Виробнича програма у вартісному виразі розробляється підприємством по товарній продукції в порівнювальних цінах. Для планування інших показників (прибутку, собівартості) товарна продукція визначається в діючих цінах підприємства. Отже, в основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.
Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях за номенклатурою й асортиментом.
Номенклатура — це перелік назв окремих видів продукції.
Асортимент — це різновидність виробів у межах даної номенклатури.
Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою і децентралізованою.
Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень.
Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів зі споживачами шляхом укладання договорів поставок.
Натуральні показники, зазвичай, представляються у фізичних одиницях виміру (метри, штуки, тони і т. д.). Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів у певних товарах з урахуванням якісної характеристики товарів.
На основі виробничої програми в натуральному виразі визначають вартісні показники: товарну, валову продукцію у порівнюваних цінах, товарну і реалізовану продукцію у діючих цінах підприємства.
Отже, обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлюють на основі обсягу поставок:
де ОВ — обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;
ОП — обсяг поставок у натуральних одиницях;
Зп — запаси продукції на складі на початок планового року у натуральних одиницях;
Зк — запаси продукції на складі на кінець планового року у натуральних одиницях.
Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрішньозаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.
Найважливішим показником виробничої програми є товарна продукція. Вона включає до свого складу всю виготовлену в плановому або попередньому періодах продукцію, що відповідає стандартам, технічним умовам, прийнята у ВТК, упакована і підготовлена до реалізації:
де ТП — товарна продукція; ГП — готова продукція;
Н — напівфабрикати, які поставляються на сторону;
Пп.х — послуги промислового характеру;
Тн.с — товари народного споживання;
Рк.б — роботи з капітального будівництва, які виконуються власниками;
Пд.г— продукція допоміжних господарств, призначена для реалізації "на сторону";
Рс.к.— середні та капітальні ремонти, що виконуються власними силами.
Товарна продукція оцінюється в діючих оптових цінах, по собівартості, в натуральних показниках, у трудових показниках (для внутрізаводського планування).
Наступним показником виробничої програми є валова продукція, що включає до свого складу всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності:
де ВП — валова продукція;
НЗВп — вартість залишків незавершеного виробництва на початок планового періоду;
НЗВк— вартість залишків незавершеного виробництва на кінець планового періоду;
Іп — вартість інструменту для власних потреб на початок планового періоду;
Ік — вартість інструменту для власних потреб на кінець планового періоду.
Це найбільш загальний показник, який відображає всю роботу підприємства.
Валову продукцію можна також обчислити за такою формулою:
де ВО — валовий оборот підприємства;
ВЗО — внутрішньозаводський оборот підприємства.
Валовий оборот підприємства — це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства, чи поза ним.
Внутрішньозаводський оборот — це та кількість продукції підприємства, яка використовується всередині його для подальшої переробки.
Вимірюється валова продукція в діючих оптових цінах, за собівартістю та в нормо-годинах. За показником валової продукції визначається потреба в матеріальних, трудових і фінансових ресурсах, необхідних для виконання виробничої програми. Валові показники мають істотний недолік, що спотворює об'єктивну оцінку роботи підприємства: у них враховуються витрати минулої праці (матеріальні витрати й амортизація), що призводить до повторного розрахунку.
Важливе значення для аналізу виробничої програми має показник незавершеного виробництва у вартісному виразі:
де НЗВ — величина незавершеного виробництва;
Кв — кількість виробів;
С — собівартість одного виробу;
Тц — тривалість циклу виготовлення одного виробу;
Кн. в — коефіцієнт наростання витрат при виготовленні виробу;
Д — кількість робочих днів у розрахунковому періоді.
Коефіцієнт наростання витрат при виготовлені виробу розраховується:
де М — сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу;
С — собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат;
Со — одноразові витрати на початку циклу виготовлення продукції;
Сі — поточні витрати на виготовлення продукції.
Незавершене виробництво — це продукція, яка перебуває на різних проміжних стадіях виробничого циклу. Вона включає надходження матеріалів зі складу в цех та їх перебування у виробничому процесі до моменту здачі виробів на склад готової продукції. Значить, до незавершеного виробництва належать предмети праці, які знаходяться в процесі транспортування, а також напівфабрикати на цехових складах. Розміри незавершеного виробництва залежать від обсягів виробництва продукції, тривалості виробничого циклу тощо.
Обсяг реалізованої продукції включає вартість усіх готових виробів, що були поставлені покупцям і оплачені ними, та вартість інших виконаних робіт, котрі входять в товарну продукцію:
де РП — реалізована продукція;
Злп — залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду;
Злк — залишки нереалізованої продукції на кінець планового періоду;
ВЗлп — залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав на початок планового року;
ЗЗлк — залишки продукції на відповідальному зберіганні у покупців на кінець планового року.
Вартість робіт непромислового характеру до обсягу реалізації не входить. Обсяг реалізованої продукції вимірюється в діючих оптових цінах підприємства, а при розрахунку прибутку від реалізації — також за собівартістю. Цей показник враховує результати реалізаційної діяльності. Тому він мас особливе значення в умовах ринку і є основним при визначенні показників фінансового плану (прибутку, потреби в оборотних засобах).
Обсяг реалізованої продукції з урахуванням виконання плану поставок розраховують, як вартість реалізованої продукції за вирахуванням вартості недопоставленої продукції.
Обсяг чистої продукції підприємства обчислюють за формулою
де ЧП — чиста продукція підприємства;
Мв — матеріальні витрати на виробництво продукції;
А — сума амортизаційних відрахувань за відповідний період.
Отже, чиста продукція — це вартість, створена на підприємстві, або додана вартість.
Чиста продукція може бути обчислена як сума основної та додаткової заробітної плати підприємства з відрахуваннями на соціальні заходи і прибутку.
Ще одним показником, близьким за своїм значенням до чистої продукції, є умовно чиста продукція:
де А — сума амортизаційних відрахувань за відповідний період.
Отже, на відміну від чистої продукції, умовно чиста продукція включає амортизаційні відрахування.
Інколи застосовуються при розробці виробничої програми наступні показники:
— нормативна вартість обробки;
— нормативна заробітна платня;
— нормативна чиста продукція.
Найбільший інтерес серед цих додаткових показників представляє нормативна вартість обробітку, яка одержується як добуток показника нормативної вартості обробітку одного виробу і-го виду і кількості виготовлених виробів і-го виду.
Аналіз виробничої програми проводиться за динамікою обсягу випуску продукції, за номенклатурою й асортиментом, ритмічністю роботи підприємства, якістю продукції, резервах росту виробництва.
Найбільш важливими та узагальнюючими показниками серед виїдена ведених є показники обсягу випуску та реалізації продукції. За динамікою обсягу випуску продукції аналіз здійснюється так:
де ОВф — фактичний обсяг випуску продукції;
ОВп — плановий обсяг випуску продукції.
Аналогічно аналізується обсяг реалізованої продукції:
де ОРф — фактичний обсяг реалізації продукції;
ОРп — плановий обсяг реалізації продукції.
Взагалі, за вищенаведеними показниками аналіз проводиться зіставленням їх фактичних і планових величин.
Планування виробничої програми
При плануванні виробничої програми необхідно використовувати такі матеріали:
— перспективний план виробництва продукції і послуг;
— результати вивчення поточного попиту на продукцію;
— державній контракт і держане замовлення на продукцію підприємства (за умови їх наявності);
— прогноз потреби в продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, ціни, кількості конкурентів тощо;
— договори на виробництво та поставку продукції, то укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;
дані про залишки нереалізованої продукції в попередньому періоді;
— заходи щодо спеціалізації та кооперування виробництва;
— заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства. Розробка завдань щодо випуску виробів у натуральному виразі є
найважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми, її важливість визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатна задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конкретних виробів.
Розподіл річних завдань за кварталами або місяцями необхідно здійснювати з урахуванням таких факторів:
— встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;
— збільшення випуску продукції за рахунок приросту і поліпшення використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів, передбачених планом інновацій;
— терміну введення в експлуатацію нових потужностей та обладнання;
— забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;
— підвищення серійності (масовості) виробництва;
— числа робочих днів у кожному кварталі;
— можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;
— зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасному рівню науки і техніки, та таких, що не мають попиту, і заміна їх новими;
— сезонності та змінності роботи;
— сезонності збуту продукції.
Планування виробничої програми в натуральному виразі передбачає:
— визначення номенклатури та асортименту продукції, яка випускається;
— розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва за календарними періодами року;
— обґрунтування планових обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.
Одним з найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах. Основним методом вирішення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба у знаряддях праці (машинах, устаткуванні) визначається, виходячи із прогнозованих обсягів робіт, що виконуються з їх допомогою, і прогресивних норм продуктивності. Враховуються також потреби на капітальне будівництво, експорт, створення резервів тощо.
На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні й місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання з номенклатури та загального обсягу продукції. У завданні з номенклатури вказується кількість найменувань окремих видів продукції в натуральному виразі.
Виробнича програма цеху обґрунтовується виробничою потужністю окремих груп устаткування, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи й завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дають змогу виявити "вузькі місця" в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорції у завантаженні устаткування.
На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних та обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів і транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їх продукції та послугах.
Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань з виконання окремих виробничих процесів та виготовлення продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.
Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства.
Державний контракт і державне замовлення формуються на основі пропозицій міністерств і відомств — державних замовників.
Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення — за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відповідальність замовників і виконавців за виконання державного контракту і державного замовлення визначається укладеними договорами та законодавством України. Державне замовлення є престижним для підприємства й отримується, як правило, на конкурсній основі. Державне замовлення надається тим підприємствам, що забезпечують ефективніше його виконання.
Отже, виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.
Таким чином, оптимальна виробнича програма це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.
Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:
— визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції;
— визначення економічної межі нарощування виробництва;
— планування оптимальної структури номенклатури продукції.
