Більшовицька агресія проти УНР

Центральна Рада 17 грудня 1917 року отримала ультиматум Раднаркому Росії, підписаний Леніним і Троцьким. У ньому фактично ставилися вимоги ліквідації навіть обмеженого суверенітету України та надання більшовицьким силам повної свободи дій. За два дні червоні війська вдерлися на Україну. При цьому слід зауважити, що більшовики ніколи не дивилися на Україну як на суверенну державу, а одразу ж зробили ставку на розпалювання внутрішніх конфліктів і силове втручання на боці однієї з конфліктуючих сторін (яка, додамо, без цієї підтримки навряд чи змогла б претендувати на владу, адже на вільних виборах до Всеросійських Установчих Зборів у листопаді —грудні 1917 року від українських губерній більшовики отримали лише близько 10 відсотків голосів).

Власне, Україна стала першим полігоном відпрацювання моделі «виконання інтернаціонального обов'язку».

Схема дуже проста: за організаційної та фінансової підтримки Кремля місцеві прокомуністичні та промосковські сили, спекулюючи на об'єктивних труднощах, створюють десь (інколи -навіть у підпіллі чи поза межами держави) такий собі «тимчасовий революційний уряд» чи «революційний комітет», закликають на допомогу радянські війська, обіцяють негайно провести демократичні реформи, загальні вибори, поліпшити стан економіки тощо. А далі окупаційні війська та каральні органи (при підтримці численної армії агітаторів та пропагандистів) реалізують «новий лад» уповні. Лише Польщі у 1920 році, Фінляндії у 1939-40, Афганістану у 1979-88 роках вдалося успішно протистояти реалізації такої схеми.

Так і з УНР. Зазнавши нищівної поразки на грудневому Всеукраїнському з'їзді Рад у Києві, більшовики та їхні прихильники (ледь більше 1/20 числа Делегатів з'їзду) перебралися до Харкова, куди уже увійшли частини російської червоної гвардії, об'єдналися з групою депутатів місцевих Рад; оголосили себе всеукраїнським з'їздом Рад, оскільки, мовляв, у Києві зібралися лише куркулі та націоналісти.

Як тільки 25 грудня цими представниками Рад було проголошено Українську Радянську Республіку і створено її уряд - Народний Секретаріат - загони російських червоногвардійців почали бойові дії вже «від імені» цих органів. Цікавою є одна обставина, що вичерпно характеризує «більшовицький патріотизм» на українському грунті: оголосивши себе владою в Україні, більшовики одразу заявили, що закони, видані ЦР, є недійсними, натомість запропонували керуватися законами Російської Федерації, тобто - фактично - декретами Раднаркому.

Відновлення більшовицької диктатури

У своїй партійній програмі більшовики передбачали після приходу до влади встановити диктатуру пролетаріату. Тому з перших днів вони розпочали одночасно процес зламу старого державного апарату та створення нового. До літа 1918 р. старі органи припинили діяльність, а їхні функції передали радам.

Вищим законодавчим органом влади став Всеросійський з’їзд рад робітничих, солдатських депутатів, а між з’їздами — Всеросійський центральний виконавчий комітет (ВЦВК). Він призначав Раднарком (головний орган виконавчої влади, який до березня 1918 р. був коаліційним) та окремих народних комісарів, мав право скасувати чи змінити декрети, видані Раднаркомом. До складу першого ВЦВК входили 62 більшовики, 29 лівих есерів і 6 меншовиків-інтернаціоналістів. Нова система влади не передбачала розподілу на законодавчу і виконавчу.

Розпочався і процес формування органів захисту нового режиму. 28 жовтня 1917 р. було створено робітничо-селянську міліцію‚ 22 листопада — Всеросійську надзвичайну комісію (ВЧК), народні суди та революційний трибунал. 15 січня 1918 р. проголошено декрет про створення Червоної армії, яка до червня 1918 р. комплектувалася на добровільних засадах. У підрозділах армії вводилася посада політкомісара. В листопаді 1918 р. було створено Раду робітничо-селянської оборони на чолі з В.Леніним.

До Жовтневого перевороту більшовики критикували Тимчасовий уряд за зволікання у скликанні Установчих зборів. У листопаді 1917 р. вибори, нарешті, відбулись. Із 715 депутатів 412 були есери, 17 — меншовики, 16 — кадети, 183 — більшовики, 87 — інші.

На день відкриття Установчих зборів більшовики підготували Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу, яку на засіданні Установчих зборів проголосив голова ВЦВК Я.Свердлов.

У цьому документі перед Установчими зборами ставилася вимога визнати перші декрети Раднаркому, а також те, що основним завданням зборів має бути встановлення засад для перебудови суспільства за соціалістичним зразком. Делегати проголосували проти Декларації. Тоді більшовицька фракція заявила, що більшість Установчих зборів — представники контр­революції, та разом із лівими есерами залишили зал засідань.

Наступного дня червоногвардійці не допустили делегатів до залу засідань Установчих зборів, що їх декретом ВЦВК було розпущено.

Одночасно в Петрограді проходили 3-й всеросійський з’їзд робітничих і солдатських депутатів і 3-й всеросійський з’їзд селянських депутатів. Відбулися об’єднання двох з’їздів та вибори нового ВЦВК рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Так склалась єдина система рад у радянській Росії. 3-й з’їзд рад прийняв резолюцію, згідно з якою Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (РСФРР, згодом — РРФСР) утворювалася на основі добровільного союзу народів Росії як федерація радянських республік цих народів. Подальший перебіг подій показав, що процес оформлення федерації був далеко не таким, як показувався у деклараціях і резолюціях.

75.Політика «воєнного комунізму»

В Україні політика мала свою специфіку, по-перше. вона почалася значно пізніше ніж в Росії (з 1919, а не 1918 року). По-друге, вона в одних питаннях була жорсткішою, наприклад державно монополія одразу поширювалася не лише на хліб, а й на цукор, сіль, чай, а в інших вільнішою — робилися спроби демократизувати управління економікою (платформа «децистів»). В Україні зберігалося чимало ненаціоналізованих середніх і дрібних підприємств, залишились у приватній власності невеликі вугільні шахти (з річним видобутком до 5 млн. пудів вугілля), значно більшим виявився грошовий обіг, діяла споживча кооперація тощо. В цілому з одного боку Україна виявилася менш збільшевизованою, а місцеві кадри проявляли хоч якусь опозиційність, а з іншого більшовики прагли від України те, що їй треба було для самого існування режиму — хліба.