Форми страхування: добровільне або обов’язкове.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Добровільна форма страхування побудована на дотриманні наступних принципів:

1. Добровільне страхування діє в силу закону, і на добровільних засадах. Закон визначає підлягаючі добровільному страхуванню об’єкти і найбільш загальні умови страхування. Конкретні умови регулюються правилами страхування, що розробляються страховиком.

2. Добровільна участь у страхуванні повною мірою характерна тільки для страхувальників. Страховик не має права відмовлятися від страхування об’єкта, якщо волевиявлення страхувальника не суперечить умовам страхування. Даний принцип гарантує висновок договору страхування по першому (навіть усному) вимозі страхувальника.

3. Вибіркове охоплення добровільним страхуванням, зв’язаний з тим, що не всі страхувальники виявляють бажання в ньому брати участь. Крім того, за умовами страхування діють обмеження для висновку договорів.

4. Добровільне страхування завжди обмежене терміном страхування. При цьому початок і закінчення терміну особливо обмовляються в договорі, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Безперервність добровільного страхування можна забезпечити тільки шляхом повторного переукладання договорів на новий термін.

5. Добровільне страхування діє тільки при сплаті разового чи періодичних страхових внесків. Вступ у силу договору добровільного страхування обумовлено сплатою разового чи першого страхового внеску.

Несплата чергового внеску по довгостроковому страхуванню спричиняє припинення дії договору.

Щодо добровільного страхування, то тут виділяють близько 20 видів: життя; від нещасних випадків – “ризикове страхування”; медичне страхування; страхування здоров’я на випадок хвороби; страхування наземного транспорту (крім залізничного); залізничного транспорту; повітряного транспорту; водного транспорту; вантажів і багажу; страхування на випадок пожеж і стихійних явищ; страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту; відповідальності власників повітряного транспорту; відповідальності власників водного транспорту; відповідальності перед третіми особами; страхування кредитів; інвестицій; фінансових ризиків; страхування судових витрат; страхування виданих і прийнятих гарантій; страхування майна.

Обов’язкова форма страхування поширюється на пріоритетні об’єкти страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування майна сільськогосподарських підприємств, страхування будівель і деяких тварин у громадян, страхування пасажирів та страхування окремих категорій службовців в Україні є обов’язковим. Форми типового договору, порядок проведення і особливі умови ліцензування обов’язкового страхування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Обов’язкову форму страхування відрізняють наступні принципи:

1. Обов’язкове страхування встановлюється законом, відповідно до якого страховик зобов’язаний застрахувати відповідні об’єкти, а страхувальники - вносити належні страхові платежі. Закон звичайно передбачає: перелік підлягаючих обов’язковому страхуванню об’єктів; обсяг страхової відповідальності; рівень норми страхового забезпечення; порядок установлення тарифних чи ставок середні розміри цих ставок з наданням права їх диференціації на місцях; періодичність внесення страхових платежів; основні права страховиків і страхувальників. Закон, як правило, покладає проведення обов’язкового страхування на державні органи.

2. Суцільне охопленняобов’язковим страхуванням зазначених у законі об’єктів. Для цього страхові органи щорічно проводять по всій країні реєстрацію застрахованих об’єктів, нарахування страхових платежів і їх стягування у встановлений термін.

3. Автоматичність поширення обов’язкового страхування на об’єкти, зазначені в законі. Страхувальник не повинний заявляти в страховий орган про появу в господарстві підлягаючого страхуванню об’єкта. Дане майно автоматично включається в сферу страхування. При черговій реєстрації воно буде враховано, а страхувальнику пред’явлені до сплати страхові внески. Так, наприклад, чинне законодавство встановлює, що будівлі, що належать громадянам, вважаються застрахованими з моменту встановлення на постійне місце і зведення даху.

4. Дія обов’язкового страхуваннянезалежно від внесення страхових платежів. У випадках, коли страхувальник не сплатив належні страхові внески, вони стягуються в судовому порядку. У випадку загибелі чи ушкодження застрахованого майна, не оплаченого страховими внесками, страхове відшкодування підлягає виплаті з утриманням заборгованості по страхових платежах. На не внесені в термін страхові платежі нараховуються пені.

5. Безстроковість обов’язкового страхування. Вона діє протягом усього періоду, поки страхувальник користається застрахованим майном. Тільки безхазяйне і старе майно не підлягає страхуванню. При переході майна до іншого страхувальника страхування не припиняється. Воно втрачає силу тільки при загибелі застрахованого майна.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом (Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року).

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами:

законодавчого визначення умов і порядку здійснення

загальнообов’язкового державного соціального страхування; обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового

договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб’єктів підприємницької діяльності; надання права отримання виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо; обов’язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов’язкового соціального страхування; солідарності та субсидування; державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав; забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування; цільового використання коштів загальнообов’язкового державного

соціального страхування; паритетності представників усіх суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.