Тварин, рослин, об’єкти економіки

Самостійна робота № 3 Біологічні небезпеки. Вражаючі фактори біологічної дії (2 год.)

Питання 1 Біологічні небезпеки. Мікроорганізми

Біологічні н. – н., пов’язані з отруйними представниками флори, фауни, хворими на сказ тваринами. Їх наслідками є різні хвороби, травми різної тяжкості, в тому числі і смер-тельні. Виходячи з принципу доцільності, домінуючого в природі, можна стверджувати, що всі живі істоти виконують певну призначену їм роль. Але по відношенню до людини деякі з них є н. Щоб зрозуміти суть і характер біотичних н., розглянемо докладніше кожну групу живих істот.

Мікроорганізми - найменші, здебільшого одноклітинні істоти, яких можна побачити тільки в мікроскоп, характеризуються величезною різноманітністю видів, здатних існувати в різних умовах. Виконують корисну роль у круговороті речовин у природі, використовуються в харчовій в мікробіологічній промисловості, при виробництві пива, вин, ліків.

Деякі види є хвороботворними або патогенними. Викликають хвороби рослин, тварин і людини. Такі хвороби як проказа, чума, тиф, холера, малярія, туберкульоз та багато інших у далекі часи забирали тисячі життів, сіючи забобони та страх серед населення. Людство довгий час не знало, що ці хвороби викликаються мікроорганізмами. Не було і засобів бо-ротьби з заразними хворобами. Тому інфекційні захворювання людини іноді набували масо-вого розповсюдження, яке називається епідемією чи пандемією. Людство наполегливо шука-ло розгадку страшних хвороб.

Широке розповсюдження заразних хвороб тварин називається епізоотією, а рослин – епіфітотією.

Мікроорганізми дуже різноманітні. Мікроплазми - вид мікроорганізмів, що мешкають у водоймах, гної. Патогенні мікроплазми викликають хвороби людини (пневмонію), тварин (запалення легенів), розлади. Бацили – бактерії, що мають вигляд паличок, які утворюють внутрішньоклітинні спори. Аероби - організми, здатні до життя тільки у присутності атмо-сферного кисню. Анаероби - організми, здатні до життя тільки за відсутності атмос­ферного кисню.

Серед патогенних мікроорганізмів розріз­няють бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, найпростіші. Найпростіші складаються з однієї клітини. Частіше всього вони мешкають у водоймах. Такі тяжкі захворювання як малярія, сонна хвороба, що переслідували людину з давніх часів, викликаються паразитами найпростішими. Бактерії - всюдисущі і дуже витри-валі. Їх знаходили в воді гейзерів із температурою близько 100 ^оС, у вічній мерзлоті Арктики, де вони пробули більше 2 млн. років, не загинули у відкритому космосі, а також під дією смертельної для людини дози радіації. Є серед них бактерії – хижаки, які ловлять най прос-тіших. Деякі бактерії живляться аміаком, метаном. Їх намагались використовувати для «поїдання» метану в шахтах. Розмножуються бактерії найпрос­тішим діленням надвоє, у сприятливих умовах через кожні 20 хв.

Бактеріальними захворюваннями є чума, туберкульоз, холера, правець, проказа, дизентерія, менінгіт та ін. Від чуми в середні віки загинули десятки мільйонів людей. Ця хвороба наводила на людей панічний жах. Вважається, що у ХХ ст. небезпека чуми зникла.

Туберкульозні бактерії відкрив Р. Кох у 1882 р., але повністю ця хвороба не пере-можена. Холера в Європу занесена у 1816 р., до 1917 р. в Росії холерою перехворіло більше

5 млн. людей, половина з яких померла. Зараз випадки холери рідкі.

Віруси (від лат. virus - яд) - найдрібніші неклітинні частинки, що складаються із нуклеї-нової кислоти (ДНК або РНК) і білкової оболонки. Мають вигляд палички, сферичні тощо.

Розмір від 20 до 300 нм і більше. Віруси - внутрішньоклітинні паразити: розмножуючись тільки в живих клітинах, вони використовують їх ферментативний апарат і перемикають клітину на синтез зрілих вірусних частинок - віріопів. Віруси дрібніші бактерій у 50 раз. Їх не видно у світловому мікроскопі. Вони не затримуються найтоншими фарфоровими фільт-рами. Віруси розповсюджені повсюди. Викли­кають хвороби рослин, тварин і людини. Віру-си, як справжні клітинні паразити, повністю залежать від обміну речовин у клітині-хазяйці. «Підкорена» клітина змушена синтезувати складові речовини вірусу, з яких незабаром мон-туються нові вірусні частинки. Віруси здатні «нав’язати» свою генетичну інформацію спадковому апарату ураженої ним клітини. Вони заражають клітину і заставляють її допома-гати їх розмноженню. Це, як правило, закінчується загибеллю клітини. Віруси, на відміну від бактерій, розмножуються лише в живих клітинах. Тому віруси вивчають на рівні організму піддослідної тварини або культури клітини.

Вірусними захворюваннями є віспа, сказ, грип, енцефаліт, кір, свинка, краснуха, гепа-тит та ін. Давні рукописи донесли до нас описи страшних епідемій віспи, у яких загинуло до 40 % хворих.

У 1981 р. у Сан-Франциско (США) були виявлені люди, хворі незвичайними формами запалення легенів і пухлин. Захворювання закінчувалося смертю. Як виявилося, у цих хворих був різко послаблений імунітет (захисні властивості) організму. ці люди стали гинути від мікробів, які викликають у звичайних умовах тільки легке нездужання. Хворобу назвали СНіД - синдромом набутого імунодефіциту.

Віруси СНіДу були одночасно відкриті в 1983 р. біологами у Франції і США. Встанов-лено, що віруси Сніду передаються під час переливання крові, нестерильними шприцами, статевим шляхом, а також при вигодовуванні дитини грудним молоком.

Перші 0,5-1 рік, а іноді і протягом кількох років після зараження у людини не помітно ніяких ознак хвороби, але вона є джерелом вірусу і може заразити людей навколо себе. До цього часу ліків проти СНіДу не знайдено. СНіД називають «чумою ХХ сторіччя».

Епідемія грипу описана Гіппократом ще у 412 р. до н.е. У ХХ ст. були відмічені 3 пан-демії грипу: в січні 1918 р. в Іспанії («іспанка», померло 20 млн. чол.), в 1957 р. («азіатський грип», загинуло більше 1 млн. людей), в 1968-1969 р. на планеті Земля лютував «гонконгсь-кий грип».

Чому до цього часу немає надійних щеплень проти грипу? Виявляється, що вірус грипу дуже швидко змінюється. Не встигли лікарі створити вакцину проти однієї форми грипу, як збудник хвороби з’являється вже в новому вигляді.

Ріст і розмноження мікроорганізмів. Як і все живе, одноклітинні мікроорганізми рос-туть. Досягнувши певної величини, клітина перестає рости. Під мікроскопом можна спосте-рігати, як у певний момент вона ділиться на 2 частини, які стають самостійними організмами. Так із 1 материнської клітини з’являються 2 дочірні. Виростаючи, вони теж діляться, утворю-ючи 4 клітини, потім 8, 16 і надалі так само у геометричній прогресії.

Причиною загибелі бактерій є несприятливі умови середовища:

а) звичайно мікроорганізми нормально живуть при температурі 0 - 90 ^оС. Для деяких видів ця межа

набагато ширша: від - 270 до + 400 ^ос;

б) прямі промені Сонця для більшості бактерій згубні;

в) мікроорганізми життєздатні в умовах дуже низького тиску (всього 5 мм рт. ст.) і дуже

високого (більше 5 атм.);

г) на життєздатність мікроорганізмів впливає реакція середовища pH. Найсприятливіше нейт-

ральне (pH = 7) чи лужне (pH > 7) середовище.

Носіями біологічних н. можуть бути елементи середовища мешкання (повітря, вода, грунт), рослини, тварини, люди, обладнання, інструменти, сировина, переробні матеріали та ін.

Бактерії живуть в воді, у тому числі також у гарячих джерелах, у льодах, у повітрі на

різній висоті від Землі. Особливо багато бактерій у грунтах. У 1 г орного грунту міститься від 1 до 20 млрд. мікробів. Мікроби супроводжують людину все життя. Без мікробів життя неможливе. Але патогенні мікроби для людини небезпечні. Тому людина наполегливо шукає способи захисту від патогенних мікробів. Доведено, що за тривалого кип’ятіння рідин, мік-роби, які знаходяться в них, гинуть. Висока температура вбиває і мікробів, що перебувають у повітрі. Всі методи знищення мікробів під впливом високої температури мають загальну назву - стерилізація. Часткова стерилізація молока нагріванням до 60 ^оС протягом 30 хв. називається пастеризацією.

Для уловлювання мікробів із рідин та газів застосовують спеціальні фільтри, що мають дуже мілкі пори.

Мікроорганізми не безсмертні. Розмноження їх не безмежне. Багато клітин гинуть, не доживаючи до поділу. Мікроби ворогують між собою (антагонізм). Мікроби гинуть від сонячного світла, ультрафіолету.

У людському організмі містяться різноманітні мікроорганізми. Якісь з них нешкідливі, інші навіть корисні. Хвороботворні відрізняються тільки тим, що виділяють ферменти, які розкладають кров’яні тільця, м’язи, слизові оболонки, порушуючи тим самим нормальний стан організму. Особливу групу утворюють хвороботворні мікроби, які виділяють сильно-діючі отрути (токсини), що отруюють уражений організм. Руйнуючу дію на організм людини справляють також агресини, що містяться в бактеріях.

Мікроби проникають в організм людини найчастіше 3 шляхами: через органи дихання, травний тракт і шкіру.

Носіями хвороботворних мікробів є тварини, комахи; місцем розмноження мікробів можуть бути продукти живлення.

Людина має добрий природний захист від хвороботворних мікробів. Перша лінія за-хисту - шкіра. Але найменша ранка відкриває доступ мікробам в організм. У носовій порожнині мікроорганізми затримуються дрібними волосками, у ротовій - слиною, у якій містяться бактерицидна речовина, відома під назвою лізоцим. Лізоцим є також в сльозах. Він розчиняє клітинні стінки ряду бактерій, знищує бактерії. Але якщо мікробам все-таки вда-ється проникнути в організм, то їх чекає кисле середовище шлунку, яке знищує більшу частину мікроорганізмів. Деякі мікроби все-таки проникають у кишечник. Тут їх чекає черго-ва перешкода. Білі кров’яні тільця (лейкоцити) здатні активно захоплювати та поглинати сторонні мікроби, які проникли в організм.

Імунітет буває набутий і природний, або природжений. Був відкрив метод запобіжних щеплень, який він назвав вакцинацією, а матеріал для щеплень вакциною. Несприйнятливість до інфекцій, створювана штучним шляхом, називається імунізацією.

У боротьбі з мікробами велике значення має гігієна. Піт, пил, бруд - добре поживне середовище для мікроорганізмів. Ефективним середовищем боротьби з мікробами є дезин-фекція. У якості засобів дезинфекції застосовується настойка йоду, ультрафіолетові промені, хлор та ін. Дезинфекція є безпосереднім засобом боротьби з мікробами.

Дезинсекція і дератизація спрямовані проти переносників мікробів. Дезинсекція - засіб боротьби з комахами. Препарати, які застосовуються при дезинфекції називаються інсек-тицидами. Їх багато. Всі вони мають у якості складової частини хлор.

Боротьба з гризунами називається дератизацією. При цьому застосовують хімічні, механічні та біологічні засоби.

Бактерициди - хімічні речовини, що вбивають бактерії.

Питання 2 Небезпечні представники флори і фауни

 

Здавна люди помічали, що деякі рослини володіють лікарськими та отруйними власти-востями. Але за твердженням Парацельса тільки доза робить речовину отрутою або ліками.

Отруйні рослини виробляють і накопичують отруйні речовини. Відомо близько 10 тис. видів (цикута, болиголов, віха отруйна, красавка, беладонна, дурман, білена, бліда поганка тощо). При отруєнні виникає сухість в роті і під час ковтання, почервоніння обличчя, різке розширення зіниць, психічне збудження, маячня, зорові галюцинації, хриплість голосу, послаблення чи пришвидшення пульсу. Моторний апарат серця спочатку збуджується, потім паралізується. Дихання з глибокого і прискореного переходить в утруднене, уповільнене. Розвивається загальний параліч дихання чи серця і смерть.

Перша допомога повинна бути негайною, бо при гострих отруєннях відбувається пору-шення життєво важливих функцій організму. При кишковому отруєнні слід викликати рвоту і промити шлунок, давши випити 5-6 склянок теплої води з сіллю чи 0,1 % розчину перманга-нату калію. При отруєнні конвалією, горицвітом, наперстянкою рвоту викликати не можна; слід дати активоване вугілля, потім викликати блювання і дати проносне. При ослабленні ди-хання застосовують штучне дихання. При ослабленні пульсу дають міцний чай, каву. Деякі рослини можуть викликати алергічні реакції.

Тютюн з’явився в Європі в ХV ст., містить отруйний алкалоїд нікотин. Смертельна доза нікотину міститься приблизно в 20 цигарках, але оскільки вона поступає в організм пос-тупово, смерть курця не наступає. Він дуже швидко розноситься по тілу курця, у мозок потрапляє через 5-7 с після першої затяжки. Смола, що утворюється під час згоряння тютю-ну, викликає пухлини. Серед курців рак легень зустрічається в кілька разів частіше, ніж серед тих, хто не курить. Один із англійських королів так охарактеризував куріння: «Звичай, оги-дний для очей, ненависний для носа, шкідливий для грудей, небезпечний для легень». Був час, коли в Росії за куріння карали батогами. Існував звичай нюхати і жувати тютюн. З Аме-рики в Європу було завезено багато культур - картоплю, томати, соняшники тощо. Тютюн - найнепотрібніша з них. Однак тютюнову пилюку використовують з користю у сільському господарстві для боротьби з шкідливими комахами.

Конопля. Із смолистих виділень коноплі отримують небезпечні наркотики, відомі як га-шиш, маріхуана, анаша, споживання яких призводить до розвитку найтяжчого захворювання - наркоманії.

Кропива. Весною зелений борщ із молодої кропиви допомагає заповнити нестачу вітамінів у організмі. Листки кропиви покриті волосками з їдким соком. Волоски просочені кремнеземом і дуже крихкі. При найменшому дотику головки волосків обламуються, їдкий сік потрапляє у ранки, викликаючи опіки і подразнення шкіри.

Мак. Людина розпочала розводити мак заради їстівного насіння, в якому більше 50 % відмінного масла. Але ще в давнину люди робили надрізи на неспілих головках маку, із яких виступав білий сік, який при засиханні перетворюється в гіркий коричневий порошок - опій (опіум). З давніх пір опій використовують не тільки як ліки, але і як наркотик. Куріння опіуму забрало тисячі життів курців і послужило причиною опіумних війн. Зараз висівання опіумних сортів маку заборонене рішенням ООН.

Отруйних грибів в Україні виявлено 80 потенційно отруйних видів, з них 10 смертельно отруйні (містять токсини й алкалоїди) - мухомори, бліда поганка, опеньки несправжні та ін. Різні методи обробки (маринування, засолювання, сушіння, теплова кулі-нарна обробка тощо) зазвичай не руйнують отрут, нещасні випадки від споживання реєст-рують протягом року. Майже всі тяжкі і смертельні випадки (90 % летальності) отруєння гри-бами є результатом однієї помилки - збирання і вживання в їжу блідої поганки замість схожих на неї істівних грибів. У поганки отруйні всі частини. Для отруєння достатньо з’їсти половину чи третину тіла гриба. Симптоми з’являються через 6-48 год. Тому треба завжди дотримуватися правил: не збирати ягоди, гриби тощо, коли поряд чи неподалік ростуть поганки.

Навіть їстівні гриби можуть стати причиною отруєння (старі, перезрілі, після три-валого збрігання, недоварені, недосмажені, при вживанні деяких видів із алкоголем). Гриби швидко псуються, переробляти їх потрібно в день збору.

Збирати можна гриби, які людина добре знає «в обличчя», в екологічно чистих райо-нах. Вони – «чистильники лісу», оскільки разом з вологою вбирають в себе екологічні нечос-тоти і шкідливі речовини (передусім важкі метали). Бажано придатність зібраних грибів до споживання перевіряти радіаційним контролем. Не можна довіряти існуючим забобонам щодо них, зокрема:

- всі їстивні гриби мають приємний смак;

- всі гриби в молодому віці їстивні;

- личинки комах і слимаки не їдять отруйних грибів. Тому червиві гриби можна вживати їжу

без побоювання;

- якщо гриб отруйний, то в його відварі стають чорними срібні предмети, бурими – цибуля або часник.

Гриби переважно діють на кишково-шлунковий тракт і нервову систему, викликають нудоту, блювання, болі в животі, пронос, непритомність, галюцінації, сильну слино- і сльо-зотечу, порушення свідомості, марення, розширення зіниць, ходу п’яної людини. Та можуть бути і більш небезпечні прояви.

Отруєння грибами наносить державі значну економічну шкоду (курс лікування 1 паці-єнта від отруєння блідою поганкою коштує більше 10 тис. доларів). Врятування життя багато в чому залежить від своєчасного надання долікарської допомоги. При перших ознаках отру-єння негайно викликають лікаря або «Швидку медичну допомогу». Одночасно хворого кладуть в ліжко і промивають шлунок (4-5 склянок перевареної води, содового або слабкого марганцевого розчину). Після чого викликають блювоту, поки промивні води не стануть чистими. Потім напоюють прохолодним міцним чаєм, кавою або молоком. Приймати будь-які ліки та їжу, алкогольні напої заборонено, оскільки це може прискорити всмоктування токсинів грибів у кишківнику.

Небезпечні представники фауни

Отруйні тварини – тварини, в тілі яких виробляються різні отруйні для людини речо-вини. Ці тварини поділяють на:

1) пасивно активні (не мають органів активного нападу) – комахи, молюски і риби. Дія вияв-

ляється при споживанні або при контакті;

2) активно отруйні (з органами нападу) - осоподібні і бджоляні комахи, скорпіони, павуки,

змії, риби, медузи, актинії тощо.

Небезпечні комахи і кліщі. Комарі здатні переносити інфекційні хвороби, укуси можуть викликати нервове збудження, лихоманку, малярію. Борються за допомогою хімічних препа-ратів. Кліщі живляться кров’ю великих тварин і людини, здатні переносити інфекційні хвороби (енцефаліт, сипний тиф, лихоманку, вірусні захворювання та ін.). Кліща, що прис-моктався, не можна витягувати. Його голова зостанеться в шкірі і викличе запалення, більш небезпечне, ніж укус. Краще рясно змочити кліща спитром, одеколоном, олією і він сам відпаде. Окремі представники кліщів, потрапляючи під шкіру, спричинюють дерматити, деякі є внутрішньо шкірними паразитами. Методами боротьби з ними є дотримання правил особистої гігієни, дезінсекція і щеплення. Вдома небезпечний кровосос – ліжкова блощиця, яка є переносником деяких небезпечних хвороб. Серед комах-паразитів, які живляться людською кров’ю, є ще воші (переносники сипного тифу, окопної лихоманки). Тісно пов’я-зані з житлом людини мухи, розповсюджувачі багатьох збудників захворювань. Кровоссальні види мух (сліпак, овід та ін.), вкусивши хвору тварину, потім людину, можуть бути перенос-никами сибірської язви, інших заразних небезпечних хвороб. Деякі види мух відкладають яйця під шкірні покриви. Весняні мухи забруднюють харчові продукти збудниками тубер-кульозу, дизентерії, черевного тифу, холери, гепатиту А та ін. Профілактичні заходи спрямо-вані на благоустрій і дотримання санітарно-гігієнічних вимог проживання людини.

Небезпечними є деякі види перепончатокрилих, а саме: бджоли, оси, шершні, джмелі.

При жаленні може виникнути місцева (сильний біль, жар, печія, почервоніння, набряк) чи загальна (кропивниця, підвищення температури, різкий головний біль, набряк, задуха, хрип-кий видих, сильне серцебиття, паморочення голови, нудота, рвота, маячня, судома, коротко-часна втрата свідомості і можлива навіть смерть) реакції. Після видалення жала на місце набряку кладуть грілку з холодною водою чи рушник, змочений холодною водою. Потерпілий повинен багато пити, можна дати йому 20-25 крапель корвалолу. При алергіч-ній реакції потрібно прийняти препарати антигістамінного характеру (димедрол, супрастін).

Таргани можуть переносити збудники інфекцій, туберкульозу, яйця гельмінтів тощо; нищать продукти. Борються за допомогою інсектицидів, приманок, підтримуючи чистоту.

Одними з найнебезпечніших отруйних тварин є представники членистоногих: скорпіо-ни, сколопендра, тарантул, каракурт, павук-хрестовик. Отрута скорпіонів токсично діє на нер-вову і серцево-судинну системи. В місці уколу сильний біль, виникає набряк, утворюються пухирці, заповнені прозорою рідиною. Пришвидшується серцебиття, підвищується темпера-тура тіла, виникає головний біль, блювання, сонливість, слабкість, небажання рухатися, хво-рого морозить, потім з’являються судоми, посіпування частин тіла, порушується ритм серця. Стан потерпілого спочатку поліпшується, а потім знову настає погіршення. В тяжких випад-ках виникає миттєва зупинка серця.

Отрута деяких павуків спричиняє місцеве ураження тканин (омертвіння і руйнування), інших – сильно діє на весь організм і в першу чергу на центральну нервову систему. Найне-безпечніший каракурт («чорна вдова»), отрута якого в 15 разів сильніша від отрути гримучої змеї, смертність від укусів складає біля 4 %, а потім тарантул.

В польових умовах при уколах скорпіонів, укусах павуків необхідно не пізніше, ніж через 2 хв. припалити ранку запаленим сірником для зруйнування отрути через її неглибоке приникання в тканини; забезпечити нерухомість кінцівки, посилене вживаня пиття, ввести сироватку (в лікарні).

Отруйні тварини сімейства плазунів (клас змій – гадюки, гримучі, кобри тощо). Чітких зовнішніх вирізнюючих ознак отруйних змій від неотруйних немає, крім однієї – на верхній щелепі є отруйні зуби. Ніколи не треба зачіпати змію, при зустрічі дати їй можливість відповзти, подолати страх.

Зміїні укуси небезпечні для життя людей, хоча з винайденням і розповсюдженням протизміїних сироваток ця н. суттєво зменшилася. При укусі надають невідкладну допомогу, починаючи з енергійного відсмоктування вмісту ранки (протягом 15-20 хв.) та її спльову-вання. Потім ранку оброблюють йодом, спиртом, зеленкою, забезпечують нерухоме поло-ження укушеної кінцівки, потерпілого транспортують в лікувальний заклад. Зміїна отрута використовується в медицині.

Сказ – небезпечне вірусне захворювання, ураження клітин головного і спинного моз-ку, смертельне захворювання. Вірус передається від скажених тварин зі слиною під час уку-сів собаками, котами, вовками, щурами, воронами тощо. Потрапляє в мозок через рану на шкірі чи рану слизової оболонки. Інкубаційний період триває від 8 днів до року. Перша допомога полягає в зупиненні кровотечі, обробці рани і шкіри біля неї йодом, марганцем, спиртом, накладанням марлевої пов’язки і транспортування в медичний заклад для отриман-ня потерпілим медичної допомоги.

Людину, що захворіла на сказ, вилікувати неможливо. Тому при будь-якому укусі тва-рини необхідно звертатися до лікаря.

 

Для перевірки засвоєння матеріалу самостійної роботи № 3 необхідно усно відповісти на питання:

1 Наведіть приклади біологічних небезпек. Що є їхніми наслідками?

2 Про що говорить принцип доцільності, домінуючий в природі?

3 Чим епідемія відрізняється від пандемії?

4 Розкажіть про види і роль мікроорганізмів в природі.

5 Бактерії і бактеріальні захворювання, віруси і вірусні захворювання.

6 Назвіть відомі Вам способи боротьби з мікроорганізмами.

7 Перша допомога при гострих отруєннях отруйнми ролинами.

8 Поясніть небезпеку вживання тютюну, коноплі, опіуму.

9 Назвіть найнебезпечніший з отруйних грибів (що має 90 % летальності при вживанні).

Розвійте існуючі забобони стосовно грибів. Які правила вживання грибів Ви знаєте, що

дозволять зберегти життя та здоров’я?

10 Чим пасивно активні небезпечні представники фауни відрізняються від активно отруйни-

ми?

11 З якими побутовими небезпечними комахами і кліщами людина найчастіше має справу?

Методи боротьби з ними, правила надання першої долікарської допомоги.

12 Доведіть небезпеку перепончатокрилих, членистоногих і плазунів.

13 Розкажіть все, що знаєте про сказ.

 

Термін виконання – 1 тиждень.

 

Самостійна робота № 4 Загальна характеристика особливо небезпечних хвороб.

Пожежі у природних екосистемах, вражаючі фактори,

характер їхніх проявів і наслідки (2 год.)

Питання 1 Загальна характеристика особливо небезпечних хвороб

 

Розрізняють 3 групи інфекційних захворювань:

- джерелом яких є бациловиділювач (хвора людина, яка виділяє збудника в навколишнє середовище) або бацилоносій (без ознак хвороби) – холера, дизентерія тощо;

- джерелом яких є хворі тварини чи птахи - свинячий, пташиний грип та ін.;

- джерелом яких можуть бути хворі люди і тварини, а також бацилоносії – чума.

Небезпечними та особливо небезпечними захворюваннями вважаються ті, що в умовах НС мають тенденцію до швидкого розповсюдження і можуть викликати епідемічні спалахи (обмежений у часі і по території різкий підйом захворюваності, пов’язаний з одномоментним зараженням людей) та епідемії.

Характеристика деяких небезпечних та особливо небезпечних інфекційних захворю-вань наступна.

Чума – гостре інфекційне захворюванння, викликане чумною паличкою. Клінічно чума характеризується загальною різкою інтоксикацією, важким ураженням серцево-судинної сис-теми і місцевими проявами – ураженням легень (легенева чума), лімфатичних вузлів (бу-бонна), карбункулами і шкірними виразками з ураженням лімфатичних вузлів (шкірно-бу-бонна). Всі форми захворювання без спецлікування приводять швидко до смерті. Носіями чумної інфекції є криси, ховрахи та інші гризуни.

Холера – гостре інфекційне захворювання, викликане холерним вібріоном. Клінічно виражена форма захворювання характеризується раптовим виникненням значних рідких ви-порожнень і рвоти, що призводять до різкого зневоднення і знесолення організму, порушення кровообігу, припинення сечовідділення, зниження шкірної температури, появі судом, цинозу, глибокого порушення обміну речовин і пригнічення функції центральної нервової системи аж до розвитку коми. У зовнішнє середовище збудники холери надходять з випорожненнями чи рвотними масами людей. Основний шлях поширення холери – через заражену воду, спо-живання забрудненої їжі, недотримання правил гігієни. Розноситься мухами.

Сибірська виразка – захворювання з групи особливо небезпечних інфекцій, до котрого схильні сільськогосподарські тварини і людина. Збудник – сибіровиразкова паличка. Джере-лом інфекції є свійські травоїдні тварини – вівці, кози, корови (контакт з ними, обробка сибі-ровиразкової тваринної сировини, готова продукція зі шкіри, хутро, харчовий і повітряний шляхи, контакт з зараженим грунтом). Випадки зараження від хворих людей невідомі. Підви-щеному ризику підлягають робітники сільського господарства, можливі випадки захворю-вань серед туристів і мандрівників. Може протікати:

- і в легеневій формі. Початок захворювання нагадує ОРВІ, але через 3-5 днів розвивається гостра дихальна недостатність, яка приводить до шоку і смерті хворого;

- і в шкірній формі. Спочатку з’являється шкірний зуд і висип, який через 2-6 днів пере-творюється в пухирі, потім тканини метрвіють, утворюється чорний струп, оточений набряк-ком і вторинними дрібними пухирями. Можливий сепсис (загальне зараження крові);

- і в кишковій формі. Характерні ріжучі болі в животі, рвота жовчю з домішками крові, значне вздуття кишківника, різка інтоксикація організму тощо.

Віспа натуральна - важка гострозаразна хвороба людини. Збудник – особливий вид фільтруючого віруса, що паразитує внутрішньоклітинно, але міститься також в гнійниках і віспяних шкірках. Єдине джерело інфекції – хвора людина впродовж всього періоду захворю-вання аж до відторгнення шкірок. Інфекція передається від хворого спочатку повітряно-кра-пельним шляхом, потім – через гній і віспяні шкірки, через різні предмети, іграшки, речі тощо. Люди, які раніше не хворіли і не привиті, уразливі на 100 %. Перенесене захворювання залишає міцний довічний імунітет. Інкубаційний період – 12-15 днів. Симптоми: остуда, дуже висока температура тіла, головний біль, запаморочення, рвота, втрата апетиту; можливі втрата свідомості, марення, задишка. Після деякого зниження температури по тілу з’являєть-ся дрібно крапковий плямистий висип, особливо рясний на обличчі і руках, котрий швидко трансформується в ущільнення, потім в пухирці і гнійники, які, підсихаючи, утворюють шкірки. З’являється зуд шкіри і слизових оболонок. Під сдертими шкірками утворюються виразки, які кровоточать і нагнивають. Після їх відторгнення залишаються бурі плями і в місцях найбільшого шкірного ураження рубці (віспини).

Черевний тиф – гостре інфекційне захворювання. Збудник захворювання – черевно-ти-фозна паличка, яка помірно стійка до несприятливих умов зовнішнього середовища, але мит-тєво гине при кип’ятінні. Джерело інфекції – хвора людина-бациловиділювач або бактеріоно-сій. Збудник передається через забруднені фекаліями продукти і воду. Тривалість інкубацій-ного періоду – біля 14 днів. Захворювання починається поступово: температура повільно під-німається, 2-3 тижні тримається високою, потім повільно знижується. Хворого турбують кро-вотечі з носа, головний біль, відсутність апетиту, болі в животі, рідкий стул; на шкірі тулуба з’являються рожеві плями. Ускладнення: кишкові кровотечі, прорив кишківника, запалення легень тощо.

Паратифи – гострі заразні захворювання людини, часто нагадують черевний тиф, різ-ниця між ними незначна.

Дезинтерія бактеріальна викликається декількома видами дизентерійної палички. Дже-рело захворювання – хвора людина або бактеріоносій. Збудники передаються фекально-оральним шляхом через воду, харчові продукти. Її ще називають хворобою брудних рук. Поширенню сприяють мухи. Інкубаційний період триває всередньому 3 дні. Хворіють лслби будь-якого віку, особливо важко інфекція протікає у дітей віком до 10 років. Симптоми: лихоманка, рвота, болі в животі, частий рідкий стул із домішками слизу, гною і крові.

Вірусні гепатити. Гепатит – гостре інфекційне захворювання з переважним ураженням печінки. Вивчені 5 форм гепатитів: А, В, С, D, E. Захворюваність гепатитами залишається на високому рівні. При різкому погіршенні санітарно-побутових умов, особливо при виникненні НС, захворюваність приймає епідемічний характер.

Вірусний гепатит А (інфекційний). Збудник – вірус гепатита А, доволі стійкий до не-сприятливих умов зовнішнього середовища. Джерело інфекції – хвора людина, заразна з кін-ця інкубаційного періоду (триває 28-30 днів). Механізм передачі - водно-харчовий. Захворю-вання характеризується раптовим початком, лихоманкою, загальною слабкістю. Відсутність апетиту, нудота, болі в животі. Приблизно через тиждень розвивається жовтуха, сеча стає темною, а кал знебарвлюється, порушуються функції печінки і вона збільшується в розмірах.

Вірусний гепатит Е за епідвластивостями схожий на гепатит А. Інкубаційний період 30-40 днів. Джерело – хвора людина або вірусоносій. Шлях передачі інфекцій – фекально-оральний. Поширений повсюдно, випадки і спалахи можуть бути пов’язані зі споживанням заражених продуктів або питної води; іноді спостерігаються після наводнень.

Вірусний гепатит В (сивороточний). Збудник – вірус гепатиту В, довільно стійкий до зовнішнього середовища. Джерело інфекції – хвора людина. Зараження відбувається при без-посередньому попаданні вірусу в кров при ін’єкціях або через слизові оболонки, пошкоджену шкіру. Початок захворювання поступовий, апетит знижений, температура нормальна або трішки підвищена, болі в животі, нудота, іноді хворобливість суставів. Через декілька днів, як і при гепатиті А, розвивається жовтуха. Захворювання може перейти в хронічну форму, можливі цироз, рак, некроз печінки, блискавичний плин захворювання, кома.

Вірусний гепатит D за епідвластивостями схожий з гепатитом В, але протікає легше. Джерело інфекції – хвора людина або вірусоносій. Захворювання передається через інфікова-ну кров при переливанні, при безпосередньому контакті з хворим чи вірусоносієм, при пере-ливанні замінювачів крові. Поширений повсюдно. Ускладнення: приблизно в 50 % випадків захворювання переходить в хронічну форму, можливий цироз печінки.

Лікування вірусних гепатитів проводять тільки в стаціонарі.

А ще є бруцельоз, туляремія, сипний тиф, дифтерія, жовта лихоманка, кліщовий енце-фаліт.

У випадку виникнення осередку особливо небезпечної інфекції для запобігання поши-рення захворювання за межі біологічного осередку існує комплекс лікувально-профілактич-них заходів і встановлюється карантин.

Карантин – система організаційних, режимних, адміністративно-господарських, сані-тарно-гігієнічних, протиепідемічних, лікувально-профілактичних заходів, направлених на повну ізоляцію епідосередку особливо небезпечних інфекцій, осередку біологічного заражен-ня і наступну повну ліквідацію наслідків зараження.

На зовнішніх межах зони карантину встановлюється озброєна охорона, регулюється рух.

В тих випадках, коли встановлений вид збудника не відноситься до групи особливо небезпечних інфекцій і немає загрози масових захворювань, введений карантин заміняється обсервацією – системою заходів із медичного спостереження за ізольованими здоровими людьми, що мали контакт із хворими карантинними інфекційними захворюваннями і виїжд-жають з зони карантину.

В зоні обсервації і карантину з самого початку їх утворення проводяться спеціальні заходи зі знезараження, знищення комах і гризунів: дезінфекція, дезінсекція і дератизація.

 

Питання 2 Пожежі у природних екосистемах, вражаючі фактори,

характер їхніх проявів і наслідки

Пожежі (п.) – неконтрольований процес горіння, який викликає загибель людей і нищення матеріальних цінностей. Причини - недбала поведінка людей з вогнем, порушення правил пожежної б., природні явища (блискавка, посуха). 90 % п. виникає з вини людей і тільки 7-8 % спричинені блискавками.

При п. вигоряє родючий шар грунту, після них у гірських районах розвиваються ерозійні процеси, а в північних – відбувається заболоченість лісових земель. П. бувають в основному лісові і степові, за інтенсивністю горіння – слабкими, середніми, сильними. Підземні п. виникають як продовження лісових п. і розповсюджуються по шару торфу, який знаходиться на глибині 50 см. Горіння йде повільно, майже без доступу повітря, виділяється велика кількість диму та утворюються прогари (пустоти, які вигоріли). Тому підходити до осередку підземної п. треба обережно. Степові п. виникають на відкритій місцевості, де є суха пожухла трава або дозріле збіжжя. Мають сезонний характер (начастіше влітку, рідше навесні). Швидкість розповсюдження може сягати 20-30 км/год.

Основними заходами боротьби з лісовими п. є: засипання вогню землею, заливання водою (хімікатами), створення мінералізованих протипожежних смуг, пуск зустрічного вог-ню. Гасити лісову п. складніше (шляхом протипожежних смуг, застосуванням смуг, зустріч-ним вогнем).

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при п.:

- треба остерігатися високої температури, задимленості і загазованості, вибухів, падіння

дерев і будинків, провалів в прогорілий грунт;

- небезпечно входити в зону задимлення, якщо видимість менше 10 м;

- перед входом в палаюче приміщення треба накритися з головою вологим простирадлом,

плащем, шматком тканини тощо;

- двері в задимлене приміщення слід відчиняти обережно, щоб запобігти спалаху полум’я від

швидкого притоку свіжого повітря;

- в дуже задимленому приміщенні треба плазувати;

- для захисту від чадного газу треба дихати через вологу тканину;

- при загорянні на людині одягу треба лягти на землю і збити полум’я, не можна бігти, це

сильніше роздує полум’я. Також слід накинути на людину пальто, плащ, простирадло і

щільно притиснути;

- при гасінні п. використовуйте вогнегасники, воду, пісок, землю, простирадло, інші засоби;

- виходити з зони п. треба проти вітру, в напрямку, звідки дує вітер;

- при гасінні лісових п. використовуйте гілля листяних дерев, лопати тощо; гілками слід зах-

льостувати край п., за допомогою лопат засипати його грунтом.

 

Для перевірки засвоєння матеріалу самостійної роботи № 4 необхідно усно відповісти на питання:

1 Які існують групи інфекційних захворювань?

2 Чим епідемічний спалах відрізняється від епідемії, а епідемія від пандемії?

3 Охарактеризуйте джерело інфекції, збудника, клінічно виражену форму протікання, симп-

томи деяких особливо небезпечних інфекційних хвороб (наприклад, вірусного гепатиту,

дезинтерії тощо).

4 Дайте тлумачення поняттям «карантин» та «обсервація».

5 Що називають пожежею? З чиєї вини виникають біля 90 % пожеж?

6 Які Ви знаєте природні пожежі? Перерахуйте правила поведінки при пожежах.

 

Термін виконання – 1 тиждень.