Стаття 20. Підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування 4 страница

Важливою складовою правового статусу посадової особи органу мі-пн'ііііш самоврядування є юридична відповідальність. Вона представляє ті неїаіінші наслідки, які наступають щодо особи, яка скоїла правопорушення, передбачені санкцією правової норми. У такий спосіб держава оцінює пове-іінку посадової особи органу місцевого самоврядування з точки зору права і шмчіу.

Загалом в юридичній літературі прийнято, що посадові особи орга­нні місцевого самоврядування можуть притягуватися до кримінальної, адмІ-міпритивної, дисциплінарної, цивільно-правової відповідальності.

Необхідно звернути увагу на те, що серед вишенаведених видів іи|ііідіічної відповідальності здебільшого тільки адміністративна І дисциплі-іііі|ііііі відповідальність застосовуються до посадових осіб органів місцевого иімипрядування як до спеціального суб'єкту. Інші види юридичної відпові-Фііііііюеп до посадових осіб органів місцевого самоврядування — на загаль­нії ч підставах, тобто як до фізичної особи (загального суб'єкту).

Порядок настання цивільно-правової відповідальності посадової
....... и органу місцевого самоврядування регламентується Цивільним кодек-

сом України і нічим не відрізняється від аналогічної відповідальності фізич­ної особи. Аналогічно вирішуються питання про матеріальну відповідаль­ність посадової особи органів місцевого самоврядування, яка наступає в по­рядку, передбаченому КЗпП України і буває як повною, так і обмеженою.

Посадова особа органу місцевого самоврядування, як спеціальний суб'єкт юридичної відповідальності, найбільше проявляється при настанні адміністративної відповідальності. Насамперед це стосується її настання за вчинення корупції або корупційного діяння (див. Закон України «Про боро­тьбу з корупцією»).

Здебільшого дисциплінарна відповідальність посадової особи орга­ну місцевого самоврядування наступає на загальних підставах І в порядку, передбаченому КЗпП України. Одночасно необхідно мати на увазі, що ст. 14 Закону Україні «Про державну службу» передбачає заходи дисциплінарного впливу (саме впливу, а не стягнення), які можуть застосовуватися до держа­вних службовців: попередження про неповну службову відповідність і за­тримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. Ці заходи впливу можуть застосовуватися одночасно із дисци­плінарними стягненнями.

Стаття 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відтворює конституційну норму (ст. 56), яка закріпила право кожного па відшкодування державою шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів місцевого самоврядування, їх посадовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.

Підставою виникнення права на відшкодування завданої шкоди є як неправомірні рішення і дії органів місцевого самоврялування та їх посадо­вих осіб, так і їх бездіяльність.

Неправомірними є дії і ріиіення, якщо вони порушують закони, інші нормативні акти або ними вирішено питання, які не є компетенцією органу місцевого самоврядування чи його посадових осіб. Це можуть бути колегіа­льні рішення і одноособові дії посадових осіб, унаслідок яких фізичні або юридичні особи були позбавлені можливості повністю чи частково здійсню­вати право, надане їм законом або іншими нормативними актами, або на них покладено виконання якихось непередбачених обов'язків (наприклад, вве­дено збір, податок або обмеження), або їх притягнуто до непередбаченої відповідальності.

Бездіяльність органів чи посадових осіб має місце, коли вони не ви­конують дій, які були повинні виконати у відповідності з законом чи норма­тивним актом.

Питання про відшкодування шкоди вирішується на підставі статеіі 1173. і 174 та 1175 Цивільного кодексу України, якими передбачено відпот дальність організацій за заподіяну нею шкоду і шкоду, заподіяну її посадо вими особами.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішен­нями, дією чи бездіяльністю органів місцевого самоврядування та посадо­вими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та поса­дових осіб. Така ж відповідальність встановлена в результаті прийняття ор­ганом місцевого самоврядування пормативно-правового акта, що був визна­ний незаконним і скасований.

Виходячи із статей 1173, 1174 та 1175 Цивільного кодексу України, фіііічна або юридична особа свої вимоги про відшкодування шкоди, заподі­яної і вини посадової особи органу місцевого самоврядування, пред'являє ш відповідного органу місцевого самоврядування, який її відшкодовує за->ііііпікові, а винна посадова особа відшкодовує цьому органу з власних кош­ик ішилачену ним фізичній чи юридичній особі суму.

Заподіяна потерпілій фізичній чи юридичній особі матеріальна шкода відшкодовується у повному обсязі. Необхідно мати на увазі, що спо­їш, які можуть виникнути між юридичними і фізичними особами, з одного іщку. І органом місцевого самоврядування - з іншого, розглядаються у судах штильної юрисдикції (спори фізичних осіб) і господарських судах (спори юридичних осіб) у порядку позовного провадження. Для цього юридична чи фі пічна особа має звернутися з позовною заявою до суду.

Передбачивши відповідальність органів місцевого самоврядування і;і їх посадових осіб за заподіяну юридичним і фізичним особам шкоду, за­конодавець не вказує види шкоди. Але, виходячи з конституційних засад (ст. V)) про гарантування кожному права на відшкодування матеріальної та мо-р.ии.іюі' шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю пріїшії) місцевого самоврядування, слід мати на увазі, що підлягає відшко-■імшіїию заподіяна матеріальна і моральна шкода. Моральна шкода - це трапі немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань.ти інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі, не-м|і;шомірпим рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самовряду­вання чи його посадовою особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкоди відшкодовується незалежно від вини органу місцевого самовряду­вання у випадках якщо шкода завдана каліцтвом. Іншим ушкодженням здо-|юн'и або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпе­ки її також в інших випадках передбачених законом. Розмір відшкодування (Ні шнчиється судом з урахуванням характеру та'обсягу заподіяних мораль-нмч і фізичних страждань, інших негативних наслідків, з урахуванням у ко--і іншу конкретному випадку ступеня вини органу місцевого самоврядуван­ню ми посадової особи, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної

У ч. 2 ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Украї­ні» встановлено, що спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, які виникають унаслідок рішень дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому по­рядку. Ці спори розглядаються в порядку, передбаченому Цивільним проце­суальним кодексом України і Господарським процесуальним кодексом України.

Зокрема, відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України (глава 31-А), фізичні особи для поновлення порушених прав мо­жуть звернутися до місцевого суду за місцем знаходження органу місцевого самоврядування чи його посадової особи зі скаргою на їх рішення, дії або бездіяльність. Скарги з цього приводу юридичних осіб розглядаються гос­подарськими судами.

Для звернення зі скаргою до суду встановлено двохмісячний строк, обчислюваний з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав. У випадку, коли фізична особа в зв'язку з неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування чи його посадової особи зверталася зі скаргою до державного органу щодо органу місцевого самоврядування, скарга до суду подається в місячний строк з дня одержання нею письмової відповіді про відмову в задоволенні скарги, а у випадку, коли така відповідь не надійшла - з дня закінчення місячного стро­ку після подання скарги.

Якщо суд, розглянувши в судовому засіданні скаргу про поновлен­ня прав, порушених з вини органів місцевого самоврядування чи його поса­дової особи, дійшов висновку, що їх рішення, дії або бездіяльність були не­правомірними, він у рішенні суду зазначає-, яким шляхом мають бути понов­лені порушені права. Наприклад, встановивши неправомірність рішення органу місцевого самоврядування про введення непередбачених законом податків і зборів, суд своїм рішенням зобов'язує цей орган усунути допуще­не порушення.

У випадку незгоди з рішенням суду фізична чи юридична особа або орган місцевого самоврядування вправі оскаржити рішення суду першої інстанції до суду вищого рівня.

РОЗДІЛ VII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

/. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Дія Закону України «Про державну службу» (3723-12) поширю-
сшься на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що
не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
(2Ш97-ВР), цьому Закону та іншим законам України, що регулюють дія­
льність місцевого самоврядування.

За посадовими особами місцевого самоврядування, посади яких ті момент набрання чинності цим Законом було віднесено до відповід­них категорій та яким присвоєно ранг згідно з пунктом 5 розділу У Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве са­моврядування в Україні», зберігається така сама категорія та нрисвою-і шься такий самий ранг з додержанням вимог цього Закону,

3. З набранням чинності цим Законом посадовим особам органів
місцевого самоврядування присвоюються ранги па рівні тих, які вони
мали відповідно до Закону України «Про державну службу».

4. У разі переходу посадової особи органу місцевого самоврядуван­
ню па державну службу рівнозначної чи нижчої категорії посад їй при­
своюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала
відповідно до цього Закону.

5. Визнати такими, що втратили чинність:

пункт 5 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону \ країни «Про місцеве самоврядування в Україні» (280/97-ВР) (Відомості Нсрховної Ради України, 1997 р.,№24, ст. 170);

пункт 2 Постанови Верховної Ради України від 16 грудня 1993 І'оьу «Про введення в дію Закону України «Про державну службу» (3724-!,>)_<! частині щодо поширення дії цього Закону па працівників органів иііщчюго та регіонального самоврядування (Відомості Верховної Ради \ щипни, 1993 р., №52, ст. 491);

друге речення частини першої статті 23 Закону України «Про державну службу» (3723-12) (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., М-.ч>, ст. 490; 1999р., №24, ст. 208).

6. Кабінету Міністрів України протягом двох місяців з дня па-
іцчишп чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність л цим ич.оїшм;

відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття норма-іііікиш-правових актів, передбачених цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами та іншими централь­ними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відпові­дність з цим Законом.

За загальним правилом, дія нормативного акта в часі починається з моменту набрання цим актом чинності.

Теорія права та існуюча в нашій державі практика набрання чинно­сті законом або іншим нормативно-правовим актом пов'язує з настанням одного з нижченаведених фактів: після перебігу 10 днів з моменту їх офі­ційного оприлюднення, а нормативні акти Кабінету Міністрів України, які не визначають права та обов'язки громадян, - з моменту їх прийняття, - як­що іншого не передбачено самими актами; або (головним чином, якщо це зазначено в акті) з дня офіційного оприлюднення нормативно-правового акта; або в інших випадках, передбачених самим актом чи актом, який вво­дить його в дію.

Однак ніколи не може набрати чинності акт до дня його опубліку­вання. Це правило знайшло своє відображення в частині третій ст. 57 Кон­ституції України: «Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними». Иечинність неопублікованого зако­ну не можна змішувати з поняттям зворотної сили закону, відповідно до якого закон не має зворотної дії в часі, окрім випадків, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

«Офіційне опублікування» - це опублікування нормативного акта у визначених у законодавчому порядку офіційних друкованих виданнях. Пункт 1 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. містить вичерпний перелік офіційних друкованих видань: «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газета «Урядовий кур'єр». Закони та інші нормативно-правові акти України не пізніш як у 15-денний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання під­лягають оприлюдненню державною мовою у зазначених випадках.

Жодні, окрім вказаних вище видань, не мають права офіційно опуб­ліковувати нормативно-правові акти. Публікація в них таких актів має суто інформативний характер. З фактом такої публікації законодавство не пов'язує настання юридичних наслідків у вигляді набрання нормативним актом чинності.

З набранням чинності Законом України «Про службу в органах міс­цевого самоврядування» (2493-14) посадовим особам органів місцевого са­моврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу». Тобто за посадовими особами міс­цевого самоврядування, посади яких па момент набрання чинності Законом

України «Про службу в органах місцевого самоврядування» було віднесено до відповідних категорій посад державних службовців, зберігається така сама категорія та присвоюється такий самий ранг, який вони мали відповід­но до Закону України «Про державну службу».

Ранги, які відповідають посадам першої та другої категорії, а також ранги сільським, селищним, міським головам, головам районних, районних у містах рад присвоюються за рішенням відповідної ради в межах відповід­ної категорії посад.

Ранги, які відповідають посадам третьої-сьомої категорії, присвою­ються відповідно сільським, селищним, міським головою, головою обласної, районної, районної у місті ради.

Ранги присвоюються відповідно до займаної посади, рівня профе­сійної кваліфікації, результатів роботи.

З часу набрання чинності Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» втратив чинність пункт 5 розділу V «Прикінцеві іл перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та п. 2 постанови Верховної Ради України (від 16 грудня 1993 року ■І [ро введення в дію Закону України «Про державну службу», в частині що-■■і(і поширення дії цього Закону на працівників органів місцевого та регіона-мміого самоврядування (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, і¹1. 491)), в якому міститься правова норма про поширення дії Закону Украї­ни «Про державну службу» (3724-12) на посадових осіб місцевого самовря­дування та прирівнювання їх до відповідних категорій посад державних гнужбовців.

Втратила чинність щодо осіб місцевого самоврядування І правова норма про погодження керівниками органів місцевого самоврядування та керівниками місцевого самоврядування з начальником Головного управлін-іш державної служби України продовження термінів перебування на службі її органах місцевого самоврядування на термін не більше п'яти років.

Відповідно до вимог коментованого пункту 6 цієї статті Кабінет Міністрів України, міністерства та інші ЦОВВ повинні забезпечити у двомі-і нчний термін з дня набрання чинності иього Закону прийняття своїх норма-і ішно-правових актів відповідно до цього Закону.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996.
№30.-Ст. 141.

2. Європейська хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 р.

3. Кодекс законів про працю України. - К., 2004.

4. Кодекс України про Адміністративні правопорушення. - К., 2000.

5. Кримінальний кодекс України // Офіційний вісник України. - 2001.
-№21.-Ст. 920.

6. Цивільний кодекс України // Голос України. - 2003. - № 45-48.

7. Цивільний процесуальний кодекс України: Офіційний текст. - К.:
Парламентське видавництво; Ужгород: Інформаційно-аналітичне
агентство, і 997. - 192 с.

8. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 трав­
ня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24.
Ст. 170.

9. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»: Науково
практичний коментар. — К.: Ііі-тут законодавства ВР України. -
1999.-397 с.

10. Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, се­
лищних, міських голів» від 14 січня 1998 р. № 14/98-ВР.

11. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсії за
особливі заслуги перед Україною» від 11 липня 2002 р. № 91-1V.

12. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня від І993 р. //
Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 52. - Ст. 49.

13. Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 лишім
2002 р. № 93-ІУ.

14. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які носі
раждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991
р. №> 796-12.

15. Закон України «Про боротьбу з корупцією» № 356/95-ВР зі змінами
та доповненнями згідно із Законом від 11.07.2002 р. № 90-ІУ (90
15).

 

16. Закон України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів
органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» від 24 березня
1998 р. № 203/98-ВР.

17. Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набуто­
го імунодефіциту (СПІД) і соціальний захист населення» від 3 бере­
зня 1998 р.

18. Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-
ВР.

 

19. Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-
ВР.

20. Закон України «Про внесення 'змін до Закону України «Про відпуст­
ки» від 2 листопада 2000 р. № 2073-Ш.

21. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з пи­
тань пенсійного забезпечення посадових осіб місцевого самовряду­
вання» від 2 жовтня 2003 року № І215-ІУ.

22. Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських го­
лів» від 6 квітня 2004 р. № 1667-ІУ.

23. Указ Президента України «Програма державної підтримки розвит­
ку місцевого самоврядування в Україні» від 30 серпня 2001 року №
749.

2А. Указ Президента України «Комплексна програма підготовки дер­жавних службовців» від 9 листопада 2000 року № 1212 (1212/2000).

25. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Положення про по­рядок стажування у державних органах» від 1 грудня 1994 р. № 804 (К04-94-п).

•2(і. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок і умови на­дання державним службовцям, посадовим особам місцевого само­врядування додаткових оплачуваних відпусток» від 27 квітня 1994 р. № 250 із змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України № 1396 від 26.10.2001 р.

.' /. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Поряд­ку ведення особових справ державних службовців в органах вико­навчої влади» від 25 травня 1998 р. № 731 (731-98-п).

ЗО.

31.

34.

35.

36.

37.

. Постанова Кабінету Міністрів України «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місце­вого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів», від 13 грудня 1999 р. № 2288 Із змінами внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 22 груд-ня1999 р. № 2358, від 21 грудня 1999 р. № 2338, від 29 травня 2000 р. № 853.

. Постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання вдос­коналення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» від 31 травня 2000 року № 865 (865-2000-п).

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типо­вого порядку формування кадрового резерву в органах місцевого самоврядування» від 24 жовтня 2001 р. № 1386.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типо­вого положення про проведення атестації посадових осіб місцевого самоврядування» від 26 жовтня 2001 р. № 1440.

. Постанова Кабінету Міністрів України «Про віднесення посад ор­ганів місцевого самоврядування до відповідних категорій посад» від 26 жовтня 2001 р. № 1441.

, Постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців» від 15 лютого 2002 р. № 169 (169-2002-п).

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Про­грами підготовки та залучення молоді до державної служби та слу­жби в органах місцевого самоврядування, створення умов для її професійного зростання» від 10 вересня 2003 р. № 1444.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до По­рядку видачі грошової винагороди державним службовцям за сум­лінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове вико­нання трудових обов'язків» від 2 жовтня 2003 р. № 1563.

Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про віднесення посад працівників системи центрів соціальних служб для молоді до відпо­відних категорій посад державних службовців та органів місцевого самоврядування» від 18 січня 2003 р. № 9-р.

Наказ Головного ^правління державної служби України та У країн ської Академії державного управління при Президентові України «Загальний порядок проведення іспиту кандидатів на заміщення ва

кантних посад державних службовців» від 10.05.2002 р. № 30/84 (20446-02).

38. Наказ Міністерства фінансів України «Декларації про доходи, зо­
бов'язання фінансового характеру та майновий стан державного
службовця та особи, яка претендує на зайняття посади державного
службовця, щодо себе та членів своєї сім'ї» від 09.04.2001 № 175
(\'0175201-01).

39. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційни­
ми поданнями 49 народних депутатів України І виконавчого коміте­
ту Вінницької міської ради щодо офіційного тлумачення положень
статей 38,78 Конституції України, статей 1, 10, 12, частини другої
статті 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
(справа про сумісництво посад народного депутата України і місь­
кого голови) від 6 липня 1999 р. № 7-рп/99.

40. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним
поданням Президента України та конституційним поданням 56 на­
родних депутатів України про офіційне тлумачення положень час­
тин першої, другої, третьої, четвертої статті 118, частини третьої
статті 133, частин першої, другої, третьої статті 140, частини другої
статті 141 Конституції України, статті 23, пункту 3 частини першої
статті 30 Закону України «Про державну службу», статей 12, 79 За­
кону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 10,
13, 16. пункту 2 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону Украї­
ни «Про столицю України - місто-герой Київ», статей 8, 10 Закону
України «Про місцеві державні адміністрації», статті 18 Закону
України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (справа
про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самовря­
дування у місті Києві}. Справа № 1-45/2003 25 грудня 2003 року №
21-рп/2003.

•І 1. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Кон­ституції України (конституційності) положень частини п'ятої статті 16, частини першої статті 11, частини четвертої статті 16, пунктів 3,5,6,9,10,16 частини першої статті 26, частин третьої і четвертої статті 41, частини шостої статті 42, статей'51, 52, 53. 54, частини че­твертої статті 61, частини першої статті 62, частин першої, частин шостої, сьомої статті 63, частин четвертої, п'ятої, шостої статті 78. частин третьої, п'ятої, сьомої статті 79, абзацу третього пункту 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України

 

«Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про місцеве само­врядування) від 9 лютого 2000 р. № 1-рп/2000.

42. Методичні рекомендації щодо організації складання Присяги та по­
рядку присвоєння рангів посадовим особам органів місцевого само­
врядування відповідно до статей 11 та 15 Закону України «Про слу­
жбу в органах місцевого самоврядування». Головне управління дер­
жавної служби України від 4 липня 2001 р.№42/3721.

43. Методичні рекомендації щодо застосування положень статті 21 За­
кону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»
при вирішенні питань пенсійного забезпечення посадових осіб міс­
цевого самоврядування. Наказ Мінпраці, Головного управління
державної служби України та Пенсійного фонду України від 8 лис­
топада 2001 р.№ 481/79/61.

44. Методичні рекомендації щодо особливостей прийняття (обрання) на
службу посадових осіб органів місцевого самоврядування. Додаток
1 до листа Головного управління державної служби України від 6
лютого 2002 р. № 42/621.

45. Методичні рекомендації щодо особливостей звільнення посадових
осіб із органів місцевого самоврядування. Додаток 2 до листа Го­
ловного управління державної служби України від 6 лютого 2002 р.
№42/621.

46. Методичні рекомендації щодо порядку попередження посадових
осіб місцевого самоврядування про встановлені статтею 12 Закону
України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та стат­
тею 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» обмеження,
пов'язані з прийняттям на службу в органи місцевого самовряду­
вання та проходженням служби. Наказ Головного управління дер­
жавної служби України від 18 червня 2003 р. № 72,

47. Роз'яснення щодо проведення конкурсу, випробування та стажу­
вання при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування.
Лист Головного управління державної служби України від 10 жовт­
ня 2001 р. №42/5690.

48. Роз'яснення щодо особливостей проведення конкурсу та порядку
проведення іспитів кандидатів на заміщення вакантних посад в ор­
ганах місцевого самоврядування. Лист Головного управління дер­
жавної служби України від 4 червня 2003 р. № 42/3673.

 

49. Роз'яснення щодо здійснення заходів щодо становлення служби в
органах місцевого самоврядування. Головне управління державної
служби України від 1 жовтня 2003 р. № 42/5690.

50. Роз'яснення щодо порядку декларування доходів посадових осіб мі­
сцевого самоврядування. Додаток 3 до листа Головного управління
державної служби України від 6 лютого 2002 р. № 42/621.

51. Щодо поширення дії Закону «Про службу в органах місцевого са­
моврядування» на працівників міських, районних у містах, сільсь-'
ких та селищних центрів соціальних служб для молоді. Лист Голо­
вного управління державної служби України Українському держав­
ному і^ентру соціальних служб для молоді від 30 жовтня 2001 р. №
42/6079.

 

52. Концепція проведення оцінки якості підготовки та підвищення ква­
ліфікації державних службовців органів державної влади та посадо­
вих осіб місцевого самоврядування від 28 травня 2002 р.

53. Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітни­
ків і службовців підприємств, установ, організацій. Держкомпраці
СРСР за погодженням з ВЦРПС 20 липня 1984 року.

54. Господарський процесуальний кодекс України а постатейними ма­
теріалами. — К.: Юстиніан, 2002. — 544 с.

55. Ківалов С.В., Біла Л.Р. Організація державної служби в Україні: На­
вчально-методичний посібник. - Одеса: Юридична література. --
2002.-328 с.

.V). Коментар до Конституції України: друге видання, виправлене й до­повнене. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. -1998.-411 с.

У1. Кравченко В.В., Пітцик М.В. Муніципальне право України. Навча­льний посібник. - К.: Атака, 2003. - 672 с.

'іК. Лазор О.Д. Основи місцевого самоврядування: Навчальний посіб­ник: 3-тє вид. доп. і пер. - К.: Центр навчальної літератури. 2003. -432 с.

"і¹». Лазор О.Я., Лазор О.Д. Місцеве управління: поняття, терміни, ви-шачення: Словник-довідник. - Львів: ЛР1ДУ УАДУ, 2003. - 366 с.

МІ. Лазор О.Я., Лазор О.Д. Місцеве самоврядування: вітчизняний та за­рубіжний досвід: Навч.-наук. видання. - Львів: Ліга-Прес, 2002. -104 с.

61. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України віл
5 квітня 2001 р. / За ред. М.І.Мельника, МД.Хавронюка. - К.: Кап
нон; А.С.К., 2002. - 1104 с.