників кримшального процесу. Особливого значення набувають проблеми забезпечення недоторканності особи, особистого життя, житла людини.

Суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Тісний взаємозв 'язок кримінальний процес має з законодавством про судоустрій, прокурорський нагляд і адвокатуру, в якому закладені принципи організації і діяльності суду, адвокатури, прокуратури та органів попереднього розслідування, гарантії незалежності і недоторканності суддів, як важливої умови їх об'єктивності і неупередженості, закріплені гарантії діяльності адвоката, що дозволяють йому ефективно здійснювати повноваження захисника в кримінальному процесі.

Основні положення названого законодавства стосуються безпосередньо відношення до здійснення кримінально-процесуальної діяльності.

Кримінальний процес та кримінальне право. Кримінальне право визначає поняття злочину, юридичний склад злочину як підставу кримінальної відповідальності, обставини, що виключають кримінальну відповідальність чи звільняють особу від покарання, поняття і форми вини, види покарань. Норми кримшального права не можуть бути реалізовані без застосування норм кримінально-процесуального права. Кримінально-процесуальне право визначає порядок встановлення як підстав кримінальної відповідальності, так і підстав звільнення від кримшального покарання, порядок притягнення винного до кримінальної відповідальності. Кримінальний процес є засобом реалізації, формою застосування норм кримшального права.

Зв'язок з міжнародним правом. У процесуальних нормах втілюються міжнародні правові акти щодо захисту прав і свобод людини, правила поведінки посадових осіб щодо затриманих та арештованих. Міжнародні угоди про взаємодопомогу держав у сфері кримшального судочинства, по суті, створюють окремий шститут процесуального права України.

У кримінальному процесі застосовуються Загальна декларація прав людини; Європейська конвенція з прав людини (Рим, ХІ.1950), ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.97; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права; Європейська конвенція про взаємодопомогу у кримінальних справах, ратифікована Законом України від 16.01.98 № 44/98-ВР; Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини; Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (ратифікована Законом № 738/97-ВР від 17.12.97); Конвенція про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ (ратифікована державами Співдружності Незалежних Держав — Мінськ, 22.01,93) та інші міжнародні правові акти.

Виходячи з положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, при здійсненні процесуальної діяльності міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.

Зв'язки кримінального процесу з щвільним, трудовим, екологічним, земельним та цивільно-процесуальним правом. Держава гарантує захист будь-яких прав, свобод і законних інтересів людини. Якщо в ході кримшального процесу в зв'язку з розслідуванням чи судовим розглядом справи будуть встановлені порушення прав, свобод чи законних інтересів громадян, слідчі і судові органи повинні вжити заходів для відновлення порушених прав і свобод та відшкодування заподіяної людині шкоди.

Наприклад, якщо злочином заподіяна майнова шкода, то відповідно до законодавства про власність та цивільного права,керуючись цивільно-процесуальним законодавством, слідчий і суд вживають заходи по відшкодуванню шкоди: надають право подання цивільного позову в рамках кримінального судочинства, доказують фактичні обставини заподіяння шкоди і її розмір, накладають арешт на майно і вклади обвинувачуваного тощо. Якщо злочином, наприклад порушенням правил, що спричинили аварію морського судна чи залізничного транспорту, заподіяна шкода довкіллю і праву громадян на здорове довкілля, слідчий і суд визначають характер і розмір шкоди, призначають екологічну експертизу і вживають заходів по відшкодуванню шкоди.

По суті, при розслідуванні чи судовому розгляді будь-яких справ, якщо будуть з'ясовані факти порушення будь-яких прав людини, передбачених чи то трудовим, земельним, екологічним правом, правом власності чи законодавством про освіту або іншими законодавчими актами, слідчий, прокурор і суд повинні вживати заходів по усуненню негативних наслідків, відновленню порушених прав і відшкодуванню моральної і матеріальної шкоди, керуючись відповідними нормами галузевого законодавства. Інститут цивільного позову став складовою частиною кримінально-процесуального законодавства.

Зв'язок кримінального процесу з криміналістикою. Криміналістика — наука, яка вивчає засоби і методи встановлення об'єктивної істини, відштовхуючись від слідів злочину чи іншої події. Іншими словами, це наука про злочини, сліди злочинів та їх взаємозв'язок.

Вона вивчає особливості окремих слідів, методику їх виявлення, збирання, фіксації та дослідження, розробляє рекомендації щодо провадження криміналістичної експертизи.

Головним завданням криміналістичної експертизи є ідентифікація, встановлення тотожності осіб та предметів і речовин по їх слідах. Відповідно об'єкти експертного дослідження поділяють на ідентифіковані та ідентифікуючі. Поряд з цим за допомогою криміналістичної експертизи встановлюється групова належність об'єктів та вирішуються діагностичні завдання.

Криміналістична експертиза, узагальнюючи і накопичуючи досягнення хімії, фізики, біології, медицини та знання, здобуті фахівцями багатьох інших наук, стає все більш природничою, комплексною та універсальною, її методологія поповнюється досягненнями інших наук і найбільш прилаштована до методики розслідування злочинів. Це робить її найпоширенішою експертизою в слідчій практиці.

Водночас слід зауважити, що всі досягнення криміналістики можуть застосовуватись тільки в рамках кримінально-процесуального законодавства, з дотриманням процесуальної форми. Здобуті фактичні дані можуть бути використані в судовому доказуванні тільки, якщо вони відповідають встановленим процесуальним законом правилам допустимості доказів.

Взаємодія кримінального процесу і судової психології вбачається в тому, що судова психологія виконує функцію надання допомоги в забезпеченні найбільш ефективного здійснення слідчих та інших процесуальних дій. Вона розробляє, на основі спеціальних знань, пропозиції і рекомендації щодо встановлення психологічного контакту з учасниками, тактики проведення слідчих дій, організації судових дебатів, проголошення судових промов, наукової організації праці. Передбачена можливість проведення судово-психологічної експертизи, об'єктами дослідження якої є психічно здорові люди. Використання досягнень судової психології можливе тільки з дотриманням процесуальної форми. Кримінальний процес надає правову базу для застосування методів і прийомів судової психології.

У кримінальному процесі широко використовуються досягнення судової медицини та судової психіатрії.

Судова медицина — галузь науки, яка вирішує питання з застосуванням спеціальних знань медичного, медико-біологічного та медико-криміналістичного характеру в сфері правосуддя.

Сьогодні судово-медична експертиза — одна з найбільш поширених у кримінальному процесі. В її рамках проводиться експертиза живих людей, трупів, речових доказів та матеріалів кримінальної справи.

При проведенні досудового слідства та судового розгляду нерідко виникає потреба в визначенні осудності обвинувачуваного та необхідності застосування до нього примусових заходів медичного характеру. Ці питання вирішуються за допомогою судової психіатрії, зокрема судово-психіатричної експертизи, основними завданнями якої є: а) визначення психічного стану та висновку про осудність підозрюваних, обвинувачуваних, підсудних та про необхідність застосування до них примусових заходів медичного характеру; б) визначення психічного стану свідків і потерпілих, спроможності їх правильно сприймати, запам'ятовувати і відтворювати обставини, що мають значення для справи; в) визначення психічного стану позивачів, відповідачів, а також осіб, стосовно яких вирішується питання про їхню дієздатність.

При проведенні стаціонарної експертизи підозрюваного або обвинувачуваного, який не утримується під вартою, а також позивачів і осіб, стосовно яких вирішується питання про дієздатність,поміщення їх у лікувально-психіатричний заклад провадиться тільки за рішення суду.

Використання досягнень судової медицини і судової психіатрії в кримінальному процесі здійснюється з дотриманням норм процесуального законодавства. Одержана за допомогою судової медицини чи судової психіатрії інформація може бути використана в доказуванні, якщо вона здобута законним шляхом з дотриманням процесуальної форми проведення слідчих та інших процесуальних дій.

Підсумовуючи слід зазначити, що кримінальний процес є такою галуззю юриспруденції, в рамках якої широко застосовуються практично всі юридичні науки. Широка ерудиція і глибокі юридичні знання — необхідна передумова успішної кримінально-процесуальної діяльності.

Связь уголовно-процессуального права и криминалистики проявляется в том, что криминалистикой разрабатываются рекомендации по тактике проведения отдельных следственных действий и методике расследования отдельных видов преступлений, а также по наиболее эффективному применению научно-технических средств для поиска, выявления и фиксации следов преступления. Использование рекомендаций криминалистики не является обязательным требованием для следователя, но оно способствует качественному и эффективному применению норм уголовно-процессуального права. Достижения естественных и технических наук в уголовном процессе используются: 1) в ходе проведения по уголовным делам экспертиз по вопросам, которые нуждаются в специальных знаниях; 2) путем привлечения специалистов к участию в следственных действиях с целью предоставления помощи в поиске, выявлении и фиксации следов преступления; 3) самостоятельно следователем во время проведения им следственных действий. Уголовно-процессуальными нормами регламентируются основания и процессуальный порядок применения специальных знаний во время досудебного следствия и судебного разбирательства уголовных дел[1].

3. Наука уголовного процесса является частью юридической науки. Наука уголовного процесса — это совокупность правовых взглядов, представлений и идей, раскрывающих на основе диалектического материализма сущность и содержание уголовного судопроизводства как формы применения уголовного закона в целях охраны прав и свобод граждан, обеспечения законности и правопорядка.

Предметом науки уголовного процесса является теория уголовного процесса, изучающая закономерности его развития и разрабатывающая демократические принципы, формы и средства борьбы с преступностью, формулирующая общие процессуальные понятия институтов, гарантий, прав и обязанностей, осмысливающая практику применения уголовно-процессуального законодательства.

От предмета необходимо отличать содержание науки уголовного процесса. Содержание науки составляют: уголовно-процессуальное право как отрасль права; деятельность органов дознания, следствия, прокуратуры и суда; уголовно-процессуальные отношения в уголовном судопроизводстве.

Методом науки уголовного процесса является материалистическая диалектика, — единственно подлинно научный метод. Методологическую роль в научных исследованиях выполняет не только материалистическая диалектика, ее категории и законы, но и исторический материализм.

Итак, наука уголовного процесса призвана изучить соответствующее законодательство, практику его применения, формирующуюся на этой базе доктрину, исторический опыт других государств в данной области. На основе такого изучения вырабатываются рекомендации по совершенствованию уголовного судопроизводства и преподавания соответствующих учебных дисциплин.

Уголовный процесс во всех своих качествах как осуществляемая в определенном порядке деятельность и связанные с ней отношения, как одна из многих отраслей права и как научная и учебная дисциплина соприкасается со многими отраслями знаний, которые используются органами дознания, предварительного следствия, прокуратуры при раскрытии и расследовании преступлений, а также при рассмотрении и разрешении уголовных дел в судах. Для изобличения лиц, совершивших преступления, необходимы специальные познания. Применение их в борьбе с преступностью привело к тому, что появились специальные отрасли знаний: криминалистика, криминология, судебная медицина, судебная психиатрия, судебная психология, судебная статистика.

Структура дисциплины “Уголовный процесс” определена, прежде всего, с учетом построения основного законодательного акта — Уголовно-процессуального кодекса, а также с учетом данных уголовно-процессуальной науки. Соответственно начинается она с истолкования основных понятий, необходимых для определения предмета дисциплины и ее структуры, характеристики законодательства и его истории, принципов уголовного процесса и ряда других общих проблем (доказательства, участники, меры процессуального принуждения и др.), затем даются сведения обо всех стадиях производства и особых видах и способах разбирательства дел (особенности рассмотрения дел о преступлениях несовершеннолетних, о применении принудительных мер медицинского характера, производства по делам о примирении).

4. Уголовный процесс как само

стоятельная наука представляет собой систему, упорядоченную со

вокупность научных знаний, воззрений, идей об истории возник

новения и развития уголовного процесса с древнейших времен до

наших дней, исторических типах уголовного судопроизводства; об

уголовнопроцессуальном законодательстве, о соотношении между

законами, регламентирующими производство по уголовному делу;

об отдельных составляющих уголовного процесса; о соотношении

уголовного процесса с другими науками — криминологией, уголов

ным правом, уголовноисполнительным правом, криминалистикой,

оперативнорозыскной деятельностью, судебной медициной и су

дебной психологией, иными науками.

Наука уголовного процесса изучает практику применения уго

ловнопроцессуального законодательства, устанавливает определенные закономерности практической деятельности, вырабатывает

необходимые рекомендации для совершенствования уголовно

процессуального законодательства и реального производства по

уголовному делу.

«Уголовный процесс» является одной из профилирующих общих

профессиональных дисциплин юридических вузов.

Цель ее преподавания состоит в подготовке высококвалифи

цированных специалистов — юристов по указанным специаль

ностям.

Задачи изучения курса таковы:

прочное усвоение норм уголовнопроцессуального законодатель

ства, определяющих порядок уголовного судопроизводства, — дея

тельность суда, судьи, прокурора, органов предварительного рассле

дования и других участников уголовного процесса при производ

стве по уголовному делу;

формирование убежденности в необходимости защиты прав и

свобод человека и гражданина, уважения чести и достоинства лич

ности;

точное и неуклонное соблюдение уголовнопроцессуального за

кона, законопослушное поведение;

выработка умений и навыков надлежащего применения уголов

нопроцессуальных норм при производстве по уголовному делу;

ознакомление с относящимися к уголовному процессу современ

ными достижениями юридических наук — теории государства и пра

ва, уголовного права, уголовного процесса, криминалистики, адми

нистративного права, оперативнорозыскной деятельности и т.д.;

воспитание потребности к постоянному пополнению знаний в

области уголовного судопроизводства.

Уголовным процессом обозначают, наконец, различного рода

учебные и научные произведения об уголовном судопроизвод

стве.