Фінансово-кредитний механізм є сукупністю фінансових методів впливу на соціально-економічний розвиток країни. Він складається з двох підсистем:
1) фінансове забезпечення;
2) фінансове регулювання.
Фінансове забезпечення здійснюється у таких чотирьох формах:
1. Самофінансування — покриття витрат за рахунок власних коштів. Це — вихідна форма.
2. Кредитування — покриття витрат за рахунок позичених коштів. Це — регулююча форма.
3. Акціонерний капітал — форма колективного капіталу, яка дає змогу концентрувати великі ресурси.
4. Бюджетні асигнування — форма державного фінансового забезпечення. З одного боку, вона є підпорядкованою, тобто використовується тоді, коли не вистачає інших джерел або їх важко сформувати (це насамперед непривабливі для приватного бізнесу сфери діяльності). З іншого боку, ці асигнування можуть виконувати регулюючу роль при порушенні рівноваги цін (наприклад, субсидії виробникам сільськогосподарської продукції).
За певних історичних умов бюджетні асигнування відіграють дуже важливу роль у формуванні національної економіки на основі кейнсіанської теорії бюджетного мультиплікатора.
Фінансове регулювання пов’язане з податковою системою і регулюючою функцією податків та з бюджетним субсидіюванням. Особлива роль належить бюджетному вирівнюванню.
Тема 2. Бюджетний устрій та побудова бюджетної системи України
1. Основи бюджетного устрою.
2. Бюджетна система України.
Структура бюджету розглядається у горизонтальному і вертикальному розрізах. У горизонтальному вона характеризується складом доходів і видатків, а також їх питомою вагою. У вертикальному розрізі структура бюджету розглядається за рівнями державної влади та управління і характеризується взаємопов’язаними поняттями «бюджетний устрій» і «бюджетна система».
Бюджетний устрій визначає, яким чином здійснюється побудова бюджетної системи.
Бюджетна система відображає сукупність усіх видів бюджетів, що створюються в даній країні відповідно до її бюджетного устрою.
Основи бюджетного устрою
Бюджетний устрій ґрунтується на таких засадах:
1. Виокремлення видів бюджетів, що створюються в даній країні.
2. Встановлення принципів побудови бюджетної системи.
3. Розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.
4. Визначення характеру і форм взаємовідносин між бюджетами.
Теоретично можливі три варіанти виокремлення видів бюджетів:
а) створення єдиного бюджету для всієї країни;
б) створення окремих регіональних бюджетів.
(Як перший, так і другий варіанти мають суттєві недоліки і не знайшли застосування.);
в) створення на кожному рівні адміністративного поділу централізованих і децентралізованих видів бюджетів.
Відповідно до такого підходу у бюджетній системі розрізняють:
· центральні бюджети;
· місцеві бюджети.
До центральних належать централізований бюджет країни (в Україні — Державний бюджет) і центральні бюджети федеративних утворень (наприклад, Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим).
Місцеві бюджети розрізняються за рівнями адміністративного поділу на:
· централізовані відповідно до певної адміністративної одиниці (обласні, районні, міські);
· децентралізовані (міст, сіл, селищ і районів у містах).
Принципи побудови бюджетної системи характеризують взаємозв’язок і підпорядкованість бюджетів. Можливі два альтернативних варіанти:
а) принцип єдності;
б) принцип автономності.
Перший — принцип єдності — означає, що всі бюджети, які створюються у даній країні, являють собою одне ціле. Цей принцип забезпечується:
1) затвердженням на кожному рівні сукупного (зведеного, консолідованого) бюджету (наприклад, бюджету України, бюджету області і т. ін.);
2) єдиною системою доходів і видатків;
3) управлінням бюджетом з єдиного центру — Міністерства фінансів.
Принцип єдності дає можливість здійснювати централізоване управління бюджетом, однак не створює заінтересованості у місцевих органів влади.
Другий — принцип автономності — означає, що кожний бюджет, який створюється в країні, є відносно відокремленим і формується незалежно від інших бюджетів. Автономність досягається за рахунок:
1) затвердження і виконання кожного бюджету окремо;
2) чіткого розмежування доходів і видатків між бюджетами;
3) необмежених прав місцевих органів влади та управління у затвердженні й виконанні власних бюджетів.
За умов додержання принципу автономності втручання згори неможливо.
В Україні чинний Бюджетний кодекс передбачає принципи єдності і самостійності. Це два взаємовиключні поняття. Водночас обидва принципи суттєво обмежені: з одного боку, єдиний бюджет не створюється на жодному рівні; з іншого, — реальної самостійності у місцевих органів влади немає.
Більшість країн будують бюджетні системи за принципом автономності.
Розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами починається з розподілу видатків. Оскільки бюджет є фінансовою базою держави, то в основі розмежування видатків лежить визначення меж функціональних повноважень між окремими рівнями державної влади й управління. При цьому функціональні повноваження поділяються на неделеговані державні повноваження, делеговані та власні повноваження. Розподіл делегованих державних повноважень здійснюється на основі функціональної класифікації видатків бюджету між різними рівнями місцевого самоврядування.
Розрізняють такі види видатків держави на здійснення функціональних повноважень:
видатки на здійснення неделегованих державних повноважень — це видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державного суверенітету та інші видатки, які не можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. До видатків на виконання неделегованих державних повноважень належать видатки на державне управління, законодавчу і виконавчу владу, утримання Адміністрації Президента України, судову владу, міжнародну діяльність, фундаментальні та прикладні дослідження, національну оборону, правоохоронну діяльність, державні програми підтримки пріоритетних галузей економіки, засобів масової інформації, розвитку транспорту та зв’язку, загальнодержавні інвестиційні проекти, державні програми ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, створення та поповнення державних запасів, обслуговування державного боргу, проведення загальнодержавних виборів та референдумів, інші програми загальнодержавного значення;
видатки на здійснення делегованих державних повноважень — це видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх використання. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів і бюджетних трансфертів. Розмежування видів видатків за делегованими державними повноваженнями між місцевими бюджетами відбувається на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуг і наближення їх до безпосереднього споживача;
видатки на здійснення власних повноважень — це видатки на реалізацію прав, обов’язків та функцій місцевого самоврядування, які мають місцевий характер. Такі видатки виконуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Розподіл видатків може ґрунтуватися на двох принципах: відомчій підпорядкованості і територіальному розташуванні об’єктів фінансування.
· Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб’єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюджету, який відповідає рівню органу управління цим суб’єктом (наприклад, КНЕУ фінансується з Державного бюджету України, оскільки університет підпорядкований Міністерству освіти України).
· Принцип територіального розташування означає, що фінансування здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на території якої знаходиться суб’єкт фінансування.
На даний час основним є принцип відомчої підпорядкованості.
Право на здійснення видатків передається державою органам місцевого самоврядування за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів або їх частки з державного бюджету, тобто відбувається закріплення джерел доходів за бюджетами різних рівнів. Таким чином, розподіл доходів є похідним від розподілу видатків і має в своїй основі такі принципи:
· забезпечення надійної фінансової бази для фінансування закріплених видатків;
· встановлення залежності між зусиллями органів влади й управління та формуванням доходів відповідних бюджетів;
· встановлення заінтересованості місцевих органів влади у пошуку і мобілізації фінансових ресурсів і недопущення адміністративного вилучення доходів для бюджетів вищого рівня.
Розподіл доходів ґрунтується на встановленні загальнодержавних податків і платежів та місцевих податків і зборів.
Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі поділяються на:
· закріплені — доходи, які повністю або частково (за твердо фіксованим нормативом) надходять до даного бюджету;
· регулюючі — такі доходи, від яких встановлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахувань диференціюються в розрізі окремих бюджетів і періодично (як правило, щорічно) змінюються.
Нині в Україні переважають закріплені доходи. Бюджетне регулювання має досить обмежений характер.
Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бюджетами відповідно до того, який орган їх встановлює. При цьому може також визначатися їх розподіл між окремими ланками місцевих бюджетів.
На даний час у розподілі видатків склались такі пропорції:
· з Державного бюджету фінансуються видатки на оборону (практично повністю), народне господарство (переважна частина), на утримання органів загальнодержавної влади та управління, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів, окремі видатки на соціальний захист населення і незначна частина видатків на соціально-культурну сферу;
· з місцевих бюджетів фінансується переважна частина видатків на соціально-культурну сферу, утримання місцевої інфраструктури, місцевих органів влади та управління.
Взаємовідносини між бюджетами. У процесі виконання бюджетів основними є зовнішні бюджетні потоки — вхідні і вихідні. Разом з тим існують і взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи — внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.
Існують такі форми взаємовідносин.
Бюджетне субсидіювання — передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги.
Існує три види бюджетного субсидіювання: бюджетні субсидії, бюджетні субвенції, бюджетні дотації. Бюджетна субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки) і знеособленою. Вона не пов’язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує. Бюджетна субвенція — різновид цільової субсидії, яка передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету, що її видає, та бюджету, що її отримує. Бюджетна дотація — цільова фінансова допомога на покриття дефіциту відповідного бюджету. Залежно від можливостей бюджету, що її видає, покриття може бути повним або частковим.
Особливим видом субсидіювання є встановлена Бюджетним кодексом України дотація вирівнювання. Вона визначається за спеціальними формулами як різниця між обсягом видатків бюджету, визначеним на основі встановлених державних стандартів соціальної забезпеченості, та наявними у даного бюджету доходами.
Вилучення коштів — явище, зворотнє дотації, тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.
Бюджетні позички — отримання коштів на покриття тимчасового касового розриву (незбіг у часі фінансування видатків і надходження доходів). Раніше видавались з бюджету вищого рівня. У Бюджетному кодексі України визначено, що тепер бюджетні позички отримуються в комерційних банках.
Взаємні розрахунки бюджетів — передача коштів з одного бюджету до іншого в зв’язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів.
За характером взаємовідносин між бюджетами вони можуть бути договірними чи обов’язковими. Бюджетне субсидіювання та бюджетні позички здійснюються на договірній основі, вилучення коштів і взаємні розрахунки — в обов’язковому порядку. За напрямами проведення взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні і горизонтальні. В Україні існують тільки вертикальні взаємовідносини між бюджетами.
Бюджетна система України
Бюджетна система України під час її становлення була визначена Законом України «Про бюджетну систему України». Перша редакція Закону, прийнята у 1991 р. одночасно з проголошенням незалежності, юридично зафіксувала створення власної бюджетної системи, яка є одним з атрибутів держави. Другу редакцію Закону прийнято у 1995 р.
На сьогодні відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетна система держави включає:
· Державний бюджет;
· місцеві бюджети.
Місцеві бюджети поділяються за рівнем адміністративного поділу на:
ü Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим;
ü обласні;
ü міські (міст державного та обласного підпорядкування з районним поділом);
ü районні;
ü бюджети міст (обласного і районного підпорядкування без районного поділу);
ü сіл;
ü селищ;
ü районів у містах.
Згідно з фінансовою термінологією централізовані види бюджетів позначають прикметниками (обласний, районний, міський), а децентралізовані — іменниками у родовому відмінку (бюджети міст, селищ, районів).
В основі побудови бюджетної системи лежить адміністративно-територіальний поділ даної країни. При цьому поділ бюджетів здійснюється за наявності відповідного органу управління. Так, специфічною ознакою України є те, що на сільському рівні можуть утворюватись єдині для кількох сіл органи влади. Тоді створюється й один бюджет.
Бюджетну систему України можна уявити у вигляді схеми на рис. 2, а її структуру — в табл. 1.
Рис. 2. Бюджетна система України
Таблиця 1
