- легкозаймисті речовин - відноситься бензин, газ, ацетон, спирт, та інші речовини, що легко спалахують від найменшої іскри вогню.
- горючі матеріали - відноситься машинне мастило, оліфа, фарба та інші речовини, що потребують певних зусиль для їх загорання, і які добре підтримують полум’я в процесі їх горіння.
- малогорючі речовини - відноситься дерево, папір, текстильні та їм подібні матеріали, які одночасно потребують як значних зусиль для їх загорання, так і деяких умов для підтримки їх горіння.
До того ж слід враховувати, що легкозаймисті та горючі матеріали мають меншу питому вагу від води, легко підіймаються на її поверхню, та підтримують при цьому процес горіння.
При організації заходів пожежної безпеки необхідно враховувати горючі властивості цих речовин, і заздалегідь готувати для них первинні засоби гасіння пожежі (вогнегасники, вода, пісок, кошма, тощо).
Універсальними первинними засобами гасіння пожежі є вогнегасники, із яких найбільш широке застосування зазнали:
– Вогнегасники хімічно-пінні (ВХП);
– Вогнегасники вуглекислотні (ВВ);
– Вогнегасники порошкові (ВП).
Вогнегасники хімічно-пінні ВХП призначені для гасіння усіх видів пожеж за винятком електроустаткування, що знаходиться під напругою. Це пов'язано з тим, що хімічна піна, утворена вогнегасником, є гарним провідником, і становить небезпеку ураження людини електричним струмом. Крім того, до протипожежного заряду ВХП входить сірчана кислота H2SO4, яка становить небезпеку як для користувача таким вогнегасником, так і для об’єктів, для гасіння яких застосовується цей вогнегасник.
Порядок приведення в дію вогнегасника ВХП:
– Спеціальним штоком, що причеплений до вогнегасника, проколоти мембрану його вихідного отвору, та прочистити його від можливих нальотів окислення;
– Перевести важіль на 1800, що відкриє поліетиленовий стакан вогнегасника з сумішшю сірчаної кислоти;
– Перевернути вогнегасник догори дном і стряхнути його для змішування лужної та кислотної частин заряду, та направити струмінь піни на осередок загорання.
Недоліки ВХП:
– Незначний час і дальність викиду заряду (50-70 секунд на відстань 6-8 метрів),
– Можливість пошкодження об'єкта гасіння кислотою,
– Необхідність щорічної перезарядки,
– Необхідність антикорозійного покриття корпуса вогнегасника,
– Незначна площа гасіння (до 1 м2).
Вуглекислотні вогнегасники (ВВ) призначені для гасіння усіх видів загорань, в тому числі і електроустаткування, що знаходяться під напругою.
Вуглекислотний вогнегасник уявляє собою сталевий балон, заповнений двооксидом вуглецю в рідкому або газоподібному стані (в залежності від температури довкілля). У горловину балона вставлений затвор пістолетного типу з сифонною трубкою і рупором.
При гасінні пожежі необхідно рупор вогнегасника направити на осередок загорання і натиснути на спусковий гачок затвору. Двоокис вуглецю, потрапляючи в рупор швидко випаровується, і перетворюється в снігову масу температурою до -800С, що знижує вміст кисню в осередку загорання.
Вогнегасник при гасінні пожежі необхідно тримати у вертикальнім положенні, і ні в якім разі не повертати його догори дном або в горизонтальне положення. А щоб уникнути обмороження не можна доторкатися до його рупору під час гасіння пожежі.
Основні недоліки:
– незначна дальність струменю (1,5-2 метри),
– незначна площа гасіння.
Вогнегасники типу ВВ-2 та ВВ-5 застосовуються головним чином як первинні засоби гасіння загорань двигунів автомобілів, та їм подібних агрегатів, що знаходяться під напругою.
Вогнегасники порошкові ВП застосовуються для гасіння загорання магнію, алюмінію та інших металоорганічних сполук, а також тоді, коли неможливо на осередок загорання подавати воду, піну, або вуглекислий газ.
Головними протипожежними компонентами цих вогнегасників є фосфороамоній солі та карбонат натрію.
При гасінні пожежі, вогнегасник необхідно тримати у вертикальнім положенні і слід пам'ятати, що попадання порошкової суміші в очі або дихальні шляхи може мати негативні наслідки для людини (подразнення, опіки, і т.д.)
