Масового туристського руху в Україні

Розвиток масового туристсько-екскурсійного руху в Україні в 70 - 80-х pp. зумовлювався комплексом соціально-економічних, культурно-освітніх, природно-географічних та інших чинників.

Хрущовська «відлига» створила передумови для певного піднесення соціально-економічного рівня життя, зростання реальної заробітної плати. Все це відбувалося на фоні штучно створюваної стабільності, цін на продукти харчування та предмети першої необхідності.

Безумовно, все це стало однією з найважливіших передумов організації ефективного дозвілля населення, зокрема залучення до туристського руху. Неабияку роль у цьому відігравало зростання суспільних фондів споживання, а саме надання безоплатних і пільгових соціальних послуг: оплата путівок на туристсько-екскурсійні маршрути, відпочинок у ту­ристсько-спортивних таборах, проведення самодіяльних походів тощо.

Виміром суспільного багатства є не тільки сукупність матеріальних благ, а й наявність вільного часу, який люди можуть використовувати

для задоволення своїх фізіологічних і духовних потреб. Скорочення робочого дня (перехід на шести- й семигодинний робочий день) та робо­чого тижня (п'ятиденний), збільшення тривалості відпустки (в середньо­му на 3,1 дня) відчутно вплинули на зростання фонду вільного часу громадян. Однією з важливих передумов, що безпосередньо сприяють розгортанню туристсько-екскурсійного руху, є транспорт. У 70-х - першій половині 80-х pp. він зазнав докорінної технічної реконструкції, що створило відносно комфортні умови для перевезення значної кіль­кості туристів.

Розвитку туризму також сприяли істотні зміни в сфері обслуговування, що перетворилась на окрему галузь з розвиненою інфраструктурою. Ще одним важливим чинником, який зумовлював розгортання масово­го туристсько-екскурсійного руху, слід вважати зростання культурно-освітнього рівня населення, прагнення людей глибше пізнати історію свого краю та інших країн.

Організацією внутрішнього туризму та екскурсій в Україні в цей період займалися Українська республіканська рада по туризму та екскур­сіях (УРРТЕ), Міністерство оборони УРСР, Бюро міжнародного моло­діжного туризму «Супутник», Міністерство освіти УРСР та інші мініс­терства і відомства колишнього СРСР. Держава виділяла певні кошти, фонди, матеріали, транспорт для створення в республіці індустрії турист­сько-екскурсійного обслуговування населення. У 70-х - першій поло­вині 80-х pp. особливо швидко зростала кількість підприємств індустрії туризму. Так, якщо в 1970 р. в Україні було 58 туристських баз, їхніх філій і притулків, то в 1983 р. - 25 готелів, 75 турбаз, 4 туркомплекси, 11 притулків, 6 кемпінгів, 36 стоянок і наметових притулків, усього - 156 (у 2,5 раза більше).

У 1971 - 1975 pp. темпи розвитку туризму і екскурсій були особливо високими. В СРСР було надано послуги 25,4 млн туристів і понад 130 млн екскурсантів.

Комплексні заходи щодо подальшого розвитку туризму були визна­чені прийнятою в жовтні 1980 р. постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС «Про подальший розвиток і вдосконалення туристсь­ко-екскурсійної справи в країні» (див. дод. 7). У документі було дано широку програму заходів, що забезпечували значне збільшення обсягу і підвищення якості обслуговування, удосконалення видів, форм нада­них послуг, розширення мережі туристсько-екскурсійних установ.

У 1981 - 1985 pp. постійно нарощувались обсяги туристсько-екскур­сійного обслуговування населення по лінії Центральної ради по туризму та екскурсіях (ЦРТЕ). У 1985 р. було надано послуги 37 млн туристів і 200 млн екскурсантів. Населенню було надано туристсько-екскурсій­них послуг на суму понад 8 млрд крб.

У 1985 р. система Центральної ради по туризму та екскурсіях мала в своєму підпорядкуванні 965 туристських об'єктів, здатних прийняти одночасно майже 400 тис. відпочиваючих.

Питання туристсько-екскурсійної діяльності населення країни стали складовим елементом Комплексної програми розвитку виробництва то­варів народного споживання і сфери послуг на 1986 - 2000 pp. Стосовно туризму вимоги Комплексної програми знайшли відображення в спільній постанові ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ від 18 липня 1985 р. «Про заходи щодо розвитку туризму й удосконалення туристсько-екскурсійного обслуговування населення в країні в 1986 - 1990 роках і на період до 2000 року» (див. дод. 8), якою Центральній раді по туризму та екскурсіях, Бюро міжнародного молодіжного туриз­му «Супутник» і Державному комітету СРСР з іноземного туризму за участю зацікавлених міністерств і відомств було доручено забезпечити в 1986 - 2000 pp. подальший розвиток і удосконалення туристсько-екс­курсійного обслуговування за рахунок реконструкції та розширення власної матеріальної бази, здійснити величезний комплекс найважливі­ших заходів. Виконання цих планів, безумовно, сприяло подальшому розвитку туризму в СРСР.

Головним змістом постанови 1985 р. була її соціальна спрямованість. У документі підкреслювалося, що «туризм і екскурсії стали невід'ємною частиною життя народу, важливим засобом зміцнення здоров'я людей і раціонального використання вільного часу». Було намічено широкий комплекс заходів для зміцнення матеріально-технічної бази туризму, в тому числі і в Україні. Так, по лінії Центральної ради по туризму та екскурсіях ВЦРПС передбачалося будівництво туристських комплексів, готелів, баз і кемпінгів у 1986 - 1990 pp. на 40 тис. місць, у 1991 - 1995 pp. - на 60 тис, а в 1996 - 2000 pp. - на 70 тис. місць.

По лінії Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» пе­редбачалося будівництво молодіжних центрів, таборів і готелів у 1986 - 1990 pp. на 3,3 тис. місць, у 1991-1995 pp. - на 5,2 тис, а в 1996-2000 pp. - на 7 тис. місць.

З цією метою на 1986-1999 pp. ВЦРПС планувалось виділити капі­тальних вкладень на 616 млн крб., «Супутнику» - 60 млн крб.

Планувалося довести кількість туристсько-екскурсійних поїздів у 1990 р. до 2 тис. рейсів, а в 2000 р. - до 3 тис. рейсів за рік. Для цього було доручено здійснити проектування і будівництво пунктів стоянок таких поїздів, у тому числі в Україні - у Полтаві, Яремчі, Рахові, Чернівцях, Чернігові, Херсоні, Дніпропетровську, Запоріжжі й Керчі.

Передбачалося організувати виробництво буксирувальних гірсько­лижних підйомників (по 10 комплектів щороку), збірних дерев'яних будинків (загальною площею 80 тис. м² щороку), продуктів харчуван­ня в дрібному розфасуванні, придатних для тривалого зберігання, авто­бусів у туристському виконанні (2 тис. шт. щороку) та багато іншого.

Варто особливо підкреслити послідовну систему виконання спільних постанов ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ, що існувала в ті роки. На основі спільних постанов з питань туризму 1969,

1980, 1985 pp., з урахуванням місцевих особливостей - матеріально-технічних, рекреаційних, демографічних, етнічних, освітніх та інших - розроблялися і затверджувалися відповідні документи (постанови, плани заходів) на рівні колишніх союзних республік, областей, міст і регіонів. Цим забезпечувалася чітка система роботи з реалізації завдань щодо розвитку туризму у величезній Радянській країні, що планувалися Цент­ром на перспективу.

В основному завдання з розвитку туризму в 1986-1990 pp. були виконані.

Особливу увагу було приділено залученню до туристсько-екскурсійної діяльності працюючої та учнівської молоді. Розширенню масовості й до­ступності туристсько-екскурсійної діяльності учнівської молоді, як і всіх трудящих, сприяла і створена в країні структура управління туризмом та екскурсіями, що зазнала подальшого вдосконалення.

Як свідчив досвід, що склався, прийнята в країні структура загалом давала можливість задовольняти специфічні запити радянської працю­ючої та учнівської молоді в заняттях туризмом і екскурсіями. Разом з тим виявлялись резерви різних організацій у створенні матеріальної бази туризму, формуванні тематики в галузі туристського будівництва, транспорту, уніфікації й стандартизації туристського обслуговування з урахуванням особливостей соціально-демографічних, соціально-про­фесійних груп населення і молоді. У зв'язку з цим було необхідно посилити координувальну роль, об'єднати зусилля різних організацій, відомств і міністерств у розвитку як національного (внутрішньосоюз­ного), так і міжнародного туризму. Таку роль у національному туризмі відігравала Міжвідомча рада по туризму та екскурсіях при ВЦРПС, до складу якої входили представники 22 міністерств і відомств. У струк­турі Міжвідомчої ради було створено 9 робочих комісій і груп, які розробляли пропозиції з окремих, найактуальніших проблем турист­сько-екскурсійної справи, а також аналогічні ради, що функціонували в республіках, краях і областях. Міжвідомча координація міжнарод­них туристських зв'язків СРСР здійснювалася Радою при Державному комітеті СРСР з іноземного туризму, у складі якого також була пред­ставлена значна кількість міністерств і відомств, зацікавлених у роз­витку туристського обміну з організаціями зарубіжних країн.

Про піднесення в 70 -80-ті pp. масового туризму в СРСР загалом і в Україні зокрема переконливо свідчать обсяги діяльності Української республіканської ради по туризму та екскурсіях. Якщо в 1980 р. в УРСР було надано послуги більш як 36 млн екскурсантів, то за 1981 -1985 pp. діяльністю цієї організації було охоплено майже 30 млн туристів і 200 млн екскурсантів. Упродовж 15 років (1970-1985) обслуговуван­ня екскурсіями зросло в 7 разів: з 6,2 до 43,5 млн чол. Збільшилася за цей період і кількість екскурсійних організацій - з 44 до 144.

Щорічне перевиконання планових завдань з розвитку туризму в Ук­раїні, активна екскурсійна робота свідчили не лише про стійку тенденцію зростання інтересу населення Української РСР до раціональної організації свого вільного часу, а й про можливості туризму.

Так, за 1981 - 1985 pp. понад планові завдання було надано послуги більш як 600 тис. туристів і 6 млн екскурсантів тільки за рахунок того, що бюро подорожей і екскурсій республіки більше уваги приділяло організації подорожей місцями революційної, бойової і трудової слави радянського народу, місцевими маршрутами, на орендованих базах Чор­ного й Азовського морів, у Закарпаття й Прикарпаття. Вживалися прак­тичні заходи щодо посилення спільної координації, поліпшення трудової співдружності колективів бюро подорожей і екскурсій та суміжних організацій, підприємств - транспортних, громадського харчування, готельного господарства, музеїв тощо.

Співпраця Української республіканської ради по туризму та екскур­сіях з різними зацікавленими міністерствами й відомствами сприяла зростанню доступності засобів туризму широким масам населення рес­публіки.

Отже, на цій підставі можна виділити деякі тенденції, що зміцнюва­лися з року в рік, і напрями в розвитку туризму в Українській РСР у 80-ті pp. Це насамперед орієнтування на кооперування різних органі­зацій і відомств у реалізації завдань туристсько-екскурсійного обслуго­вування; по-друге, значне зміцнення матеріально-технічної бази турист­ських організацій республіки; по-третє, посилення зв'язків між відповід­ними організаціями УРСР та інших республік, що сприяло подальшій інтернаціоналізації туризму та підвищенню його ролі як чинника патріо­тичного й інтернаціонального виховання.

Вивчення практики Київської міської ради по туризму та екскурсіях показало, що киянам надавалися широкі можливості здійснювати подо­рожі по ленінських місцях, містах-героях, столицях союзних республік, по Криму і Кавказу, Карпатах, Уралу й Алтаю, Прибалтиці й Закавказ­зю. Аматори водних подорожей могли побувати на Волзі й Дону, Дніпрі та Єнісеї, Баренцовому і Чорному морях. Туристські путівки все шир­ше використовували профспілкові комітети міста для заохочення пере­довиків виробництва, переможців соціалістичного змагання, найкращих пропагандистів, агітаторів, політінформаторів та інших категорій ідео­логічного активу.

Щороку з Києва вирушали по ленінських місцях або містах-героях туристські поїзди «Київський пропагандист» і «Киянка», до складу груп яких входили найкращі пропагандисти міста, а також жінки - передовики виробництва, ветерани Великої Вітчизняної війни і праці.

Однак туристична індустрія не змогла забезпечити всіх бажаючих відпочити в туристських підприємствах і на маршрутах. Тому ефек­тивним засобом прояву масовості й доступності туризму був самодіяль­ний туристський рух. Як показав аналіз, проведений Центральною ра­дою по туризму та екскурсіях та Інститутом підвищення кваліфікації працівників туристсько-екскурсійних організацій, у 80-ті pp. робота з розвитку самодіяльного туризму проводилася в 96 тис. туристських секцій і клубів туристів, колективів фізкультури підприємств, установ і нав­чальних закладів, 927 міських, районних туристських клубах рад по туризму та екскурсіях. Для туристів працювало понад 23 тис. пунктів прокату туристського інвентарю і спорядження, було розроблено понад 20 тис. маршрутів походів по рідному краю, 1200 класифікованих кате­горійних маршрутів, описано 1400 гірських перевалів.

Постійний розвиток соціальної бази самодіяльного туризму давав можливість щороку збільшувати кількість учасників, що постійно займа­лись туризмом, а також учасників походів вихідного дня і багатоденних некатегорійних походів.

У 80-ті pp. в республіці при колективах фізкультури підприємств і установ, навчальних закладів, колгоспів і радгоспів працювало понад 18 тис. туристських секцій (порівняно з 1980 р. їх кількісне зростання становило 4,5 тис. чол.), у яких регулярно різними видами туризму займалися понад 2 млн 400 тис. чол. Слід зазначити, що за кількістю учасників масовий спортивний туризм посідав друге місце серед видів спорту після легкої атлетики.

Туристськими організаціями України було розроблено понад 2 тис. самодіяльних маршрутів вихідного дня, по місцях революційної, бойо­вої і трудової слави радянського народу. Цими маршрутами в Україні щороку здійснювали походи і подорожі 6,5 млн чол.

У радах по туризму та екскурсіях функціонував 121 туристський клуб. Турклуби були основними організаційно-методичними центрами самодіяльного туризму, що надавали допомогу колективам фізкульту­ри в створенні туристських секцій при організаціях, установах, підприємствах. Клуби організовували і проводили масові зльоти і зма­гання, місячники туризму. Програма їхньої діяльності включала масові походи вихідного дня, складання туристських нормативів комплексу ГПО, змагання з туристських навичок, конкурси тощо. Члени туристських клубів залучалися також до охорони природи, пам'яток історії й куль­тури.

Самодіяльний туризм - це туристські експедиції, зльоти, походи і зма­гання з пішохідного, гірського, водного, автомотовело- і спелеотуризму. Справжнім святом туристів України, оглядом їхніх досягнень були тра­диційні республіканські туристські зльоти, які проводилися один раз на два роки і були присвячені Дню Перемоги.

Вагомим чинником розвитку масовості й доступності самодіяльного туризму була підготовка і навчання громадських туристських кадрів. Так, у Києві цими питаннями займався міський туристський клуб Київ­ської міської ради по туризму та екскурсіях. При туристському клубі працювала міська школа туризму, що проводила заняття з усіма катего­ріями громадських туристських кадрів за програмами початкової (ПТП), середньої (СТП), вищої (ВТП) туристської підготовки і середньої інструкторської підготовки (СІП).

Разом з Українською філією Інституту підвищення кваліфікації пра­цівників туристсько-екскурсійних організацій Київський міський турист­ський клуб був організаційно-методичним і навчально-консультатив­ним центром розвитку масового самодіяльного туризму в місті й рес­публіці. При клубі працювало 13 громадських комісій з видів туризму й видів роботи, пункт прокату туристського спорядження й інвентарю, бібліотека туристської літератури, що містила понад 9 тис. одиниць. Київський міський туристський клуб об'єднував 575 туристських секцій колективів фізкультури. У міському туристському клубі завжди мож­на було отримати кваліфіковану консультацію з питань організації й проведення походів вихідного дня, складання нормативів з туризму Всесоюзного комплексу ГПО і багатоденних категорійних подорожей, організації масових туристських заходів, зльотів і змагань, з методики підготовки громадських туристських кадрів.

Постійний розвиток самодіяльного туризму, зростання його ролі у сус­пільному житті потребували ефективнішої організації та управління са­модіяльним туризмом. Як показало вивчення існуючої практики, туристські та фізкультурні організації проводили велику роботу з підготовки і підви­щення кваліфікації штатних і громадських кадрів самодіяльного туриз­му. Республіканськими радами по туризму та екскурсіях під керівни­цтвом Центральної ради по туризму, та екскурсіях у 80-ті pp. було ство­рено систему постійно діючих курсів, семінарів, шкіл і філій Інституту підвищення кваліфікації. На них, а також на щорічних семінарах навча­лися десятки тисяч штатних і громадських туристських кадрів. Активну участь у підготовці інструкторів туризму брали й вищі навчальні заклади, де на факультетах громадських професій студенти набували навичок по­хідного життя і готувалися кваліфіковані інструктори самодіяльного ту­ризму. Десятки тисяч громадських туристських кадрів навчалися і в загальноосвітніх школах, училищах, інших відомствах та організаціях.

Масовий розвиток самодіяльного туризму неможливий без залучен­ня до організаторської роботи широкого громадського активу. З цією метою в Українській РСР, наприклад при обласних і Київській міській радах по туризму та екскурсіях, було створено керівні громадські орга­ни - федерації туризму, а при Республіканській раді - Республі­канську федерацію туризму. Через численні громадські комісії з видів, туризму і напрямів роботи федерації туризму здійснювали керівницт­во багатогранною туристичною діяльністю.

Таким чином, склалася стійка тенденція посилення масовості й дос­тупності програм туризму, обмінів і подорожей, реалізованих різними туристичними органами. При цьому спеціалізовані підрозділи, охоплю­ючи різні соціальні групи і прошарки населення та координуючи свою діяльність у вирішенні загальних питань розвитку й удосконалення туризму, здійснювали туристсько-екскурсійне обслуговування відповідно до запитів радянських людей, з урахуванням їх професійного, вікового та освітнього рівнів.