Матеріально-технічне забезпечення с формою розподілу коштів виробництва на основі організаційних зв'язків та угод між постачальниками і споживачами безпосередньо або через посередника. Воно значною мірою визначає результативність виробництва, виявляючи безпосередній вплив на використання виробничих фондів, ритмічність виробництва, собівартість, продуктивність праці, тривалість виробництва та інші показники.
З переходом до ринкової економіки відбулися істотні зміни на ринку, були втрачені функції державного розподілу матеріальних ресурсів. З'явилася велика кількість дрібних посередницьких структур, що функціонують в обмежених секторах ринку і беруть на себе певну частину обороту ресурсів, а, отже, становлять конкуренцію не тільки собі подібним, але й великим оптовим посередникам (принаймні, в частині одержання замовлень). Нині оборот продукції виробничо-технічного призначення базується на ринковому співвідношенні платоспроможного попиту та пропозиції, набуваючи рис ринкового розподілу.
Функції служб постачання підприємств включають:
а) планування матеріально-технічного постачання (МТП) на основі балансу обґрунтованої сукупної потреби і покриття її ресурсами з різних джерел;
б) встановлення раціональних господарських зв'язків по поставках продукції на підприємство;
в) організацію і планування постачання підприємства, цехів, дільниць продукцією;
г) оперативне регулювання руху матеріальних ресурсів на основі обліку і контролю;
ґ)контроль за використання матеріальних ресурсів і розробка заходів по підвищенню ефективності цього процесу;
д) удосконалення організації матеріально-технічного постачання. Однією з найважливіших функцій відділу матеріально-технічного
постачання є планування постачання за всіма видами продукції. Для розробки плану МТП необхідні:
— виробнича програма і об'єм поставок продукції;
— норми витрат і запасів матеріалів, строки зносу інструменту, запасних частин та інших ресурсів, завдання по економи матеріалів;
— заявки і розрахунки потреб підрозділів у різних допоміжних матеріалах;
— дані про залишки матеріалів в цехах, в незавершеному виробництві на початок і кінець планового періоду;
— дані про ціни, тарифи на перевезення, умови поставки, інші нормативні документи;
— номенклатура продукції;
— дані про фактичні залишки матеріалів на складах про витрати їх в минулому періоді та інші дані про стан МТП.
Далі при плануванні МТП виконуються розрахунки потреби в матеріальних ресурсах. При цьому розрізняють потребу до видатку й потребу до завезення. Потреба до видатку показує кількість матеріалів, яка необхідна підприємству для виконання виробничої програми та інших робіт (будівництво, ремонти).
Потреба до завозу встановлює кількість матеріалів, яку підприємство повинно одержати із зовнішніх джерел. Вона визначається на останній стадії розробки плану постачання в результаті розробки балансу МТП з урахування залишків на початок і кінець планового періоду.
Наступним етапом розробки плану МТП є розрахунки очікуваних залишків і перехідних запасів матеріалів.
Заключним етапом розробки планів МТП є визначення потреби до завозу матеріалів на основі балансу МТП.
Оборотні засоби й оборотні фонди підприємств розраховуються за формулою
де Мтв — потреба в матеріалі на товарний випуск;
Мнзв — потреба в матеріалі на зміну незавершеного виробництва;
Мре — потреба в матеріалі на ремонтно-експлуатаційні потреби; МІГГ — потреба на виробництво нової техніки; МІІЗ — потреба на перехідні запаси, які створюються на кінець планового періоду;
Моз — очікуваний залишок даного матеріалу на початок планового періоду;
Me — величина очікуваної економії матеріалів;
Ммр — кількість матеріалів, яку можна одержать з рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів;
Мзп — кількість матеріалів, яка повинна бути завезена від зовнішніх постачальників.
Цей показник є основним і кінцевим. При розробці планів постачання необхідно його мінімізувати. Перераховані елементи балансу МТП називають показниками плану МТП. Встановлення їх величини є одним з основних завдань при розробці плану МТП. Воно вирішується за допомогою спеціальних розрахунків.
Зниження запасів, у т. ч. зниження партії закуповуваних матеріалів, зменшує деякі витрати. Збільшення партії закуповуваних матеріалів знижує насамперед витрати по обслуговуванню закупівель (питомі транспортні витрати). В деяких випадках знижує ціни за одиницю матеріалів. У закордонній практиці для розрахунку оптимальної величини партії закуповуваних матеріалів використовують формулу Вільсона:
де Мр — річний обсяг матеріальних ресурсів в натуральних одиницях;
Взбут— витрати на обслуговування закупівель у розрахунку на одну партію;
Ц — ціна (франко-склад покупця) за одиницю ресурсів;
Всклад — витрати на складування в частках від вартості ціни одиниці ресурсів.
Основні напрями роботи підприємства у сфері управління джерелами оборотних коштів є:
— визначення потреби підприємства в оборотних коштах;
— визначення наявності власних оборотних коштів і приведення їх обсягів до оптимально значення;
— визначення обсягу залучених коштів і облік ефективності їх використання за допомогою будь-яких методів;
— визначення нормативу оборотних коштів і приведення власних оборотних коштів до цього значення;
— вживання заходів щодо повернення у розпорядження підприємства суми дебіторської заборгованості;
— припинення виконання робіт для неплатоспроможних замовників;
— визначення обсягу виробництва продукції з урахуванням рівня беззбитковості виробництва;
— скорочення управлінських, усунення непродуктивних витрат, інтенсифікація методів виробництва;
— поступове збільшення обсягу статутного фонду підприємства для фінансування власних оборотних коштів.
Оцінюючи в цілому ситуацію на товарному ринку матеріальних ресурсів, можна констатувати, що підприємства й організації працюють в умовах, що характеризуються достатньою свободою підприємницької діяльності, яка зафіксована законодавчо: вони володіють необхідною господарською самостійністю по відношенню до управлінських і владних державних структур; мають доступ практично до всіх ресурсів; вільні у виборі контрагентів при проведенні торгово-закупівельних і господарських операцій; самостійно (виходячи зі своїх інтересів) розпоряджаються одержуваним прибутком; вибирають напрямки розвитку своєї діяльності, керуючись цілями одержання максимального прибутку.
Основними функціями матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) виробництва є: забезпечення виробничих потоків необхідною сировиною, напівфабрикатами та деталями; зберігання, обробка і надання сировини на замовлення споживачів; забезпечення інструментом, пристроями; ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого обладнання; догляд та нагляд за ним; постійне підтримання обладнання у робочому стані; забезпечення підприємства електричною, тепловою енергією, стисненим повітрям і водою; переміщення вантажів; проведення усіх вантажно-розвантажувальних робіт.
Склад і характер господарств, що забезпечують МТЗ, визначається особливістю основного виробництва.
До служб МТЗ належать:
— матеріально-технічне постачання, яке має своєчасно забезпечувати і регулювати поставки для виробничого процесу сировини, напівфабрикатів, комплектуючих деталей. Крім того, органи постачання та збуту забезпечують виконання послуг в обсязі, номенклатурі та в терміни, що встановлені господарськими угодами;
— складування і зберігання матеріалів, палива, сировини і готової продукції, яке забезпечується складським господарством, що є виробничо-технічною базою системи постачання і збуту;
— виробничо-технічну комплектацію готової продукції; вона особливо важлива, бо часто виробничий процес потребує поставки сировини суворо за календарними графіками. Тому служби виробничо-технологічної комплектації забезпечують підбір матеріально-технічних ресурсів, суворо в певній кількості і номенклатурі, в задані терміни за добовим та погодинними графіками, які узгоджені з підприємством-виробником;
— інструментальне господарство і службу технологічної оснастки; вони повинні забезпечувати підприємство інструментом, пристроями, технологічною оснасткою, формами високої якості при мінімальних витратах на їхнє виробництво. Ці служби зумовлюють успіх впровадження передової технології, механізації трудомістких робіт;
— ремонтно-механічні цехи і служби повинні забезпечувати робочий стан парку обладнання, машин, шляхом його ремонту та модернізації. Чітка робота цих служб великою мірою визначає результати роботи виробничого підприємства. Вказані цехи і служби звичайно підпорядковані головному механіку підприємства;
— транспортне господарство, яке забезпечує переміщення матеріально-технічних ресурсів всередині виробничого процесу і поза його межами. Особливо точної та ритмічної роботи потребує технологічний транспорт, який зв'язує окремі процеси в єдину виробничу систему.
Система матеріально-технічного забезпечення включає:
— поставки матеріальних ресурсів для державних потреб;
— оптову торгівлю матеріально-технічними ресурсами та технологічним обладнанням;
— торгівлю матеріально-технічними ресурсами через систему товарних бірж, торговельних центрів та посередницьких підприємств.
Система органів матеріально-технічного забезпечення складається з:
— Державної акціонерної компанії Укрресурси, Вона створена Указом Президента України від 21 грудня 1994 року № 789 "Про реформування системи матеріально-технічного забезпечення народного господарства". Засновником компанії є держава в особі Кабінету міністрів України. Постановою кабінету міністрів України від 11 квітня 2002 р. №503, ДАК "Укрресурси" передано до сфери управляння Державного комітету з державного матеріального резерву. ДАК "Укрресурси" надає послуги по закладенню та реалізації товарів державного та мобілізаційного резервів. Здійснює закупівлю і поставку продукції виробничо-технічного призначення, сировини і товарів народного споживання для державних потреб, за напрямками, визначеними Урядом України;
— територіально-посередницьких підприємств (опторги), акції яких не передавалися в статутний фонд Державної акціонерної компанії "Укрресурси";
— торгових центрів, товарних бірж;
— приватних посередницьких фірм, підприємств;
Управління виробничо-технічної комплектації (УВТК) на правах виробничих одиниць. Головним завданням УВТК є забезпечення пов'язаних в єдине ціле процесів заготівлі матеріалів і деталей, виготовлення напівфабрикатів, конструкцій і комплектної їх доставки на виробництво відповідно до виробничого циклу. До 1992 року структура УВТК виробничих підприємств передбачала організацію в апараті управління чотирьох відділів: комплектації, оперативно-виробничого, реалізації матеріальних фондів, планово-економічного.
Для ефективної роботи УВТК в умовах ринку необхідна інша логі-стична структура, Вона повинна складатися із заступника директора з логістики і чотирьох основних служб: закупівельної логістики, збутової (маркетингової) логістики, служби складського і гарного господарства та інформаційної логістики. Залежно від обсягів виробництва і товарообігу служби можуть називатися в УВТК секторами, бюро, відділами. Для рішення конкретних завдань в служби підбираються відповідні фахівці.
У сучасній структурі УВТК існують також відділи, служби і цехи, які безпосередньо підпорядковуються заступникові
Форми організації УВТК різноманітні і залежать від специфіки діяльності підприємства, його територіального розміщення, рівня, виду і обсягу робіт та інших конкретних умов. УВТК за дорученням підприємства виступають як замовник матеріальних ресурсів, необхідних для виробництва запланованих обсягів продукції, робіт, послуг, і вступають у договірні відносини з транспортними організаціями.
До функції УВТК входять приймання матеріальних ресурсів, аналіз якості сировини, її складання і зберігання, виготовлення нетипових деталей і конструкцій, доведення матеріалів, шо надходять, до високого ступеня технологічної готовності, організація своєчасної доставки комплектів на виробництво.
УВТК здійснюють свою діяльність на основі господарського розрахунку.
