Розділ 1. Особливості описови композиційно- мовленнєвих форм

Курсова робота

з дисципліни

„ Лінгвістика тексту ”

на тему:

 

«Описові композиційно-мовленнєві форми в творах
Т. Прохаська "З цього можна зробити кілька оповідань" та "Як я перестав бути письменником"»

 

 

Підготувала: Викладач:

студентка 5 курсу групи СР-21 Гриценко Г. М.

Синіна Ірина

 

Київ 2007

Зміст

Вступ 3

РОЗДІЛ 1. Особливості описових композиційно – мовленнєвих форм у творах Тараса Прохаська «З цього можна зробити кілька оповідань» та «Як я перестав бути письменником» 6

1.1. Опис як один із компонентів авторського монологічного мовлення 6

1.2. Граматичні особливості опису 7

1.3. Класифікація описових текстів 9

1.4. Типи викладу: схожості і відмінності 11

РОЗДІЛ 2. Класифікація та характеристика КМФ «опис» 12

2.1. Візуальний опис 15

2.1.1. Візуальний опис інтер’єру 15

2.1.2. Візуальний опис місцевості 16

2.1.3. Візуальний опис окремого предмета 17

2.1.4. Візуальний опис речей 18

2.2 Опис-характеристика 20

2.2.1. Опис характеристика + розповідь 20

2.2.2. Опис характеристика + розмірковування 22

2.2.3. Опис характеристика 23

РОЗДІЛ 3. Специфіка редагування описових композиційно – мовленнєвих форм 26

Висновки 30

Список використаної літератури 31

Іменний покажчик 33

Предметний покажчик 34

Термінологічний словник 35

ВСТУП

Предметом нашого дослідження обрано описові композиційно- мовленнєві форми (ОКМФ): особливості їхньої реалізації в художньому тексті, взаємодія з розповідними та розмірковувальними композиційно-мовленнєвими формами. Також метою роботи є: дослідити теоретичний матеріал з цього питання, особливості редагування і можливості використання набутих знань під час дослідження КМФ «опис». Об’єкти курсового дослідження – тексти Тараса Прохаська «З цього можна зробити кілька оповідань» [9, с. 5] і «Як я перестав бути письменником» [9, с. 73].

Матеріалом нашого дослідження є твори сучасного українського письменника, письменника, який належить до неперекладних авторів Тараса Прохаська «З цього можна зробити кілька оповідань» і «Як я перестав бути письменником». «До безперечних здобутків Прохаська належать його повні, виважені, зрілі (або й перезрілі) речення. Мабуть, саме тому й описи цього автора не належать до грубих книжок, просто не потрібно багато сторінок, багато слів» Маркіян Філевич «Про прозу Прохаська» [21]. Твори письменника з лінгвістичної точки зору особливо цікаві тим, що будуються з різних композиційно – мовленнєвих форм: описи зустрічаються як в чистому вигляді, так і в поєднанні з іншими типами викладу.

На сучасному етапові розвитку української художньої модерністичної літератури, її жанровому розмаїтті, розмаїтті авторської манери викладу: дослідження саме описових одиниць у тексті є питанням актуальним, потрібним і безумовно цікавим. І хоч аналізованій темі присвячено чимало наукових праць, та все ж описи в художніх текстах сучасних українських письменників майже невивчені, малодосліджені, і важливість цього питання є справою першочергової важливості як для науковців-мовознавців, так і редакторів.

 

Торкаючись генезису й еволюції композиційно-мовленнєвої форми «опису», варто зауважити, що номінативні речення, які найчастіше зустрічаються в аналізованому типові викладу, інтенсивне їх використання було обумовлене впливом, яке отримало поширення в середині XIX століття телеграфного стилю і стилю записних книжок. В окремих творах деяких письменників як І. Шлаф [Schlaf, 1965] і П. Альтенберг [Altenberg, 1904] описові номінативні речення займають домінуюче місце. П. Альтенберг називав свою письменницьку манеру «телеграфним стилем душі». [10, с.138]

Дослідженню композиційно-мовленнєвих форм, а саме «опису» присвятили свої праці чимало науковців-дослідників: О. Н. Гришина «Соотношение повествования, описания, рассуждения в художественном тексте» (1982), Л. Є. Красовицька « Функціонування текстових категорій у художніх описах» (1996), О. Л.Нечаева « Функционально-смысловые типы речи (описание, повествование, рассуждение)» (1974), З. М Рымжанова.
« О некоторых синтаксических особенностях композиционно-речевой формы "описание" в импрессионистском прозаическом тексте» (1983) тощо. Ці праці, певною мірою, дають можливість скласти цілісну картину розуміння і вивчення цього питання, а також дозволяють на основі прочитаного та проаналізованого у них теоретичного матеріалу, подати власну думку і оцінку досліджуваної теми.

Під час підготовки роботи, опрацьовано також значну кількість праць,присвячених саме структурі художнього тексту, стилістичному аналізові художнього твору, лінгвістичним аспектам побудови тексту, серед них роботи: Ю. М Лотман. « Структура художественного текста» (1970), В. В.Одинцов « Стилистика текста» (1980), В. А. Свинцов «Смысловой анализ и обработка текста» (1979), И. Я. Чернухина «Очерк стилитика художественного прозаического текста» (1977) тощо. Роботи цих учених і багатьох інших дають можливість усім, хто цікавиться аналізованим у цій роботі питанням, зрозуміти, чим насправді є художній текст з різних точок зору: лінгвістичної, стилістичної; за якими логічними принципами будується і якими смисловими зв’язками поєднується. Адже нині саме художня література має досить широку читацьку адресу.

Найголовніша особливість цього наукового дослідження – вивчення й узагальнення основних аспектів роботи редактора, яка полягає в тому, щоб відстежити і усунути попередні уваги авторів, які не стосуються справи, а лише уповільнюють темп читання і розуміння тексту читачем, тобто застосувати правку-скорочення. Тому «при редакторському опрацюванні деталей авторського опису треба бути дуже обережним і керуватися як критеріями точності, обумовленості і доцільності кожного елементу опису, так і критеріями художності і виразності (несподіваності), поєднуючи можливості наукового і художнього стилів». [6, с. 10]

Робота складається зі вступу, де обґрунтовано актуальність і новизну досліджуваної теми, проаналізовано деякі теоретичні засади вчених, подано матеріал дослідження та структуру самої роботи, котра складається з трьох розділів, висновків, літератури та покажчиків.

У першому розділі подано теоретичний матеріал досліджуваної теми: проаналізовано праці багатьох дослідників-науковців, сформульовано їхні твердження, думки, погляди щодо КМФ «опису» в художній літературі. У другому розділі викладено безпосереднє дослідження текстових одиниць – описи в творах Т. Прохаська, подана їхня детальна характеристика та класифікація, а також визначення особливості їхнього поєднання з розповіддю і розмірковуванням. Третій розділ курсової роботи присвячено редагуванню описів в сучасній художній літературі, їхній специфіці й особливостям, а також застосуванню набутих знань під час їхнього дослідження й аналізу.

Отже, у курсовій роботі, на прикладі літературного твору, зроблено спробу проаналізувати лінгвістичні особливості описових композиційно-мовленнєвих одиниць, а також особливості їхнього редакторського опрацювання.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ОПИСОВИ КОМПОЗИЦІЙНО- МОВЛЕННЄВИХ ФОРМ

1. 1. Опис як один із компонентів авторського монологічного мовлення

Т. Трошева в своїй роботі «Система функционально-смысловых типов речи в современном русском языке (описание-повествование- рассуждение-предписание-констатация)» під композиційно-мовленнєвими формами в загальному розуміє складні мовленнєві єдності, що структурують думку, впорядковують її розвиток і надають їй цілісності й завершеності. Композиційно-мовленнєві форми, оформлюючи, з одного боку, цілі шматки тексту, реалізують композиційні особливості зв’язних текстів, а з іншого боку, є законом організації мовних одиниць, виступають як складні синтаксичні утворення...» [20]

Структура композиційно-мовленнєвих форм створюється системою логічних зв’язків, в які вступають її компоненти. Сутність логіко-мовленнєвої організації зв’язного тексту помічається у тому, що на загальний фон викладу накладається сітка логічних відношень, завдяки яким окремі відрізки тексту набувають спільнообразну структурну оформленість і замкненість. КМФ володіють власними рисами, відмінними від рис речень, з яких вони утворені. Ці їхні ж риси визначаються типами зв’язку між самостійними реченнями. До фундаментальних типів зв’язку відносять: зіставлення (просторовий зв’язок); послідовність (часовий зв’язок); * каузальність (зв’язок логічного розвитку). Відповідно цим типовим видам зв’язку виділяють три типи композиційно- мовленнєвих форм – «опис», «розповідь», «роздум». [20]

Опис – один із найпоширеніших компонентів монологічного авторського мовлення. У логічному плані описати предмет, явище – означає

_______________________________________

* Тут і далі терміни тлумачаться за виданням:

Словник іншомовних слів/ Уклад.: С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. - К.: Наук. думка, 2000. - с. 568 Словник української мови: В 11 т. – К.: Наук. думка, 1970-1980

перерахувати його ознаки. Опис як тип мовлення залежить від точки зору автора чи розповідача, від жанру, стилю, приналежності автора до певного літературного направлення. У художній літературі, публіцистиці опис – найважливіший елемент мовлення, який дозволяє яскраво, живо, наочно, образно уявити предмет, людину, подію, явище.

* Референційну основу опису утворює конкретно-почуттєве сприйняття дійсності за допомогою спостереження, в результаті чого створюється ілюзія безпосереднього подання зображуваної дійсності.

Спостереження і опис відбуваються ніби одночасно, реальний час у творі і розповідний немов би збігаються. Опис є засобом реалізації естетичної функції впливу, оскільки сприяє передачі образу і явища, котре виникає в свідомості людини при їхньому безпосередньому чуттєвому пізнанні. «Як форма пізнання-відображення дійсності, як зазначає З. М. Римжанова “О некоторых синтаксических особенностях композиционно-речевой формы "Описание" в импрессионистском прозаическом тексте” (1983), такий образ найближче розташовується біля сприйняття: він створює й підтримує в свідомості насамперед відчуття, отримані в процесі безпосереднього впливу предмета чи явища на органи чуття. Опис є не тільки засобом, що продовжує розповідь, і вводить у неї нові обличчя і предмети, але з його допомогою передається сам акт їхнього виявлення і розпізнання разом із емоціями, що супроводжують цей акт – подивом, радістю, відчуттям раптовості, несподіваності тощо» [10, с. 131]

 

1. 2. Граматичні особливості опису

«Композиційно-мовленнєва форма «опис» – це схема зв’язку між елементами змісту в окремому відрізкові тексту, яка відображає просторові зв’язки між відображуваними митями дійсності і, яка повторює продовжуваний збіг часу, що має відбиття в структурному змісті цієї форми. Суть цього структурного змісту зводиться до просторового зіставлення предметів і їхніх ознак в один і той же час. У мові структурний зміст втілюється через нанизування речень, через їхнє зіставлення і протиставлення, окремі самостійні речення поєднуються за допомогою паралельного, частіше за все, безсполучникового зв’язку. Характерними для композиційно-мовленнєвої форми «опису» є короткі, автосемантичні речення, складносурядні і складнопідрядні речення, в останніх у ролі підрядних вживаються означальні і додаткові речення, підрядні обставинні місця» [10, с.132]

Граматична основа опису створюється дієслівними предикатами у формі недоконаного виду, минулого або майбутнього часу зі значенням продовжуваності стану явища навколишнього середовища. Крім того, з точки зору семантичної характеристики, вибір дієслів суворо обмежений. «В основному, в описових контекстах вживаються дієслова, котрі позначають статичні ситуації, вони слугують засобом розташування зображуваного в одній локально-просторовій площині, створюючи ніби статичну картину, одночасну миті споглядання» [7, c. 147]

Розглянуті синтаксичні засоби реалізації семантичного змісту спрямовані в композиційно-мовленнєвій формі «описі», як правило, на створення розгорнутих, логічних завершених картин природи, місцевості, інтер’єру, зовнішності, а також на створення так званих характеристик, котрі зображають риси людини.

Основним синтаксичним засобом виділення і підкреслення окремих моментів, штрихів зображуваної картини в цих описових контекстах є розповсюджені і нерозповсюджені односкладні речення, присудкову основу, яких творить іменник у формі називного відмінку. У граматиці такі речення слід називати номінативними (буттєвими, екзистенційними). Саме форма «опису» з її паралельним, тобто не суворо логічним, майже вільним зв’язком сприяла широкому використанню номінативних речень, їх компресуванню та усіченню, лексичному різноманіттю наповнення цих речень, практично невичерпним можливостям, а також відсутністю стилістичних обмежень. У зв’язку з тим, що граматична структура номінативних речень взагалі не надає великих перспектив для вираження багатообразних відтінків значення, в більшості випадків ці відтінки передаються засобами інтонації. Це тим більше важливо для таких контекстів, де номінативні речення зустрічаються з окличною чи питальною формою. Ритміко-мелодійне оформлення цих речень досить гнучке, різноманітне.

«Номінативні речення, як зазначає З. М. Римжанова “О некоторых синтаксических особенностях композиционно-речевой формы "Описание" в импресионистском прозаическом тексте” (1983), називаються також буттєвими або екзистенційними, оскільки основним значенням цих речень є ствердження буття (наявність, існування) предметів і явищ. Таке значення номінативних речень повністю відповідає суті мовленнєвої форми «опису», логічний зміст, котрої зводиться до вираження співіснування предметів і їхніх ознак в один і той же час, зіставлення предметів у просторі» [10, с.138]

 

1. 3. Класифікація описових текстів

Усі описові тексти В. М. Хамаганова «Описательный текст в семиотическом аспекте» (2000) поділяє на дві великі групи: візуальні описи і описи-характеристики. [16, с. 34]

Візуальний опис тематично може бути інтер’єром, пейзажем, портретом, описом певного предмету. На відміну від характеристики у візуальному описі номіновані ознаки об’єкта, конкретні, що спостерігаються у відповідний момент часу.

Опис-характеристика – це перерахування постійних чи звичних, потенційних і стійко поновлюваних властивостей об’єкта, які стосуються різних періодів його існування і сфер прояву.

Виокремлення двох різновидів описових текстів не викликає сумнівів у дослідників текстового рівня. Ця градація базується на семантичних властивостях і граматичних часових формах предикатів речення, котрі створюють описовий текст. Класифікація семантичних типів предикатів, котру дослідила Т. В. Булигіна, вповні відображає значення ознак візуального опису і характеристики. Здатність дієслівних предикатів “до «актуального» вживання, що вказує на епізодичний, перехідний характер відповідного стану речей, його прив’язки до конкретного часового відрізку” властива предикатам візуального опису. “Відносна незалежність від часу, відсутність чітких часових кордонів існування зв’язку між суб’єктом і наданих йому ознак...” як властивість іменних предикатів відрізняють предикати характеристики, незалежно від їх приналежності до частин мови” [16, с.122]

Також існує шість видів описових одиниць викладу за суб’єктами мовлення, якими в курсовій роботі ми будемо послуговуватися при безпосередній характеристиці прикладів:

– Авторський (так званий «опосередкований») Оао – це звичайний опис певної реалії, який здійснюється автором; предикативна пара здебільшого виражена підметом 3 особи одн. чи мн., присудок – теп. чи мин. час дійсного способу; можливі однокомпонентні (переважно безособові речення); здебільшого паралельний чи радіальний зв’язок.

– Безпосередній зовнішній опис Обзк, здійснюється персонажем (контрольований), виконується дійовою особою за наперед продуманим задумом, автор відбирає мовні засоби, уникає лексичної редукції; підмет виражений 1 чи 2 особою однини чи множини, присудок – теп. чи мин. час дійсного способу, допустимі однокомпонентні (головним чином безособові речення); здебільшого паралельний чи радіальний зв’язки.

– Безпосередній зовнішній опис Обзн, здійснюється персонажем (неконтрольований) – непідготовлений зовнішній опис, можлива низка мовних редукцій, швидка зміна тем, наявний ефект підсвідомого; використовується переважно паралельний і радіальний зв’язок, низка редукцій сполучних засобів, речення у тексті поєднуються за змістом чи підсвідомо.

– Безпосередній внутрішній опис Обвк, здійснюється персонажем (контрольований) – герой описує певне явище самому собі, присутній ефект редукції досить великий, проте тема опису не змінюється.

– Безпосередній внутрішній опис Обвн (неконтрольований) – герой описує щось сам собі, наявний швидкий перехід між темами, зумовлений підсвідомими асоціаціями.

– Безпосередньо-опосередкований опис Обо ведеться з вуст героя з використанням 3 особи; підмет: заміна першої та другої особи на третю, застосовується переважно паралельний зв’язок, є вступне і завершувальне речення. Вживаються всі сполучні засоби: сполучники, повтори, використання займенників тощо.

 

1. 4. Типи викладу: схожості та відмінності

У «чистому» вигляді, без домішок композиційно-мовленнєві форми зустрічаються дуже рідко. Частіше вони виступають у вигляді блочних утворень, які включають в себе різні композиційні структури в різних поєднаннях.

Для художнього тексту характерна контамінація опису з розповіддю. Елементи описовості присутні майже в кожному розповідному тексті. Інколи змістова навантаженість в описі лягає на дію, в цьому випадку кажуть про «динамічний опис» – тип мовлення перехідний, який межує з розповіддю. Динамічний опис передає розвиток дії з маленьким часовим інтервалом в обмеженому просторі. У зв’язку з тим, що вся увага зосереджена на фіксації динаміки, на низці моментів дії, їхньому "поступальному" характерові, такий зміст визначає відбір речень, що мають самостійний характер, автосемантичних.

«Динамічний опис» використовується зачасту для показу зовнішніх подій, будучи засобом натуралістичного відображення дійсності. Існує спеціальний термін для визначення натуралістичного методу дуже детального опису дій з найменшою точністю передачі деталей – «секундний стиль». Окрім того, «динамічний опис» може слугувати засобом гострих, тонких, психологічних замальовок при зображенні переживань, динаміки внутрішнього стану героя» [20]

Композиційно-мовленнєві форми задають ритмічні схеми, на які накладаються тональності, котрі притаманні відповідним функціональним стилям і їхнім конкретним проявам. Тональність тексту і різноманітні інтонації її прояву створюють інтонаційну будову твору, який має три форми: високу, нейтральну, знижену, кожна з яких володіє незвичайно складним експресивним діапазоном. Кожна композиційно-мовленнєва форма є своєрідною моделлю ритму і, відповідно, експресії.

Кожна частина становить собою не тільки змістову, а й мовну єдність. Тип викладу значною мірою впливає на добір мовних засобів, що їх застосовують для граматичної організації семантично завершених частин тексту.

У повторюваних, нелокалізованих у часі діях, які розглядаються як ознаки об’єкта дійсності, проглядається схожість характеристики і розповідного типу мовлення. Характеристику як різновид опису і розповідь розрізняють цілеспрямованість висловлювання, спричинена намірами мовця відобразити уявлення про об’єкт дійсності чи про ситуацію, яка розвивається. Крім того, в характеристиці обов’язково представлена оцінка об’єкта, чого немає в розповіді. Наявність оцінки пов’язує описовий текст з розмірковуванням. Тому на основі загальнозначеннєвих властивостей характеристика кваліфікується як монологічне мовлення перехідного типу, яка поєднує ознаки опису, розповіді, розмірковування.

І все ж основну опозицію опису створює розповідний тип мовлення. Будучи текстами констатації, опис і розповідь як типи монологічного мовлення протиставленні один одному логічною основою, характером об’єкта мовлення і значенням видо-часових форм дієслівних предикатів.

«Логічною основою розповіді є діахронність, тобто послідовне відображення дій в розповіді. Така послідовність дій протиставлена синхронності ознак, котрі виражені в описі у формі суджень» [20]

Характеризуючи опозицію тексту типу опису тексту типу розповіді, О. А. Нечаєва [7, с. 155] висуває близько десяти параметрів протиставлення:

– по синтаксичній семантиці («прояв ознак в описі» і «вираження розвитку дій в розповіді»);

­– по використанню видо-часових форм дієслівних предикатів; «здебільшого паралельний зв’язок речень в описовому тексті і послідовний у розповідному тексті»;

– побудова полісуб’єктних мікротем в описі і моносуб’єктних у розповіді;

– своєрідність у використанні односкладних речень» (неозначено – особових, безособових, номінативних);

– перехід неповних еліптичних речень у номінативні розчленування в описі (при наявності детермінанта) і відсутності цієї особливості в розповіді;

– використання стилістико – граматичних предикативних засобів у розповіді (частки ну, як, було, бувало, дієслівні вигуки та ін.) – і відсутність їх в описі тощо.

Безперервний потік актуальної інформації одного типу втомлює читача, призводить до зниження уваги і цікавості. Так, динамічна зміна подій, розвиток безупинних дій (розповідний контекст) потребує перепочинку: переключення викладу на статичний чи позачасовий план. Такий перепочинок, пов’язаний із появою на зміну розповідному контекстів опису чи розмірковування. Вони створюють додатковий ефект очікування, стимулюють цікавість читача і нетерпіння дізнатися, що буде далі. Опис чи роздум, котрі затягнулися, своєю чергою, супроводжуються накопиченням дефіциту розповідної інформації і викликають порушення інформаційного балансу тексту, потребуючи повернення до розповіді.

«Періодичність чергування різних контекстів у художньому тексті ніби створює безперервну проекцію одних типів інформації на інші, що сприяє багатоплановості, всебічному оглядові картини світу, яка моделюється в тексті» [2, с. 14]

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА
КМФ «ОПИС»

На сучасному етапі розвитку української художньої модерністичної літератури, її жанровому та стильовому розмаїтті, письменники-сучасники своїми досить значущими текстами намагаються оновити жанрову палітру української прози, внести певний спалах, оживити і підштовхнути читачів до роздумів над прочитаним, до пошуків між рядками, давши постмодерному читачеві право вибору по-різному інтерпретувати як назви своїх творів, так і самі тексти цілком.

Одним із таких авторів, який помістив власні думки, почуття, спостереження в своєрідний, не схожий на будь-який інший стиль викладу якогось письменника тип викладу «опис» – є Тарас Прохасько. Він з легкістю примушує читачів співпереживати разом із його героєм, перебувати і споглядати все те, що й персонаж, створює «ефект присутності» для того, щоб читач відчув щось схоже. Герой Тараса Прохаська – це людина яка перебуває в світі старих речей, це людина культури, людина природи.

КМФ «опис» є однією з найпоширеніших компонентів монологічного авторського мовлення. У логічному плані описати предмет або явище – означає перерахувати його ознаки. Опис як тип мовлення залежить від точки зору автора чи розповідача, від жанру, стилю, приналежності автора до певного літературного направлення. У художній літературі, публіцистиці опис – найважливіший елемент мовлення, який дозволяє яскраво, живо, наочно, образно уявити предмет, людину, подію, явище. Що важливо, опис є засобом реалізації естетичної функції впливу, оскільки сприяє передачі образу і явища, котре виникає в свідомості людини при їхньому безпосередньому чуттєвому пізнанні.

Існує декілька класифікацій КМФ «опису», але в цій роботі проаналізовано досліджувані компоненти за класифікацією, запропонованою Хамагановою В. М. «Описательный текст в семиотическом аспекте»
[16, c. 34]. На основі дослідження творів Т. Прохаська «З цього можна зробити кілька оповідань» і «Як я перестав бути письменником» усі описові композиційно-мовленнєві форми можна поділити на дві групи: візуальні описи і описи-характеристики.

Візуальний опис

Візуальний опис тематично може бути інтер’єром, пейзажем, портретом, описом певного предмету. У візуальному описі номіновані ознаки об’єкта, конкретні, що спостерігаються у відповідний момент часу.

2. 1. 1. Візуальний опис інтер’ру

Опис здебільшого створюється за допомогою перерахування конкретних предметів у кімнаті, що помічаються у відповідний момент часу.

Наприклад:

1) «Поруч з піччю – вікно до лазнички. Навпроти печі – ніша в якій тепер стоїть креденс, де віддавна складене різне причандалля. Первинно ця ніша проектувалася як такий собі альков, де мала спати кухарка. Поруч – двері до спіжарки. У ній також є вікно, воно виходить на те саме подвір’я. Совєтські холодильники, газова плита і колонка виглядають зношенішими, ніж піч, креденс і підсунений до вікна стіл із вмонтованою шухлядою, яка є двома цинковими посудинами для миття начиння. При цьому столі ледве вміщаються п’ятеро тих, хто снідає, обідає чи вечеряє одночасно. Поза тим у кухні може спокійно розміститися безліч гостей, коли п’ють, слухають музику і їдять печену картоплю з квашеною капустою. Ця кухня слугує вітальнею, їдальнею, кабінетом, тому в усіх інших кімнатах хіба що спиться» *(9, с. 118)

У першому прикладі переважно для наведеного опису характерна однотипність форм дієслів: недоконаний вид минулого і теперішнього часу, що є показником статичності зображуваного і вказує на стан описуваних явищ у момент спостереження за ними.

2) «Пейзаж Михайла Мороза – гора, багато різних дерев, весна, сніг топиться, плями білі, сині, гарнатові, бурі, бронзові і навіть трішки зеленого.

______________________

* Тут і далі приклади наводяться за виданям:

ПрохаськоТ.Б. З цього можна зробити кілька оповідань. – Івано-франківськ: Лілея-НВ, 2005. – 128 с

Павутина в кутках. Розкладний фотель, фотель, що розкладається на ліжко. Автопортрет Шевченка, витинок з журналу, в паспарту і рамі. Овальний великий стіл стоїть посеред кімнати і чотири крісла з усіх боків стола. Голландська піч з вохровими кахлями. Колишня шухляда біля дверцят п’яца, в ній дрова. Білі дрова в іншу кімнату. Вони зачиняються і тонкою латунною клямкою, і закруткою на правому верхньому куті. Дві знимки, кольорова – Папи Римського, чорно-біла – бабцина сестра сидить на лавці під яблунею. Ще один жіночий портрет пастеллю. Шафа із дзеркалом посередині, дзеркало трохи деформує будь-яке відображення. Канапа накрита вицвілим і затовченим біло-червоно-жовто-чорно-зеленим ліжником. Вікна заслонені білими полотняними фіранками. Чотириповерхова етажерка з книжками <…>. Підлога з вузьких дощок, дуже давно мальовано на червоно. Стіни цитринові. Стеля біла, але з великими тріщинами, залатаними гіпсом із синькою» (9, с. 74)

 

У другій КМФ «описі» присутня експансія синтаксичної структури, а основну значеннєву навантаженість уже несуть іменники та прикметники. Дієслівні присудки в значеннєвому відношенні ослаблені, стерті (стіл стоїть посеред кімнати), (сестра сидить на лавці), (вікна заслонені), (канапа накрита вицвілим...).

В обох прикладах інтер’ри кімнат ніби фіксуються відеокамерою. Речення рівноправні один відносно одного, автосемантичні. Зв’язок паралельний. Опис авторський опосередкований Оао.

 

2. 1. 2. Візуальний опис пейзажу, місцевості

Характерною рисою таких описів є факт вираження існування предметів, їхніх ознак в один і той же час. Описи слугують для детального зображення стану дійсності, змалювання природи, місцевості.

Наприклад:

1) «У міському парку живе багато сов. Поруч зі стайнею з конями. Трохи далі – майже ворохтянсько – татарівська різьблена веранда з дахом, колишній тир для громади стрільців. Нічний клуб у помешканні на другому поверсі багатоповерхівки (вдень залізні жалюзі закриті, що уможливлює споглядати якусь турецьку красуню, наліплену на них). Велетенське поле без жодного дерева вже ближче до передмістя» (9, с. 122)

2) «Зліва я можу дивитися на гірсько-лісову країну, звідки та річечка витікає, а справа – аж на правий високий берег Пруту, куди вона впадає. Крім прутського каньйону, на тім боці видно ще початок покутсько-косівських Карпат, видно той хребет, за яким Коломия, Яблунів та інші цікаві місця. Попереду я бачу ту смугу гір, якими починається офіційна Гуцульщина. За цією смугою за доброї погоди видно мальовничі горби, якими закінчується передгір’я, і високу гору, на якій колись, дуже давно, було велетенське поганське капище і закінчувалася давня дорога, якою проїжджали купці з дальшої Європи по кремінь. Бо справа, там де міст і рештки шанців, - лише вхід у Ґорґани. Початок того кам’янистого нерівного лісу, який виходить іншм своїм боком аж на Мукачеве»
(9, с. 101)

В обох прикладах опис здійснюється в одній локально-просторовій площині, створюючи ніби статичну картину, одночасну миті споглядання. Номіновані ознаки конкретні, спостерігаються у відповідний момент часу. Граматична основа: дієслівні форми теперішнього часу, які виражають продовжуваний або «позачасовий» стан предмета (живе, витікає, впадає, починається, виходить). Дієслова недоконаного виду минулого часу вказують на стан описуваних явищ в момент спостереження за ними (проїжджали). У першому прикладі опис авторський опосередкований Оао, у другому – безпосередній зовнішній контрольований Обзк.

 

2. 1. 3. Візуальний опис окремого предмета

Створюється переважно за допомогою перерахування його конкретних ознак, які спостерігаються у відповідний момент часу.

Наприклад:

1) «У цій великій кухні є справжня кухонна піч, яку колись теж називали кухнею. Піч дійсно подібна на цілком автономне господарство – залізні плити для варіння, братрура, відділ для печення хліба або сушіння фруктів, котел для нагрівання води, ґрати для сушення помитого начиння, дверцята для виймання попелу, шубри для регуляції димового каналу. До печі підведений газ, але так само вона розрахована палення вугіллям, дровами, торфом, папером. Такі властивості видаються зайвими, коли все добре. Вони ж виявляються рятівними у випадку енергетичних криз» (9, с. 117)

2) «Але ця збірка перекладених німецькою казок Оскара Уайльда вражає іншим. Вона є лаконічною сукупністю бездоганних деталей, які утворюють книжку як промисловий продукт. Ще й урахуванням додаткових значень, які закладені у ставленні споживача саме до цього продукту. Ґатунки паперу, формат, спосіб різання і скріплення аркушів, щільність палітурки, відтінки фарб, усі шрифти, співпротистояння наступові білих американців, намагалися вибивати їх тихо і по одному (страшенно актуальна, між іншим, тема для теперішнього часу, особливо у наших горах)» (9, с. 89)

У першому і другому прикладах основну значеннєву навантаженість несуть іменники та прикметники. Об’єкти опису ніби фіксуються відеокамерою. Речення рівноправні один відносно одного, автосемантичні. У першому прикладі опис включає послідовність номінативних і еліптичних конструкцій, у структурі яких опущений один (або кілька) елементів і які можна «відновити» за контекстом. Їхнє використання створює своєрідний номінативний стиль.

3) «Сам будинок поступово занепадав, але кількість народжених тут повільно наближалася до числа померлих. Сусіди ставали добрими сусідами. Квартплата сплачувалася реґулярно. У під’їзді пісяли клієнти центрального горілчаного магазину, який розмістився через вулицю. Вид на гори заступили багатоповерхівкою. Нетерплячі розбирали печі. П’яні працівники ЖЕКу перед державними святами проходили через квартири і вивішували на балконах фани транспаранти, під якими наступного дня відбувалися паради і демонстрації. У майстерні на першому поверсі ремонтували ґалантерейні вироби, від початку призначені для того, щоб їх незабаром ремонтувати. Деякі квартири потрапляли у списки всесоюзного обміну» (9, с. 115)

У третьому прикладі граматичною основою опису є здебільшого однотипні дієслова недоконаного виду минулого часу, що, насамперед, вказують на стан описуваних явищ у момент спостереження за ними, а також на статичність зображуваного. Стилістично, семантика таких дієслів вносить в опис нотку жалісливої експресії, неминучості, негативної регресивної ситуації. Зв’язок речень паралельний. Опис усіх трьох наведених прикладів – авторський опосередкований Оао.

 

2. 1. 4. Візуальний опис речей

Створюється передусім за допомогою перерахування конкретних номінованих ознак, які спостерігаються у відповідний момент часу.

Наприклад:

1) « Там нема нічого, крім сигарет, які курить значна частина українців, кількох банкнот і монет, що перебувають в обігу на всій території України, однолезового складного ножика, яким можна робити майже все, не порушуючи водночас закону, та ключа від помешкання без вказаної адреси. Жодних фотографій, кредитних карток, записок і записників, олівців, мундштуків, годинників з посвятами й обручок з іменами та датами, медальйонів з портретами, календ ариків з позначеними днями, портсигарів, жодних кастетів, отрут, анальгетиків і візитівок, жодної добірки посвідчень » (9, с. 80)

У першому прикладі автор вдається до повторів, для посилення їх виразових якостей. Послідовність номінативних та еліптичних конструкцій створює своєрідний номінативний стиль, для посилення певних стилістичних ефектів. Також особливістю цього прикладу є те, що основне змістове навантаження несуть іменники та прикметники, а дієслівні присудки в значеннєвому відношенні ослаблені або стерті.

2) «Тоді солдат міг мати лише одяг (чоботи та пасок теж можна вважати одягом, хоча їхня роль поліфункціональна), значну частину якого змінювали щотижня – дві голки з різними нитками, військовий квиток і блокнот з ручкою (що свідчить про певну інтелігентність війська, бо в усі інші періоди свого життя я ніколи не носив при собі ні блокнота ні ручки). У накаслику могли й мусили бути зубна щітка та паста, мило, бритва. Десь поруч у заґратованій шафі були ознаки твоєї долі – автомат, торба з патронами, протигаз, багнет і мішок для цього всього. Ознаки твоєї долі тобі не належали, але ти весь цей час належав їм» (9, с. 45)

3)«На печі, верх якої оббитий латунною смужкою, стоять прадавня вага, ще зовсім функціональна, особливо при зважуванні всіляких інґредієнтів для печива за австріяцькими переписами (є два ґатунки – з максимумом якісних складників, і кризовий, коли все замінюється чимось іншим) – медівників, рогаликів, сирників, цвібаків і маківників. Стоять моздирі різної величини, кілька керамічних виробів з фабрики геніального Івана Левитського. А ще – циліндричні флакони, зроблені в італійському полоні з гільз різного калібру, від мортирних і гаубичних до зенітно - скорострільних» (9, с. 117)

Як уже зазначалося, основне змістове навантаження у вище наведених прикладах, несуть іменники та прикметники, а дієслівні присудки в значеннєвому відношенні ослаблені або стерті. Лише у третьому прикладі вжито кілька дієслівних форм недоконаного виду теперішнього часу, які виражають продовжуваний або «позачасовий» стан предмета. У другому і третьому прикладах широко використовуються іменники з просторовим значенням – обставини місця (на печі, у накаслику, у заґратованій шафі). Особливістю третього прикладу, як і першого, є використання номінативних та еліптичних конструкцій, які формують своєрідний номінативний стиль, для посилення певних стилістичних ефектів. Зв’язок паралельний. Опис авторський опосередкований Оао.

Отже, наведені вище чотири групи візуального опису здебільшого творяться за допомогою перерахування конкретних номінованих ознак, речення номінативні, зв’язок паралельний. Граматична основа – це, насамперед, однотипні дієслівні форми недоконаного виду минулого або теперішнього часу, які є показником статичності зображуваного і вказують на стан описуваних явищ у момент спостереження за ними. Зачасту опис авторський опосередкований, тобто звичайний опис певної реалії, який здійснюється автором.

 

2. 2 Опис-характеристика

Опис-характеритика –тип мовлення, який використовується для зображення ознак, якостей людини або предмета. Зачасту такий вид опису слугує засобом гострих, тонких, психологічних замальовок, при зображенні переживань, динаміки внутрішнього стану героя інколи через картини природи. У «чистому» вигляді опис-характеристика зустрічаються дуже рідко. Частіше виступає у вигляді блочних утворень, які включають у себе різні композиційні структури в різних поєднаннях. Тому на основі загальнозначеннєвих властивостей характеристика кваліфікується як монологічне мовлення перехідного типу, яка поєднує ознаки опису, розповіді та розмірковування. [20]