Нові інформаційні технології.

Інформаційні технології визначаються, як системи збору, накопичення, зберігання, пошуку, обробки та подання інформації.

Нові інформаційні технології (НІТ) - це інформаційні технології, що засновані на використанні електронно-обчислювальних машин (ЕОМ) та телекомунікаційних засобів і передбачають також можливість одержання нової інформації, нового знання.

Нові інформаційні технології навчання (НІТН) визначаються, як системи засобів і методів обробки даних, що мають на увазі цілеспрямоване створення, передачу, охорону, відображення інформаційного продукту (даних, ідей, знань тощо) з найменшими витратами та в залежності від законо­мірностей середовища, де вони розвиваються.

У вузькому значенні термін НІТН визначається, як використання у навчанні різноманітних технічних засобів, у тому числі і комп’ютерних.

Основою нових інформаційних технологій є комп’ютерна навчальна система, яка поділяється на два типи: традиційну та інтелектуальну. Традиційна - характеризується наявністю однієї навчальної програми, яка керує учбовою діяльністю учнів. Інтелектуальна навчальна система (ІНС) реалізує теоретичні і практичні досягнення такої галузі інформатики, як штучний інтелект, що забезпечує розпізнавання мови, тексту, образів, упроваджує діалогове навчання та експертизу.

2.6. Форми організації процесу навчання

2.6.1. Загальна характеристика організаційних форм навчання.

Форми організації навчання входять в операційно-діяльнісний компонент процесу навчання і являють собою зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у сталому порядку і режимі.

Методи і форми навчання тісно пов’язані: методи реалізуються у формах, форми забезпечують організацію та існування методів. Історично найдавнішими і найпо­ширенішими формами були індивідуальні, індивідуально-групові та масові.

Історія розвитку школи знає різні системи навчання, в яких перевага надавалась тим чи іншим формам навчання: індивідуально-групова (школа середньовіччя), взаємного навчання (бел-ланкастерська в Англії), диференційованого навчання за здібностями (мангеймська), організаційне рішення творчих завдань (експериментальна школа Дьюі), метод проектів, розроблений американським педагогом Кілпатріком, система майстерень, відома як дальтон-план від назви американського міста Дальтон, метод центрів за інтересами в Бельгії, бригадно-лабораторна система в 20-ті роки в СРСР і класно-урочна система, яка стала пануючою на території колишнього СРСР з 1932 року.

Індивідуальна форма навчання характеризується високим рівнем самостійності та можливостями регулювання темпом діяльності учнів. Успіх і ефективність цієї форми визначається добором диференційованих завдань, систематичним контролем і наданням своєчасної допомоги. Недоліком є те, що діти не спілкуються між собою і їх досвід не стає колективним надбанням.

Фронтальна форма навчання передбачає одночасно роботу з усім класом. Вона сприяє швидкому встановленню рівня підготовки учнів, їх обізнаності з певних проблем, сприяє розвитку й формуванню колективу, доброзичливих стосунків, розв’язуванню виховних завдань. Недоліком цієї форми є неможливість урахування індивідуальних особливостей учнів, їх пізнавальних інтересів та рівня розвитку.

Групова форма передбачає поділ класу на групи по 5-7 учнів в кожній. Групові форми навчання розділяють (І.М. Чередов) на ланкові, бригадні, кооперовано-групові, диференційовано-групові. За групової форми навчання вчитель керує діяльністю учнів у групах за допомогою лідерів (ланкових, бригадирів, організаторів). Кожна група вибирає свій темп навчання.

Класно-урочна система навчання вбирає в себе всі пере­раховані загальні форми навчання і конкретизується в своїх формах. До форм класно-урочної системи навчання відносяться: 1) урок; 2) семінарські заняття; 3) лекція; 4) екскурсія; 5) практичні заняття; 6) консультації; 7) факультативні заняття; 8) домашні завдання; 9) додаткові заняття; 10)заліки; 11) іспити; 12) співбесіди.

У структуру кожної конкретної форми навчання входить:

- управління педагогом навчальною діяльністю учнів, у ході якої він визначає мету та завдання, планує та організує навчальну роботу, здійснює контроль за виконанням завдань, засвоєнням знань тощо; регулює міжособистісні стосунки, створює доброзичливу атмосферу; стимулює продуктивну діяльність учнів;

- пізнавальна діяльність учнів, в ході якої вони засвоюють певні знання, способи діяльності, способи мислення, оволодівають навичками та вміннями;

- взаємодія вчителя і учнів.

2.6.2. Урок - основна форма організації навчання

Характерні ознаки уроку: дидактична мета, певний обсяг навчального матеріалу, постійний склад однакових за віком дітей, керівництво з боку вчителя діяльністю учнів з ураху­ванням їх індивідуальних особливостей та можливостей, послідовність різних видів діяльності вчителя і учнів залежно від типу і структури уроку, оволодіння всіма учнями знаннями, вміннями, навичками, які мають бути засвоєні за регламентований час (35-45хв.).

На уроці представлені всі компоненти навчально-виховного процесу: мета, зміст, засоби, методи, діяльність з організації та управління і всі його дидактичні елементи. Урок відображує цілісний процес навчання. Уроки можуть бути поділені на типи за різними ознаками:

1. За основними етапами навчального процесу та його стадіями (типологія уроків С.В. Іванова): вступні уроки; уроки первинного ознайомлення з матеріалом; уроки утворення понять, встановлення законів, правил; уроки застосування одержаних знань на практиці; уроки навичок (тренувальні); уроки повторення і узагальнення; контрольні уроки; мішані або комбіновані уроки.

2. За ознакою основного способу їх проведення (типологія уроків І.М. Казанцева): уроки з різноманітними видами занять; уроки-бесіди; уроки-лекції; уроки-екскурсії; кіноуроки; уроки самостійної роботи учнів у класі; лабораторні та практичні заняття.

3. За дидактичною метою (типологія уроків В.О. Онищука): урок засвоєння нових знань; урок засвоєння навичок і умінь; урок комплексного застосування знань; урок узагальнення та систематизації знань; урок перевірки, оцінки та корекції знань, умінь, навичок; комбінований урок.

Кожний урок має свою певну структуру, в поняття якої входить три ознаки: склад, тобто з яких елементів або етапів складається урок; послідовність, тобто в якій послідовності ці елементи входять до заняття; зв’язок, тобто як між собою елементи пов’язані.

Структуру сучасного уроку можна представити у вигляді моделі:

1. Дидактична структура: Актуалізація, формування опорних знань. Формування нових понять і способів дії. Застосування, умінь і навичок.

2. Методична підструктура: Дослід, вправа. Пояснення, демонстрація фільму, розв’язання задачі. Вправа, домашнє завдання.

Структура комбінованого уроку (за В.А. Онищуком):

1. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок.

2. Мотивація навчання школярів, повідомлення теми, мети, завдань уроку.

3. Вивчення нового матеріалу, його сприйняття, розуміння, осмислення.

4. Первинне застосування отриманих знань.

5. Засвоєння навичок та умінь на готовому матеріалі.

6. Засвоєння узагальнених умінь на основі застосування знань і навичок у нестандартних умовах.

7. Самостійна робота на творче застосування знань, навичок, умінь, перевірка результатів виконаних завдань.

8. Підсумок результатів уроку і домашнє завдання.

Структура проблемного уроку.

1. Висунення проблемної ситуації і постановка проблеми (5-10 хв.).

2. Висунення пропозиції і обґрунтування гіпотези (5-15 хв.).

3. Доведення гіпотези (10-15 хв.).

4. Перевірка правильності розв’язання проблеми (5-10 хв.).

2.6.3. Інші форми організації навчання

Серед супровідних, допоміжних форм організації навчання головною є шкільна лекція. Вона є модифікацією уроку передачі-засвоєння нових знань: викладення навчального матеріалу розподіляється на дві навчальні години, що забезпечує розгляд теми, великої за обсягом у поєднанні з усіма її компонентами. Вчитель знайомить учнів з планом викладення, вказує основну та допоміжну літературу, обґру­нтовує характер навчально-пізнавальної діяльності.

Самостійна домашня робота теж є формою навчання, метою якої є закріплення одержаних на уроці знань, умінь та навичок. Вона сприяє більш ґрунтовному засвоєнню досить доступного матеріалу та додаткової інформації, а також виконанню творчих робіт.

Шкільний семінар дозволяє включити весь колектив класу в активну самостійну, під керівництвом учителя, проробку навчального матеріалу. Семінар допомагає вчителю разом з учнями здійснити глибокий аналіз інформації, дати їй оцінку, вчить учнів робити самостійні висновки. Можливе як тематичне обговорення матеріалу, так і проблемне обговорення якогось питання. На семінарах допускається критичне обговорення творчих робіт учнів: твори, статті, малюнки, продукти технічної творчості, дослідницькі роботи тощо. Іноді семінари присвячені обговоренню та заслуховуванню одного або декількох доповідей, підготовлених під керівництвом учителя з метою підготовки учнів до вивчення нової теми.

Екскурсія - ще одна форма організації навчання. Вона може проводитися в музеї, на виставці, на природі, на виробництві тощо. В ході екскурсії вчитель доповнює навча­льний матеріал, демонструє його в реальній ситуації, уточнює, відповідає на запитання, допомагає дітям самостійно робити висновки.

Шкільна навчальна конференція - зосереджує та мобілізує духовні сили дітей, розвиває пізнавальні інтереси, забезпечує повторне закріплення навчального матеріалу. Підготовка та виклад матеріалу у вигляді доповіді вимагає від учнів уміння самостійно опрацьовувати матеріал, критично мислити, збуджувати інтерес, обґрунтовувати важливі питання теми тощо.

Факультативні заняття, учнівські дослідницькі групи, експедиції спрямовані на розширення та доповнення можливостей навчального процесу з метою розвитку індивідуальності учнів, їх задатків, інтересів, здібностей.

Предметні гуртки, секції, студії сприяють сполученню рішень навчальних та творчо розвивальних завдань, поєднанню теоретичних та практичних знань учнів.

Навчальний учнівський симпозіум готується і проводиться в кінці вивчення розділу або спеціальної теми. Це своєрідна форма організації підведення підсумків і закріплення знань учнів. Всі учні отримують теми для короткого виступу, які вони готують письмово. Спочатку виступає вчитель, який формулює загальну проблему, потім виступають учні, після чого підводяться підсумки.

Диспут допомагає в навчальній роботі, як засіб підсилення проблемного та творчого ставлення до пізнання. Його організовують у випадку необхідності більш глибокого вивчення навчального матеріалу. Форма публічного дискутування є особливо ефективною при засвоєнні учнями гуманітарних предметів і морально-естетичних відношень до явищ життя та мистецтва. Старшокласники дискутують про гідність літературних героїв, про нові підходи до оцінки історичних подій та окремих історичних діячів, відстоюють свою точку зору стосовно значущості окремих творів мистецтва, літератури, захищають свої позиції з питань кохання, етики, психології сімейного життя тощо.

2.7. Перевірка і оцінка результатів навчання

Гуманістична концепція освіти в Україні є складовою реформування всієї системи освіти взагалі та загальної середньої зокрема. Вона передбачає переорієнтацію процесу навчання з інформативної форми на розвиток особистості людини, на індивідуально-диференційований, особистісно зорієнтований підхід до навчання.

Визначення рівня навчальних досягнень тих, хто навчається, набуває особливої ваги в зв’язку з тим, що навча­льна діяльність повинна давати людині не просто суму знань, а сформувати в неї певні особисто-соціальні компетенції.

Основними компетенціями, що вимагає сучасне життя є:

- політичні і соціальні, пов’язані із здатністю брати на себе відповідальність, брати участь у суспільному прийнятті рішень, врегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, брати участь у функціонуванні та розвиткові демократичних інститутів суспільства;

- ті, що стосуються життя в полікультурному суспільстві: розуміня несхожості людей, взаємоповаги до їх мови, релігії, культури, тощо;

- пов’язані з володінням усною і писемною рідною та іншими мовами;

- пов’язані з потребою добувати та аналізувати й застосовувати інформацію, володіти інформаційними технологіями;

- пов’язані з бажанням і готовністю постійно навчатися як у професійному, так і в особистому та суспільному плані.

Контроль або перевірка результатів навчання полягає в установленні рівня засвоєння знань на всіх етапах навчання, у вимірюванні ефективності навчального процесу та успішності навчання.

Контроль є обов’язковим компонентом процесу навчання, він має місце на всіх стадіях цього процесу і забезпечує вирішення таких завдань як: виявлення прогалин у навчанні, корекція процесу навчання, планування наступного навчання, рекомендації щодо попередження неуспішності в навчанні та ін. Контроль має освітню, виховну та розвиваючу функції, але головна його функція - діагностична. Вона конкретизується у завданнях в залежності від виду контролю.

Види контролю: поточний, періодичний, підсумковий. Поточний контроль - це систематична перевірка засвоєних знань, умінь та навичок на кожному уроці або оцінка результатів навчання на уроці. Періодичний контроль здійснюється після вивчення окремих розділів програми і при цьому враховуються результати поточного контролю. Підсумковий контроль здійснюється наприкінці семестру або навчального року.

Методи і форми контролю. Метод контролю - це система послідовних, взаємопов’язаних діагностичних дій вчителя і учнів, які забезпечують зворотний зв’язок в процесі навчання з метою одержання даних про успішність навчання та ефективність навчального процесу.

До методів контролю належать: методи усного контролю, методи письмового контролю, методи практичного контролю, дидактичні тести, спостереження.

Методи усного контролю - бесіда; розповідь учня; по­яснення; читання тексту, технологічної карти, схеми; повідомлення про дослід та ін. Основу усного контролю складає монологічна відповідь учня. Усний контроль, як поточний, проводиться на кожному уроці в індивідуальній, фронтальній або комбінованій формі. Використовуються дидактичні картки, ігри та технічні засоби. Активним та більш докладним засобом усного контролю за визначений період навчання є залік та екзамен.

Письмовий контроль (контрольна робота, переказ, твір, диктант, реферат) забезпечує глибоку та всебічну перевірку знань і умінь учня. Письмова робота дозволяє учню продемонструвати теоретичні знання і їх практичне застосування, ступінь володіння писемною мовою, уміння логічно, адекватно завданню, викладати текст, давати оцінку твору, експерименту, проблемі тощо.

Практичні роботи використовуються в процесі лабо­раторних практикумів, монтажі апаратів, створенні виробів тощо. Частіше цей метод застосовують у професійній школі.

Спостереження, як систематичне вивчення учнів в процесі навчання вчитель здійснює з метою виявлення багатьох показників, а саме: рівень знань і умінь з предмету, відношення до навчання, ступінь пізнавальної активності, свідомості та самостійності мислення тощо.

Дидактичні тести (тести досягнень учня) - це набір стандартизованих завдань за визначеним навчальним матеріалом. Вони повинні відповідати наступним вимогам: валідності, надійності та об’єктивності. Валідність тесту означає, що тест виявляє та вимірює саме ті знання, які цікавлять розробника тесту. Надійність тесту означає, що результати будуть подібними в різних умовах його проведення. Розрізняють чотири типи тестів. Перший тип тестів перевіряє знання фактів, понять, законів, теорій, тобто всіх відомостей, які треба запам’ятати та відтворити. В даному випадку вимагаються репродуктивні відповіді. Другий тип тестів перевіряє уміння виконувати мислительні операції на основі отриманих знань. В основному - це рішення типових задач. Третій тип завдань передбачає перевірку умінь давати самостійну критичну оцінку вивченого. Четвертий - перевірка умінь вирішувати нові конкретні завдання в нетипових ситуаціях.

Оцінка знань учнів.

Гуманізація освіти потребує також удосконалення системи оцінювання знань тих, хто навчається.

З метою забезпечення ефективних вимірників якості навчальних досягнень учнів Колегія Міністерства освіти і науки України прийняла рішення про впровадження, починаючи з 2000-2001 навчального року, у середній загальноосвітній школі (крім школи 1 ступеня), 12-ти бальної шкали оцінювання навчальних досягнень учнів.

12-ти бальна шкала оцінювання побудована з урахуванням зростання рівня особистих досягнень учня, а не ступеню його невдач, тобто критерії оцінювання ґрунтуються на позитивному ставленні, при якому оцінки не поділяються на позитивні і негативні. Оцінювання навчальних досягнень учнів з урахуванням критеріїв оцінювання має для кожного предмету свої специфічні особливості, але у залежності від ступеня компетентності учня розрізняють такі чотири рівні навчальних досягнень: низький (рецептивно-продуктивний); середній (репродуктивний); достатній (конструктивно-варіативний); високий (творчий).

Під оцінкою знань, умінь та навичок треба розуміти процес порівняння досягнутого учнями рівня оволодіння ними з еталоном, що представлений навчальною програмою.

Основними функціями оцінювання навчальних досягнень учнів є такі:

- контролююча, яка передбачає встановлення рівня досягнень окремого учня (класу, групи), дає змогу вчителю своєчасно планувати й коригувати роботу й методику вивчення наступного матеріалу;

- навчальна, яка передбачає таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення сприяє удосконаленню підготовки учня, групи чи класу;

- діагностична, яка є основою діяльності вчителя, спрямованої на встановлення причин труднощів учнів, виявлення прогалин в їх знаннях та вміннях тощо;

- виховна виявляється не тільки у меті та змісті завдань, але й у методиці їх реалізації вчителем, у наступному коментуванні й оцінюванні робіт.

Основною структурною одиницею кожного навчального предмета є тема, передбачена навчальною програмою. За тематичного оцінювання кожна оцінка, яку отримує учень, має бути результатом опанування ним конкретної теми. Тематичне оцінювання навчальних досягнень учнів є одночасно засобом систематизації і узагальнення знань, воно спонукає учнів до глибшого і міцнішого засвоєння основних положень конкретної теми.

Перед початком вивчення чергової теми усі учні мають бути ознайомлені з: тривалістю вивчення теми (кількість уроків); кількістю і тематикою обов’язкових робіт і термінами їх проведення; питаннями атестації, якщо вона проводиться в усно-письмовій формі, або орієнтовними завданнями (задачами) тощо терміну і форми проведення тематичної атестації; умовами оцінювання.

Завдання для саморозвитку

1.Серед запропонованих розділів даного курсу “Теорія навчання (дидактика)” виберіть ті, які, на вашу думку, треба доповнити. Розробіть матеріал для доповнення, вкажіть використані джерела.

2. Дайте характеристику одному із розділів запро­понованого курсу дидактики. Вкажіть всі характерні ознаки: інформативна повнота, доступність викладу, ефективність способу представлення інформації тощо.

3. Зробіть висновки про тенденції розвитку процесу навчання у сучасному перебігу подій.

4. В чому полягають принципові відмінності запро­понованих у курсі технологій навчання від традиційної технології, тієї, що постійно використовується.

5. За якими провідними критеріями здійснюється процес навчання?

Рекомендована література

1. Богданова І.М. Модульний підхід до професійно-педагогічної підготовки вчителя: Монографія. - Одеса: Маяк, 1998. - 284 с.

2. Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогика. Учебник для вузов - СПб: Издательство “Питер”, 2000. - 304 с. (Серия “Учебник нового века”).

3. Історія педагогіки / За ред. М.С. Гриценка. - К., 1973.

4. Лихачев Б.Т. Педагогика. Курс лекций: Учеб. пособие для студентов пед. учебн. заведений и слушателей ИПК и ФПК. - М.: Юрайт, 1998.- 464 с.

5. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования:Учеб. пособие студ. пед. вузов и системы повыш. квалиф. пед. кадров /Е.С.Полат, М.Ю. Бухаркина, М.В. Моисеева, А.Е. Петров; Под ред Е.С. Полат. - М.: Издательский цент “Академия”, 2000. -272 с.

6. Оконь В. Введение в общую дидактику. - М.: Высш. школа, 1990.- 382 с.

7. Практикум з педагогіки: Навч. посібник / За заг. Ред. О.А. Дубасенюк та А.В. Іванченка. - К.: ІСДО, 1996. - 432 с.

8. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. - Кн.1: Общие основы. Процесс обучения. - 576 с.

9. Педагогика. Учебное пособие для студентов педа­гогических вузов и педагогических колледжей / Под ред. П.И. Пидкасистого. - М.: Педагогическое общество России, 1998. - 640 с.